Постанова

від 31.03.2021 по справі 761/45462/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 761/45462/18

провадження № 61-15797св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі : Публічне акціонерне товариство комерційний банк Надра , Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства комерційний банк Надра Біла Ірина Володимирівна,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року у складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня

2020 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра (далі - ПАТ КБ Надра ), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра Білої І. В., третя особа: ОСОБА_2 , про визнання зобов`язань за кредитним договором виконаними та визнання дій протиправними.

Позов обґрунтовано тим, що 23 червня 2008 року між нею та ПАТ КБ Надра укладено кредитний договір № 259/МК60/2008-840, згідно з умовами якого вона отримала від банку грошові кошти в сумі 56 436 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 15,9 % річних. 23 червня 2008 року між ПАТ КБ Надра

та ОСОБА_2 укладено договір поруки, згідно з яким останній поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором. Також, 26 червня 2008 року між нею та банком укладено іпотечний договір, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 939,00 кв. м.,

що розташована за адресою - Київська обл., Обухівський район, с. Підгірці, кадастровий номер 3223186800:03:015:0014.

У 2009 році, у зв`язку із невиконаннямнею, ОСОБА_1 , зобов`язань

за договором кредиту, банк звернувся до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором за рахунок предмета іпотеки.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2009 року позовні вимоги ПАТ КБ Надра задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість по кредиту в сумі 433 159,39 грн за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 3223186800:03:015:0014. Зазначене рішення набрало законної сили.

Однак, в кінці вересня на початку жовтня 2018 року, ОСОБА_1 отримала лист від банку, у якому зазначено про наявність у неї боргу за кредитним договором № 259/МК60/2008-840 в розмірі 3 662 940,96 грн, який у зв`язку з ліквідацією банку було виставлено для індивідуального продажу на відкритих торгах

11 жовтня 2018 року.

Одночасно їй стало відомо про те, що банк продовжував нараховувати

їй заборгованість за процентами, пеню та штрафи за кредитним договором,

не зважаючи на ухвалене судове рішення від 01 грудня 2009 року. За таких підстав та із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила суд визнати протиправними та заборонити дії щодо продажу права вимоги

за кредитним договором від 23 червня 2008 року № 259/МК60/2008-840 на суму, що не відповідає фактичній заборгованості за кредитним договорам

від 23 червня 2008 року № 259/МК60/2008-840; визнати заборгованість

за кредитним договором від 23 червня 2008 року № 259/МК60/2008-840 на суму 433 159,39 грн, що визначена в рішенні Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2009 року, яка підлягає стягненню за рахунок предмету іпотеки, а також визнати протиправними та зобов`язати ПАТ КБ Надра скасувати нарахування заборгованості по кредиту, в тому числі процентів, штрафів, пені після звернення ПАТ КБ Надра до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором

№ 259/МК60/2008-84Р від 23 червня 2008 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка достроково ні зобов'язання за кредитним договором, ні рішення суду не виконала, а тому кредитор вправі вимагати виконання зобов`язання та здійснювати захист своїх порушених прав.

Відповідно до умов кредитного договору № 259/МК60/2008-840 від 23 червня 2008 року, строк дії договору встановлено до 22 червня 2018 року, а тому відсотки за користування правомірно продовжували нараховуватися банком

у відповідності до законодавства України. Вважав, що оскільки зобов`язання фактично не виконанні, то такі зобов`язання не припиняються.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року змінено, шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про відмову в позові ОСОБА_3 , проте зазначив, що суд помилково вважав,

що нарахування банком відсотків та інших штрафних санкцій після перенесення строку виконання зобов`язання обґрунтованим, не звернув уваги на положення цивільного-процесуального закону щодо способу захисту суб`єктивних цивільних прав та не зазначив, за захистом якого саме порушеного права позивачка звернулась до суду.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Верховного Суду,

у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що нарахування процентів, штрафів, пені, тощо, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою 1050 ЦК України. Такі правові висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 202/4494/16-ц.

Як на підставу для відкриття касаційного провадження посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 2-3804/09, витребувано її з Соснівського районного суду м. Черкаси.

Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2021 року зупинено виконання рішення суду першої інстанції до закінчення касаційного розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

23 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ Надра укладено кредитний договір № 259/МК60/2008-840, згідно з яким банк надав позивачу грошові кошти в сумі 56 436,00 дол. США зі сплатою відсотків у розмірі 15,9 % річних.

В забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором,

у цей же день, між ПАТ КБ Надра та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

26 червня 2008 року між ПАТ КБ Надра та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 939,00 кв. м, що розташована за адресою: Київська обл., Обухівський район, с. Підгірці, кадастровий номер 3223186800:03:015:0014.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2009 року позов ВАТ КБ Надра до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу

за кредитним договором задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за рахунок предмета іпотеки: земельної ділянки площею

0,0939 га, що розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення садівництва, кадастровий номер 3223186800:03:015:0014, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 904121 від 22 листопада 2007 року

на користь ВАТ КБ Надра заборгованість у сумі 433 159,39 грн.

Зазначеним рішенням встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 станом

на день подання позовної заяви становила 56 545,27 доларів США,

що в гривневому еквіваленті складало 433 159,39 грн

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої, другої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України ) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України , провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини першої статті 15 , частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем

і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав

та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства

є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Відповідно до правового висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року у справі 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини першої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав

та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права,

так і його відсутність.

Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так

і у негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема

у таких випадках: а) кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду

з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; б) особа не вважає себе боржником

у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника

у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної

та діяти, не порушуючи їх. Такий спосіб захисту є виключно превентивним.

Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права,

а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації

не є ефективним способом захисту.

Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів,

то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся

з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги

в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора

та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

Отже, ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим має оцінюватися, виходячи з обставин справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести

ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом посилаючись на неправомірні дії відповідачів щодо продажу права вимоги за кредитним договором на суму, що не відповідає фактичній заборгованості за кредитним договорам № 259/МК60/2008-840

від 23 червня 2008 року, просила визнати фактичною заборгованістю

за кредитним договором № 259/МК60/2008-840 від 23 червня 2008 року на суму 433 159, 39 грн, яка визначена в рішенні Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2009 року, а також визнати протиправними та зобов`язати ПАТ КБ Надра скасувати нарахування заборгованості по кредиту в тому чисті процентів, штрафів, пені по кредиту.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що оспорення розміру безпідставно нарахованих процентів та інших санкцій може бути предметом судового розгляду лише у разі пред`явлення банком чи іншою особою, яка в майбутньому може набути права вимоги до позивача, вимог про їх стягнення.

Вимога про визнання протиправними та зборони банку вчиняти дії щодо продажу права вимоги за кредитним договором не є належним способом захисту прав позивачки, оскільки продаж такого права є законним правом банку,

що визначене цивільним законом. Вчинення банком дій щодо продажу права вимоги до ОСОБА_1 наразі не порушують її прав чи інтересів як сторони кредитного договору.

Вимоги про визнання фактичною заборгованістю за кредитним договором

на суму 433 159, 39 грн, яка визначена в рішенні Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2009 року, також не підлягає задоволенню, оскільки дана сума була встановлена відповідним судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Доводи касаційної скарги позивача про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, з урахуванням установлених у цій справі обставин

не вбачається неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права, а висновки суду щодо підстав для відмови у задоволенні заявлених позивачем вимог, узгоджуються з висновками, викладеними

у наведеній вище постанові Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести

до неправильного вирішення справи, а стосуються доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, зокрема, надання оцінки доказам на предмет їх належності і допустимості

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно

до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 , 401 , 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська