Рішення

від 20.09.2020 по справі 924/605/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2020 р. Справа № 924/605/20

м.Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Субботіної Л.О. за участю секретаря судового засідання Мізика М.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Заступника прокурора Хмельницької області м. Хмельницький

до 1. Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області м. Хмельницький

2. Фермерського господарства "Соняшник плюс" с. Квітневе Білогірського району Хмельницької області

3. Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" м. Миронівка Миронівського району Київської області

про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області, договорів оренди землі та договорів суборенди земельних ділянок

Представники сторін та прокурор: не з`явились

Рішення проголошується 21.09.2020, оскільки в судовому засіданні 20.08.2020 та 14.09.2020 оголошувалась перерва.

В судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

20.05.2020 до господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява заступника прокурора Хмельницької області м. Хмельницький до 1. Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області м. Хмельницький, 2. Фермерського господарства "Соняшник плюс" с.Квітневе Білогірського району Хмельницької області, 3. Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" м. Миронівка Миронівського району Київської області про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області, договорів оренди землі та договорів суборенди земельних ділянок. На підтвердження позовних вимог заступник прокурора вказує, що 13.09.2013 ОСОБА_1 звернувся із 6 однотипними заявами до Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення площею понад 200 га. В обґрунтовуванні ОСОБА_1 не зазначив конкретно, як планує використовувати таку площу земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, необхідної сільськогосподарської техніки для обробітку земель такої площі, працівників та інше, з чого б безпосередньо вбачалося необхідність надання ОСОБА_1 6-ти земельних ділянок площею понад 200 га, що розташовані на значній відстані одна від одної (на території 2-х сільських рад 2-х районів області), що свідчить про те, що наміру займатися фермерським господарством він не мав. Як наслідок, ФГ "Соняшник плюс", засновником якого є ОСОБА_1 , без проведення земельних торгів отримало право оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею 203,6613 гектарів. Окрім цього, згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.04.2020 № 206196612 одразу ж після укладення договорів оренди (упродовж 2-3 днів) ще до створення фермерського господарства ОСОБА_1 уклав 6 договорів суборенди цих земельних ділянок із ПрАТ "Зернопродукт МХП". При цьому, Головним управлінням Держземагенства у Хмельницькій області не надано оцінки тій обставині, що ОСОБА_1 з 19.09.2012 працював на посаді директора ТОВ ІВК "Рідний край", що підтверджується копією його трудової книжки. Правонаступником ТОВ ІВК "Рідний край" є ПрАТ "Зернопродукт МХП", що підтверджується витягом із ЄДРПОУ від 13.05.2020 №1006628683. Як вказує позивач, Головним управлінням Держземагенства у Хмельницькій області не з`ясовано питання наявності у ОСОБА_1 сільськогосподарської техніки; в той час як відповідно до інформації Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області від 14.05.2020 № 18/1/1868 сільськогосподарська техніка за ОСОБА_1 не реєструвалась. Фермерське господарство "Соняшник плюс", засновником якого є ОСОБА_1 , зареєстровано 09.11.2015 (після спливу понад півтора року після одержання земельних ділянок в оренду), що підтверджується витягом з ЄДРПОУ від 07.04.2020 за № 1006529067. Окрім того, відповідно до інформації Ізяславського управління ГУ ДПС у Хмельницькій області від 13.05.2020 № 15671/22-01-52-02 упродовж 2015-2020 років ОСОБА_1 та ФГ "Соняшник плюс" жодна податкова звітність не подавалась, нерухоме майно не зареєстровано, що свідчить про те, що ОСОБА_1 фактично не ведеться фермерське господарство. Зазначене, на думку позивача, підтверджує, що ОСОБА_1 штучно використано процедуру створення фермерського господарства як пільгового порядку одержання земель державної власності в оренду поза передбаченою законодавством процедурою земельних торгів з метою поповнення земельного банку ПрАТ "Зернопродукт МХП". Таким чином, всупереч вимог статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", розглядаючи заяви ОСОБА_1 по суті, Головне управління Держземагентства в області не надало належної оцінки обставинам і умовам, зазначеним у заявах, доводам заявника, відсутності обґрунтування розміру земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів, не перевірило та не врахувало обставини, які спростовують дійсність волевиявлення заявника, наявність в нього бажання створити фермерське господарство та спроможність вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Формальний підхід до вирішення заяв, прийняття рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення та про передачу в оренду земельних ділянок згідно оспорюваних наказів створили передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання в користування земель державної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів, що є підставою для визнання недійсними вказаних наказів, укладених договорів оренди та суборенди. Також прокурор вказує, що про наявність викладених у позові порушень законодавства прокуратурі області стало відомо 21.04.2020 після надходження інформацій Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 15.04.2020 та опрацювання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що є підставою для поновлення трирічного строку для звернення до суду, який пропущено з поважних причин.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 20.05.2020 вказану позовну заяву передано для розгляду судді Субботіній Л.О.

Ухвалою суду від 25.05.2020 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі №924/605/20 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11:30 год. 23 червня 2020 року.

Представник відповідача 1 у відзиві на позовну заяву від 11.06.2020 заперечує щодо задоволення позовних вимог, оскільки він ґрунтується виключно на припущеннях без зазначення жодної норми права, яку порушив відповідач 1 під час здійснення повноважень згідно ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, а також вважає, що обрано невірний спосіб захисту можливого порушеного права держави та пропущено строки звернення до суду з такими позовними вимогами. Представник зазначає, що у заявах про надання дозволу ОСОБА_1 вказав усі дані, що визначені ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" в редакції 09.12.2012. Звертає увагу суду, що в законодавстві не зазначено якого змісту та форми має бути обґрунтування розмірів земельних ділянок, відсутні застереження щодо максимального чи мінімального розміру земельної ділянки, яка може бути надана громадянину для ведення фермерського господарства, також відсутні обмеження щодо кількості таких ділянок та вимоги щодо надання підтверджуючих документів наявності сільськогосподарської техніки під час вирішення питання про передачу земельних ділянок. Вказує, що органи державної влади можуть відмовляти у наданні землі з підстав, які чітко визначені в законі, а не ґрунтуючись на припущеннях, що заявник може не створити фермерське господарство чи передати земельну ділянку в суборенду. У таких випадках правовим механізмом захисту інтересів держави є розірвання договору у разі недотримання його умов стороною. Тому вважає, що розглядаючи надані заявником документи, відповідачем 1 дотримано ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції з 09.12.2012), ст.ст. 122-124, 134 Земельного кодексу України (в редакції з 01.01.2013). Зазначає, що на момент прийняття відповідачем 1 наказів та укладення договорів оренди неможливо передбачити, що заявник не буде створювати фермерське господарство. Отже, прокурор не наводить обставин, які б підтверджували протиправність прийняття рішень і укладення договорів на момент їх вчинення. Вважає, що прокурор обрав невірний спосіб захисту можливих порушених прав держави, оскільки таким способом є розірвання договорів оренди землі. При цьому за такими вимогами прокурор має звертатися в інтересах держави в особі органу, уповноваженого розпоряджатися земельними ділянками. Також представник звертає увагу, що законодавством окреслено надання земельних ділянок єдиним масивом з розташованими об`єктами інженерної інфраструктури, а також надання земельних ділянок єдиним масивом має місце лише в тому випадку, коли орган, уповноважений розпоряджатися землями, приймає рішення про надання в оренду громадянину земельних ділянок сільськогосподарського призначення лісового та водного фондів єдиним масивом, а не окремо по кожній категорії земель для ведення фермерського господарства. Вказує, що оскільки предметом спору у даній справі є недійсність договорів і такі договори визнаються недійсними з моменту вчинення, укладення договорів оренди земельних ділянок не може визнаватися недійсним, оскільки на момент укладення договорів оренди відповідач 1 не мав відомостей та не міг знати про те, чи буде створено заявником фермерське господарство, а тому діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством. Також відповідач 1 посилається на приписи ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України щодо строків позовної давності. Крім того, вказує, що оскільки ОСОБА_1 уклав договори суборенди до дати реєстрації фермерського господарства, то в цій частині спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Відповідач 2 у відзиві на позов від 11.06.2020 звертає увагу суду, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Тому позивачем пропущено строки позовної давності щодо визнання недійсними наказів Держземагенства, договорів оренди та суборенди. Зазначає, що з огляду на субсидіарність ролі прокурора в судовому процесі, визначення початку перебігу строку позовної давності з моменту коли про розглядувані обставини стало відомо прокурору, а не тому органу, до повноважень якого віднесено здійснення функцій держави у відповідних правовідносинах, не відповідатиме принципам правової визначеності та свідчило б про штучну зміну строків позовної давності на користь держави у спосіб зміни ініціатора позову, що не відповідало б вимогам законності. Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосування законів визначалися ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" та надавали право останньому витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи. Проте, до квітня 2020 року позивач жодним чином не витребовував від органів державної влади, органів місцевого самоврядування накази та інші акти і документи. Вказує, що позивач не довів належними засобами доказування наявність підстав для скасування спірних наказів та визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок. Зважаючи на викладене, відповідач 2 просить застосувати позовну давність та в зв`язку із цим відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача 3 у відзиві на позов від 12.06.2020 вказує, що усі отриманні ОСОБА_1 спірні земельні ділянки передані у суборенду ПрАТ "Зернопродукт МХП" до моменту створення ФГ "Соняшник плюс". Доказів того, що фермерське господарство є фактичним користувачем спірних земельних ділянок, сплачує орендну плату, подає по них податкову звітність, вчиняє дії по обробітку землі чи ін. - позивачем не подано. Таким чином, як вказує відповідач 3, прокурор не довів, що ФГ "Соняшник плюс" є учасником спірних правовідносин. Зазначає, що враховуючи суб`єктний склад сторін, характер спірних відносин, спір підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства. Також відповідач вказує, що дослідження змісту заяв про надання земельних ділянок має здійснюватися своєчасно, тобто саме на час її подання відповідному державному органу або судом у разі прийняття таким органом рішення про відмову у наданні земельної ділянки. Якщо відмови державного органу не було, то перегляд змісту заяв ОСОБА_1 , які вже фактично реалізовані у спосіб прийняття компетентним органом спірних наказів, після спливу майже 7 років, є невиправданим, адже ставить відповідачів у несправедливе становище, яке потребує доведення обставин, що мали чи повинні були мати місце ще у 2013 році. З цих же мотивів, наразі неможливо пересвідчитися у вчиненні Головним управління Держземагенства у Хмельницькій області необхідних дій з метою перевірки дійсності волевиявлення ОСОБА_1 на момент його звернення. Тому суд повинен відхилити доводи позивача в частині, що стосується обґрунтування позову посиланням на невідповідність заяв ОСОБА_1 вимогам положень Закону України "Про фермерське господарство", адже інші висновки суду свідчили б про невиправданий формалізм та несправедливий ретроспективний перегляд змісту заяви, складеної у 2013 році, що не є достатньою підставою для висновку про невідповідність спірних наказів вимогам законодавства. Представник зазначає, що використання можливих наявних недоліків заяви ОСОБА_1 як підстави для позову є спробою перекладення всіх ризиків від можливого невиконання державою своїх функцій на приватного суб`єкта, що не відповідає принципам правової визначеності та належного врядування в аспекті права гарантованого частиною 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Посилання позивача на відсутність зареєстрованих за ОСОБА_1 та ФГ "Новий соняшник" тракторів та сільськогосподарської техніки, що, на думку позивача, підтверджує штучне використання процедури створення фермерського господарства як пільгового порядку одержання земель державної власності, жодним чином не доведені позивачем. Той лише факт, що ОСОБА_1 передав зазначені земельні ділянки у користування в суборенду ПрАТ "Зернопродукт МХП" також не є беззаперечним доказом того, що такою метою він керувався під час отримання земельних ділянок в оренду, на моменту прийняття спірних наказів Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області (2013 рік). Відповідач вказує, що жодної істотної умови договору оренди, відсутність якої в договорах оренди землі могло б стати підставою для визнання договору недійсним, позивач не зазначив. Відповідач звертає увагу на те, що Закон України "Про фермерське господарство" як в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, так і в редакції станом на момент розгляду цієї справи, не встановлював присічного строку для створення юридичної особи після отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарства, зміна в подальшому вимог закону щодо обов`язкового створення фермерського господарства, як юридичної особи, давало ОСОБА_1 право здійснювати чи мати намір здійснювати фермерське господарство без проведення реєстрації юридичної особи із дотриманням певних вимог до реєстрації такої діяльності, як фізичною особою-підприємцем. Крім того, відповідач звертає увагу на пропуск позивачем строку позовної давності та зазначає, що прокурором не наведено будь - якого фактичного та правового обґрунтування такого пропуску та необхідності захисту порушеного права, в зв`язку із таким пропуском. Враховуючи викладене, представник відповідача 3 просить застосувати до позову по справі 924/605/20 позовну давність та у зв`язку із цим відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Прокурор у відповіді на відзиви не погоджується із доводами, викладеними відповідачами у відзивах, та зазначає, що відповідачами не спростовано того факту, що на момент прийняття оспорюваних наказів ГУ Держгеокадастру мало докази наявності у ОСОБА_1 необхідних матеріальних та трудових ресурсів для обробітку такої значної площі земель. Про відсутність таких ресурсів свідчить той факт, що одразу ж після укладення договорів оренди , ще до створення фермерського господарства Прокопчук В.О. уклав 6 договорів суборенди цих земельних ділянок. Щодо пропуску строку позовної давності, то прокурор вказує, що посилання відповідачів лише на ст. 20 Закону України "Про прокуратуру", який у відповідній частині втратив чинність 26.10.2014 є необґрунтованим, оскільки з 26.10.2014 у прокурора не було повноважень проведення систематичних перевірок дотримання вимог органами виконавчої влади при наданні у власність та користування земельних ділянок. Зазначає, що оспорювані договори суборенди земельних ділянок укладені у березні та червні 2014 року. Про наявність викладених у позовній заяві порушень законодавства прокуратурі області стало відомо 21.04.2020 після надходження інформації від Головного управління Держгеокадастру від 15.04.2020 та опрацювання інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що є підставою для поновлення трирічного строку для звернення до суду, який пропущено з поважних причин. Крім того, прокурор звертає увагу, що спеціально уповноваженим органом державного контролю у цій сфері є Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, яке виступає відповідачем у даній справі та від якого упродовж 2013-2020 років не надходило жодної інформації про порушення норм законодавства. Вказує, що відсутність доказів того, що ФГ "Соняшник плюс" є фактичним користувачем спірних земельних ділянок, сплачує орендну плату, подає по них податкову звітність, на що здійснює посилання відповідач, фактично і є підставою для звернення із даним позовом до суду, оскільки фактично спірні земельні ділянки використовує не фермерське господарство, а ПАТ "Зернопродукт МХП". При цьому зважаючи, що на час звернення до суду з позовом фермерське господарство вже зареєстровано, то справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

В підготовчому засіданні 23.06.2020 суд продовжив строк підготовчого провадження у справі №924/605/20 на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 15:00год. 14.07.2020, інформацію про що занесено до протоколу судового засідання.

У відповідності до ухвали суду від 14.07.2020 суд закрив підготовче провадження у справі №924/605/20 та призначив справу до судового розгляду по суті на 12:00 год. 20 серпня 2020 року.

В судовому засіданні 20.08.2020 суд оголосив перерву до 9:30 год. 14.09.2020, інформацію про що занесено до протоколу судового засідання.

20.08.2020 суд оголосив перерву до 9:30 год. 21.09.2020, інформацію про що занесено до протоколу судового засідання.

Прокурор в судове засідання 21.09.2020 не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, що підтверджується наявною в матеріалах справи судовою повісткою. В судовому засіданні 20.08.2020 підтримував заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача 1 явки повноважного представника не забезпечив, був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується розпискою по справі від 14.09.2020. В судових засіданнях 20.08.2020 та 14.09.2020 вказував на неправомірності позовних вимог та просив відмовити у його задоволенні, у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Відповідач 2 не направив до суду свого представника для участі в судових засіданнях. У відзиві на позов від 11.06.2020 просив розгляд справи здійснювати за відсутності його представника.

Представник відповідача 3 в судове засідання 21.09.2020 не з`явився, до суду надіслав клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату, а у випадку відмови в задоволенні клопотання просив проводити розгляд справи без участі представника відповідача.

Розглянувши клопотання відповідача 3 про відкладення судового засідання, суд враховує наступне.

Згідно ч. 2 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу (ч. 1 ст. 216 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки

Суд приймає до уваги, що у судовому засіданні у даній справі двічі оголошувалась перерва (на 14.09.2020 та 21.09.2020), однак, відповідач 3 не забезпечив явки свого представника у вказані судові засідання.

За таких обставин, зважаючи на закінчення визначеного ч. 2 ст. 195 ГПК України строку розгляду справи, суд відмовляє представнику відповідача 3 у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання та вважає за можливе розглянути справу по суті без його участі.

Суд під час розгляду матеріалів справи встановив наступні обставини.

13.09.2013 та 28.10.2013 ОСОБА_1 звернувся до Управління Держземагества у Хмельницькій області із заявами, у відповідності до яких з метою ведення фермерського господарства, керуючись ст. 6 Закону України "Про фермерське господарство", просив надати дозвіл на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею: 13,5 га, 18,5 га, 13 га, 50 га, 90 га та 20,0 га з метою подальшої передачі в оренду для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області та Миклашівської сільської ради Білогірського району Хмельницької області. У заяві вказано, що клопотання про виділення земельних ділянок у вказаній кількості та розмірах зумовлене необхідністю забезпечення в перспективі діяльності господарства ротацію сільськогосподарських культур. Зазначено, що фермерським господарством заявник бажає займатись одноосібно.

До заяв додано графічний матеріал бажаного місця розташування земельних ділянок та на підтвердження досвіду роботи у сільському господарстві завірену копію трудової книжки ОСОБА_1 , згідно якої з 19.09.2012 останній працював на посаді директора ТОВ ІВК "Рідний край", та копію диплома спеціаліста від 09.07.2004, згідно якого ОСОБА_1 закінчив у 2004 році Державний агроекологічний університет і отримав повну вищу освіту за спеціальністю "Агрономія" та здобув кваліфікацію вченого агронома.

Наказами Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля), розташованих на території Білогородської сільської ради Ізяславського району та Миклашівської сільської ради Білогірського району Хмельницької області. Зокрема, наказом від 30.09.2013 №ХМ/6822180700:03:006/00000534 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 13.5000 га; наказом від 30.09.2013 №ХМ/6822180700:03:006/00000535 - площею 18.5000 га; наказом від 07.10.2013 №ХМ/6822180700:03:006/00000630 - площею 13.0000 га; наказом від 07.10.2013 №ХМ/6822180700:04:009/00000631 - площею 50.0000 га; наказом від 17.10.2013 №ХМ/6820386200:02:007/00000743 - площею 90.0000 га; наказом від 20.11.2013 №ХМ/6822180700:03:006/00001374 - площею 20.0000 га.

27.12.2013 та 01.02.2014 ОСОБА_1 звернувся до Управління Держземагества у Хмельницькій області із заявами, у відповідності до яких просив затвердити проекти із землеустрою щодо відведення земельних ділянок йому в оренду для фермерського господарства за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району та Миклашівської сільської ради Білогірського району Хмельницької області з наступною передачею земельних ділянок площею: 13,5 га (кадастровий номер 6822180700:03:006:1098), 18,5 га (кадастровий номер 6822180700:03:006:1097), 13,0 га (кадастровий номер 6822180700:03:006:1099), 50,0 га (кадастровий номер 6822180700:04:009:1000), 18,6613 га (кадастровий номер 6822180700:03:006:0900) йому в оренду строком на 20 років, з правом передачі в суборенду.

Додатками до заяв оформлено примірник проекту із землеустрою щодо відведення кожної земельної ділянки та витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Наказами Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства та передано в оренду вказаному громадянину для цих цілей земельні ділянки, зокрема:

- згідно наказу від 15.05.2014 № 22-719/14-14-СГ - земельну ділянку площею 13.5000 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1098, розташовану за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району строком на 20 років;

- згідно наказу від 30.12.2013 № ХМ/6822180700:03:006/00002359 - земельну ділянку площею 18.5000 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1097, розташовану за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району строком на 20 років;

- згідно наказу від 30.12.2013 № ХМ/6822180700:03:006/00002356 - земельну ділянку площею 13.0000 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1099, розташовану за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району строком на 25 років;

- згідно наказу від 30.12.2013 № ХМ/6822180700:04:009/00002355 - земельну ділянку площею 50.0000 га кадастровий номер 6822180700:04:009:1000, розташовану за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району строком на 25 років;

- згідно наказу від 30.12.2013 № ХМ/6820386200:02:007/00002354 - земельну ділянку площею 90.0000 га кадастровий номер 6820386200:02:007:0029, розташовану за межами населених пунктів на території Миклашівської сільської ради Білогірського району строком на 25 років;

- згідно наказу від 15.05.2014 № 22-718/14-14-СГ - земельну ділянку площею 18.6613 га (кадастровий номер 6822180700:03:006:0900), розташовану за межами населених пунктів на території Білогородської сільської ради Ізяславського району строком на 20 років.

В подальшому між Головним управлінням Держземагентства у Хмельницькій області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договори оренди вищевказаних земельних ділянок, а саме:

- договір оренди землі № 4ФГ-Б від 04.03.2014 земельної ділянки площею 18.5 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1097 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років;

- договір оренди землі № 2ФГ-Б від 04.03.2014 земельної ділянки площею 13.0 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1099 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 25 років;

- договір оренди землі № 3ФГ-Б від 04.03.2014 земельної ділянки площею 50 га кадастровий номер 6822180700:04:009:1000 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 25 років;

- договір оренди землі № 1 ВГ-М від 10.02.2014 земельної ділянки площею 90.0 га кадастровий номер 6820386200:02:007:0029 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Миклашівської сільської ради Білогірського району, строком на 25 років;

- договір оренди землі № 5-ФГ/Б від 12.06.2014 земельної ділянки площею 13.5000 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1098 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років;

- договір оренди землі № 6-ФГ/Б від 12.06.2014 земельної ділянки площею 18.6613 га кадастровий номер 6822180700:03:006:0900 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років.

Згідно п. 14 договорів земельна ділянка передається в оренду для вирощування сільськогосподарських культур.

Цільове призначення земельної ділянки: Землі сільськогосподарського призначення 01.02 для ведення фермерського господарства (п. 15 договорів).

У відповідності до п. 32 договорів орендар земельної ділянки має право передавати земельну ділянку у суборенду іншим особам.

Договори підписані сторонами та скріплені відтиском печатки орендодавця.

Сторонами складено акти приймання-передачі вказаних земельних ділянок до вищезазначених договорів оренди.

В подальшому між ОСОБА_1 (орендар) та ПрАТ "Зернопродукт МХП" (суборендар) укладено договори суборенди вказаних вище земельних ділянок, а саме:

- договір суборенди землі № 1ВГ-М/С від 20.02.2014, згідно п.п. 1.1, 2.1 якого орендар надає, а суборендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 90 га кадастровий номер 6820386200:02:007:0029, для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Миклашівецької сільської ради Білогірського району строком на 25 років;

- договір суборенди землі №3ФГ-Б/С від 06.03.2014, у відповідності до якого передано у суборенду земельну ділянку площею 50 га кадастровий номер 6822180700:04:009:1000, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 25 років;

- договір суборенди землі № 6-ФГ/Б/С від 15.06.2014, у відповідності до якого передано у суборенду земельну ділянку площею 18,6613 га кадастровий номер 6822180700:03:006:0900, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років;

- договір суборенди землі № 4ФГ-Б/С від 06.03.2014 про передачу в суборенду земельної ділянки площею 18,5 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1097, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років;

- договір суборенди землі № 2ФГ-Б/С від 06.03.2014, у відповідності до якого передано у суборенду земельну ділянку площею 13 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1099, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 25 років;

- договір суборенди землі № 5-ФГ/Б/С від 15.06.2014 про передачу у суборенду земельної ділянки площею 13,5 га кадастровий номер 6822180700:03:006:1098, що розташована за межами населених пунктів Білогородської сільської ради Ізяславського району, строком на 20 років.

На виконання вказаних договорів суборенди між сторонами підписано акти приймання - передачі земельних ділянок та акти визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право оренди та суборенди вказаних земельних ділянок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 від 06.04.2020 № 206196612.

У відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фермерське господарство "Соняшник Плюс" (код 40110519) зареєстровано 09.11.2015. Засновником та керівником юридичної особи є Прокопчук В.О.

Згідно листа Ізяславського управління Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 13.05.2020 повідомлено, що протягом 2015 - 2020 років до податкових інспекцій Ізяславського управління Прокопчуком В.О. та ФГ "Соняшник плюс" жодна податкова звітність не подавалася.

У відповідності до листа Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області повідомлено, що згідно уніфікованої автоматизованої електронно - облікової системи в ГУ Держпродспоживслужби упродовж 2012 - 2019 років за ОСОБА_1 та упродовж 2015-2019 за ФГ "Новий соняшник" тракторів та сільськогосподарської техніки зареєстровано не було.

07.04.2020 заступник прокурора Хмельницької області звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із листом, у відповідності до якого просив надати документи, пов`язані із передачею ОСОБА_1 спірних земельних ділянок та повідомити чи погоджувалось управлінням Держгеокадастру укладення Прокупчуком В.О. та ПрАТ "Зернопродукт МХП" договорів суборенди вказаних земельних ділянок.

На вказаний лист Головне управління Держгеокадастру надало запитувані документи та повідомило, що згода на передачу земельних ділянок в суборенду не надавалась (лист від 15.04.2020 №10-22-0.6-2136/2-20).

Прокурор вважає, що формальний підхід до вирішення заяв, прийняття рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення та про передачу в оренду земельних ділянок згідно оспорюваних наказів створили передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання в користування земель державної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів, тому звернувся до суду із даним позовом про визнання недійсними наказів, укладених договорів оренди та суборенди землі.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази та пояснення учасників процесу, суд приймає до уваги наступне.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частинами 2, 3 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Як вбачається із позовної заяви, заступник прокурора Хмельницької області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до органу, уповноваженого розпоряджатися землею державної власності у спірних правовідносинах, до створеного фізичною особою фермерського господарства та до суборендаря спірних земельних ділянок про визнання недійсними наказів, договорів оренди та суборенди земельних ділянок, наданих для ведення фермерського господарства.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 973-IV у редакції, чинній на час прийняття оспорюваних наказів, укладення оспорюваних договорів оренди та суборенди) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Частиною 3 статті 7 Закону № 973-IV визначено, що земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону № 973-IV).

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Зі змісту положень статті 12 Закону № 973-IV вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Оскільки фермерське господарство є юридичною особою, його спори з іншими юридичними особами, в тому числі органами державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, розглядаються господарськими судами (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 13.03.2019 у справі № 691/1148/17, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19).

Тобто, якщо на момент відкриття провадження у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, фермерське господарство вже було зареєстрованим, то така справа має розглядатися за правилами господарського судочинства. Якщо ж на час відкриття провадження у справі щодо такого спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстровано, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 04.09.2019 у справі № 697/2767/16, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі оспорюваних наказів Головне управління Держземагенства у Хмельницькій області надало в оренду гр. ОСОБА_1 шість земельних ділянок та уклало з останнім договори оренди вказаних ділянок з метою ведення фермерського господарства. В подальшому гр. ОСОБА_1 передав земельні ділянки в суборенду ПрАТ "Зернопродукт МХП" на підставі оспорюваних договорів суборенди землі.

У відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фермерське господарство "Соняшник Плюс" (код 40110519) зареєстровано 09.11.2015. Засновником та керівником юридичної особи є Прокопчук В.О.

Таким чином, з урахуванням викладених вище приписів Закону № 973-IV у правовідносинах користування спірними земельними ділянками відбулася фактична заміна орендаря і обов`язки землекористувача перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

Отже, оскільки на момент відкриття провадження у даній справі (25.05.2020) фермерське господарство "Соняшник Плюс" вже було зареєстровано, то позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив стороною у спірних правовідносинах саме фермерське господарство, а не ОСОБА_1 , та належність спору до господарської юрисдикції відповідно до змісту спірних правовідносин та суб`єктного складу сторін спору як таких, що виникли на підставі Закону № 973-IV та пов`язані з реалізацією громадянином своїх прав на створення фермерського господарства, що є формою підприємницької діяльності.

Вказаним спростовуються доводи відповідачів щодо необхідності розгляду даного спору в порядку цивільного судочинства. Посилання відповідача 2 на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.05.2019 у справі № 468/972/17-ц, суд до уваги не приймає, оскільки ці справи не є подібними. Так, у справі, що розглядається, фізична особа ОСОБА_1 , який отримав земельні ділянки для ведення фермерського господарства на підставі Закону № 973-IV та передав у суборенду ПрАТ "Зернопродукт МХП", зареєстрував ФГ "Соняшник Плюс", тому вказані земельні ділянки є землями фермерського господарства в розумінні статті 12 Закону № 973-IV. В той же час у справі № 468/972/17-ц спірні земельні ділянки, які отримала фізична особа для ведення фермерського господарства, передані нею в суборенду ФГ "Шабардіна", тому фізична особа залишилась їх користувачем.

З приводу права прокурора на звернення до суду із даним позовом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно частин 3, 4, 5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 цього ж Закону).

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, то суд повинен перевірити вказані доводи прокурора незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (аналогічна позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та від 15.01.2020 у справі №698/119/18). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами 3, 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У даній справі прокурор при зверненні з позовом до суду вказав, що є позивачем, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області є одним із співвідповідачів, накази якого оскаржуються через недотримання вимог законодавства стосовно передання земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства та яке є стороною у оспорюваних договорах оренди землі. Також прокурор зазначив про відсутність у вказаного управління повноважень щодо звернення до суду у спірних правовідносинах. Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто навів підставу для представництва інтересів держави.

З огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання недійсними його наказів та договорів оренди землі, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду як самостійний позивач (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 908/684/19).

Згідно статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Абзацом 16 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини 2 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 3 статті 123 вищевказаного кодексу передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом "Про фермерське господарство" № 973-IV та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 Закону № 973-IV). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Із змісту статті 8 Закону № 973-IV вбачається, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб, лише після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації

Згідно з абзацами 1, 2 частини 1 статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частинами 2, 4 статті 7 Закону № 973-IV передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже, Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинні бути зазначені не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Крім того, Закон № 973-IV передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону № 973-IV не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову у наданні земельної ділянки без визначення виключного переліку підстав для відмови.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів (аналогічна позиція міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №365/65/16-ц та від 26.08.2020 у справі №908/684/19).

Як вбачається з матеріалів справи, 13.09.2013 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагества у Хмельницькій області із заявами, у відповідності до яких з метою ведення фермерського господарства, керуючись ст. 6 Закону України "Про фермерське господарство" просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею: 13,5 га, 18,5 га, 13 га, 50 га, 90 га та 20,0 га з метою подальшої передачі в оренду для ведення фермерського господарства. У заявах вказано, що клопотання про виділення земельних ділянок у вказаній кількості та розмірах зумовлене необхідністю забезпечення в перспективі діяльності господарства ротацію сільськогосподарських культур. Зазначено, що фермерським господарством заявник бажає займатись одноосібно. До заяв додано графічний матеріал бажаного місця розташування земельних ділянок, завірену копію трудової книжки та копію диплома спеціаліста на підтвердження досвіду роботи ОСОБА_1 у сільському господарстві.

На підставі вказаних заяв оспорюваними наказами Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області було надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, затверджено проект землеустрою та передано спірні земельні ділянки в оренду для ведення фермерського господарства.

Проте, при винесені наказів про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та про передачу в оренду ОСОБА_1 спірних земельних ділянок Головним управлінням Держземагенства у Хмельницькій області не було встановлено дійсне волевиявлення заявника на створення фермерського господарства з урахування перспектив його діяльності, не перевірено наявність власних матеріальних та трудових ресурсів для обробітку землі, що є порушенням вищенаведених норм Земельного кодексу України та Закону № 973-ІV.

Так, суд встановив, що ОСОБА_1 одержав в оренду для створення фермерського господарства шість земельних ділянок загальною площею понад 200 га, які розташовані на території двох сільських рад різних районів області. Однак, звертаючись із заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, ОСОБА_1 не обґрунтував належним чином необхідності одержання землі такої значної площі з урахуванням можливості її обробітку, не вказав перспектив діяльності фермерського господарства, наявності в нього техніки для обробітку землі та в обґрунтування розмірів земельної ділянки зазначив лише про необхідність забезпечення ротації сільськогосподарських культур, що має загальний характер та не підтверджене будь-якими доказами. Вказане свідчить про відсутність у ОСОБА_1 волевиявлення та можливості ведення фермерського господарства, раціонального використання земельних ділянок у відповідності до норм та мети Закону № 973-IV.

Зважаючи на приписи статті 8 Закону № 973-IV можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього. В той же час відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Суд враховує, що договори оренди землі між Головним управлінням Держземагенства у Хмельницькій області та ОСОБА_1 були укладені ще 10.02.2014, 04.03.2014 та 12.06.2014, а Фермерське господарство "Соняшник Плюс" створено та зареєстровано ОСОБА_1 лише 09.11.2015, тобто орієнтовно через півтора року після одержання в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що свідчить про відсутність можливості для їх використання за призначенням.

Також суд зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження ведення ОСОБА_1 та (або) членами його сім`ї господарської діяльності на орендованих земельних ділянках. Більш того, згідно листа Ізяславського управління Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 13.05.2020 ОСОБА_1 та ФГ "Соняшник плюс" протягом 2015 - 2020 років не подавали до податкових інспекцій Ізяславського управління жодної податкової звітності. У відповідності до листа Головного управління Держпродспоживслужби в Хмельницькій області упродовж 2012 - 2019 років за ОСОБА_1 та упродовж 2015-2019 за ФГ "Новий соняшник" тракторів та сільськогосподарської техніки зареєстровано не було.

Крім того, спірні земельні ділянки одразу після їх отримання в оренду були передані ОСОБА_1 в суборенду ПрАТ "Зернопродукт МХП" на весь строк оренди.

Усі вказані обставини в сукупності підтверджують відсутність у ОСОБА_1 волевиявлення на створення фермерського господарства та раціональне використання земельних ділянок, наданих йому в оренду, та свідчать про отримання земельних ділянок виключно з метою використання їх іншою особою - ПрАТ "Зернопродукт МХП" на підставі договорів суборенди землі.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 № 333, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області є розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Хмельницької області, а також є правонаступником прав та обов`язків Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області, яким видані спірні накази та укладені спірні договори.

Головним управлінням Держземагенства у Хмельницькій області, правонастуником якого є відповідач 1, при винесені спірних наказів про надання дозволу на розроблення та затвердження документації із землеустрою та передачу земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 було порушено порядок, визначений Законом № 973-IV щодо надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства. Тому зважаючи на приписи статті 152 Земельного кодексу України, статті 21, 393 ЦК України вимоги прокурора про визнання їх недійсними є обґрунтованими.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону (частина 2 статті 16 вищевказаного Закону).

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Оскільки правовою підставою для укладення оспорюваних договорів оренди є накази Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області, які прийняті всупереч закону та підлягають визнанню недійсними, то відповідно до положень пункту в) статті 152 Земельного кодексу України та статтей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України обґрунтованими є також вимоги прокурора про визнання недійсними оспорюваних договорів оренди та суборенди землі.

В той же час відповідачі у даній справі подали заяви про застосування позовної давності.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц).

У постанові від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, зазначивши, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Суд враховує, що згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991, який був чинним на час прийняття оспорюваних наказів та укладення оспорюваних договорів, прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

З метою забезпечення належної організації нагляду за додержанням і застосуванням законів та підвищення його ефективності, керуючись статтею 15 Закону України "Про прокуратуру", Генеральна прокуратура України видала наказ від 07.11.2012 № 3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів", згідно якого відповідні прокурори зобов`язані були не рідше одного разу на місяць вивчати законність актів, які видаються Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Вказаний наказ був скасований лише 31.12.2014 на підставі наказу Генеральної прокуратури № 159.

Враховуючи відповідні повноваженнями органів прокуратури на момент прийняття оспорюваних наказів та укладення оспорюваних договорів, суд дійшов висновку, що прокурор мав можливість довідатись про порушення прав держави. Будь-яких доказів на підтвердження об`єктивної неможливості для здійснення перевірки законності спірних наказів та укладених договорів і звернення до суду в межах позовної давності прокурором не подано та матеріали справи не містять. Тому нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями (наказами) органів виконавчої влади, що було обов`язком органів прокуратури відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру", призвело до наслідків, визначених частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 911/2280/16, від №911/3396/14 від 03.12.2019).

Додатково суд враховує, що обставини пропуску строку позовної давності у даній справі визнає і прокурор, який в позовній заяві зазначає, що строк позовної давності пропущено з поважних причин, тому у позові просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити його.

При цьому доводи прокурора, що про наявність викладених у позові порушень законодавства прокуратурі області стало відомо лише 21.04.2020 після надходження інформації Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 15.04.2020 та опрацювання інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно жодним чином не спростовують вищевказаних висновків суду та не можуть вважатись поважною причиною пропуску позовної давності.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин.

У даній справі прокурор не довів, а суд не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропущення позовної давності. За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити з підстав спливу позовної давності.

У відповідності до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача, в зв`язку з відмовою у позові.

Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові Заступника прокурора Хмельницької області м. Хмельницький до 1. Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області м. Хмельницький, 2. Фермерського господарства "Соняшник плюс" с. Квітневе Білогірського району Хмельницької області, 3.Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" м. Миронівка Миронівського району Київської області про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області, договорів оренди землі та договорів суборенди земельних ділянок відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 30.09.2020.

СуддяЛ.О. Субботіна

Віддруковано у 5 примірниках:

1- до справи,

2- позивачу (29000, м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3),

3- відповідачу 1 (29016, м. Хмельницький, вул. Інститутська, 4/1),

4- відповідачу 2 (30224, Хмельницька обл., Білогірський р-н, с. Квітневе, вул. Центральна, 18),

5- відповідачу 3 (08800, Київська обл., Миронівський район, м. Миронівка, вул. Елеваторна, 1).

Надіслати усім рекомендованим листом з повідомленням про вручення.