Рішення

від 28.09.2020 по справі 910/5210/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.09.2020Справа № 910/5210/20

За позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №3

до відповідача-1: Київської міської ради

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІБРЕН"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Мухіна Я.І.

Представники:

від позивача: Колодчина Р.В. на підставі посвідчення №055979 від 16.03.2020

від відповідача-1: Гандзюк Т.О. на підставі довіреності № 225-КМР-5082 від 28.08.2020

від відповідача-2: Печура О.Ю., директор

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури №3 (далі - позивач, прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач-1, КМР), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІБРЕН" (далі - відповідач-2, ТОВ "ЛІБРЕН") з вимогами про:

- визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 19.12.2019 №468/8041, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛІБРЕН" із земель комунальної власності передано в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,6166 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0029) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 82-А у Деснянському районі м. Києва;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,6166 га на вул. Оноре де Бальзака, 82-А, у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0029), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІБРЕН", який 16.03.2020 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за № 259.

Позовні вимоги прокурора обгрунтовано тим, що рішення Київської міської ради від 19.12.2019 №468/8041 прийнято з порушенням вимог законодавства, зокрема ст. 120, 124, 134, 135 Земельного кодексу України, а тому відповідно до ст. 16, 21 Цивільного кодексу України підлягає визнанню незаконним та скасуванню. В свою чергу, оскільки на підставі незаконного рішення Київської міської ради між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,6166 га, такий договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Прокурор зазначив, що у даному спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а спір належить до передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру") випадків, коли прокурор може звертатися до суду як позивач.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 позовну заяву Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №3 залишено без руху, встановлено спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

04.05.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 22.04.2020 щодо усунення недоліків позовної заяви. До заяви в якості додатку додано клопотання про витребування доказів (в порядку ст. 81 ГПК України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/5210/20, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 22.06.2020 о 14:20 год. та витребувати у відповідачів-1, 2 докази.

21.05.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву з додатками, відповідно до якого відповідач-1 заперечував проти позову в повному обсязі.

21.05.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії Договору оренди земельної ділянки від 16.03.2020 на виконання вимог ухвали суду від 07.05.2020.

04.06.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

11.06.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-2 просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

19.06.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзиви.

22.06.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача-2 за довіреністю Білоуса Ф.Й. надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовче засідання, призначене на 22.06.2020, з`явилися представники позивача, відповідача-1 та Білоус Ф.Й.

У підготовчому засіданні, призначеному на 22.06.2020, судом встановлювались повноваження представників учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ГПК України, повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Згідно ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (ч. 4 ст. 60 ГПК України).

Білоус Ф.Й. жодних доказів на підтвердження власних повноважень в якості представника відповідача-2 не надав, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для визнання його в якості належного представника відповідача-2.

Судом у підготовчому засіданні долучено до матеріалів справи відзив відповідача-1 на позовну заяву з додатками, відзив відповідача-2 на позовну заяву, подані відповідно 21.05.2020 та 11.06.2020 через відділ діловодства суду, та відповідь на відзив позивача, подану 22.06.2020 через відділ діловодства суду.

У підготовчому засіданні 22.06.2020 судом встановлено, що відзив, поданий Білоус Ф.Й. від імені відповідача-2, не відповідає вимогам, встановленим ст. 165 ГПК України, зокрема, щодо його підписання відповідачем або його представником та долученням до нього доказів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

За таких обставин, суд не приймає до розгляду поданий через відділ діловодства суду 22.06.2020 відзив Білоус Ф.Й. від імені відповідача-2.

Разом з тим, матеріали справи містять відзив відповідача-2 від 11.06.2020 за підписом директора Печури О.Ю., який залучений судом до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні, призначеному на 22.06.2020, оголошено перерву до 09.07.2020.

06.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшли заперечення, згідно яких відповідач-1 заперечував доводи позивача у відповіді на відзиви.

У підготовче засідання, призначене на 09.07.2020, з`явилися представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 не з`явився.

Представник відповідача-1 у підготовчому засіданні 09.07.2020 подав клопотання про продовження строків підготовчого провадження на тридцять днів в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України.

Зазначене клопотання судом задоволене, залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання у справі на 06.08.2020 о 12:00 год.

06.08.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення, згідно яких позивач просив суд врахувати при розгляді даної справи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19 (п. 7.11), згідно яких надання земельних ділянок для експлуатації та обслуговування саме об`єктів дорожнього сервісу має відбуватися виключно на конкурентних засадах.

06.08.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшла заява про розгляд справи та приєднання до матеріалів справи додаткових доказів та документів.

У підготовче засідання, призначене на 06.08.2020, з`явилися представники позивача та відповідача-1.

У підготовчому засіданні судом встановлено, що особа, яка прибула до суду в якості представника відповідача-2, повноважень на представництво інтересів ТОВ "ЛІБРЕН" не має, а тому суд визнав її неналежним представником та дійшов висновку про розгляд справи без її участі.

У підготовчому засіданні, призначеному на 06.08.2020, суд долучив до матеріалів справи пояснення позивача та заяву відповідача-2, подані 06.08.2020 через відділ діловодства суду.

У підготовчому засіданні, призначеному на 06.08.2020, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 10.09.2020 о 10:40 год.

У судове засідання, призначене на 10.09.2020, з`явилися представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2.

У судовому засіданні 10.09.2020 судом здійснювався розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 10.09.2020 судом заслухано вступне слово представників позивача, відповідача-1 та відповідача-2.

Стислий виклад позиції учасників справи.

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Позивач вважає, що рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 468/8041, яким ТОВ "ЛІБРЕН" передано в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,6166 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0029) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 82-А, у Деснянському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, - прийнято, а Договір оренди земельної ділянки від 16.03.2020 - укладено, з порушенням вимог земельного законодавства, всупереч інтересам держави та територіальної громади, у зв`язку з чим рішення має бути визнано незаконним та скасовано, а договір оренди підлягає визнанню недійсним.

Позивач зазначив, що спірним рішенням КМР передано в оренду ТОВ "ЛІБРЕН" земельну ділянку площею 6166 кв.м, на вул. Оноре де Бальзака, 82-А у зв`язку з переходом до останнього права власності на нерухоме майно площею 52,2 кв. м (на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2017, укладеного між ТОВ "ЛІБРЕН" та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського, нотаріального округу Михайленко С.А., за № 349). Отже, площа земельної ділянки, яку передано ТОВ "ЛІБРЕН" в оренду, майже у 118 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване.

Позивач стверджує, що враховуючи наявність у ТОВ "ЛІБРЕН" права власності на об`єкт нерухомості площею 52,2 кв.м, який розташований на спірній земельній ділянці, ТОВ "ЛІБРЕН" могло набути не на конкурентних засадах право користування земельною ділянкою лише для експлуатації та обслуговування вказаного об`єкта нерухомості. Право користування на земельну ділянку, вільну від забудови, та таку, що не знаходиться під об`єктом нерухомості, ТОВ "ЛІБРЕН" могло набути лише на конкурентних засадах в порядку, передбаченому ст. 134, 135 Земельного кодексу України.

Однак, при відведенні спірної земельної ділянки ТОВ "ЛІБРЕН" у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно площею 52,2 кв.м, відсутнє обгрунтування надання земельної ділянки саме площею 6116 кв.м., яка значно (майже у 118 разів) перевищує площу нерухомого майна.

Матеріали технічної документації не містять даних, що площа земельної ділянки, наданої ТОВ "ЛІБРЕН", визначена з урахуванням Державних будівельних норм "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**" (затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за № 44) та Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів (затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173).

Позивач також зазначив, що оскільки земельну ділянку передано ТОВ "ЛІБРЕН" для експлуатації та обслуговування автостоянки, тобто об`єкту дорожнього сервісу, а не для обслуговування об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства, тому право оренди на землю відповідно до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України ТОВ "ЛІБРЕН" могло набути виключно на конкурентних засадах (земельних торгах).

Позивач зазначив, що спірне рішення Київської міської ради прийнято на підставі ст. 120 Земельного кодексу України, у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Разом з цим, до нового власника житлового будинку, будівлі або споруди переходить право користування виключно тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені.

Крім того, за наявною у документації із землеустрою інформацією, на час прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради право користування земельною ділянкою площею 0,6166 га попереднім власником нерухомого майна - ОСОБА_2 , в установленому законом порядку зареєстровано не було.

На твердження позивача, оскільки у даному випадку право власності чи право користування на спірну земельну ділянку площею 0,6166 га не було оформлено попереднім власником нерухомого майна, тому у подальшому не могло виникнути переходу такого права, визначеного приписами ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, до ТОВ "ЛІБРЕН".

Таким чином, за доводами позивача, рішення Київської міської ради від 19.12.2019 №468/8041 прийнято з порушенням вимог законодавства, зокрема ст. 120, 124, 134, 135 Земельного кодексу України, а тому відповідно до ст. 16, 21 Цивільного кодексу України підлягає визнанню незаконним та скасуванню в судовому порядку.

У зв`язку з тим, що на підставі незаконного рішення Київської міської ради між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,6166 га, останній, за доводами позивача, підлягає визнанню недійсним.

Відповідач-1 проти позову заперечував у повному обсязі з огляду на таке.

Відповідач-1 не погоджується з наявністю підстав представництва прокурором інтересів держави в даній справі як позивача, оскільки позовні вимоги аргументовано тим, що Київська міська рада допустила порушення земельного законодавства при реалізації своїх повноважень на розпорядження землями комунальної власності. Водночас, Київська міська рада, будучи власником майна (спірної земельної ділянки), розпорядилась останнім на власний розсуд. Відтак, відповідач-1 вважає, що саме в інтересах Київської міської ради необхідно було подавати позов, однак, остання являється відповідачем у справі.

Щодо прийняття Київською міською радою оскаржуваного рішення, відповідач-1 зазначив, що процедура передачі земельної ділянки у користування здійснювалась на підставі положень ст. 124, ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачу-2 (ТОВ "ЛІБРЕН") на праві приватної власності належить об`єкт нерухомого майна: гараж, загальною площею 52,2 кв.м (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34275019 від 15.03.2017) за адресною: м. Київ, вулиця Оноре де Бальзака, 82-а, тобто саме на спірній земельній ділянці з кадастровим № 8000000000:62:701:0029, що виключає можливість проведення торгів сформованої за технічною документацією земельної ділянки.

