Рішення

від 24.09.2020 по справі 495/10985/17

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/10985/17

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

24 вересня 2020 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Шевчук Ю. В.

при секретарі судового засідання: Славич Т.М.

за участю сторін:

від позивача: ОСОБА_1

від третьої особи ОСОБА_2 : адвокат Садовський В. Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Муравйова П. до Затоківської селищної ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, -

В С Т А Н О В И В :

29 грудня 2017 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Муравйов П. звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до Затоківської селищної ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради.

Відповідно до заявлених позовних вимог, позивач просить суд:

- визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29.12.2014 року № 2690 Про передачу гр. ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0170) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32636054, щодо земельної ділянки площею площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0170 ) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що Білгород-Дністровською місцевою прокуратурою вивчено стан додержання вимог земельного законодавства при розпорядженні земельними ділянками органами місцевого самоврядування на території міста Білгород-Дністровського та Білгород-Дністровського району. Втановлено, що між Департаментом державної автомобільної інспекції МВС України та Затоківською селищною радою 12.10.2005 року укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,5244 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, Лиманський курортний район, для розміщення готельного комплексу ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 25 років.

На підставі технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 23.12.2014 проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0170) за адресою: АДРЕСА_1 із земельної ділянки площею 1,5244 га, наданої раніше у користування Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України.

Рішенням Затоківської селищної ради від від 29.12.2014 року № 2690 Про передачу гр. ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0170 ) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_3 передано спірну земельну ділянку.

У подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих Відповідачем ОСОБА_3 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32636054, щодо земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0170) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстровано згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.01.2015 року за № 18830410.

Як вбачається з інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно після набуття ОСОБА_3 права влансоті на земельну ділянку, останньою згідно договору дарування від 23.06.2015 року, серія та номер: 1007, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т. Ю. передано спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_5 (серія запису про право власності 10149138). Вподальшому ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу від 30.11.2015 року, серія та номер 2090 посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Чухрай Т. Ю., передано земельну ділянку на користь ОСОБА_2 (серія запису про право власності 12284740).

Позивач вважає, що Відповідачем ОСОБА_6 право власності на вказану земельну ділянку набуто з порушенням вимог діючого законодавства, а саме земельну ділянку у порушення статей 79-1, 118 Земельного кодексу України передано без розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність та відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва здійснено в порушення положень Генерального плану смт. Затока та за відсутності детального плану території, у зв`язку з цим рішення Затоківської селищної ради підлягає визнанню судом незаконним, а свідоцтво про право власності недійсним.

Дані обставини і стали підставою для звернення до суду із відповідною позовною заявою.

Представник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області прокурор Євглевський А.В., в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник Затоківської селищної ради в судове засідання не зявився, відзив на позов прокурора до суду не надав та в судові засідання не з`являвся . Про час та місце судового розгляду відповідач був належним чином повідомлений, що підтверджується розписками, які містяться в матеріалах справи. Причини неявки сторони суду не відомі.

Відповідач ОСОБА_6 відзив на позов прокурора до суду не надала та в судові засідання не з`являлась. Про час та місце судового розгляду відповідач був належним чином повідомлений, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними поштовими повідомленнями. До суду надала письмову заяву про розгляд справи без її участі.

Третя особа ОСОБА_4 відзив на позов прокурора до суду не надав та в судові засідання не з`являвся . Про час та місце судового розгляду був належним чином повідомлений, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними поштовими повідомленнями. Причини неявки сторони суду не відомі.

Адвокат Садовський В.Є., який діє в інтересах третьої особи ОСОБА_2 надав суду відзив на позов прокурора, додаткові пояснення. В судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав викладених у зазначених процесуальних документах.

Представник третьої особи виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради відзив на позов прокурора до суду не надав та в судові засідання не з`являвся. Про час та місце судового розгляду відповідач був належним чином повідомлений, що підтверджується наявними в матеріалах справи розписками. Причини неявки сторони суду не відомі.

Згідно із ч.3 ст.131 Цивільного процесуального кодексу, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Частиною 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки (п.п.1-2 ч.3 ст.223 ЦПК України).

Враховуючи викладені обставини та норми чинного законодавства, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідних учасників процесу на підставі наявних та достатніх для розгляду матеріалів справи.

Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення учасників судового процесу, суд дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, 12.10.2005 року між Департаментом державної автомобільної інспекції МВС України та Затоківською селищною радою було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,5244 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, Лиманський курортний район, для розміщення готельного комплексу ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 25 років.

На підставі технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 23.12.2014 проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0170) за адресою: АДРЕСА_1 із земельної ділянки площею 1,5244 га, наданої раніше у користування Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України.

Рішенням Затоківської селищної ради від від 29.12.2014 року № 2690 Про передачу гр. ОСОБА_6 у власність земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0170 ) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_7 передано спірну земельну ділянку.

У подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих Відповідачем ОСОБА_6 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32636054, щодо земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0170) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстровано згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.01.2015 року за № 18830410.

Враховуючи викладені обставини Позивач вважає, що спірну земельну ділянку передано відповідачу ОСОБА_6 у порушення вимог Земельного кодексу України.

По суті позовних вимог, суд зазначає наступне .

Так позивач, як на підставу задоволення позовних вимог посилається на порушення відповідачем Затоківською селищною радою вимог ст.ст. 79-1, 118, 122 ЗК України.

Щодо посилань Позивача на необхідність виготовлення та надання на погодження відповідного проекту землеустрою бажаної земельної ділянки, суд з такими висновками прокурора погодитися не може, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Статтею 4 ЗК України встановлено, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповіднодо ч. 1, 3, 4 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі . Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечувалось сторонами, спірна земельна діянка площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0170) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 була зареєстрована у Державному земельному кадастрі із визначенням кадастрового номеру, категорії земельної ділянки та виду використання в межах зазначеної категорії.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про державний земельний кадастр , державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Статтею 5 Закону України Про державний земельний кадастр , встановлено, що порядок ведення Державного земельного кадастру визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог цього Закону. Державний земельний кадастр є державною власністю.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 6 Закону України Про державний земельний кадастр , визначено, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 2 ст. 7 Закону України Про державний земельний кадастр , визначені повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, серед яких окрім іншого: внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст; здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 14.01.2015 року із наступними змінами затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Положення).

Відповідно до п.1 Положення, державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до п. 4 Положення, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.

Пунктом 5 Положення визначено, що до складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України Про Державний земельний кадастр та цим Порядком.

Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об`єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов`язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 року, затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок). Порядок визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру.

Відповідно до п. 6 Порядку, до повноважень державних кадастрових реєстраторів Держгеокадастру та його територіальних органів окрім іншого належать здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації; формування поземельних книг на земельні ділянки, внесення записів до них, забезпечення їх зберігання; присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам; проведення перевірки відповідності поданих документів вимогам законодавства

Відповідно до п. 111 Порядку, державний кадастровий реєстратор виконує одну з таких дій:

здійснює державну реєстрацію земельної ділянки:

- за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру присвоює кадастровий номер земельній ділянці;

- відкриває Поземельну книгу та вносить відомості до неї (крім відомостей про затвердження документації із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також про власників, користувачів земельної ділянки);

приймає рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки.

Таким чином судом встановлено, що державна реєстрація спірної земельної ділянки проведена державним кадастровим реєстратором на підставі прийнятого ним самостійного рішення. Відповідач Затоківська селищна рада, як і інші сторони спору не приймали участь у відповідній державній реєстрації та відповідно не приймали жодних рішень.

Статтею 10 Закону України Про державний земельний кадастр встановлено, що об`єктом державного земельного кадастру в тому числі є земельна ділянка.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України Про державний земельний кадастр , до Державного земельного кадастру включаються в тому числі відомості про земельну ділянку: цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Відповідно до ст. 20 Закону України Про державний земельний кадастр , відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

З урахуванням вказаних положень Закону України Про державний земельний кадастр можливо дійти висновку, що офіційні відомості про земельну ділянку, які внесенні до Державного земельного кадастру не потребують додаткової перевірки та є обов`язковими для використання їх у земельних відносинах будь-якиим особами, в тому числі органами місцевого самоврядування.

Статтею 12 ЗК України, визначенні повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Окрім того повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст визначенні ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування .

З огляду на вищевикладені приписи законодавства суд дійшов висновку, що єдиним органом (посадовою особою) наділеним повноваженнями, щодо формування земельної ділянки є державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) та державні кадастрові реєстратори, які в свою чергу здійснюють державну реєстрацію земельних ділянок та надають останнім ознак об`єктів цивільних прав.

