Постанова

від 02.10.2020 по справі 640/351/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/351/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2020 (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Енерго-промислова група Югенергопромтранс про визнання протиправним та скасування рішення ,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати дозвіл №3211000000-84 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами від 10.07.2019

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивачці стало відомо про існування оскаржуваного дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами від 10.07.2019, виданого Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації ТОВ Енерго-промислова група Югенергопромтранс з порушенням норм чинного законодавства. Вказує, що відповідач своїми неправомірними діями порушив права позивача, передбачені статтями 3, 10, 16, 50 та 68 Конституції України, оскільки позивач заінтересована проживати в екологічно чистому місці, заінтересована мати безпечні для життя і здоров`я умови проживання, отримувати достовірну інформацію про довкілля. Вказані права та інтереси позивача, порушені діями відповідача, можуть бути поновлені лише шляхом скасування оскаржуваного дозволу в судовому порядку.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано, зазначено, що оскаржуваний дозвіл, виданий ТОВ Енерго-промислова група Югенергопромтранс в межах повноважень відповідача, в установленому порядку та за наявності передбачених законодавством підстав. Вказує, що чинним законодавством визначено перелік підстав для анулювання відповідного дозволу, однак анулювання документа дозвільного характеру з підстав, не передбачених законом, забороняється. Вказав, що враховуючи приписи Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності та Положення про Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 22.02.2018 №94, відповідач не наділений повноваженнями щодо здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням у своїй господарській діяльності підприємствами, установами та організаціями вимог природоохоронного законодавства.

ТОВ Енерго-промислова група Югенергопромтранс в письмових поясненнях на позовну заяву вказало на необґрунтованість позовних вимог, просила відмовити в їх задоволенні з підстав, аналогічних тим, на які посилався відповідач.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2020 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без надання вірної правової оцінки обставинам справи та без повного дослідження обставин справи. Вказує, що Орхуська Конвенція не потребує будь-яких послаблень існуючих прав на доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища. Наголошує, що заявлена позовна вимога є належним способом захисту прав позивача. Метою звернення позивача до суду є не посягання на чужі права та інтереси, а намагання забезпечити дотримання вимог чинного законодавства, захистити свої інтереси проживати в екологічно чистому місті, мати безпечні для життя і здоров`я умови проживання, отримувати достовірну інформацію про довкілля.

Третьою особою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 05.07.2019 ТОВ Енерго-промислова група Югенергопромтранс звернулось до Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації із заявою про видачу дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

В заяві зазначено, що керівником названого товариства є Куковальський В.О., місцезнаходження товариства є: 08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, 38, місцезнаходження об`єкта, на який видається документ: 08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, 38А/1.

Рішенням Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 08.07.2018 №10-04.3-01/6840 погоджено можливість видачі ТОВ Енерго-промислова група Югенергопромтранс дозволу на викиди за адресою: Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, 38А/1 за умови:

- проведення процедури зменшення санітарно-захисної зони в порядку, визначеному санітарним законодавством протягом 2019 року, відповідно до вимог п.5.9 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 №173;

- проведення щомісячного моніторингу рівня забруднення атмосферного повітря на межі житлової забудови протягом 2019 року;

- при зміні технології виробництва та технологічних процесів, джерел викидів забруднюючих речовин, кількісних та якісних показників викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, які можуть спричинити негативний вплив на здоров`я людей, дане рішення втрачає силу.

На підставі вищевказаних заяви ТОВ Енерго-промислова група Югенергопромтранс та рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації 10.07.2019 видав названому товариству дозвіл №3211000000-84 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами терміном дії на 10 років з 10.07.2019 по 10.07.2029.

Позивач не погоджуючись із таким дозволом, вважаючи свої права порушеними, звернулася до суду зданим адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача не порушено в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Разом з тим, позивач скористався своїм правом на судовий захист та йому такий захист надано відповідно до способу захисту, обраного позивачем.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України Про місцеві державні адміністрації (із змінами і доповненнями) (далі - Закон №586), Законом України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності (із змінами і доповненнями) (далі - Закон №2806), Законом України Про екологічну експертизу (далі - Закон №2059), Законом України Про охорону навколишнього природного середовища (із змінами і доповненнями) (далі - Закон №1264), Законом України Про охорону атмосферного повітря (із змінами і доповненнями) (далі - Закон №2707).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 16 Закону №586 місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, зокрема, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Згідно з пунктами 1, 7 частини першої статті 13 Закону №586 до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань щодо забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, а також використання землі, природних ресурсів і охорони довкілля.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону №2059 державна екологічна експертиза організовується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, із залученням інших органів виконавчої влади.

Згідно з положеннями статті 11 Закону №1264 викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть: здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Відповідно до пункту 4 Положення про Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 22.02.2018 №94, основними завданнями Департаменту є забезпечення реалізації на території Київської області державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, оцінки впливу на довкілля, спрямованої на запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), у сфері заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі, здійснення управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду України на території Київської області; забезпечення екологічної та у межах компетенції радіаційної безпеки.

Відповідно до підпункту 5.67 пункту 5 вищевказаного Положення Департамент видає дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами суб`єктам господарювання, об`єкти якого належать до другої або третьої групи.

Частиною першою статті 1 Закону №2806 визначено, що дозвільні органи - суб`єкти надання адміністративних послуг, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру.

Згідно з пунктами 4 та 30 додатку до Закону України 19.05.2011 № 3392-VI Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності (із змінами і доповненнями) (далі - Закон №3392) висновок державної екологічної експертизи та дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відносяться до документів дозвільного характеру.

Системний аналіз зазначених норм законодавства України дає підстави для висновку, що Департамент екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації є дозвільним органом, до повноважень якого входить, у тому числі, видача документів дозвільного характеру, в тому числі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами суб`єктам господарювання, об`єкти якого належать до другої або третьої групи.

Відповідно до частини сьомої статті 4-1 Закону №3392 дозвільний орган анулює документ дозвільного характеру з таких підстав: звернення суб`єкта господарювання із заявою про анулювання документа дозвільного характеру; наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення та ліквідації, якщо інше не встановлено законом; наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Дозвільний орган, що видав документ дозвільного характеру, може звернутися до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) встановлення факту надання в заяві про видачу документа дозвільного характеру та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації; 2) здійснення суб`єктом господарювання певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, на які отримано документ дозвільного характеру, з порушенням вимог законодавства, щодо яких дозвільний орган видавав припис про їх усунення із наданням достатнього часу для їх усунення. Анулювання документа дозвільного характеру з підстав, не передбачених законом, забороняється.

Таким чином, законодавством визначено підстави, за наявності яких дозвільний орган анулює документ дозвільного характеру самостійно, та підстави, за наявності яких такий орган має право звернутись до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру.

Тобто, суб`єктом звернення до суду з позовом про застосування заходу реагування у вигляді анулювання документа дозвільного характеру може виступати відповідний дозвільний орган. Такому зверненню має передувати встановлення фактів, які законом визначені як підстава для анулювання такого документу, зокрема і подання недостовірної інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №809/437/17.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачка у даній справі - фізична особа ОСОБА_1 не наділена правом на звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправним і скасування дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку про відсутність правових підстав для розгляду доводів позивача щодо порушення Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної обласної адміністрації вимог законодавства в частині видачі ТОВ Енерго-промислова група Югенернопромтранс висновку від 10.07.2019 №3211000000-84.

Крім того, щодо доводів апелянта про те, що оскаржуване рішення про видачу дозволу на викиди суперечить нормам законодавства, оскільки навколо підприємств, які здійснюють викиди в навколишнє середовище, встановлюється 300-метрова санітарна зона і у такій санітарній зоні заборонено розміщення будь-яких об`єктів містобудування, у т.ч. житлових будинків, колегія суддів зазначає наступне.

Так, встановлення санітарно-захисної зони здійснюються відповідно до Земельного Кодексу, містобудівного законодавства та державними будівельними і санітарними нормами і правилами.

Відповідно до ст. 114 Земельного кодексу України санітарно-захисні зони створюються навколо об`єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об`єктів від територій житлової забудови. У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об`єктів, об`єктів соціальної інфраструктури та інших об`єктів, пов`язаних з постійним перебуванням людей. Правовий режим земель санітарно-захисних зон визначається законодавством України.

Відповідно до п. 5.4 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 липня 1996 року за №379/1404, промислові, сільськогосподарські та інші об`єкти, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами.

Санітарно-захисну зону слід встановлювати від джерел шкідливості до межі житлової забудови, ділянок громадських установ, будинків і споруд , в тому числі дитячих, навчальних, лікувально-профілактичних установ, закладів соціального забезпечення, спортивних споруд та ін., а також територій парків, садів скверів та інших об`єктів зеленого будівництва загального користування, ділянок оздоровчих та фізкультурно-спортивних установ, місць відпочинку, садівницьких товариств та інших, прирівняних до них об`єктів, в тому числі:

- для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами забруднення атмосферного повітря шкідливими, із неприємним запахом хімічними речовинами та біологічними факторами, безпосередньо від джерел забруднення атмосфери організованими викидами (через труби, шахти) або неорганізованими викидами (через ліхтарі будівель, димлячі і паруючі поверхні технологічних установок та інших споруд, тощо), а також від місць розвантаження сировини, промпродуктів або відкритих складів;

- для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами шуму, ультразвуку, вібрації, статичної електрики, електромагнітних та іонізуючих випромінювань та інших шкідливих факторів від будівель, споруд та майданчиків, де встановлено обладнання (агрегати, механізми), що створює ці шкідливості;

- для теплових електростанцій, промислових та опалювальних котелень - від димарів та місць зберігання і підготовки палива, джерел шуму;

- для санітарно-технічних споруд та установок комунального призначення, а також сільськогосподарських підприємств та об`єктів - від межі об`єкта.

Відповідно до п.п. 5.6 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів основою для встановлення санітарно-захисних зон є санітарна класифікація підприємств, виробництв та об`єктів, що наведена у додатку № 4.