Оскаржуваним рішенням Київська міська рада передала у користування земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, що належить на праві приватної власності ТОВ "ЛІБРЕН" для експлуатації та обслуговування автостоянки, що, в свою чергу, спростовує твердження позивача про передачу оскаржуваним рішенням відповідачу-2 у користування об`єкту дорожнього сервісу.

Відповідач-1 зазначив, що позивач, пославшись на те, що надання спірної земельної ділянки площею 0,6166 га можливо лише за наслідками проведення земельних торгів, взагалі не зазначив, який саме розмір земельної ділянки необхідний для розміщення та обслуговування нерухомого майна відповідача-2, а також не навів обставин наявності загалом можливості продажу права оренди земельної ділянки за наведеною адресою на земельних торгах з огляду на положення частини 2 статті 134 ЗК України та фактичне розташування на спірній земельній ділянці належного відповідачу-2 нерухомого майна.

Відповідач-1 вказав, що позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про безпідставне, значне перевищення площі земельної ділянки, наданої в оренду ТОВ "ЛІБРЕН", порівняно з площею об`єкту нерухомості відповідача-2 і необхідності проведення в такому випадку земельних торгів, з огляду на те, що нормами чинного законодавства не встановлено порядок визначення або нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків або споруд, виключно в межах периметру фундаменту такого нерухомого майна.

Відповідач-1 вважає безпідставним посилання позивача на постанову Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г за позовом Заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАГРА" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та визнання відсутності прав, оскільки у даній справі № 910/5210/20 оспорюється рішення Київської міської ради про передачу товариству в оренду земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки, тоді як справі №910/4528/15-г оспорювалось рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку. Отже, предмети позову і доказування у вище вказаній справі та у даній справі № 910/5210/20 відмінні, що, на думку відповідача-1, виключає можливість застосування позиції касаційного суду у справі №910/4528/15-г при вирішенні даного спору.

Відповідач-1 вважає помилковим посилання позивача на можливість переходу до відповідача-2 права користування земельною ділянкою тільки в межах, де розташоване нерухоме майно, що належить ТОВ "ЛІБРЕН" на праві власності, оскільки чинне законодавство не визначає площу земельної ділянки, яка надавалася в оренду для обслуговування нерухомого майна, а також не визначає пропорційність співвідношення площі об`єктів нерухомості та площі земельної ділянки, яка відводиться (передається в оренду).

Відповідач-1 критично оцінює твердження позивача про необхідність надання права користування на земельну ділянку, на якій знаходиться належний на праві власності відповідача-2 об`єкт нерухомості, на конкурентних засадах, оскільки за адресою вул. Оноре де Бальзака, 82-а у Деснянському районі м. Києва не існувало та не існує будь - якої іншої земельної ділянки з окремим кадастровим номером, окрім спірної.

Відповідач-1 зауважив про відсутність підстав для застосування приписів ст. 120 Земельного кодексу України, оскільки в ній йдеться про перехід права користування земельною ділянкою по факту набуття права власності на нерухоме майно, що на ній знаходиться, від попереднього землекористувача на умовах і у обсязі, які були у останнього, тоді як позивачем оскаржується ухвалення органом місцевого самоврядування рішення про відведення (передачу в оренду) відповідачу-2 спірної земельної ділянки на підставі технічної документації, погодженої у встановленому законом порядку з відповідними органами.

Відповідач-1 також вважає, що позивач не довів, що оспорюване рішення порушило права та охоронювані законом інтереси, зокрема, територіальної громади міста Києва - власника земельної ділянки, оскільки за користування спірною земельною ділянкою сплачується орендна плата, що, в свою чергу, забезпечує регулярне надходження коштів до місцевого бюджету.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відповідач-1 зазначив, що така вимога є похідною вимогою, а тому не підлягає задоволенню з огляду на законність рішення Київської міської ради від 19.12.2019 №468/8041.

Відповідач-2 проти позову заперечував у повному обсязі з огляду на таке.

Відповідач-2 зазначив, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство передбачало можливість передачі у користування земельної ділянки у разі розташування на ній об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, а щодо інших земельних ділянок право користування підлягало продажу окремими лотами на конкурентних засадах.

ТОВ "ЛІБРЕН" є власником нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Оноре де Бальзака, 82-а (земельна ділянка з кадастровим номером № 8000000000:62:701:0029), що, на думку відповідача-2, виключає можливість проведення торгів сформованої за технічною документацією земельної ділянки.

Також відповідач-2 зазначив, що земельна ділянка № 8000000000:62:701:0029 відноситься до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення із класифікацією виду цільового призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (код КВЦПЗ 12.04) При цьому класифікація виду цільового призначення для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу - код КВЦПЗ 12.11.

Відповідач-2 вважає, що доводи позивача про те, що надання спірної ділянки площею 0,6166 га можливо лише за наслідками проведення земельних торгів, не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідач-2 вказав, що у позовній заяві не зазначено, який конкретно розмір земельної ділянки необхідний ТОВ "ЛІБРЕН" для розміщення та обслуговування нерухомого майна, а також, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження доводів про значне перевищення площі земельної ділянки, наданої в оренду ТОВ "ЛІБРЕН", порівняно з площею об`єкту нерухомості товариства, і необхідності проведення в такому випадку земельних торгів.

Таким чином, на думку відповідача-2, доводи позивача щодо передачі спірної земельної ділянки у користування ТОВ "ЛІБРЕН" із порушенням норм діючого законодавства - є безпідставними.

