Постанова

від 29.09.2020 по справі 400/2524/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2020 р. Категорія 109010000м.ОдесаСправа № 400/2524/20 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

час і місце ухвалення: письмове провадження,

м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Семенюка Г.В.

суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області на Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 липня 2020 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, третя особа: Кривоозерська районна державна адміністрація Миколаївської області про забезпечення позову, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області та Державної архітектурно-будівельної інспекції України, за участю третьої особи Кривоозерської районної державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення від 07.06.2019 р. про скасування дії містобудівних умов та обмежень для проектування будівництва від 11.03.2019 р. № 4, зобов`язання вчинити дії по відновленню в Єдиному реєстрі запису про реєстрацію містобудівних умов та обмежень для проектування будівництва від 11.03.2019 р. № 4.

07 липня 2020 року подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 липня 2020 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено. Зупинено дію рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України (б-р Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код 34471912) в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Миколаївській області від 07.06.2019 р. № 99-с про скасування дії містобудівних умов та обмежень від 11.03.2019 р. № 4 (затверджених наказом від 11.03.2019 р. № 7) для проектування об`єкта будівництва "Будівництво АЗК з пунктом сервісного обслуговування водіїв та пасажирів АГЗП та будівлі з торгівельними приміщеннями супутніх товарів за адресою: АДРЕСА_1" (замовник ОСОБА_1 ) - до набрання законної сили рішенням суду.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи заяву, судом першої інстанції належним чином не вмотивовано, яким саме чином рішення відповідача може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення порушених прав позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Інститут забезпечення позову регламентовано статтями 150-158 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також вид та способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

За правилами статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Частиною 1, 2 статті 151 КАС України встановлено, що позов може бути забезпечено шляхом:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, заходів необхідних для створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, тобто покликане гарантувати виконання рішення адміністративного суду і спрямоване на забезпечення принципу обов`язковості судових рішень.

Зазначені в статті 150 КАС України підстави забезпечення позову, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.

Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову та Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ , при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу .

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 826/5233/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18.

Разом з цим, відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У справі Беєлер проти Італії Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім цього, у рішенні від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи і суспільства.

Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Враховуючи наведене, інститут забезпечення адміністративного позову стосується вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Позивач свою заяву про забезпечення позову, обґрунтовує тим, що оскаржуваним рішенням скасовано дію містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Будівництво АЗК з пунктом сервісного обслуговування водіїв та пасажирів АГЗП та будівлі з торгівельними приміщеннями супутніх товарів за адресою: Миколаївська область, Кривоозерський район, АДРЕСА_1". У рішенні від 07.06.2019 р. про скасування дії містобудівних умов та обмежень не наведено мотивів неможливості усунення виявлених порушень, чим не дотримано п. 32 Порядку № 698, що свідчить про очевидну протиправність вказаного рішення. Скасування містобудівних умов та обмежень є підставою для відмови у видачі сертифікату. Тому в разі невжиття заходів забезпечення позову існує реальна загроза відмови у видачі сертифікату, внаслідок чого позивач буде позбавлений можливості реалізувати своє право на виконання будівельних робіт. Тобто, на підставі оскаржуваного рішення може бути фактично зупинено господарську діяльність позивача, що потягне значні фінансові збитки.

Суд першої інстанції задовольняючи заяву про забезпечення позову зазначив, що рішення відповідача може істотно ускладнити виконання рішення суду та ефективний захист/поновлення його порушених прав без вжиття заходів забезпечення позову.

Разом з тим, ухвала суд першої інстанції жодним чином не вмотивована, суд не навів мотивів і будь-яких фактів, про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову, не вказав, яка існує небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення.

Колегія суддів зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе, виключно, за наявності підстав, передбачених частиною 2 статті 150 КАС України.

Дослідивши подану позивачем заяву про вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів звертає увагу на те, що всупереч вимогам ст. ст. 73, 74 КАС України позивачем не надано до суду належних і допустимих доказів, для підтвердження обґрунтованості поданої нею заяви.

Позивачем не обґрунтовано того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів про які останній зазначає у заяві, або що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Крім того, забезпечення позову в такий спосіб, на який вказує позивач, з підстав на які він посилається, фактично є вирішенням спору по суті заявлених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 826/9263/17.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі № 800/521/17 дійшла до подібного висновку, зазначаючи, що забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваної постанови до набрання законної сили судовим рішенням у справі фактично було б ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

В питанні вжиття заходів забезпечення позову у подібних правовідносинах Верховний Суд сформував сталу правову позицію щодо застосування норм процесуального права, яка полягає в наступному:

"Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі".

Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №826/16509/18 та від 26.12.2019 у справі № 640/13245/19, від 20.03.2019 у справі №826/14951/18 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

Колегія суддів зазначає, що вказані заявником наявні ознаки протиправності оскаржуваного рішення є передчасними, та не можуть вважатись підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вони підлягають оцінці під час судового розгляду справи по суті вимог.

Аналогічна правова позиція була викладена у постановах Верховним Судом від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 26.03.2020 року у справі № 340/2179/19, від 26 березня 2020 року у справі № 340/2179/19.

З огляду на зазначені обставини та вказані правові норми, колегія суддів вважає, що з поданої до суду заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову не вбачається правових підстав для її задоволення.

Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при прийнятті ухвали від 09 липня 2020 року було порушено норми процесуального права, що призвело до її неправильного вирішення, а відтак, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 312, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, - задовольнити.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 липня 2020 року по справі № 400/2524/20, - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Семенюк Г.В. Судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.