Постанова

від 29.09.2020 по справі 916/4393/14

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/4393/14 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання : Молодов В.С.,

за участю представників учасників справи:

Від Приватної виробничо-комерційної фірми „Вікторія" - Тимошенко Т.Ф., довіреність №б/н, дата видачі: 13.04.20;

Від Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) - Чітак Б.В., довіреність № б/н, дата видачі : 12.02.20;

Інші представники в судове засідання не з`явились, про час, дату та місце його проведення повідомлені належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми „Вікторія "

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 червня 2020 року (суддя Шаратов Ю.А.) по розгляду скарги Приватної виробничо-комерційної фірми "Вікторія" на дії (бездіяльність) державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

у справі № 916/4393/14

за позовом: Публічного акціонерного товариства „Фінростбанк"

до відповідача: Приватної виробничо-комерційної фірми „Вікторія "

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1

про стягнення заборгованості у розмірі 10 299 776,19 грн.,

суб`єкт оскарження: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.01.2015 року у справі №916/4393/14 відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

10.03.2015 року постановою Одеського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ ""Фінростбанк" - задоволено. Рішення Господарського суду Одеської області від 19.01.2015 у справі № 916/4393/14 - скасовано. Позов Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" - задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Приватної виробничо-комерційної фірми "Вікторія" на користь Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк": 10.000.000 грн. - боргу з повернення кредитних коштів, 292.383 грн. 54 коп. - відсотків за користування кредитними коштами за період з 01.08.2014 по 25.09.2014 та 7392 грн. 65 коп. - пені за несвоєчасну сплату відсотків за період з 28.02.2014 по 25.09.2014. Стягнуто з Приватної виробничо-комерційної фірми "Вікторія" до Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви в сумі 73080 грн. Стягнуто з приватної виробничо-комерційної фірми "Вікторія" до Державного бюджету України (ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ отримувача: 37607526, банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, № рахунку НОМЕР_1, код бюджетної класифікації 22030001, символ звітності 206, код ЄДРПОУ суду 26016990) - витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги в сумі 36 540 грн.

19.03.2015 на примусове виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 у справі № 916/4393/14, яка набрала законної сили 10.03.2015 видано відповідні накази.

15.04.2020 на адресу Господарського суду Одеської області надійшла скарга Приватної виробничо-комерційної фірми "Вікторія" від 13.04.2020 (вх. № 2-763/20 від 15.04.2020) на дії (бездіяльність) державної виконавчої служби, в якій просить суд:

- поновити строк для подання ПВКФ "Вікторія" скарги на дії (бездіяльність) Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП № 47422147) від 30.04.2015;

- визнати неправомірними дії (бездіяльність) Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення та не скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015 в межах виконавчого провадження ВП № 47422147;

- скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у межах виконавчого провадження № ВП № 47422147.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24 червня 2020 року (суддя Шаратов Ю.А.) у справі №916/4393/14 скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми "Вікторія" від 13.04.2020 на дії (бездіяльність) Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП № 47422147) від 30.04.2015 - задоволено частково.

Визнано неправомірними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015 в межах виконавчого провадження ВП № 47422147.

Визнано неправомірними дії (бездіяльність) державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015 в межах виконавчого провадження ВП № 47422147.

Відмовлено в задоволенні скарги Приватної виробничо-комерційної фірми "Вікторія" від 13.04.2020 в частині скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015, винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у межах виконавчого провадження ВП № 47422147.

Ухвала мотивована тим, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015 ВП № 47422147 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бойком О.М. при примусовому виконанні наказу від 19.03.2015 № 916/4393/14 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику - Приватній виробничо-комерційній фірмі Вікторія в межах суми звернення стягнення 10 299 776,19 грн. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бойко О.М. від 18.05.2015 про повернення виконавчого документа стягувачеві постановлено виконавчий документ - наказ Господарського суду Одеської області від 19.03.2015 № 916/4393/14 повернути стягувачу.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не доведено правомірність своєї бездіяльності щодо не зняття арешту з майна ПВКФ Вікторія , а тому скарга підлягає задоволенню в частині визнання неправомірними дії (бездіяльність) Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення та не скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015 в межах виконавчого провадження ВП № 47422147.

У задоволенні вимоги про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015, винесеної головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у межах виконавчого провадження ВП № 47422147 судом першої інстанції відмовлено, оскільки повноваження Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у контексті скарги щодо винесення відповідної постанови про зняття арешту з майна боржника, внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру заборон відчужень об`єктів нерухомого майна про зняття арешту та заборони відчуження майна позивача, впродовж строків встановлених чинним законодавством є дискреційними повноваженнями такого органу державної влади, тобто відносяться до його виключної компетенції, а тому суд не може перебирати на себе його функцій.

Приватна виробничо-комерційна фірма „Вікторія " з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодилась, та звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить апеляційний суд скасувати частково ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 червня 2020 року за скаргою Приватної Виробничо-комерційної фірми Вікторія на дії (бездіяльність) Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в частині відмови скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення 'Заборони на його відчуження від 30.04.2015 року, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у межах виконавчого провадження ВП № 47422147, в іншій частині судове рішення - залишити без змін.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що ухвала суду в частині неправомірності дій (бездіяльності) державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є законною та обґрунтованою, а в частині відмови скасування оскаржуваної постанови державного виконавця - незаконною та необґрунтованою.

Зокрема, скаржник зазначає, що суд припустився неправильного застосування Рекомендацій №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, так як у адміністративного органу - Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, не має права діяти з певною свободою розсуду , тому що відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно положень статті 50 Закону України Про виконавче провадження , у редакції закону, що діяв на момент винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, державний виконавець повинен був зняти арешт, накладений на майно боржника, шляхом прийняття постанови про повернення виконавчого документа.

Скаржник звертає увагу суду, що повернення виконавчого документа стягувачу є по своїй суті аналогічним закінченню виконавчого провадження, оскільки будь-які дії державним виконавцем після цього не здійснюються, а саме виконавче провадження не є таким, що відкрито та фактично закінчено, у зв`язку з цим наявність арешту на майно боржника за відсутності відкритого виконавчого провадження є неправомірним та порушує законні права боржника.

При цьому, постанова про повернення виконавчого документа вже була прийнята державним виконавцем, цією постановою він не скасував (не зняв) арешт майна, виконавче провадження вже закінчено і знищено. А відтак - державний виконавець не може на цей час скасувати (зняти арешт) арешт з майна боржника з причин відсутності (знищення) відкритого виконавчого провадження, більш того, в межах вже прийнятої постанови про повернення виконавчого документа, як того вимагає ст.50 ЗУ Про виконавче провадження .

Скаржник звертався до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про скасування постанови від 30.04.2015 року і своєю відповіддю №47422147/7-20.1 від 26.02.2020 року Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відмовив з посиланням на те, виконавче провадження знищене.

Відтак - посилання суду в ухвалі не те, що скаржник не заявив вимогу про зобов`язання суб`єкта оскарження скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015 у виконавчому провадженні ВП №47422147, є безпідставним, так як з вищенаведених доводів цієї скарги вбачається, що суб`єкт оскарження, не може самостійно скасувати постанову від 30.04.2015 року, оскільки такі рішення виконавцем можуть прийматися лише в межах відкритого виконавчого провадження.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що дії (бездіяльність) Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України визнані судом неправомірними. скаржник вважає. що у суду є законні підстави для поновлення порушених прав власності ПВКФ Вікторія шляхом скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП No47422147) від 30.04.2015 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.07.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватної виробничо-комерційної фірми „Вікторія" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 червня 2020 року (суддя Шаратов Ю.А.) по розгляду скарги Приватної виробничо-комерційної фірми "Вікторія" на дії (бездіяльність) державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі №916/4393/14.

Встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень по справі, заяв, клопотань.

Призначено розгляд справи №916/4393/14 на 29 вересня 2020 року о 10-30 год.

17.08.2020 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Міністерства юстиції України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що після вчинення виконавчих дій, спрямованих на виконання рішення суду, до Відділу надійшла заява про повернення виконавчого документа якою Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ Фінростбанк Юрченко Є.С. просить повернути без виконання наказ № 916/4393/14 про стягнення заборгованості Приватної виробничо-комерційної фірми Вікторія .

Державним виконавцем Відділу 18.05.2015 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Вищенаведене може свідчити про те, що після вчинення державним виконавцем виконавчих дій та винесення ряду постанов господарська діяльність боржника була заблокована, і, напевно, останній звернувся до стягувача із пропозицією відкликати виконавчий документ, як наслідок, що і було зроблено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ Фінростбанк .

Таким чином, вважає, що боржник все ж таки був обізнаний про відкрите відносно нього виконавчого провадження.

На думку Міністерства юстиції України, боржник не міг не знати про арешт його майна та рахунків протягом п`яти років, напевно, дочекавшись ліквідації стягувача та знищення матеріалів виконавчого провадження, звернувся до Департаменту ДВС Мін`юсту з відповідним листом для поновлення строку для звернення до суду, коли всі можливі докази знищено, і відповідач не зможе їх надати суду.

Відповідно, на звернення боржника йому і була надана відповідь від 26.02.2020 №47422147/7-20.1 про відмову у скасуванні постанови про арешт майна боржника від 30.04.2015 ВП № 47422147, яка і слугувала підставою для поновлення строку боржнику на звернення до суду.

Таким чином вважає, що дії державного виконавця щодо винесення постанови про арешт майна боржника вчинені у межах та у спосіб визначений Законом України Про виконавче провадження .

Міністерство юстиції України зауважує, що господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов`язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов`язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Таким чином, повноваження Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у контексті скарги щодо винесення відповідної постанови про зняття арешту з майна боржника, внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру заборон відчужень об`єктів нерухомого майна про зняття арешту та заборони відчуження майна позивача, впродовж строків встановлених чинним законодавством є дискреційними повноваженнями такого органу державної влади, тобто відносяться до його виключної компетенції, а тому суд правомірно не перебирав на себе його функцій.

Окрім того, слід зазначити, що ПВКФ Вікторія не було заявлено вимогу про зобов`язання суб`єкта оскарження скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015 у виконавчому провадженні ВП №47422147, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Зважаючи на викладене, Міністерство юстиції України просить у задоволенні апеляційної скарги Приватної виробничо-комерційної фірми Вікторія на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.06.2020 у справі № 916/4393/14 - відмовити в повному обсязі.

28.09.2020 року до суду надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги від апелянта Приватної виробничо-комерційної фірми Вікторія , в якій зазначає, що підтримує апеляційну скаргу в повному обсязі.

Апелянт зауважує, що навіть у випадку заявлення скаржником вимоги про зобов`язання державного виконавця скасувати постанову про арешт майна, суб`єкт оскарження не зможе скасувати її, так як прийняття та скасування постанов можливе лише в межах відкритого виконавчого провадження.

Стягувач припинив свою діяльність 09.07.2019 року, що позбавляє ПВКФ Вікторія захистити своє порушене право власності у судовому порядку іншим способом.

Представники ПАТ Фінростбанк та ОСОБА_1 в судове засідання 29.09.2020 року не з`явились.

Повідомлення з ухвалою суду від 28.07.20 повернулось неврученим Публічному акціонерному товариству „Фінростбанк" та ОСОБА_1 , про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлялись належним чином за адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, ухвала суду від 28.07.2020 повернулась до суду неврученою.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За таких обставин, оскільки апеляційним судом було направлено ухвалу від 28.07.20 за адресою місцезнаходження Публічного акціонерного товариства „Фінростбанк", ОСОБА_1 , зазначених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, враховуючи висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 28.08.2018 у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії" (№12307/16), зазначені особи вважається повідомленим належним чином про час, дату та місце судового розгляду.

Крім того, з пояснень апелянта вбачається, що Публічне акціонерне товариство „Фінростбанк" припинило свою діяльність 09.07.2019 року.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, учасники судового процесу повідомлені належним чином про дату, час і місце судового засідання, підстави неявки судом визнаються неповажними. Суд відкладає розгляд справи в разі, якщо неявка представника перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників учасників процесу судом обов`язковою не визнавалась, відкладення судового розгляду є правом, а не обов`язком суду, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників позивача та третьої особи за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні представник апелянта підтримала свої доводи апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово.

Представник Державної виконавчої служби заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Державний виконавець, як працівник державної виконавчої служби відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Як вбачається з матеріалів справи, копій матеріалів виконавчого провадження, постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30.04.2015 відкрито виконавче провадження ВП №47422147.

Також 30.04.2015 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику Приватній Виробничо-комерційній фірмі Вікторія , заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ПВКФ Вікторія лише в межах суми боргу.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 18.05.2015 року повернуто виконавчий документ стягувачеві за заявою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ Фінростбанк про повернення наказу без виконання. (т. 2 а.с.47,50)

У червні 2015 року Приватна Виробничо-комерційна фірма Вікторія звернулась до Господарського суду Одеської області із скаргою на дії (бездіяльність) Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яка була задоволена ухвалою суду від 18.11.2015, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2016, в повному обсязі, а саме:

- визнано неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо несвоєчасного направлення на адресу боржника Приватної виробничо-комерційної фірми "Вікторія" копії постанови від 30.04.2015р. про відкриття виконавчого провадження ВП № 47422147;

- визнано неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 12.05.2015р. до відправлення на адресу боржника Приватної виробничо-комерційної фірми "Вікторія" копії постанови від 30.04.2015р. про відкриття виконавчого провадження ВП № 47422147.

- визнано неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 12.05.2015р. до відправлення на адресу боржника Приватної виробничо-комерційної фірми "Вікторія" копії постанови від 30.04.2015р. про відкриття виконавчого провадження ВП № 47422147.

- скасовано постанову про арешт коштів боржника від 12.05.2015р., винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бойком Олександром Миколайовичем у межах виконавчого провадження ВП № 47422147.

- скасовано постанову про стягнення виконавчого збору від 12.05.2015р., винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бойком Олександром Миколайовичем у межах виконавчого провадження ВП № 47422147.

Заявник ПВКФ Вікторія у скарзі від 15.04.2020 року зазначає, що в грудні 2019 року йому під час укладення у приватного нотаріуса правочину щодо майна ПВКФ Вікторія стало відомо, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в розділі Актуальна інформації про державну реєстрацію обтяжень є обтяження: арешт нерухомого майна ПВКФ Вікторія ; підстава виникнення обтяження: Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, видана Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 30.04.2015 у межах виконавчого провадження ВП № 47422147.

ПВКФ Вікторія звернулось до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою від 11.02.2020 № 1102/20, в якій просила в встановленому законом поряду закрити виконавче провадження по справі № 916/4393/14, а саме: розглянути заяву і вирішити питання щодо скасування публічних обтяжень й зняття арештів, накладених на рухоме та нерухоме майно Приватної Виробничо-комерційної фірми Вікторія , так як виконавче провадження ВП № 47422147 було скасовано.

26.02.2020 заступник директора Департаменту - начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у відповідь на Заяву ПВКФ Вікторія від 11.02.2020 № 1102/20 надіслав лист № 47422147/7-20.1 в якому зазначив про наступне.

30.04.2015 головним державним виконавцем Бойко О.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

18.05.2015 головним державним виконавцем Бойко О.М. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 статті 47 Закону України Про виконавче провадження (у редакції, що діяла на момент винесення постанови).

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017 Про затвердження правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Більш розширену інформацію надати не виявляється можливим, оскільки виконавче провадження ВП № 47422147 знищене.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.11.2015 скасовано постанови про стягнення виконавчого збору та про арешт коштів боржника від 12.05.2015р., винесені головним державним виконавцем Бойко О.М. у межах виконавчого провадження ВП № 47422147. Даною ухвалою арешт з майна накладений постановою №47422147 від 30.04.2015 року не скасовано.

Враховуючи викладене, підстави для зняття арешту з майна боржника відсутні.

У відповідності до ч.5 ст.59 ЗУ Про виконавче провадження , арешт з майна боржника може бути знятий за рішенням суду. (т.2 а.с.171-172)

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.11.2015 у справі № 916/4393/14 встановлено обставину відсутності доказів надсилання Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України скаржнику постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.04.2015 в установлений законом строк. За таких обставин постанови про арешт коштів боржника та про стягнення виконавчого збору від 12.05.2015 винесено головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бойком О.М. з порушенням вимог чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.11.2015 у справі № 916/4393/14 визнано неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо несвоєчасного направлення на адресу боржника Приватної виробничо-комерційної фірми "Вікторія" копії постанови від 30.04.2015р. про відкриття виконавчого провадження ВП № 47422147.

Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015 ВП № 47422147 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бойком О.М. при примусовому виконанні наказу від 19.03.2015 № 916/4393/14 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику - Приватній виробничо-комерційній фірмі Вікторія в межах суми звернення стягнення 10 299 776,19 грн. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику.

Вказані відомості також підтверджуються Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майно щодо суб`єкта від 13.04.2020 № 206665340 відповідно до якої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявна інформація про арешт нерухомого майна, на підставі постанови, про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 47422147, виданої 30.04.2015.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бойко О.М. від 18.05.2015 про повернення виконавчого документа стягувачеві постановлено виконавчий документ - наказ Господарського суду Одеської області від 19.03.2015 № 916/4393/14 повернути стягувачу.

Вказані відомості також підтверджуються Інформацією про виконавче провадження від 16.04.2020 згідно із якою за письмовою заявою стягувача на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону України Про виконавче провадження (що діяла на момент винесення постанови) 18.05.2015 повернуто виконавчий документ. (т.2 а.с.47)

Відповідно до частин першої, другої статті 50 Закону України Про виконавче провадження від 21.04.1999 № 606-ХІV (що діяв на момент винесення постанови від 18.05.2015) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається , скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Аналогічні норми містить частина друга статті 40 чинного Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VIII, відповідно до якої про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Положеннями пунктів 9.9, 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року №2274/5, який втратив чинність 19.07.2017, було передбачено, що строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством. Завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення, якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт. Виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчилися, підлягають знищенню після затвердження акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення керівником органу державної виконавчої служби, підпис якого скріплюється печаткою.

Аналогічні норми містить пункт 2 Розділу ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5, відповідно до якого строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що знищенню підлягають тільки завершені виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчились, а тому, оскільки зі змісту листа заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 11.02.2020 № 1102/20 № 47422147/7-20.1 випливає, що виконавче провадження відносно ПВКФ Вікторія було знищено, таке виконавче провадження є завершеним, що мало стати наслідком для зняття накладеного на майно скаржника арешту.

Таким чином , державний виконавець при винесенні постанови про повернення виконавчого документу повинен був зазначити про зняття арешту з майна боржника, однак, відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не було здійснено дій щодо зняття арешту з майна ПВКФ Вікторія .

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення скарги ПВКФ Вікторія про визнання неправомірними дії (бездіяльність) Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення та не скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015 в межах виконавчого провадження ВП № 47422147.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне надати оцінку вимозі скаржника про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015, винесеної головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у межах виконавчого провадження ВП № 47422147.

Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні вимог про скасування постанови, оскільки повноваження Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у контексті скарги щодо винесення відповідної постанови про зняття арешту з майна боржника, внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру заборон відчужень об`єктів нерухомого майна про зняття арешту та заборони відчуження майна позивача, впродовж строків встановлених чинним законодавством є дискреційними повноваженнями такого органу державної влади, тобто відносяться до його виключної компетенції, а тому суд не може перебирати на себе його функцій.

Судова колегія вважає вірним таким висновок суду, оскільки дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Отже, дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

Однак при цьому, апеляційний суд зауважує на наступному.

За приписами частини другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин першої та другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, постанові Верховного суду від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист у виді незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі Безимянная проти Росії (Bezymyannaya v. Russia, заява № 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення самої суті права заявника на доступ до суду , а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, вказавши, що заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони .

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції (Bellet v. France, заява № 23805/94).

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 ЦК України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до приписів ст. 59 ЗУ Про виконавче провадження , особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1 2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Судова колегія вважає обґрунтованими доводи апелянта, що повернення виконавчого документа стягувачу є по своїй суті аналогічним закінченню виконавчого провадження, оскільки будь-які дії державним виконавцем після цього не здійснюються, а саме виконавче провадження не є таким, що відкрито та фактично закінчено, у зв`язку з цим наявність арешту на майно боржника за відсутності відкритого виконавчого провадження є неправомірним та порушує законні права боржника.

При цьому, постанова про повернення виконавчого документа вже була прийнята державним виконавцем, цією постановою він не скасував (не зняв) арешт майна, виконавче провадження вже закінчено і знищено.

А відтак - державний виконавець не може на цей час скасувати (зняти арешт) арешт з майна боржника з причин відсутності (знищення) відкритого виконавчого провадження, більш того, в межах вже прийнятої постанови про повернення виконавчого документа, як того вимагає ст.50 ЗУ Про виконавче провадження .

Судова колегія також приймає до уваги той факт, що скаржник звертався до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою від 11.02.2020 року про скасування постанови від 30.04.2015 року (т.2 а.с.169-170) і своєю відповіддю №47422147/7-20.1 від 26.02.2020 року Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відмовив з посиланням на те, виконавче провадження знищене.

Після звернень боржника про скасування арешту зі свого майна Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не вирішили питання щодо його скасування. ПВКФ Вікторія на час розгляду цієї справи все ще позбавлене права розпоряджатися своєю власністю та не має можливості в інший спосіб захистити свої порушені права.

Водночас суд першої інстанції встановив, що бездіяльність органів ДВС з приводу скасування накладеного арешту призвела до вичерпання усіх можливих способів захисту порушених прав відповідача. Вказана бездіяльність стала підставою для звернення до суду із скаргою на дії ДВС.

Відтак, посилання суду першої інстанції в ухвалі не те, що скаржник не заявив вимогу про зобов`язання суб`єкта оскарження скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.04.2015 у виконавчому провадженні ВП №47422147, є безпідставним, так як з вищенаведеного вбачається, що державний виконавець, навіть у разі наявності судового рішення про зобов`язання скасувати постанову про арешт майна від 30.04.2015 року, не зможе її самостійно скасувати, оскільки такі рішення виконавцем можуть прийматися лише в межах відкритого виконавчого провадження.

Крім того, згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Правомірність втручання в мирне право особи володіти майном необхідно оцінювати за такими критеріями: 1) законність; 2) чи переслідує воно "суспільний" (публічний) інтерес; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Якщо хоч одного критерію не додержано - є порушення статті 1 Першого протоколу.

Рішенням Європейського суду з права людини "Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" від 24.06.2003 року №44277/98 встановлено, що, згідно з усталеною практикою Суду при здійсненні будь-якого втручання має забезпечуватися справедливий баланс між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідної особи.

Вимога забезпечення такого балансу знаходить своє відображення у всій структурі статті 1 Першого протоколу, включно з її другою частиною. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями.

Уряд наголошував у цій справі на важливості дотримання принципу ultra vires, який служить гарантією проти зловживань владою з боку місцевих та інших заснованих за законодавством органів, не дозволяючи їм виходити за межі своєї компетенції, передбаченої національним законом.

Отже, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції", тому визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Відповідно до другого речення ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб`єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 року у справі Трегубенко проти України вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний "inter alia", інтерес суспільства та умови, передбачені законом.

Більш того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності.

Справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний і надмірний тягар.

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia ( суд знає закони ) неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц. У пункті 7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Аналогічна правова позиція також викладена у постанові ВП ВС від 16.06.2020 (ЦПК) - № 145/2047/16-ц.

Таким чином, з метою ефективного захисту порушених прав заявника, з урахуванням того, що виконавче провадження знищено, і в рамках знищеного виконавчого провадження державний виконавець позбавлений можливості та повноважень приймати будь-які постанови, в тому числі і про зняття арешту з майна боржника, судова колегія вважає за доцільне скасувати арешт рухомого та нерухомого майна Приватної виробничо-комерційної фірми "Вікторія" та заборону на його відчуження, які накладені постановою від 30.04.2015, винесеною головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у межах виконавчого провадження № ВП № 47422147.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія доходить висновку про наявність підстав для часткового скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 24 червня 2020 року у справі №916/4393/14, та прийняття нового рішення про часткове задоволення скарги; скасування арешту рухомого та нерухомого майна Приватної виробничо-комерційної фірми "Вікторія" та заборону на його відчуження, які накладені постановою від 30.04.2015, винесеною головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у межах виконавчого провадження № ВП № 47422147.

Керуючись статтями 129, 270, п.2 ч.1 ст. 275, ст.277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми „Вікторія" задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 червня 2020 року у справі №916/4393/14 скасувати частково.

Скасувати арешт рухомого та нерухомого майна Приватної виробничо-комерційної фірми "Вікторія" та заборону на його відчуження, які накладені постановою від 30.04.2015, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у межах виконавчого провадження № ВП № 47422147.

В іншій частині ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 червня 2020 року у справі №916/4393/14 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01.10.2020 року.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська