Постанова

від 23.09.2020 по справі 761/45462/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2020року м. Київ

Справа № 761/45462/18

Провадження: № 22-ц/824/10029/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

секретар Гулієв М.Д.о

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року, ухвалене під головуванням судді Фролової І.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра , Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра Білої Ірини Володимирівни, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання зобов`язань за кредитним договором виконаними та визнання дій протиправними,

встановив:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 23 червня 2008 року між нею та ПАТ КБ Надра (далі - відповідач, банк) було укладено кредитний договір № 259/МК60/2008-840, згідно умов якого вона отримала від банку грошові кошти в сумі 56 436 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 15,9 % річних. 23 червня 2008 року між ПАТ КБ Надра та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, згідно якого останній поручився перед банком за виконання нею, ОСОБА_1 , зобов`язань за кредитним договором. Також, 26 червня 2008 року між нею та банком укладено іпотечний договір, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 939 кв.м., що розташована за адресою - Київська обл., Обухівський район, с.Підгірці, кадастровий номер 3223186800:03:015:0014. У 2009 році, у зв`язку із невиконанням нею, ОСОБА_1 , зобов`язань за договором кредиту, банк звернувся до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором за рахунок предмету іпотеки. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2009 року позовні вимоги ПАТ КБ Надра задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість по кредиту в сумі 433 159, 39 грн за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 3223186800:03:015:0014. Зазначене рішення набрало законної сили. Однак, в кінці вересня на початку жовтня 2018 року, вона, ОСОБА_1 отримала лист від банку, у якому зазначено про наявність у неї боргу за кредитним договором № 259/МК60/2008-840 в розмірі 3 662 940,96 грн, який у зв`язку з ліквідацією банку було виставлено для індивідуального продажу на відкритих торгах 11 жовтня 2018 року. Одночасно їй стало відомо про те, що банк продовжував нараховувати їй заборгованість за процентами, пеню та штрафи за кредитним договором, не зважаючи на ухвалене судове рішення від 01.12.2009 року. За таких підстав та із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила суд визнати протиправними та заборонити дії щодо продажу права вимоги за кредитним договором № 259/МК60/2008-840 від 23 червня 2008 року на суму, що не відповідає фактичній заборгованості за кредитним договорам № 259/МК60/2008-840 від 23 червня 2008 року; визнати заборгованість за кредитним договором № 259/МК60/2008-840 від 23 червня 2008 року на суму 433 159, 39 грн, що визначена в рішенні Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2009 року, яка підлягає стягненню за рахунок предмету іпотеки, а також визнати протиправними та зобов`язати ПАТ КБ Надра скасувати нарахування заборгованості по кредиту, в тому числі процентів, штрафів, пені після звернення ПАТ КБ Надра до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором № 259/МК60/2008-84Р від 23 червня 2008 року.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що нарахування заборгованості по кредиту, в тому числі, процентів, штрафів, пені, тощо, після звернення банку до суду із вимогою про дострокове стягнення заборгованості є неправомірним в силу положень чинного законодавства. Такі правові висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18. Вказувала, що дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Комерційний банк Надра Білої І.В. щодо продажу права вимоги за кредитним договором № 259/МК60/200.8-840 від 23.06.2008 року є протиправними, а тому підлягають забороні.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просили її задовольнити.

Представники ПАТ КБ Надра та Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ Комерційний банк Надра в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності відповідачів.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 23 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ Надра укладено кредитний договір № 259/МК60/2008-840, згідно якого банк надав позивачці грошові кошти в сумі 56 436 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 15, 9 % річних.

В забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, у цей же день, між ПАТ КБ Надра та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.

26 червня 2008 року між ПАТ КБ Надра та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 939 кв.м., що розташована за адресою - Київська обл., Обухівський район, с.Підгірці, кадастровий номер 3223186800:03:015:0014.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2009 року позовну заяву ВАТ КБ Надра до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за рахунок предмета іпотеки: земельної ділянки площею 0, 0939 га, що розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення садівництва, кадастровий номер 3223186800:03:015:0014, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 904121 від 22 листопада 2007 року на користь ВАТ КБ Надра заборгованість у сумі 433 159,39 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачка достроково ні зобов`язання за кредитним договором, ні рішення суду не виконала, а тому кредитор вправі вимагати виконання зобов`язання та здійснювати захист своїх порушених прав. Відповідно до умов кредитного договору № 259/МК60/2008-840 від 23 червня 2008 року, строк дії договору встановлено до 22 червня 2018 року, а тому відсотки за користування правомірно продовжували нараховуватися банком у відповідності до законодавства України. Вважав, що оскільки зобов`язання фактично не виконанні, то такі зобов`язання не припиняються.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Позика. Кредит. Банківський вклад ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.ч. 1,2 ст. 1054 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що позичальник, який добровільно погодився на умови кредитного договору, повинен був належно їх виконувати.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а кредитор у цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, я не у вигляді стягнення процентів та пені.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 28 березня 2018 року № 14-10цс18 та від 31 жовтня 2018 року № 14-318цс18.

Як убачається із матеріалів справи, зокрема, пункту 1.3 договору кредиту строк його дії визначений 22 червня 2018 ( а.с.11).

Як убачається із копії позовної заяви ВАТ КБ Надра до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту, що подана до суду 09.09.2009 року у зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором у неї утворилась заборгованість у розмірі 56 545,27 доларів США, з яких: 54 076,45 доларів США заборгованості за кредитом та 188,99 доларів США пені, що разом у гривневому еквіваленті складає 433 159,39 грн. Посилаючись на п. 4.1.4 кредитного договору, згідно, якого банк має право достроково витребувати від позичальника наданий кредит у випадку прострочення повернення чергової частини позики, ВАТ КБ Надра просило суд стягнути солідарно із відповідачів на свою користь за рахунок предмета іпотеки: земельної ділянки кадастровий номер 3223186800:03:015:0014, яка належить ОСОБА_2 на праві власності, заборгованість у сумі 433 159,39 грн. (а.с. 21-23).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області позовну заяву ВАТ КБ Надра до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за рахунок предмета іпотеки: земельної ділянки площею 0, 0939 га, що розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, цільове призначення земельної ділянки для ведення садівництва, кадастровий номер 3223186800:03:015:0014, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 904121 від 22 листопада 2007 року на користь ВАТ КБ Надра заборгованість у сумі 433 159,39 грн.

Рішення набрало законної сили, сторонами не оскаржено.

Зазначеним рішенням встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 станом на день подання позовної заяви становила 56 545,27 доларів США, що в гривневому еквіваленті складало 433 159,39 грн ( а.с. 14-15).

Отже, право ПАТ КБ Надра нараховувати передбачені кредитним договором відсотки та пеню відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України припинилось з моменту пред`явлення до позичальника вимог щодо виконання зобов`язань за кредитним договором.

Суд першої інстанції не врахував наведених положень закону, а тому помилково вважав, що відсотки за користування кредитом та пеня правомірно продовжували нараховуватись банком, незважаючи на перенесення строку виконання зобов`язання (звернення до суду із позовом).

Що стосується суті позовних вимог ОСОБА_3 колегія суддів вважає за необхідне відмітити наступне.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, як зазначено у частинах першій, другій статті 55 Конституції України.

Саме суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості звернутися з відповідною заявою до компетентного суду.

Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55, статті 124 Конституції України.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції ).

Разом з тим, при зверненні до практики ЄСПЛ (справа Марченко М.В. проти України ) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо права як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; повинно йтися про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру, щоб спір був дійсним та серйозним і щоб предмет провадження напряму стосувався відповідного права цивільного характеру.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 , посилаючись на неправомірність дій відповідачів, просила суд визнати протиправними та заборонити дії щодо продажу права вимоги за кредитним договором № 259/МК60/2008-840 від 23 червня 2008 року на суму, що не відповідає фактичній заборгованості за кредитним договорам № 259/МК60/2008-840 від 23 червня 2008 року, визнати фактичною заборгованістю за кредитним договором № 259/МК60/2008-840 від 23 червня 2008 року суму 433 159, 39 грн., яка визначена в рішенні Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2009 року, яка підлягає стягненню за рахунок предмету іпотеки, а також визнати протиправними та зобов`язати ПАТ КБ Надра скасувати нарахування заборгованості по кредиту в тому чисті процентів, штрафів, пені по кредиту, після звернення ПАТ КБ Надра до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором № 259/МК60/2008-84Р від 23 червня 2008 року.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

З урахуванням вищенаведених норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Саме по собі нарахування банком процентів, штрафів, пені по кредиту, яке позивачка просить скасувати, наразі не може вважатись порушенням, невизнанням чи оспоренням її прав, а оспорення розміру безпідставно нарахованих процентів та інших санкцій може бути предметом судового розгляду лише у разі пред`явлення банку чи іншої особи, яка в майбутньому може набути права вимоги до позивачки, вимог про їх стягнення.

Вимога про визнання протиправними та зборони банку вчиняти дії щодо продажу права вимоги за кредитним договором № 259/МК60/2008-840 від 23.06.2008 року не є належним способом захисту прав позивачки, оскільки продаж такого права є законним правом банку, що визначене цивільним законом. Вчинення банком дій щодо продажу права вимоги до ОСОБА_3 наразі не порушують її прав чи інтересів як сторони кредитного договору.

Окрім того, слід відмітити, що у даному позові ОСОБА_1 не оспорюється законність отриманого нею повідомлення від УОФГВФО на ліквідацію ПАТ КБ Надра від 07.09.2018 року щодо здійснення банком реалізації майна банку, в тому числі, права вимоги за кредитним договором № 259/МК60/2008-840 від 23.06.2008 року.

Що стосується вимоги про визнання фактичною заборгованістю за кредитним договором № 259/МК60/2008-840 від 23 червня 2008 року суму 433 159, 39 грн, яка визначена в рішенні Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2009 року, то така вимога також не підлягає задоволенню, оскільки як зазначає сама позивачка, дана сума була встановлена відповідним судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Суд першої інстанції по суті дійшов правильного висновку про відмову в позові ОСОБА_3 , проте помилково вважав, що нарахування банком відсотків та інших штрафних санкцій після перенесення строку виконання зобов`язання обґрунтованим, не звернув уваги на положення цивільного-процесуального закону щодо способу захисту суб`єктивних цивільних прав та не зазначив, за захистом якого саме порушеного права позивачка звернулась до суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Ураховуючи вищевикладене колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зміни рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року змінити.

Викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 28 вересня 2020 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді Д.Р. Гаращенко

А.А. Пікуль