У судовому засіданні 10.09.2020 судом здійснювалось з`ясування обставин справи та дослідження наявних в матеріалах справи доказів. Під час дослідження доказів представники учасників справи з дозволу суду ставили запитання один одному.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

У судовому засіданні 10.09.2020 судом оголошено перерву до 28.09.2020 о 10:40 год.

25.09.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача-2 надійшли "письмові пояснення на стадії судового розгляду справи № 910/5210/20 - дебати", які фактично є викладом у письмовому вигляді виступу відповідача-2 у судових дебатах. До наведених пояснень у якості додатків додано докази, на які посилається відповідач-2 у письмових поясненнях.

28.09.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача-2 надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи листа Департаменту транспортної інфраструктури від 17.09.2020 № 053-14620, в якому відповідач-2 зазначив, зокрема, що отримав наведений лист напередодні розгляду справи.

У судове засідання, призначене на 28.09.2020, з`явилися представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2.

У судовому засіданні 28.09.2020 представник відповідача-2 просив суд долучити до матеріалів справи письмові пояснення та докази, подані ним 25.09.2020 та 28.09.2020 через відділ діловодства суду.

Представник позивача заперечував проти долучення до матеріалів справи доказів, поданих відповідачем-2 після початку розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 28.09.2020 судом долучено до матеріалів справи письмові пояснення та докази, подані відповідачем-2 через відділ діловодства суду 25.09.2020 та 28.09.2020.

У судовому засіданні 28.09.2020 здійснювались судові дебати, в яких представники учасників справи виступили з промовами (заключним словом).

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 28.09.2020 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Заслухавши учасників справи, з`ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими сторони обґрунтовували відповідні обставини, суд

УСТАНОВИВ:

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури №3 (далі - прокурор, позивач) в інтересах держави звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІБРЕН" (відповідач-2) з вимогами про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 19.12.2019 №468/8041, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 16.03.2020, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за № 259.

Прокурор обґрунтовував підстави представництва інтересів держави в суді таким чином.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частини 1, 3 вказаної статті).

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частини 3, 4, 5 вказаної статті).

Згідно зі ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві і Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконав органи (частини 1, 2, 3 вказаної статті).

Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України, ч. 1 ст. 18 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цього України "Про столицю України - місто-герой Київ" у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі утворення), які є юридичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через opгани місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до ст. 4 Закону України Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

За змістом ч. 1, 5, 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Отже, зі змісту ст.ст. 140, 142, 143 Конституції України, ст.ст. 6, 9, 18 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", ст.ст. 1, 2, 4, 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про охорону земель" до повноважень Київської міської ради у галузі охорони земель на її території належить, зокрема, організація і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель відповідно до закону.

Відповідно до ст. 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Конкурентний спосіб передачі земельних ділянок є ефективним інститутом державного регулювання земельних відносин та застосовується з метою отримання максимально вигідного для територіальної громади та держави результату і залучення додаткових коштів до бюджету.

Натомість, як зазначив прокурор, Київська міська рада як орган, уповноважений діяти виключно в інтересах територіальної громади міста, при прийнятті оскаржуваного рішення, внаслідок допущених порушень, розпорядилась спірною земельною ділянкою поза конкурентними засадами, а відтак діяла всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, і держави.

Передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів порушує інтереси держави, які полягають у втраті можливості отримати територіальною громадою міста максимально великий розмір орендної плати за використання земельної ділянки у разі продажу права оренди на конкурентки засадах.

Отримані за результатами аукціону додаткові кошти можливо було спрямувати на фінансування місцевих програм соціально-економічного та культурного розвитку, комунальних підприємств, установ та організацій, вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв`язку, розвитку освіти та медичного обслуговування, вирішення інших питань, що стосуються територіальної громади та фінансуються з бюджету.

Таким чином, на думку прокурора, оскаржуваним рішенням щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду без проведення торгів та укладеним на його виконання договором оренди землі порушено інтереси держави у сфері контролю з використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів з максимально вигідним економічним результатом, що утруднює належне виконання державою своїх соціально-економічних функцій.

Крім того, приймаючи оскаржуване рішення, Київська міська рада діяла всупереч інтересам територіальної громади міста, що є неприпустимим у розумінні положень ст.ст. 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

При цьому в обгрунтування подання позову прокурором як позивачем останній зазначив, що у даному випадку відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а органи Держгеокадастру законодавством не наділені правом на звернення до суду з позовами про скасування рішень органу місцевого самоврядування.

Так, відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, від 14.01.2015 № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Прокурор вказав, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю. Спірна земельна ділянка не є землею сільськогосподарського призначення та не належать до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у даному випадку не наділений повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.

Таким чином, у даному спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а спір належить до передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру") випадків, коли прокурор може звертатися до суду як позивач.

Судом враховано, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Згідно з п. 2 Рекомендацій СМ/Rес (2012) щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права.

Відповідно до висновку № 3 (2008) Консультативної Ради Європейських прокурорів "Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права" прокурор має реалізовувати функції від імені суспільства та на захист державних інтересів.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

Отже, як вбачається з матеріалів даної справи, зі змісту позовної заяви, аргументації про протиправність дій Київської міської ради, зазначеного предмета спору, характеру спірних правовідносин, прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті.

Натомість доводи відповідача-1, який заперечував наявність підстав представництва прокурором інтересів держави в даній справі як позивача, суд відхиляє як безпідставні.

Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради від 19.12.2019 №468/8041 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛІБРЕН" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 82-А у Деснянському районі м. Києва" (далі - рішення КМР від 19.12.2019 №468/8041 або оскаржуване рішення) передано Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛІБРЕН" в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,6166 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0029) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 82-А, у Деснянському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права, власності від 09.06.2017 № 89271144) (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ 12.04, заява ДЦ від 12.04.2018 № 50005-00280068-031-03, справа А-24953).

З наведеного рішення вбачається, що воно прийняте Київською міською радою (відповідач-1) відповідно до статей 9, 79-1, 83, 93, 116, 120, 123, 124 Земельного кодексу України , Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України'' щодо розмежування земель державної та комунальної власності , пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішення Київської міської ради від 10.09.2015 № 95:8/1822 "Про інвентаризацію земель міста Києва", враховуючи те, що земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі (витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.02.2018 № НВ-0001288822018), право комунальної власності територіальної громади міста Києва на яку зареєстровано в установленому порядку (витяг з Державного реєстру, речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.03.2018 № 117816331), та розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІБРЕН" від 12.04.2018 № 50005-002820068-031-03.

На підставі вказаного рішення між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ "ЛІБРЕН" (орендар) 16.03.2020 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,61663 га , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за № 259.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що на думку прокурора, прийняте рішення Київської міської ради від 19.12.2019 №468/8041 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки порушено вимоги ст. 120, 124, 134, 135 Земельного кодексу України. При цьому оскільки договір про оренду земельної ділянки укладено на підставі незаконного рішення Київської міської ради, такий договір підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Згідно з ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено порядок передачі земельних ділянок в оренду. Частиною 1 вказаної статті визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки

Згідно з частиною 2 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 статті 134 Земельного кодексу передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема, у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Згідно з частиною другою статті 135 Земельного кодексу України продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

Судом встановлено, що на час прийняття рішення Київської міської ради від 19.12.2019 №468/8041 на спірній земельній ділянці по вул. Оноре де Бальзака, 82-А у Деснянському районі м. Києва розташована нежитлова будівля (гараж №1) загальною площею 52,2 кв.м , яка на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2017, укладеного між ТОВ "ЛІБРЕН" та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., за № 349, належить на праві власності ТОВ "ЛІБРЕН" (відповідач-2).

Матеріалами справи (зокрема, Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 205543568 від 27.03.2020) підтверджується, що відповідачу-2 на праві власності належить виключно нежитлова будівля (гараж №1) загальною площею 52,2 кв.м на спірній земельній ділянці. При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач-2 є власником автостоянки / будівель і споруд автостоянки (окрім наведеного гаража) на спірній земельній ділянці, як про це стверджував відповідач-2 у письмових поясненнях, поданих ним 25.09.2020 через відділ діловодства суду.

Таким чином, оскаржуваним рішенням Київської міської ради передано в оренду ТОВ "ЛІБРЕН" земельну ділянку площею 6166 кв.м вул. Оноре де Бальзака, 82-А у Деснянському районі м. Києва у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно загальною площею 52,2 кв.м .

Отже, площа земельної ділянки, яку передано ТОВ "ЛІБРЕН" в оренду, більш ніж у 118 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване. В свою чергу, площа нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці, складає 0,84% від площі цієї земельної ділянки.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення Київської міської ради прийнято на підставі, зокрема, ст. 120 Земельного кодексу України.

Статтею 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (частина 1). Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2).

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина 1). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації) (частина 2).

Якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім`я в установленому законом порядку, в тому числі з додержанням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" і ст. 125 Земельного кодексу України, яка пов`язує, виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права.

Рішенням Київської міської ради від 19.12.2019 №468/8041 спірна земельна ділянка відведена за рахунок земель комунальної власності територіальної громади м. Києва.

По матеріалам справи судом встановлено, що на час прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради право користування земельною ділянкою площею 0,6166 га попереднім власником нерухомого майна - ОСОБА_2 , в установленому законом порядку зареєстровано не було. Так, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № HB-0001288822018 від 20.02.2018 підтверджується, що інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:701:0029, яка розташована вул. Оноре де Бальзака, 82-А у Деснянському районі м. Києва, - відсутня. Докази протилежного відповідачами суду не надані.

Таким чином, оскільки у даному випадку право власності чи право користування на спірну земельну ділянку площею 0,6166 га не було оформлене попереднім власником нерухомого майна, тому у подальшому не могло виникнути переходу такого права, визначеного приписами ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, до ТОВ "ЛІБРЕН".

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, погодившись з відповідним висновком суду апеляційної інстанції у цій справі.

Доводи відповідача-1 про відсутність підстав для застосування приписів ст. 120 Земельного кодексу України, оскільки в ній йдеться про перехід права користування земельною ділянкою по факту набуття права власності на нерухоме майно, що на ній знаходиться, від попереднього землекористувача на умовах і у обсязі, які були у останнього, тоді як позивачем оскаржується ухвалення органом місцевого самоврядування рішення про відведення (передачу в оренду) відповідачу-2 спірної земельної ділянки на підставі технічної документації, погодженої у встановленому законом порядку з відповідними органами, - суд оцінює критично з огляду на таке.

Так, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що воно прийняте Київською міською радою, в тому числі, відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України та у зв`язку з набуттям ТОВ "ЛІБРЕН" права власності на нерухоме майно.

Право оренди земельної ділянки, що не знаходиться під об`єктом нерухомості ТОВ "ЛІБРЕН" могло набути лише на конкурентних засадах в порядку, передбаченому ст.ст. 134, 135 Земельного кодексу України.

Зокрема, враховуючи наявність у відповідача-2 (ТОВ "ЛІБРЕН") права власності на об`єкт нерухомості - гараж № 1, площею 52,2 кв.м, який розташований на спірній земельній ділянці, він міг набути не на конкурентних засадах право користування земельною ділянкою для експлуатації та обслуговувань вказаного об`єкту нерухомості лише на підставі ст. 134 Земельного кодекс України.

Право користування на земельну ділянку, вільну від забудови та ту, що не знаходиться під об`єктом нерухомості - гараж № 1 площею 52,2 кв.м , належним відповідачу-2 на праві власності, і з цільовим призначенням для експлуатації та обслуговування автостоянки, відповідач-2 міг набути лише на конкурентних засадах.

Однак, при відведенні даної земельної ділянки, у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно - гараж № 1, площею 52,2 кв.м, відсутнє обґрунтування надання земельної ділянки площею саме 0,6166 га, яка значно (більш ніж у 118 разів) перевищує площу нерухомого майна.

Отже, відповідачем-1 не було враховано пропорції співвідношення площі об`єкта нерухомого майна відповідача-2 та площі земельної ділянки, яка відводиться останньому.

Як зазначалось, у власності відповідача-2 перебуває гараж загальною площею 52,2 кв.м.

Гараж - будівля (споруда), частина будівлі (споруди) або комплекс будівель (споруд) із приміщеннями для постійного або тимчасового зберігання автотранспортних та інших мототранспортних засобів, з елементами технічного обслуговування (або без таких) (п. 2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24.05.2001 № 127 (у редакції Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2018 № 186).

Статтею 40 Земельного кодексу України передбачено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № HB-0001288822018 від 20.02.2018 стосовно спірної земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:62:701:0029) по вул. Оноре де Бальзака, 82-А, у Деснянському районі м. Києва, цільовим призначення цієї земельної ділянки визначено: 12.04. Для розміщення будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 66 Земельного кодексу України визначено, що до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд (частина 1). Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння (частина 3).

Статтею 67 Земельного кодексу України визначено, що до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту (частина 1).

Статтею 71 Земельного кодексу України визначено:

до земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об`єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорт (частина 1 вказаної статті).

до земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв`язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

а) паралельні об`їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з`їзди;

б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об`єкти служби дорожнього сервісу;

в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами;

г) захисні насадження (частина 2 вказаної статті).

Позивач (прокурор) у позовній заяві посилався на правову позиція щодо необхідності проведення земельних торгів, викладену у постанові Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі № 910/4528/15-г у аналогічних правовідносинах. Зокрема, зазначив, що у вказаній справі Верховний Суд дотримується позиції, що при вирішенні питання про розмір земельної ділянки, необхідної для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів нерухомості, слід враховувати та керуватись Державними будівельними нормами "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**" (затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за № 44) та Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів (затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173).

При цьому позивач у позовній заяві зазначив, що матеріали технічної документації не містять даних, що площа земельної ділянка, яка надана ТОВ "ЛІБРЕН" на вул. Оноре де Бальзака, 82-А у Деснянському районі м. Києва, визначена з урахуванням зазначених державних будівельних та санітарних норм.

Проте, відповідач-1 вважає безпідставним посилання позивача на постанову Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г, оскільки предмети позову і доказування у вказаній справі та у даній справі № 910/5210/20 відмінні. Відповідач-1, зокрема вважає, що чинне законодавство не визначає площу земельної ділянки, яка надавалася в оренду для обслуговування нерухомого майна, а також не визначає пропорційність співвідношення площі об`єктів нерухомості та площі земельної ділянки, яка відводиться (передається в оренду).

Аналогічні доводи та заперечення сторін з посиланням на постанову Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі № 910/4528/15-г були предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19. Так, Верховний Суд дійшов таких висновків:

"7.7. У вказаній постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г було встановлено, зокрема, таке.

Товариство на підставі Договору купівлі-продажу нежилого будинку набуло у власність майно - одноповерховий нежилий будинок (літ. "А") загальною площею 279, 20 кв. м.

Відповідно до плану за поверхами на будівлю літ. "А" вказана будівля складається з двох частин: підвалу площею 131, 6 кв. м та першого поверху площею 147, 6 кв. м.

Як фактично встановлено судом першої інстанції, ТОВ отримало в оренду земельну ділянку у розмірах, що більше ніж в 10 разів перевищують площу належної йому будівлі.

Згідно з ч.2 ст.377 Цивільного кодексу України в редакції станом на 10.11.2004:

"Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування."

Таким чином, вищенаведені норми станом на момент купівлі-продажу прямо передбачали перехід за результатами відчуження до нового власника житлового будинку, будівлі або споруди права користування виключно тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до ч.2 ст.18-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 за N7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ":

"Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо."

Так, в державі Україна, зокрема, діють:

1. з 17.04.1992 Державні будівельні норми "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**", затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за N44;

2. з 24.07.1996 Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 р. N173, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24 липня 1996р. за N 379/1404;

3. з 01.01.2006р. Державні будівельні норми "Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005, затверджені наказом Держбуду України від 18.05.2005 , надано чинності наказом Держбуду України від 28.09.2005 175.

Зазначене повністю спростовує висновок судів апеляційної та касаційної інстанції, що норми чинного законодавства не встановлюють порядок визначення або нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків або споруд.

7.8. Отже у вищевказаній справі наведений правовий висновок, на який посилається відповідач-2 у даній справі, що переглядається, Верховним Судом був викладений саме на спростування висновку судів апеляційної та касаційної інстанції, що норми чинного законодавства не встановлюють порядок визначення або нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків або споруд, що стало підставою для відмови в позові прокурору вказаними судами .

Крім того, в силу положень ч.ч. 1-4 ст. 13, ч. 1 ст. 14, ч.ч. 1-3 ст. 74, ст.ст. 80, 81 ГПК, саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень саме відповідними, наданими саме цією стороною доказами, і збирання та надання таких доказів є обов`язком саме для сторін, а не для суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто, якщо відповідачі посилаються в запереченнях на позов, що визначення площі спірної земельної ділянки для обслуговування лише самих вищевказаних об`єктів нерухомості в 55 разів більше площі цих об`єктів нерухомості відповідало нормам законодавства, наведені процесуальні норми покладають на них рівнозначний обов`язок довести такі свої заперечення відповідними доказами, що спростовує доводи відповідачів в цій частині".

Отже, приписи ч.ч. 1-4 ст. 13, ч. 1 ст. 14, ч.ч. 1-3 ст. 74, ст.ст. 80, 81 ГПК України покладають на відповідачів у даній справі обов`язок доведення відповідними доказами, що відведення відповідачу земельної ділянки значно більшої площі, ніж площа об`єкту нерухомого майна відповідача-2 відповідало нормам чинного законодавства. Що фактично відповідачами не було здійснено.

У постанові від 24.10.2017 у справі № 910/24461/16 Вищий господарський суд України дійшов висновку щодо обов`язковості з`ясування дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна для його використання за цільовим призначенням. Суд касаційної інстанції у вказаній постанові також звернув увагу на те, що, незважаючи на відсутність закріплених у законодавстві розмірів земельних ділянок, необхідних для обслуговування розміщеного на них майна їх розмір не є безмежним, оскільки у будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника майна необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням.

Як встановлено судом у даній справі № 910/5210/20, відповідачем-1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що прийняття оскаржуваного рішення про надання відповідачу-2 в оренду земельної ділянки площею 0,6166 га було обумовлено наявною у власника майна (гаража загальною площею 52,2 кв.м) необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням - для розміщення будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування автостоянки . Тобто, відповідачем-1 належним чином не обгрунтовано надання відповідачу-2 як власнику гаража загальною площею 52,2 кв.м в оренду земельної ділянки площею 0,6166 га.

З огляду на наведене, доводи відповідачів про те, що у позовній заяві не зазначено, який саме розмір земельної ділянки необхідний для розміщення та обслуговування нерухомого майна відповідача-2, а також, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження доводів про значне перевищення площі земельної ділянки, наданої в оренду ТОВ "ЛІБРЕН", порівняно з площею об`єкту нерухомості відповідача-2, і необхідності проведення в такому випадку земельних торгів, судом відхиляються як безпідставні.

Як встановлено судом, оскаржуваним рішенням Київської міської ради було вирішено передати спірну земельну ділянку відповідачу-2 для експлуатації та обслуговування автостоянки , у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно - гараж № 1, площею 52,2 кв.м.

Відповідно до абзацу 13 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

Згідно з абз. 9 ст. 1 Закону України "Про автомобільні дороги" об`єкти дорожнього сервісу - спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів , майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу .

Враховуючи те, що спірну земельну ділянку згідно оскаржуваного рішення Київської міської ради передано ТОВ "ЛІБРЕН" для експлуатації та обслуговування автостоянки, тобто об`єкту дорожнього сервісу, а не для обслуговування об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства, тому право оренди на спірну земельну ділянку (з цільовим призначенням для експлуатації та обслуговування автостоянки) відповідно до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України ТОВ "ЛІБРЕН" могло набути виключно на конкурентних засадах (земельних торгах).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.07.2020 у справі № 910/9028/20, зазначивши, що в силу приписів ч. 2 ст. 124, абз. 13 ч. 1 ст. 134 та ч.ч. 1,2 ст. 135 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) для експлуатації та обслуговування саме об`єктів дорожнього сервісу підлягали виключно продажу на земельних торгах.

Отже, отримання в оренду земельної ділянки у розмірах, що значно перевищують площу належного відповідачу нерухомого майна (гаража), для експлуатації та обслуговування автостоянки, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями ст.ст. 134, 135 Земельного кодексу України, оскільки норми ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не передбачають такого виключення.

Враховуючи наведене, суд критично оцінює доводи відповідачів про те, що оскільки ТОВ "ЛІБРЕН" (відповідач-2) є власником нерухомого майна (гараж № 1 площею 52,2 кв.м), розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Оноре де Бальзака, 82-а (земельна ділянка з кадастровим номером № 8000000000:62:701:0029), то таке виключає можливість проведення торгів сформованої за технічною документацією земельної ділянки. Суд наголошує, що право оренди земельної ділянки, що не знаходиться під об`єктом нерухомості ТОВ "ЛІБРЕН" могло бути набуте лише на конкурентних засадах в порядку, передбаченому ст.ст. 134, 135 Земельного кодексу України.

При цьому, суд звертає увагу на приписи ст. 79-1 Земельного кодексу України, згідно яких:

- формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частина 1 вказаної статті);

- формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок (абз. 1, 2, 3 частини 2 вказаної статті);

- формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (частина 6 вказаної статті);

- земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, поділу або об`єднання земельних ділянок (абз. 2 ч. 3 вказаної статті).

Відтак, Земельним кодексом України передбачено можливість формування земельних ділянок шляхом поділу. Згідно зі ст. 9 Закону України "Про охорону земель" до повноважень Київської міської ради у галузі охорони земель на її території належить , зокрема, організація і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель відповідно до закону .

Положеннями ст. 19 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст. 9 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Київська міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України.

Згідно з ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарські зобов`язання, що не відповідають вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї і сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожен має право, звернутись до суду за захистом порушеного права. Способами захисту є, зокрема, визнання незаконним рішення органу державної влади або місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, визнання правочину недійсним (п. 1, 10 ч. 2 вказаної статті).

Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, який здійснюється, у тому числі, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, визнання угод недійсними.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Водночас, при ухваленні даного рішення судом враховано, що згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"; рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України").

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів у порядку ст. 86 ГПК України, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що рішення Київської міської ради від 19.12.2019 №468/8041 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛІБРЕН" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 82-А у Деснянському районі м. Києва" прийнято з порушенням норм ст. 120, 124, 134, 135 Земельного кодексу України, без проведення трогів, а тому відповідно до ст. 16, 21 Цивільного кодексу України підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Крім того, судом встановлено, що на момент прийняття Київською міською радою рішення від 19.12.2019 №468/8041 спірна земельна ділянка перебувала у комунальній власності територіальної громади міста Києва. Порушення процедури передачі такої земельної ділянки в оренду свідчить про наявність порушеного права власника такої земельної ділянки - територіальної громади міста Києва.

Суд відзначає, що прийняттям оскаржуваного рішення щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду без проведення торгів, порушено інтереси територіальної громади міста Києва, які полягають у втраті можливості отримати територіальною громадою міста максимально великого розміру орендної плати за використання спірної земельної ділянки у разі продажу права оренди на конкурентних засадах. За таких обставин, доводи відповідача-1 про те, що позивач не довів, що оскаржуване рішення порушило права та охоронювані законом інтереси, зокрема, територіальної громади міста Києва - власника земельної ділянки, оскільки за користування спірною земельною ділянкою сплачується орендна плата, - судом відхиляються як безпідставні.

Таким чином, позовні вимоги керівника Київської місцевої прокуратури №3 в частині визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 19.12.2019 №468/8041 підлягають задоволенню повністю.

Враховуючи той факт, що рішення Київської міської ради від 19.12.2019 №468/8041 є незаконним, то відповідно Договір оренди земельної ділянки від 16.03.2020, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за № 259, укладений на виконання вказаного рішення є таким, що суперечить вимогам законодавства, а відтак, підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Таким чином, позовні вимоги керівника Київської місцевої прокуратури №3 в частині визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки площею 0,6166 га на вул. Оноре де Бальзака, 82-А, у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0029), укладеного між Київською міською радою та ТОВ "ЛІБРЕН", який 16.03.2020 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за № 259, підлягають задоволенню повністю.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 1, 2 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивач у позовній заяві зазначив, що поніс судові витрати, сплативши судовий збір за дві вимоги немайнового характеру у розмірі 4204,00 грн.

Відповідачами-1, 2 не подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вони понесли і які очікують понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду наведені приписи ст. 129 ГПК України та задоволення позовних вимог повністю, судовий збір покладається на відповідача-1 у розмірі 2102,00 грн та на відповідача-2 - у розмірі 2102,00 грн.

Керуючись ст. 4, 13, 20, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради (Україна, 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) від 19.12.2019 №468/8041 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛІБРЕН" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 82-А у Деснянському районі м. Києва", яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛІБРЕН" (Україна, 02097, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, буд. 82А; ідентифікаційний код 40437426) із земель комунальної власності передано в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,6166 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0029) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 82-А у Деснянському районі м. Києва.

3. Визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки площею 0,6166 га на вул. Оноре де Бальзака, 82-А, у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0029), укладений між Київською міською радою ради (Україна, 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІБРЕН" (Україна, 02097, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, буд. 82А; ідентифікаційний код 40437426), який 16.03.2020 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за № 259.

4. Стягнути з Київської міської ради Україна, 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) на користь Київської міської прокуратури (Україна, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ м. Київ, код банку 820172, IBAN UA168201720343100001000011062, код класифікації видатків бюджету - 2800)) 2102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.) судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІБРЕН" (Україна, 02097, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, буд. 82А; ідентифікаційний код 40437426) на користь Київської міської прокуратури (Україна, 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, ідентифікаційний код 02910019, банк ДКСУ м. Київ, код банку 820172, IBAN UA168201720343100001000011062, код класифікації видатків бюджету - 2800) 2102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.) судового збору.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 01.10.2020

Суддя Гумега О.В.