Будь-яка юридична чи фізична особа, будь-який інший орган державної влади окрім держгеокадастру, не може втручатись в діяльність як кадастрових реєстраторів так і держгеокадастру в цілому.

Спірна земельна ділянка була зареєстрована в державному земельному кадастрі із визначеним видом використання - для індивідуального дачного будівництва. Визначення виду використання спірної земельної ділянки - для індивідуального дачного будівництва та внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру є офіційними та обов`язковими для використання у відносинах пов`язаних із відчуженням, передачею земельної ділянки.

Таким чином Затоківська селищна рада приймаючи рішення про передачу спірної земельної ділянки із визначеним кадастровим номером, цільовим призначенням земельної ділянки та видом її використання не порушила вимог законодавства в частині надання її у власність фізичній особі в межах безоплатної приватизації визначеної ст. 121 Земельного кодексу України.

Щодо посилань Позивача на неможливість передачі земельної ділянки із визначенням виду використання для індивідуального дачного будівництва та необхідність виготовлення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ч.6 ст.79-1 Земельного кодексу України , формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Цільове призначення сформованих земельних ділянок (кадастрові номери: 5110300000:02:012:0017, 5110300000:02:012:0016, 5110300000:02:012:0015), що були обєктом обєднання та поділу на підставі технічної документації із землеустрою до 23.12.2014 року - Е07 - Землі рекреаційного призначення (вид використання - розміщення готелю ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Цільове призначення спірної земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0170) , яка передана ОСОБА_6 і зареєстрована за нею на праві власності - Е07 - Землі рекреаційного призначення (вид використання - Е07-03 для індивідуального дачного будівництва).

Відповідно до статті 1 Закону України Про землеустрій цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев`ять категорій, серед яких землі житлової та громадської забудови.

Частиною 1 ст. 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, яка визначена ч. 1 ст. 19 ЗК України , в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Отже, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (за виключенням земель сільськогосподарського призначення та земель оборони), здійснюється її власником або користувачем самостійно.

Таким чином, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Такого висновку дійшов Верховний Суд під час розгляду подібної справи № 64013670/19 (постанова від 24.03.2020 року), справи № 357/4277/17 (постанова від 10.10.2018), справи №344/10412/16-а (постанова від 14.11.2019).

Формування спірної земельної ділянки відбулось без зміни цільового призначення, а саме категорії Е07 - Землі рекреаційного призначення , а лише зі зміною виду використання земельної ділянки в межах даної категорії. Тому, формування земельних ділянок, зокрема спірної земельної ділянки 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0170) було цілком правомірно здійснено на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та обєднання земельних ділянок, в порядку ст.56 Закону України Про землеустрій .

Окремо суд повертається до попередніх висновків у вказаному рішенні про те, що Затоківська селищна рада приймаючи оскаржуване рішення про передачу земельної ділнки у власність ОСОБА_8 не здійснювала зміни виду використання земельної ділянки, адже вказане рішення прийняте на підставі відповідних відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру, які внесені відповідним державним органом.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про державний земельний кадастр , Державний земельний кадастр (окрім іншого) ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при: регулюванні земельних відносин; управлінні земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель.

Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: обов`язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об`єкти; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону - ст. 3 Закону України Про державний земельний кадастр .

Основний Закон України встановлює презумпцію правомірності рішень органів державної влади та їх посадових осіб.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України - ст. 19 Конституції України.

Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави - ст. 3 Конституції України.

Верховний Суд у складі КАС у постанові від 21.01.2020 року у справі № К/9901/46011/18 розглядаючи спір, щодо позбавлення особи певних прав отриманих на підставі прийнятого рішення органом державної влади висловив наступну правову позицію:

Колегія суддів зазначає, що виходячи із принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність (ст. 3 Конституції України ), уповноважений державний орган належним чином буде виконувати свої повноваження з тією метою, з якою йому надано ці повноваження. Тому позивач, отримавши від уповноваженого органу за наслідками його звернення посвідки на постійне проживання в Україні мав усі підстави розраховувати, що дане рішення прийнято на підставі закону та в межах повноважень цього органу.