Згідно п.п. 8.8. Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів промислові підприємства, а також об`єкти з технологічними процесами, які супроводжуються викидами шкідливих речовин в атмосферу, повинні мати санітарно-захисні зони, створені відповідно до вимог пп. 5.4 - 5.10 цих Правил.

Позивач в даному випадку вказує на поширення на спірні правовідносини п.п. 8.33 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, відповідно до якого розміри санітарно-захисних зон від майданчиків-накопичувачів промвідходів до сельбищної території визначаються видом, агрегатним станом і класом небезпеки відходів: для териконів і відвалів гірничодобувної промисловості, золошламових сумішей металургійних підприємств і об`єктів енергетики встановлюються розрахунковим методом, але не менше 300 м.

Однак, колегія суддів зазначає, що в даному випадку відсутні терикони і відвали гірничодобувної промисловості та золошламові суміші, оскільки основне призначення об`єкту Електростанція на біомасі встановленою потужністю 5 мВт в м. Переяславі-Хмельницькому по вул. Героїв Дніпра, 38-а/1 - виробництво електричної енергії у генераторі, що приводиться паровою турбіною конденсаційного типу, з використанням пари від парового котла у якому спалюється деревна тріска, яка є основним та резервним паливом для котла; основними забрудниками атмосферного повітря від об`єкту будуть викиди забруднюючих речовин від роботи котла, що вбачається з Висновку державної екологічної експертизи від 15.12.2017 №062-04/5929.

Відтак, доводи апелянта про необхідність чіткого дотримання 300-метрової санітарної зони між териконами і відвалами гірничодобувної промисловості та/або золошламових сумішей Електростанції на біомасі встановленою потужністю 5 мВт в м. Переяславі-Хмельницькому по вул. Героїв Дніпра, 38-а/1 до житлових будинків, чи самої граничної межі електростанції до житлових будинків є необґрунтованими, а така санітарна зона має встановлюватись розрахунковим методом.

Щодо доводів апелянта, що наразі Електростанція на біомасі встановленою потужністю 5 мВт в м. Переяславі-Хмельницькому по вул. Героїв Дніпра, 38-а/1 порушує права позивача та жителів міста Переяслав-Хмельницький на безпечне довкілля та є джерелом забруднення, колегія суддів зазначає, що таким чином позивач фактично не погоджується загалом із діяльністю електростанції, однак, при цьому, суд звертає увагу, що оскаржуваний позивачем дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами від 10 липня 2019 року №3211000000-84 надавався до початку функціонування електростанції, і на момент видачі такого документу електростанція не була задана в експлуатацію.

При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що у разі порушення ТОВ Енерго-промислова група Югенергопромтранс прав позивача на безпечне довкілля шляхом його забруднення, позивач не позбавлений права вже після початку експлуатації Електростанції на біомасі встановленою потужністю 5 мВт в м. Переяславі-Хмельницькому по вул. Героїв Дніпра, 38-а/1 звернутися до відповідних органів з заявами про проведення перевірок, звертатися зі скаргами, в тому числі. З заявами до правоохоронних органів, тобто, в такому випадку у разі незгоди з діяльністю та функціонуванням такої електростанції існує інший порядок відповідного реагування у разі наявності порушень законодавства.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить висновку, що позивачем не надано належних доказів, а судом не встановлено, у межах спірних правовідносин, протиправної бездіяльності відповідача та протиправність дозволу №3211000000-84 від 10 липня 2019 року відноситься до дискреційних повноважень дозвільного органу, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Статтями 8, 55 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви про розгляд навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді

Як зазначалося, статтею 55 Конституції України передбачено, що кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не має права відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законі інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що право позивача не порушено в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Разом з тим, позивач скористався своїм правом на судовий захист та йому такий захист надано відповідно до способу захисту, обраного позивачем.

Позивачем подано заяву про повернення сплаченого судового збору відповідно до квитанції про сплату №51551 від 20.05.2020 у розмірі 1261,20 грн.

Колегія суддів дослідивши подану заяву дійшла до висновку про її обґрунтованість, оскільки при поданні апеляційної скарги апелянтом не було надано до суду належного підтвердження сплати судового збору, про що зазначено в ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2020 про залишення апеляційної скарги без руху, та з метою усунення недоліків апелянтом було сплачено судовий збір, що підтверджується квитанцією №0.0.1766741085.1 від 14.07.2020.

Разом із тим, як вбачається з листа ДП Інформаційні судові системи від 28.07.2020 №3556/1/15-30-20 та квитанції про сплату №51551 від 20.05.2020, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1261,20 грн.

Таким чином, враховуючи подвійну сплату судового збору за подання апеляційної скарги, наявні підстави для повернення позивача надмірно сплаченого судового збіру у розмірі 1261,20 грн.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення , а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2020 - без змін.

Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) надмірно сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1261,20 грн (одну тисяча двісті шістдесят одну грн 20 коп.), сплачений згідно з квитанцією від 20 травня 2020 року №51551.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 02.10.2020.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Н.В. Безименна