Ухвала

від 28.09.2020 по справі 910/3493/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

УХВАЛА

про закриття апеляційного провадження

"28" вересня 2020 р. Справа№ 910/3493/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Зубець Л.П.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.

за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 28.09.2020,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс",

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" про забезпечення позову

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 про забезпечення позову,

у справі № 910/3493/20 (суддя - Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Транс Сервіс"

про стягнення 2.000.000,00 грн,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт в межах суми пред`явленого позову на належні на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" транспортні засоби:

- вантажний бетонорозмішувач КАМАЗ 53229 АБС7ДА; рік випуску 2007, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_1 , видане УДАІ ГУ МВС України в м. Києві від 13.10.2007, реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- вантажний бетонорозмішувач КАМАЗ 53229 69361, рік випуску 2007, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , видане УДАІ МВС України в м. Києві від 23.01.2008, реєстраційний номер НОМЕР_4 ;

- вантажний бетонорозмішувач КАМАЗ 53229 69361, рік випуску 2007, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 , видане ВРЕР - 8 УДАІ в м. Києві від 20.05.2008, реєстраційний номер НОМЕР_6 ;

- вантажний бетонорозмішувач КАМАЗ 53229, рік випуску 2007, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 , видане ВРЕР-3 УДАІ в м. Києві від 20.05.2008, НОМЕР_8 ;

- вантажний бетонорозмішувач КАМАЗ 53229 АБС7ДА, рік випуску 2007, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_9 , видане ВРЕР - 8 УДАІ в м. Києві від 20.05.2008, НОМЕР_10 ;

- вантажний бетонорозмішувач КАМАЗ 53229 69 361, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_11 , видане УДАІ ГУ МВС України в м. Києві від 16.02.2008, реєстраційний номер НОМЕР_12 ;

- вантажний бетонорозмішувач КАМАЗ 581453 114, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_13 , видане УДАІ ГУ МВС України в м. Києві від 16.02.2008, реєстраційний номер НОМЕР_14 .

- вантажний бетонорозмішувач КАМАЗ 581453-014, рік випуску 2007, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_15 , видане УДАІ ГУ МВС України в м. Києві від 16.02.2008, реєстраційний номер НОМЕР_16 .

Ухвала про забезпечення позову набирає законної сили з 18.06.19., підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження відповідно до ч. 1 ст. 144 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала про забезпечення позову може бути пред`явлена до виконання в порядку передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" протягом 3 (трьох) років з наступного дня після набрання ухвалою законної сили.

Стягувачем за даною ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 7-9; ідентифікаційний код 42322556)

Боржником за даною ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" (04176, м. Київ, вул. Електриків, б. 23; ідентифікаційний код 31868367).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, 24.07.2020, (що вбачається з відбитку реєстраційного штемпеля суду першої інстанції на першій сторінці апеляційної скарги), Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс", як сторона яка не брала участі у справі в порядку ст. 254 ГПК України, звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/3493/20 скасувати.

Рух апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвала Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/3493/20. Відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 28.09.2020 о 14:30 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 16.09.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 16.09.2020. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов`язковою.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" просить у відзиві апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвали залишити без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Контрактова" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Буд-Транс Сервіс" не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Явка представників сторін.

В судове засідання від 28.09.2020 з`явилися представник позивача та скаржника.

Представники відповідача -1 та відповідача -2 до судового засідання не з`явилися, про час та місце судового засідання належним чином повідомлені у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучені поштові повідомлення .

Що стосується повідомлення відповідача-1 та відповідача-2 коолегія суддів зазначає, що ухвали суду було направлено останнім за адресою, що відповідає адресі зазначеній у ЄДРПОУ та повернуті відділом поштового зв`язку, зокрема з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою та за закінченням терміну зберігання .

З цього приводу колегія суддів, враховуючи вимоги статей 120, 242 ГПК України, а також вищенаведене, зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення , тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Таким чином, судом апеляційної інстанції були здійснені всі необхідні заходи щодо повідомлення відповідача-1 та відповідача-2 про призначення справи до розгляду та відповідного судового засідання, відтак, відповідачі вважаються такими, що повідомлені належним чином.

Щодо права Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 18.06.2020.

Вирішуючи питання про порушення оскаржуваним рішенням прав та законних інтересів апелянта, наявності правового зв`язку між скаржниками і сторонами у справі, колегією суддів зазначає про наступне.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (рішення у справі "Брумареску проти Румунії"). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією із засад судочинства, яка застосовується з дотриманням принципу верховенства права, змагальності, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволили б реалізувати його в повному обсязі та забезпечити ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Конституційні гарантії захисту прав та інтересів в апеляційній інстанції конкретизовано в главі 1 розділу І, главі 1 розділу ІV ГПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного оскарження судових рішень у господарському судочинстві.

Відповідно до частини 1 статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Тобто частиною 1 статті 254 ГПК України визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким, зокрема розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову.

Одночасно вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок; такий правовий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

У вирішенні цього питання суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому тощо.

Отже, у розумінні наведених норм процесуального права судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та (або) обов`язків цієї особи. Тобто суд має розглянути та вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Тобто, судовим рішенням безпосередньо зачіпаються права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, в тому числі створюються перешкоди для реалізації її суб`єктивного права чи законного інтересу або реального виконання обов`язку стосовно однієї з сторін спору.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь - якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо при цьому буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №904/5618/17, від 21.09.2018 у справі №909/68/18, від 18.12.2018 у справі № 911/1316/17, від 27.02.2019 у справі №903/825/18, від 17.10.2019 у справі № 910/21156/16

З вищенаведеного слідує наступний алгоритм дій суду апеляційної інстанції у разі надходження апеляційної скарги від особи, яка не приймала участі у розгляді справи, але вважає, що судом в оскаржуваному рішенні вирішено питання про її права та інтереси: суд має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника і лише після встановлення таких обставин вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, від 12.05.2020 у справі № 910/18271/16.

Обґрунтовуючи наявність процесуального права на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду, скаржник посилається на наступне.

На думку скаржника, вказаною ухвалою порушуються права та законні інтереси щодо вільного володіння, користування та розпорядження власним майном, також погашення заборгованості, що є предметом розгляду даної справи за рахунок спірних транспортних засобів не відповідає закону, оскільки відповідач не є власником транспортних засобів.

Посилаючись на вказані обставини, заявник звертає увагу на те, що 24.09.2013 між відповідачем-1 (наймодавець) та ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" (наймач) було укладено договір найму - продажу транспортних засобів №001, у відповідності до якого наймодавець передає наймачу у тимчасове користування транспортні засоби, вказані у п.1.2 договору, з подальшим набуттям наймачем права власності на них у порядку, встановленому закону (п. 1.1 договору). Пунктами 1.2, 1.3, 1.4 договору визначено перелік транспортних засобів, строк, розмір щомісячної плати, вартість майна та порядок розрахунків, узгоджено розділом 2 договору.

Заявник вказує, що право власності на транспорті засоби переходить від наймодавця до наймача після закінчення строку найму, яке наймодавець зобов`язаний передати у власність наймача по акту, що визначено пунктами 1.6, 3.2.2 договору.

03.03.2020 у зв`язку із повним виконанням договору ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" щодо сплати грошових коштів між відповідачем-1 та наймачем складено акт про передачу транспортних засобів у власність.

Ці обставини за ствердженням заявника, свідчать про перебування транспортних засобів у власності ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс". Однак, суд першої інстанції приймаючи ухвалу залишив поза увагою повне виконання скаржником умов договору найму та переходу права власності, а тому помилково наклав арешт на майно, яке належить боржнику, чим порушив права та інтереси власника транспортних засобів - ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс".

Крім того, скаржник послався на ту обставину, що раніше арешт та вилучення вищезазначених транспортних засобів було дійснено приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Солонько Миколою Миколайовичем на підставі постанови від 25.02.2020 в межах виконавчого провадження №58041036 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва №10/23377/17 про стягнення солідарно з ТОВ Лізингова компанія КОНТРАКТОВА та ТОВ БУДТРАНС СЕРВІС на користь ПАТ Діамантбанк 2 000 000,00 гривень. (ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.12.2019 у справі №910/23377/17 замінено позивача ПАТ Діамантбанк на його процесуального правонаступника - ТОВ Фінансова компанія ГЕЛІОС , замінено стягувача ПАТ Діамантбанк на його равонаступника ТОВ Фінансова компанія ГЕЛІОС з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва №910/23377/17 про стягнення заборгованості з ТОВ Лізингова компанія КОНТРАКТОВА ).

Крім того, скаржник зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.05.2020 у справі № 10/5182/20 скасовано постанову від 25.02.2020 про арешт та вилучення майна, винесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Солонько М.М. Зокрема, зазначене рішення суду мотивоване наявністю правових підстав для скасування постанови про опис та арешт майна боржника, оскільки таким рішенням накладено арешт на майно, яке не належить боржнику у виконавчому провадженні №58041036, що свідчить про невідповідність оскаржуваної постанови вимогам Закону України Про конавче провадження . Натомість таке майно є власністю ТОВ Торгово- оанспортна компанія Столиця-Сервіс , а тому має бути повернуто останньому аслідок скасування в судовому порядку оскаржуваного рішення про опис та арешт тйна боржника.

Також, в межах розгляду справи №640/5182/20 Окружним адміністративним судом Києва ухвалою від 06.03.2020 задоволено заяву ТОВ Торгово-транспортна компанія Полиця-Сервіс про забезпечення позову та заборонено до набрання судовим рішенням по справі №640/5182/20 законної сили Приватному виконавцю конавчого округу м. Києва Солонько М.М., Державному підприємству Сетам та Філії місті Києві та Київській області Державного підприємства Сетам вчиняти дії з одажу майна, а саме описаних та арештованих транспортних засобів відповідно до постанови Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Солонько Миколи Миколайовича від 25.02.2020 про опис та арешт майна (коштів) боржника у виконавчому овадженні №58041036 щодо спірних транспортних засобів. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2020 у справі №640/5182/20 зазначену ухвалу залишено без змін.

Таким чином, на переконання скаржника, оскарженою ухвалою його права порушуються, оскільки арешт предмета лізингу обмежує права скаржника, як власника транспортних засобів, зокрема унеможливлює процес державної реєстрації відповідного майна у встановленому законом порядку.

Крім того, у судовому засіданні від 28.09.2020 у суді апеляційної інстанції представником скаржника наголошено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/3425/20, серед іншого визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" право власності на спірні транспортні засоби.

З`ясовуючи питання про те, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як було зазначено, в апеляційному порядку оскаржено ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки.

Із встановлених обставин справи вбачається, що зміст доводів апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції (про забезпечення позову) зводиться до тверджень щодо помилковості накладення арешту на спірні транспортні засоби, що призводить до порушення права володіння майном скаржника. На переконання скаржника, судом залишено поза увагою те, що 24.09.2013 між відповідачем-1 (наймодавець) та ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" (наймач) було укладено договір найму - продажу транспортних засобів №001, у відповідності до якого наймодавець передає наймачу у тимчасове користування транспортні засоби, вказані у п.1.2 договору, з подальшим набуттям наймачем права власності на них у порядку, встановленому закону. У зв`язку із повним виконанням умов договору, зазначені транспортні засоби належать на праві власності ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс". Дана обставина також підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі №910/3425/20.

При дослідженні вказаних доводів, колегією суддів з`ясовано, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, виходив з того, що 29.09.2010 між ПАТ "Діамантбанк" та відповідачем-1 було укладено Договір кредитної лінії № 116, в забезпечення зобов`язань за яким 26.12.2011 було укладено Договір застави транспортних засобів № 116З, предметом забезпечення за яким є транспортні засоби, в тому числі і на які накладено арешт оскарженою ухвалою суду.

Відповідно до Договору про відступлення прав вимоги за договорами застави, ПАТ Діамантбанк відступив належні йому, а ТОВ ФК ГЕЛІОС прийняло та набуло всі права Заставодержателя за Договором застави транспортних засобів № 116-3 від 26.12.11.

Частину транспортних засобів було відчужено ТОВ ЛК Контрактова без погодження із заставодержателем та наявністю обтяження в Державному реєстрі рухомого майна іншим особам, про що свідчать відповіді на запити ТОВ ФК Геліос .

При цьому ПАТ Діамантбанк та позивач не надавали згоду ТОВ ЛК Контрактова на відчуження заставного майна в тому числі шляхом укладення договору найму транспортних засобів від 24.09.2013 № 001 з ТОВ Торгово-транспортна компанія Столиця-Сервіс .

Згідно відповіді Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві за вих. №31/26-388 ТОВ ЛК Контрактова було здійснено відчуження транспортних засобів за період з 2014 року по 2016 рік, які перебували у заставі ПАТ Діамантбанк , правонаступником якого виступає ТОВ ФК Геліос .

За висновком суду, оскільки право власності на транспортні засоби, щодо яких ТОВ ФК Геліос подано заяву про забезпечення позову, у будь-який момент можуть перейти у власність Товариству з обмеженою відповідальністю Торгово-транспортна компанія Столиця-Сервіс , то існує загроза, що у випадку задоволення позовних вимог, рішення суду буде неможливо виконати, в тому числі і шляхом звернення стягнення на майно боржника за відсутності в нього грошових коштів.

Скаржник вважає, що оскаржена ухвала є незаконною та прийнята з порушенням ст. 136 ГПК України, оскільки навіть у разі задоволення позову, неможливим буде погашення заборгованості за рахунок реалізації арештованих транспортних засобів, тому що відповідне майно належить іншій особі, а не боржнику, а саме ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс", тому порушуються його права, як власника майна.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вважає безпідставними посилання скаржника на порушення оскаржуваною ухвалою його прав, оскільки як у мотивувальній частині, так і в резолютивній частинах ухвали від 18.06.2020 не містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс". Водночас, наведені у мотивах ухвали посилання які стосуються ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" є оцінкою суду аргументів заявника - ТОВ "Фінансова компанія "Геліос", викладених у заяві про забезпечення позову щодо відчуження відповідачем-1 за відсутності згоди заставодержателя та наявністю обтяження в Державному реєстрі рухомого майна (частини транспортних засобів) іншим особам, яким є ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс". В той же час, відповідні судження суду жодним чином не встановлюють права, інтереси та (або) обов`язки ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" у межах розгляду заяви про забезпечення суду.

Тобто, при розгляді заяви про забезпечення позову суд виходив з того, що спірне майно, яке як наполягає ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" є його власністю з 03.03.2020 відповідно до договору найму - продажу транспортних засобів №001 від 24.09.2013, перебуває у заставі відповідно до чинного договору застави транспортних засобів №116З правовідносини за яким між банком та відповідачем-1 виникли раніше - 26.12.2011, та предметом забезпечення за яким є транспортні засоби, в тому числі і на які накладено арешт оскарженою ухвалою суду.

Відтак, в спростування аргументів ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" з приводу того, що оскарженою ухвалою зачіпаються його права, а саме порушується його право володіння майном, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що застава є способом забезпечення зобов`язань; в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України "Про заставу" та стаття 572 ЦК України).

Аналіз змісту статей 1, 27 Закону України "Про заставу" дозволяє дійти висновку про те, що однією з підстав для виникнення права застави у заставодержателя є укладення ним договору застави із заставодавцем із встановленням їх взаємних прав та обов`язків, виходячи із принципу свободи договору в силу статті 627 ЦК України та з урахуванням законодавчо встановлених вимог до змісту договору застави.

Так, відповідно до статті 27 Закону України Про заставу застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої вимоги іншій особі або переведення боргу, який виник із забезпеченої застави.

Отже, заставодавець, як власник предмета застави, вправі за погодженням із заставодержателем відчужити заставлене майно на користь третьої особи. При цьому, відчуження заставодавцем предмета застави без згоди заставодержателя не має наслідком припинення права застави, як права заставодержателя на звернення стягнення на заставлене майно, оскільки така підстава для припинення застави відсутня в переліку відповідно до частини 1 статі 28 Закону України "Про заставу".

Статтею 28 Закону України Про заставу та статтею 593 ЦК України визначено, що застава припиняється: припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; - при закінченні дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом.

Поміж іншим, зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень , який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до частини 3 статті 9 ЗУ Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень , якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі - продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Отже, у разі відчуження заставодавцем заставленого майна на користь третьої особи право застави заставодержателя зберігає силу для нового власника обтяженого майна; при цьому правовідносини застави між заставодержателем та новим власником предмета застави виникають з моменту набуття права власності на спірне майно новим власником та регулюються умовами договору застави, укладеного між попереднім власником, як заставодавцем заставленого майна та заставодержателем.

Аналогічна правова позиція щодо застосування наведених норм права викладена також у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 911/21/18, від 05.02.2019 у справі № 910/9131/16.

Відтак, факт набуття у власність, як стверджує про те скаржник, спірних транспортних засобів, не свідчить про припинення дії чи то зміни умов договору застави транспортних засобів №116З від 26.12.2011. аргументів протилежного скаржником не надано. При здійсненні процедури набуття у власність відповідного майна товариство не було позбавлено можливості з`ясувати та перевірити наявність обтяження щодо рухомого майна. Самі лише переконання скаржника з цього приводу не є доказами порушення його прав, інтересів та обов`язків оскарженою ухвалою суду першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не є такою, що прийнята про права, інтереси та (або) обов`язки ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс". Особою, яка звернулась з апеляційною скаргою, не доведено належними та допустимими доказами у розумінні положень статей 76, 77 ГПК України, порушення його прав та охоронюваним законом інтересів оскаржуваною ухвалою.

Фактичні обставини у їх сукупності свідчать про відсутність очевидного і безумовного зв`язку між оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції та правами, інтересами і (або) обов`язками скаржника, за наявності якого виникає право на апеляційне оскарження судового рішення особою, яка не приймала участі у справі.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що права ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" оскаржуваною ухвалою не порушені, питання про його права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувались. Тобто, в даному випадку не існує правового зв`язку між апелянтом і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

При цьому слід враховувати, що судове рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційне провадження за скаргою ТОВ "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" не може бути здійснене та підлягає закриттю.

Керуючись ст. 234, ч.3 ст. 264 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-транспортна компанія "Столиця-Сервіс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/3493/20.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 29.09.2020.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді Л.П. Зубець

О.О. Євсіков