Відтак, позивач добросовісно отримав посвідку на постійне проживання в Україні від уповноваженого органу, не знаючи про те, чи всі належні процедури виконав даний уповноважений орган при розгляді його заяви, як не має підстав і для передбачення, що заявник мав можливість перевірити правомірність проведених цим органом процедур чи достовірно знати про їх протиправність.

Отже, фактичне покладення на фізичну особу відповідальності за неналежне виконання уповноваженими державними органами функцій, покладених на них законом , не відповідає принципу верховенства права .

Статтею 39 Закону України Про державний земельний кадастр визначені види відповідальності посадових осіб та державних кадастрових реєстраторів за порушення законодавства у сфері Державного земельного кадастру. Так само визначений порядок оскарження рішень державного кадастрового реєстратора та відшкодування авданної шкоди.

Як встановлено матеріалами справи та не спростовано Позивачем, рішення державного кадастрового реєстратора, щодо державної реєстрації спірної земельної ділянки не було оскаржене.

Суд вважає, що прийняте держаним кадастровим реєстратором рішення про формування спірної земельної ділянки, визначення категорії та її виду використання, наступне внесення цих відомостей та визнання державою їх офіційними не мало викликати сумнівів у учасників земельних відносин, щодо наступного розпорядження дійсною земельною ділянкою.

Щодо посилань Позивача на те, що відведення спірної земельної ділянки відбулось в порушення положень Генерального плану смт. Затока та за відсутності детального плану території.

Такі висновки позивча спростовуються наступним.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

З урахуванням положень ч.1 ст.16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , згідно з якою планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Так позивач акцентує увагу суду на приписах ч. 3 ст. 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , якою передбачено, що у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельнх ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам забороняється.

У відповідності до п.6-1 Прикінцевих положень Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлено, що дія частин третьої та четвертої статті 24 цього Закону до 1 січня 2015 року не поширюється на території, де відповідно до цього Закону не затверджені плани зонування або детальні плани територій, як наслідок і на територію смт. Затока, у звязку з відсутністю детального плану території та затвердженого плану зонування.

Враховуючи той факт, що формування спірної земельної ділянки (кадастровий номер 5110300000:02:012:0170) відбулося до 23.12.2014 року, тобто до 1 січня 2015 року, то до процесу формування та передачі вказаної спірної земельної ділянки, положення частин третьої та четвертої статті 24 цього Закону України Про регулювання містобудівної діяльності не застосовуються.

Таким чином розроблення детального плану на час винесення спірного рішення відносно передачі земельної ділянки у власність відповідча ОСОБА_6 не вимагалось діючим законодавством.

Щодо посилань Позивача на завдання можливих економічних збитків територіальній громаді та нераціональне використанням спірної земельної ділянки.

Суд зазначає, що цільове використання спірної земельної ділянки площею (кадастровий номер 5110300000:02:012:0170 ) за адресою: АДРЕСА_1 - для індивідуального дачного будівництва, що сторонами не заперечується.

Позивач, як на підставу задоволення позову посилається на порушення порядку розпорядження Затоківською селищною радою спірною земельною ділянкою. А саме позивач вважає, що внаслідок поділу земельної ділянки, належної раніше Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України для будівництва готельного комплексу, Затоківська селищна рада мала б розпорядитись спірною земельною ділянкою до цього ж цільового призначення, а не передавати земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва.

Враховуючи викладене прокурор вважає, що в даному випадку порушено положення Генерального плану смт. Затока.

Натомість такі висновки не підтвердженні належними доказами та не грунтуєтсья на нормах діючого земельного законодавства.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з положеннями ст. 5 , 78 , 91 , 154 Земельного кодексу України , земельне законодавство базується на принципах невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення гарантій прав на землю, тощо. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Власники земельних ділянок зобов`язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження.

Згідно з положенням ч. 4 ст. 373 , ч. 1 ст. 375 Цивільного кодексу України , власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Таким чином, обов`язковою умовою користування земельною ділянкою є її використання за цільовим призначенням, а втручання в таке користування, забороняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 , ч. 1 ст. 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Відповідно до положень ст. 50 , 51 Земельного кодексу України , до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 52 ЗК України, землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Отже суд вважає, що право визначити, які об`єкти рекреації буде розміщено на земельних ділянках і для яких цілей будуть використовуватись земельні ділянки, належить виключно власнику земельних ділянок.

Аналіз вищевказаних норм законодавства дає змогу зробити висновок, що Генеральний план населеного пункту визначає можливість забудови земельних ділянок (території населеного пункту) вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, планування та забудову території населеного пункту з урахуванням можливих обмежень, щодо окремих територій в тому числі земель рекреаційного призначення.

Враховуючи вищевикладене та відсутність в матеріалах справи, як діючого на момент виникнення спірних правовідносин Генерального плану смт. Затока та (або) пояснювальних записок до нього, щодо розташування земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0170) для індивідуального дачного будівництва в зоні територій з можливим обмеженням, щодо використання земель рекреаційного призначення, суд приходить до висновку, що будівництво індивідуального дачного будинку, для якого відводилась спірна земельна ділянка не суперечить Генеральному плану смт. Затока, тобто, не суперечить вимогам містобудівної документації на місцевому рівні так само не призводить та не призведе до порушення прав та інтересів третіх осіб.

Таким чином, суд не вбачає невідповідності намірів забудови спірної земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні - Генеральному плану, та як наслідок нераціонального використання земельної ділянки саме для індивідуального дачного будівництва.

Відовідно до ч. 1, 2 ст. 74 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед териоіральною громадою, державою, юридичним і фізични особами.

Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

Частина 1 ст. 76 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначає, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність перед державою у разі порушення ними Конституції або законів України.

Відсутність нормативно-грошової оцінки та (або) експертних висновків спірної земельної ділянки та належних доказів завдання шкоди позбавляє суд можливості обгрунтовано визначити спричиненні державі і територіальній громаді можливі економічні збитки про які наголошує позивач у власному позові.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків, щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим кодексом.

Щодо посилань Позивача необхідність застосування правової позиції висловленої Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 травня 2020 року по справі № 495/6080/17-ц.

В дійсній справі Верховним Судом повторено позицію Позивача про те, що зміни виду використання здійснено прийнятим рішенням Затоківської селищної ради про передачу у власність спірної земельної ділянки громадянину України.

Так Верховний Суд в наданій постанові вказує, що рішення, щодо зміни виду використання спірної земельної ділянки не ухвалювалось жодним уповноваженим органом.

Разом з тим суд звертає увагу позивача, про те що в дійсній справі встановлено, що державна реєстрація спірної земельної ділянки здійснена не на підставі оскаржуваного рішення відповідача, а іншого уповноваженого органу в особі державного кадастрового реєстратора.

Вказані відомості про прийняття рішення про реєстрацію спірної земельної ділянки зазначені в наданому позивачем Витягу з державного земельного кадастру.

Отже судом в дійсній справі на відміну від наданої позивачем постанови Верховного Суду вивчалось питання, щодо державної реєстрації спірної земельної ділянки до прийняття оскаржуваного рішення Затоківської селищної ради. Та судом встановлено, що таке рішення про державну реєстрацію спірної земельної ділянки було прийнято та саме на підставі цього рішення відповідні дані про спірну земельну ділянку, в тому числі, щодо цільового призначення та виду використання внесення до державного земельного кадастру.

Суд також погоджуєтсья з позицією представника третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_9 про необхідність дотримання принципу належного урядування .

З встановлених обставин справи та наданих позивачем пояснень вбачається відсутність встановленої та доведеної протиправної поведінки відповідача та третіх осіб, щодо отримання та набуття права власності на спірну земельну ділянку.

З моменту отримання спірної земельної ділянки відповідач ОСОБА_6 відкрито володіла та користувалась наданою їй земельною ділянкою, так само суду не представлено жодних доказів того, що в результаті набуття ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку були порушенні чиїсь права або інтереси.

Згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Зокрема, Європейський Суд наголосив на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування; . Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належній і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП], заява №33202/96, п.120, ЕСНR 2000-1, Онерллдіз проти Туреччини [ВП], заява №48939/99, п.128, ЕСНR 2004-ХП, Megadat.com S.r.l. проти Молдови , заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року та Москаль проти Польщі , заява №10373/05, п.51, від 15 вересня. 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх, дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах Лелас проти Хорватії , заява №55555/08, п.74, від 20 травня 2010 року та Тошкуце та інші проти Румунії , заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини , п. 128, та Беєлер проти Італії , п. 119) (п. 70).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі Москаль проти Польщі , п,73). Будь-яка інша, позиція була б рівнозначною, inter alia, - санкціонування неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки , заява №36548/97, п.58, ЕСНR 2002-VIII) (п. 71).

З огляду на викладене, суд вважає, що скасування права власності на спірну земельну ділянку через майже як 3 роки з моменту її видачі суперечить принципу юридичної визначеності та належного врядування (Рішення Європейського суду з прав людини Беєлар проти Італії , Стретч проти Сполученого Королівства , Лелас проти Харватії , Москаль проти Польщі ), оскільки особа, на користь якої прийнято певне рішення органом влади має право розумно очікувати на наявність у органу компетенції на його прийняття, державні органи повинні діяти вчасно, мінімізувати ризик помилок і сприяти юридичній визначеності.

Відповідач ОСОБА_6 та треті особи, жодним чином не впливали на порядок реєстрації земельної ділянки в державному земельному кадастрі, прийняття Затоківською селищною радою оскаржуваного рішення та державну реєстрацію права власності.

Поряд з цим, наведенні позивачем можливі порушення порядку передачі та державної реєстрації земельної ділянки вчиненні саме державними органами, селищною радою та її посадовими особами.

Під час розгляду справи суд з`ясувує, внаслідок чиїх саме дій (органу місцевого самоврядування, органів державної влади чи фізичної особи) відбулося порушення процедури отримання у власність земельної ділянки, якщо такі порушення мали місце.

ЄСПЛ у рішеннях у справах Стретч проти Сполученого Королівства та Ісмаїлов проти Російської Федерації наголошує на одному з обов`язкових критеріїв правомірності втручання у право мирного володіння майном - його пропорційності , справедливій рівновазі між суспільним та приватним інтересами.

Загалом, можна зробити висновок, що вимога щодо забезпечення балансу між приватним та публічним інтересом слідує власне зі структури статті 1 Першого Протоколу. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна подбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Отже, у кожній справі, в якій зазначається про порушення цієї статті, Суд повинен з`ясувати, внаслідок чого саме відповідна особа була змушена нести непропорційний і надмірний тягар.

Намагання виправити допущену в минулому органом місцевого самоврядування помилку не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на третіх осіб усі негативні наслідки такої помилки , оскільки задоволення позову сausa formalis (із формальних підстав) покладатиме надмірний індивідуальний тягар на вказаних третіх осіб, а отже, порушить справедливий баланс інтересів сторін - зазначений правовий висновок зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі 372/4581/14-ц, при розгляді справи за аналогічним дійсній справі обставинам та правовідносинам.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права - ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Верховний Суд в постанові Першої судової палати КЦС ВС від від 16.10.2019 року по справі 460/762/16-ц та від 04.12.2019 року по справі № 460/2938/14-ц, із посилання на практику ЄСПЛ а саме рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі Стретч проти Сполученого Королівства та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі Рисовський проти України , щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу належного урядування при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном, виклав наступну правову позицію, щодо можливості позбавлення громадянина України права власності:

Ухвалюючи рішення у справі про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що відповідач не має ніякого відношення до помилок органів самоврядування та їх посадових осіб, якщо такі мали місце при здійсненні ними своїх повноважень при прийнятті та оформленні рішення про приватизацію присадибної земельної ділянки відповідача .

В дійсній позовній заяві не обґрунтовано із посиланням на відповідні докази, що відповідач ОСОБА_6 або третя особа мали відношення до можливих протиправних рішень органів державної влади або місцевого самоврядування, в результаті чого саме громадяни України мають нести відповідальність за помилки органів влади та бути позбавленими власності з цих підстав.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що прокурором не доведено, яким саме чином позбавлення відповідача ОСОБА_6 права власності спірною земельною ділянкою сприятиме задоволенню суспільного інтересу.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про неправомірність, безпідставність та необґрунтованість позовних вимог першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури, у зв`язку з чим в задоволенні позову першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Муравйова П. до Затоківської селищної ради, ОСОБА_6 про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради - слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 19 , 20 , 79 - 1 , 50-52, 118 , 122 , 123 Земельного кодексу України , ст.ст. 2 , 12 , 13 , 76-77 , 81 , 247 , 263-265 , 273 Цивільного процесуального кодексу України , суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Муравйова П. до Затоківської селищної ради, ОСОБА_6 про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст даного рішення складено та проголошено 01 жовтня 2020 року о 16 годині 30 хвилин.

Суддя: