Постанова

від 28.09.2020 по справі 320/714/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/714/19 Суддя (судді) першої інстанції: Журавель В.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В., секретаря Винокурової І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Управління Держпраці у Чернігівській області на Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року та Додаткове Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ТЕЛ до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування Постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.

Додатковим Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року Заяву про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі №320/714/19 задоволено; стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ТЕЛ за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Управління Держпраці у Чернігівській області, витрати на правову допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Відповідачем подано апеляційні скарги, в яких він просить судові рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нові судові рішення, якими у задоволенні позовних вимог та заяви про ухвалення додаткового судового рішення відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити, Рішення та Додаткове рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову та Заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити повністю з наступних підстав.

Листом Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 06 червня 2018 року №15468/124/07-2018 повідомлено Відповідача, що в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12017270000000785 від 14.12.2017 встановлено, що у період з жовтня 2017 року по січень 2018 року за адресою м. Прилуки, вул. Київська, 124в проводив свою діяльність контакт-центр Zenko Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ТЕЛ . На вказаному підприємстві працювали на підставі укладених цивільно-правових договорів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .

Наказом Відповідача Про проведення контрольних заходів від 25 червня 2018 року № 185 начальнику відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Лушиній Вікторії Михайлівні доручено організувати здійснення інспекційного відвідування, зокрема Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ТЕЛ , м. Суми (щодо додержанням законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин в контакт-центрі Zenko Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ТЕЛ за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська, буд. 124в, відповідно до листа Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 06.06.2018 № 5468/124/07-2018).

Вимогою Відповідача про надання документів від 27 червня 2018 року №25-03-011/032 Позивача у строк до 09 год. 00 хв. 17 липня 2018 року зобов`язано надати йому завірені копії: Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ТЕЛ ; рішення Загальних зборів учасників товариства, наказу або іншого розпорядчого документу про призначення керівника підприємства. Інформацію щодо паспортних даних на керівника підприємства (число, місяць, рік народження, місце народження, місце реєстрації за паспортом, фактичне місце проживання, серія і номер паспорту, ким виданий, дата видачі, реєстраційний номер облікової картки платника податків); штатних розписів працівників Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ТЕЛ , що стосується здійснення діяльності підприємства в м. Прилуки, Чернігівська область по вул. Київська, 124в; наказів про прийом на роботу працівників Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ТЕЛ , які працювали у м. Прилуки, Чернігівської області, вул. Київська 124в; повідомлень органів Державної фіскальної служби про прийняття на роботу працівників Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ТЕЛ , які працювали у м. Прилуки, Чернігівської області, вул. Київська 124в; цивільно-правових договорів укладених з працівниками: ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та іншими працівниками, які виконували роботи (надавали послуги) за цивільно-правовими договорами в Товаристві з обмеженою відповідальністю СТАР-ТЕЛ за період діяльності підприємства в м. Прилуки, Чернігівської області, вул. Київська, 124в; нормативного акта роботодавця, який регламентував внутрішній трудовий розпорядок для працівників Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ТЕЛ у м. Прилуки, Чернігівська область, вул. Київська, 124в; колективного договору Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ТЕЛ (при його наявності); табелів обліку використання робочого часу працівників Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ТЕЛ , які працювали в м. Прилуки, Чернігівської області, вул. Київська, 124в за весь період їх роботи; відомостей нарахування заробітної плати працівникам Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ТЕЛ , які працювали в м. Прилуки, Чернігівської області, за весь період їх роботи; відомостей (платіжних доручень, відомостей зарахування коштів на карткові рахунки, видаткових касових ордерів) на виплату заробітної плати та інших коштів працівникам Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ТЕЛ , які працювали в м. Прилуки, Чернігівської області, за весь період їх роботи; наказів на звільнення працівників Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ТЕЛ , які працювали в м. Прилуки, Чернігівської області; особових карток працівників Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ТЕЛ , які працювали в м. Прилуки, Чернігівської області, форми П-2.

Також, зазначеною Вимогою Відповідача зобов`язано Позивача надати письмове пояснення щодо загальної кількості працівників Товариства з обмеженою відповідальністю СТАР-ТЕЛ , які працювали в м. Прилуки, Чернігівської області, та яким чином з ними були оформлені трудові відносини щодо систем і форм їх праці та режиму роботи.

На виконання зазначеної Вимоги Відповідача Позивачем 06 липня 2018 року подано відповідні Пояснення.

За результатами проведеної перевірки складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 17 липня 2018 року № 25-03-011/0441 (надалі - Акт).

Перевіркою встановлено факт допуску працівників: ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_17 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 в період з жовтня 2017 року по січень 2018 року до роботи без укладання трудового договору.

На підставі зазначених порушень, Відповідачем прийнято Постанову від 10 серпня 2018 року №25-03-011/0441/205, якою на Позивача накладено штраф у сумі 1451970,00 грн.

Відповідно до частини першої ст. 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (надалі - Положення), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до пп. 9 п. 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Згідно з п. 7 Положення, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування) визначено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26 квітня 2017 року (надалі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці.

Згідно з пп. 3 п. 5 Порядку, інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту.

Отже, Відповідачем правомірно проведено інспекційне відвідування Позивача з питань виявлення неоформлених трудових відносин.

Відповідно до частини п`ятої ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

А як зазначено в Постанові Верховного Суду від 13 червня 2019 року у справі №1840/2507/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_18 до Управління Державної служби України з питань праці у Сумській області про визнання протиправними, скасування постанови та припису, предметом перевірки позивача було питання дотримання вимог законодавства про працю, в даному випадку, оформлення трудових відносин з найманими працівниками.

Так, частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 Кодексу законів про працю України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 Кодексу законів про працю України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Слід зазначити, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату .

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт .

Відповідачем за підсумками перевірки ФОП ОСОБА_18 в акті перевірки зафіксовано допущення позивачем до роботи 12 працівників без оформлення трудового договору.

Зі змісту цивільно-правових договорів про надання послуг, укладених позивачем з фізичними особами, судами попередніх інстанцій встановлено, що предметами останніх є послуги роботи з укладання тротуарної плитки та бордюрного каменю та підсобні роботи на об`єктах за адресами АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 (т.1 а.с. 23, 26, 28 ,31, 34, 37, 39, 42, 44, 47, 50, 52).

Вищевказані особи виконували не індивідуально визначену роботу, передбачену угодою. Функції, які виконували такі особи за вказаними договорами, не є самостійними, а здійснювались в межах підготовчих робіт та укладання тротуарної плитки з систематичним виконанням цих функцій та з матеріалів, наданих позивачем, що виключає можливість роботи в будь-який зручний час.

Також, судами встановлено, що у цивільно-правових угодах не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику , процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, що вказує на наявність трудових відносини між позивачем та вищевказаними особами.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності, а метою цивільно-правового договору є отримання певного матеріального результату.

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що зазначені вище угоди не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.

Зазначене спростовує доводи скаржника про безпідставне визначення цивільних відносин між позивачем та вказаними вище особами як трудових.

З приводу посилання скаржника на положення статті 204 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, колегія суддів зазначає наступне.

Сам по собі факт відсутності судового рішення про визнання вказаних вище цивільно-правових правочинів недійсними не може бути безумовним доказом існування між зазначеними особами саме договірних цивільно-правових відносин.

Як вже було зазначено вище, предметом доказування в адміністративній справі, що розглядається, є встановлення факту наявності чи відсутності трудових відносин між позивачем та ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , а не дійсності зазначених угод, і суд встановлює обставини, що є предметом доказування на підставі всіх наданих сторонами доказів.

За таких обставин, судами попередніх обставин вірно встановлено, що позивачем в порушення вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України було допущено 12 працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Як вбачається з матеріалів справи у даній справі , між Позивачем, як Замовником, ОСОБА_13 та ОСОБА_1 , як Виконавцями, укладено Цивільно-правові договори від 13.10.2017 № СТ-П/17/001, від 19.10.2017 № СТ-П/17/002, відповідно до п. 1.1.1 яких, Виконавці зобов`язуються за завданням Замовника надати, а Замовник зобов`язується оплатити послуги, перелік, зміст та строк яких встановлюється у додатках до цього Договору та складають його невід`ємну частину.

