Рішення

від 21.09.2020 по справі 513/1344/19

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 513/1344/19

Провадження № 2/513/92/20

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2020 року Саратський районний суд Одеської області у складі: судді Бучацької А.І., за участю: секретаря судового засідання Златіної О.І., представника відповідача адвоката Кондракова В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Сарата Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах позивача ОСОБА_2 до Фермерського господарства "Агрохолдинг 2007" про повернення безпідставно набутих коштів,

В С Т А Н О В И В:

у грудні 2019 року представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 звернувся до відповідача ФГ "Агрохолдинг 2007" з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 17.02.2020 року, просив зобов`язати Фермерське господарство "Агрохолдинг 2007" повернути ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 165060 гривень, які Фермерське господарство "Агрохолдинг 2007" мало сплатити за період 2013-2019 роки включно за позадоговірне користування нерухомим майном - земельними ділянками площею по 4,50 га з кадастровими номерами 5124581700:01:003:0144, 5124581700:01:003:0145 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованими на території Кулевчанської сільської ради Саратського району Одеської області; стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати (а.с.2-8, 67-77).

Позовні вимоги представник позивача обґрунтував тим, що на підставі свідоцтв про право на спадщину, виданих 02 листопада 2017 року приватним нотаріусом Саратського районного нотаріального округу Сулаковим І.І., позивачу належать дві земельні ділянки площею по 4,50 га з кадастровими номерами 5124581700:01:003:0144, 5124581700:01:003:0145. Право власності на обидві земельні ділянки зареєстровано за позивачем.

З 2013 по 2019 рік включно орендна плата за користування земельними ділянками не сплачувалась. Наразі йому відомо, що за користування земельною ділянкою площею 4,50 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідач сплачує іншим власникам орендну плату у грошовому еквіваленті вартості 2 т зерна, у тому числі 1 т пшениці та 1 т фуражного зерна, за ринковими цінами на дату внесення орендної плати, що складає 11790 гривень (5940 грн.+5850 грн.). Орендна плата за 2 ділянки за 1 рік складає 23580 гривень (11790 грн.х2), а орендна плата за 7 років з 2013 рік по 2019 рік включно складає 165060 гривень (23580 грн. х 7).

Представник позивача стверджує, що належні позивачу земельні ділянки перебувають у користуванні Фермерського Господарства "Агрохолдинг 2007" без достатньої правової підстави, а тому на підставі cт.1212 ЦК України відповідач зобов`язаний повернути позивачу безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 165060 гривень.

Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 26 грудня 2019 року відкрито провадження у цивільній справі, задоволено клопотання представника позивача про розгляд справи у спрощеному позовному провадженні та справу призначено до судового розгляду по суті на 18 лютого 2020 року о 09:00 годині (а.с.28).

Позивачу ОСОБА_2 судові повістки неодноразово надсилалися за адресою, зазначеною у позовній заяві: с. Матусів, Шполянський район Черкаської області. Проте повертались з відмітками "за закінченням встановленого строку зберігання" (а.с.103-104, 107-108, 120-121), "за письмовою заявою одержувача" (а.с.138-139).

Про день, час ті місце судового засідання 21 вересня 2020 року о 14:00 годині позивач був належним чином повідомленим, що підтверджується його підписом у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.154).

Від представника позивача надійшли заяви про розгляд справи за його та позивача відсутності (а.с. 31, 79, 95, 112, 135, 149), позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнав, надав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову повністю (а.с.33-37).

Послався, зокрема на те, що право власності на земельні ділянки виникло у позивача лише 02 листопада 2017 року та саме з цього часу останній має право звернутися із вимогами щодо належних йому земельних ділянок. Відповідно до договорів оренди землі від 14.09.2011 року, орендодавцем за якими був ОСОБА_3 - батько позивача, земельні ділянки були у користуванні ФГ "Агрохолдинг", що виключає застосування до вказаних правовідносин ст.1212 ЦК України з огляду на наявність договірних зобов`язань. Вказані договори оренди були укладені у 2011 році на 5 років та припинили строк своєї дії у 2016 році. Вважає, що вимоги щодо повернення безпідставно набутих коштів у вигляді несплаченої орендної плати за період з 2013 року по 02 листопада 2017 року є неправомірними, оскільки ОСОБА_2 в той час не був власником земельних ділянок.

Представником відповідача відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України заявлено про сплив позовної давності щодо вимог позивача про повернення безпідставно набутих коштів за період з 2013 року по 16.12.2016 року включно, оскільки позивач звернувся до суду 17 грудня 2019 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.

Зазначив, що після закінчення у 2016 році строку дії договорів оренди землі, відповідач не має жодних правовідносин із позивачем та не використовує вказані земельні ділянки у своїй діяльності. Вважає, що позивачем не надано жодних документів, які підтверджують факт користування ФГ "Агрохолдинг 2007" вказаними земельними ділянками після закінчення строку договорів оренди. Орендна плата за земельні ділянки, які належать позивачу за період з 2011-2016 роки була повністю виплачена (а.с.33-37).

Позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження факту самовільного зайняття відповідачем земельних ділянок після закінчення договорів оренди.

Вислухавши представника відповідача, дослідивши надані сторонами докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні доказів, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За положеннями частини 1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За положеннями частини 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 2 ст.78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача ОСОБА_4 (а.с.12), яка на підставі державного акту серії ЯА № 267424, виданого 27 вересня 2005 року, була власником земельної ділянки площею 4,5 га, кадастровий номер 5124581700:01:003:0145, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кулевчанської сільської ради Саратського району Одеської області (а.с.15).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_3 (а.с.13), якому відповідно до державного акту серії ЯА № 267423, виданого 27 вересня 2005 року, належала земельна ділянка площею 4,5 га, кадастровий номер 5124581700:01:003:0144, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Кулевчанської сільської ради Саратського району Одеської області (а.с.14).

14 вересня 2011 року між ОСОБА_3 та ФГ "Агрохолдинг 2007" було укладено два договори оренди зазначених земельних ділянок площею 4,5 га, розташованих на території Кулевчанської сільської ради Саратського району Одеської області, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва За умовами п.8 договорів, договори укладено на 5 років. Згідно з п.43 Договорів, ці договори набирають чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (а.с.38-41).

Договори підписано сторонами 14.09.2011 року та зареєстровано у Відділі Держкомзему у Саратському районі 30.12.2011 року (а.с.38-41 ).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та свідоцтва про право на спадщину за законом, які видані 02 листопада 2017 року приватним нотаріусом Саратського районного нотаріального округу Одеської області Сулаковим І.І., реєстрові № 2606 та №2607, позивачу ОСОБА_2 належать дві земельні ділянки площею по 4,50 га з кадастровими номерами 5124581700:01:003:0144 та 5124581700:01:003:0145, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані на території Кулевчанської сільської ради Саратського району Одеської області (а.с.16,18).

Згідно Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексні номери 102421693 та 102429266 від 02.11.2017 року, за позивачем ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на зазначені земельні ділянки (а.с. 17, 19).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна за № 224046493 та № 224047076 від 15.08.2020 року, земельні ділянки площею по 4,5 га, з кадастровими номерами 5124581700:01:003:0144 та 5124581700:01:003:0145, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані на території Кулевчанської сільської ради Саратського району Одеської області належать на праві приватної власності ОСОБА_2 . Відомості про реєстрацію іншого речового права (у тому числі права оренди) станом на дату видачі інформації, відсутні (а.с.161, 162).

Таким чином, відсутня інформація щодо продовження відносин оренди земельних ділянок між позивачем та відповідачем після 30.12.2016 року.

Відповідно до ч.1, пунктів 1, 4 ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти.

Статтями 1216, 1217 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За положеннями ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Згідно ч.1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

За положеннями частини 5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частин 1, 3 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

За змістом ч. 4 ст. 32 Закону України Про оренду землі перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Таким чином в силу наведених правових норм, позивач ОСОБА_2 з часу прийняття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) набув права і обов`язки за договорами оренди землі, що були укладені 14 вересня 2011 року між ОСОБА_3 та ФГ "Агрохолдинг 2007".

Отже, посилання представника відповідача на те, що право власності на земельні ділянки виникло у позивача ОСОБА_2 лише 02 листопада 2017 року та саме з цього часу останній має право звернутися із вимогами щодо належних йому земельних ділянок, є безпідставними та не ґрунтуються на положеннях ЦК України щодо спадкування, а тому зазначені доводи суд не приймає до уваги.

Відповідно до частини 1 ст.626 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що передбачено ч.1 ст.628 ЦК України).

Ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1, 2, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до частини першої статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом

Частини перша, 9 статті 93 ЗК України визначає, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом .

За частиною четвертою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998р. № 161-Х1У (далі - Закон № 161-Х1У) встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону № 161-Х1У, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першої статті 19 Закону № 161-Х1У строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено, що визначено абзацом другим частини першої статті 31 Закону "Про оренду землі".

Статтею 21 Закону 161-Х1У встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Пунктом 9 договору оренди землі від 14.09.2011 року, укладеному між ОСОБА_3 та ФГ "Агрохолдинг 2007" встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у натуральній формі у розмірі 2 тони зерна, у тому числі 1 т пшениці та 1 т фуражного зерна (а.с. 38-39).

Відповідно до пункту 9 договору оренди землі від 14.09.2011 року, укладеному між ОСОБА_3 та ФГ "Агрохолдинг 2007", орендна плата вноситься орендарем у натуральній формі у розмірі 2 тони зерна, але не менше 3% від нормативної вартості земельної ділянки (а.с.40).

Пункти 8 зазначених договорів оренди землі встановлюють, що ці договори укладено на 5 років. Підпунктом першим абзацу першого пункту 37 договорів оренди землі від 14 вересня 2011 року передбачено, що дія цих договорів припиняється у разі закінчення строку, на який їх було укладено.

Договори оренди землі від 14.09.2011 року набули чинності 30.12.2011 року (дата державної реєстрації права оренди відповідача), у зв`язку з чим, у сторін з цього моменту виникли договірні права та обов`язки відповідно до законодавства.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпції правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договори оренди землі, укладені 14 вересня 2011 року між ОСОБА_3 та ФГ "Агрохолдинг 2007" є правомірними, так як їх недійсність прямо не встановлена законом і такі договори не визнані недійсними судом, п`ятирічний строк дії зазначених договорів закінчився 30 грудня 2016 року.

Таким чином, до 30 грудня 2016 року між сторонами існували договірні правовідносини оренди земельних ділянок.

Предметом позову, як зазначено в уточненій позовній заяві є повернення безпідставно набутих коштів, які відповідач мав сплатити за позадоговірне користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за період 2013-2019 роки включно.

Обґрунтовуючи свої вимоги, представник позивача посилається на положення ст.1212, 1213, 1214 ЦК України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначено нормами глави 83 ЦК України.

Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч.1 ст.1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно ч. 1 ст. 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 367/6344/16-ц.

Проте, суд установив, що до 30 грудня 2016 року між позивачем та відповідачем існували правовідносини на підставі договорів оренди земельних ділянок, укладених 14.09.2011 року та строк дії яких закінчився 30 грудня 2016 року, що виключає можливість застосування судом положень ст. 1212 ЦК України.Отже, в задоволенні позову в частині вимог про стягнення безпідставно збережених грошових коштів за період з 2013 року по 30 грудня 2016 року належить відмовити.

Факт користування належними позивачу двома земельними ділянками після закінчення у 2016 році строку дії договорів оренди землі представник відповідача не визнав.

На підтвердження факту користування належними позивачу земельними ділянками представник позивача посилається на лист ФГ "Агрохолдинг 2007" від 08.08.2018 року за вих.№ 76, в якому зазначено, що орендну плату за 2016 та 2017 рік можливо отримати на центральному току Фермерського господарства "Кулевча" (а.с. 21).

Проте, зазначений лист не є належним, достовірним та допустимим доказом того, що після закінчення 30.12.2016 року строку дії договорів оренди землі, відповідач продовжує користуватись належними позивачу земельними ділянками.

Інших доказів, у тому числі звернень позивача до відповідних органів, актів огляду земельних ділянок, які б підтвердили факт їх використання відповідачем після 30.12.2016 року, позивачем суду не надано.

Таким чином, наявність між позивачем та відповідачем договірних відносин з приводу оренди земельних ділянок, які припинились 30.12.2016 року є підставою для відмови в задоволенні позову щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів за період з 2013 року по 30.12.2016 року.

У задоволенні позову в іншій частині також належить відмовити, оскільки факт користування земельними ділянками після 30.12.2016 року по 2019 рік включно відповідач не визнав, а належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного факту позивачем не надано.

Отже, в задоволенні позову належить відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпукнтом 1 пункту 1 ч.2 ст.4 цього ж Закону визначено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою:1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В заяві про збільшення позовних вимог від 17.02.2020 року зазначена ціна позову 165060 гривень. Таким чином, позивачу належало сплатити судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, що становить 1650,60 гривень (165060 грн.:100).

При поданні позовної заяви представник позивача сплатив судовий збір у розмірі 768 гривень 40 копійок, що підтверджується квитанцією (а.с.1).

Отже, з позивача на користь держави належить стягнути недоплачений судовий збір у розмірі 822,20 гривень (1650, 60 грн.- 768, 40 грн.).

Керуючись ст.ст. 2-15, 81,89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

в задоволенні позову ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в інтересах позивача ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , який проживає за адресою: с. Матусів, Шполянського району Черкаської області, до Фермерського господарства Агрохолдинг 2007 , ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 34505393, вул. Центральна, 47, с. Кулевча, Саратського району Одеської області, про повернення безпідставно набутих коштів - відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , який проживає за адресою: с.Матусів Шполянського району Черкаської області, на користь держави судовий збір у розмірі 822 (вісімсот двадцять дві) гривні 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області, але не пізніше закінчення строку карантину.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 01 жовтня 2020 року.

Суддя А. І. Бучацька