Як вбачається з Додатків №1 до зазначених Договорів, Сторони погодили наступний перелік послуг з боку Виконавців на користь Замовника: провести тренінг з навчання і розвитку працівників та найманого персоналу Товариства відповідно до його стратегії; розробити навчальну програму та матеріали для подальшого покращення та результативності роботи працівників та найманого персоналу; проконтролювати та провести роботу над помилками робітників та найманого персоналу у виконанні їх обов`язків; знайомитися з проектами рішень керівництва підприємства стосовно його діяльності; надати пропозиції з удосконалення роботи, пов`язаної з передбаченими даним Договором обов`язками; забезпечити своєчасне оформлення всієї передбаченої звітності та іншої документації, що сприяє якісному наданні послуги; виконати доручення Замовника, що може виникнути у процесі надання послуги.

В Поясненнях від 26.06.2018, наданих під час інспекційного відвідування, ОСОБА_13 зазначила, що вона дійсно з жовтня 2017 по лютий 2018 працювала менеджером з адміністративної діяльності ТОВ СТАР-ТЕЛ , з жовтня 2017 працювала за Договором цивільно-правового характеру , а з грудня по 5 лютого 2018 року прийнята на роботу за трудовим договором .

Як вбачається з Пояснень ОСОБА_1 , з жовтня 2017 року по січень 2018 року вона працювала в ТОВ СТАР-ТЕЛ на посаді спеціаліста з найманої робочої сили.

У наданих директором Позивача Поясненнях від 06.07.2018 № 1-06/07/2018 зазначено, що ним оформлено трудові відносини з ОСОБА_13 та ОСОБА_1 , про що видано відповідні Накази від 26.12.2017 №№8-К, 9-К, та внесено записи в трудові книжки працівників.

Також, Між Позивачем, як Замовником, ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_17 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , як Виконавцями, укладено відповідні Цивільно-правові договори (надалі - Договори), згідно з п. 1.1.1 яких, Виконавці зобов`язуються за завданням Замовника надати, а Замовник зобов`язується оплатити послуги, перелік, зміст та строк яких встановлюється у додатках до цих Договорів та складають їх невід`ємну частину.

Як вбачається з Додатків №1 до зазначених Договорів, Сторони погодили наступний перелік послуг з боку Виконавців на користь Замовника: здійснення вихідних дзвінків на телефонні номери, визначені Заявником по проекту Тинькофф банк .

У зазначених Договорах, укладених з працівниками, не визначено періоду, за який особи мають виконати відповідні роботи. Тобто, роботи за Договорами фактично виконувались на постійній основі, що не є метою саме цивільно-правового договору.

Крім того, у наведених Договорах не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, що вказує на наявність трудових відносин.

Згідно з абзацем другим частини другої ст. 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Мінімальну заробітну плату встановлено Законом України Про Державний бюджет України на 2018 рік , яка момент виявлення порушення становила 3723,00 грн.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржена Позивачем Постанова Відповідача є правомірною, оскільки Позивачем допущено 13 працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а тому підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Відповідно до частини першої ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною першою ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 частини третьої ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Як вбачається з оскаржуваних Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року та Додаткового Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2020, судом першої інстанції стягнуто на користь Позивача за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача судовий збір у сумі 19210,00 грн. та витрати на правову допомогу в загальній сумі 24000,00 грн.

Крім того, Позивачем до суду апеляційної інстанції подано Клопотання про стягнення витрат на правову допомогу.

А згідно з частиною шостою ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача всіх судових витрат відсутні.

Відповідно до частини першої ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

А згідно з частиною другою ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, тому Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року та Додаткове Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року скасовується та ухвалюється нове Рішення, яким у задоволенні адміністративного позову та Заяви про ухвалення додаткового рішення відмовляється повністю.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Управління Держпраці у Чернігівській області задовольнити, Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року та Додаткове Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову та Заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Постанову складено в повному обсязі 28.09.2020 року.

Головуючий суддя Бабенко К.А.

Судді: Сорочко Є.О.

Чаку Є.В.