Постанова

від 01.10.2020 по справі 570/2632/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2020 року

м. Рівне

Справа № 570/2632/19

Провадження № 22-ц/4815/978/20

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Шимківа С.С.,

суддів: - Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.,

секретар судового засідання - Шептицька С.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство "Волинь" ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Щербяк Юлією Василівною на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 травня 2020 року (ухвалене у складі судді Остапчук Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства "Волинь" про розірвання договору оренди земельної ділянки ,-

в с т а н о в и в :

Представник ОСОБА_1 - адвокат Щербяк Ю.В. звернулася до суду з позовом до ПСП "Волинь" та просить розірвати договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 56:246:820:00:04:028:0203, площею 2,54 га від 23 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ПСП "Волинь".

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що на підставі державного акту серії ЯД № 257231, виданого 14 березня 2007 року, вона є власником земельної ділянки площею 2,54 га, кадастровий номер 56:246:820:00:04:028:0203.

23 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ПСП "Волинь" було укладено договір оренди землі, державна реєстрація якого проведена 30 травня 2016 року. Враховуючи той факт, що договір укладено на 5 років, при цьому, згідно п.43 вищезазначеного договору визначено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, станом на момент звернення до суду 5 років з моменту підписання договору минуло, а відповідач не бажає розривати договір по причині того, що з моменту реєстрації договору не пройшло 5 років.

За таких обставин, позивач звернулася з вказаним позовом до суду і просить його задовольнити.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 25 травня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПСП "Волинь" про розірвання договору оренди земельної ділянки - відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди землі від 23 березня 2014 року вступив в дію тільки 30 травня 2016 року, після державної його реєстрації і саме ця дата є початком його дії, а тому на момент звернення ОСОБА_1 з даним позовом договір є чинним і його строк не закінчився.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Щербяк Ю.В. оскаржила його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі зазначає, що 23 березня 2014 року між сторонами спірного договору було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки. Згідно п. 2 акту приймання-передачі слідує, що з моменту фактичної передачі та підписання акту право володіння та користування на об`єкт оренди переходить від орендодавця до орендаря. Після підписання договору та акту приймання-передачі дії їх сторін були спрямовані на виконання умов договору та настання реальних наслідків його укладення, зокрема, відповідач почав безперешкодно користуватися земельною ділянкою та сплачувати за неї орендну плату починаючи з 23 березня 2014 року.

Дії відповідача щодо державної реєстрації договору оренди на 2 роки пізніше, ніж очікував позивач, призвели до того, що останній був позбавлений права володіти своїм майном, оскільки розраховував, що відлік строку дії договору відбувається з моменту його підписання. Враховуючи, що сторонами договору вчинялися дії на реальне його виконання, позивач не вбачав неправомірних дій відповідача щодо безпідставного використання земельної ділянки до моменту державної реєстрації договору, а тому жодним чином їх не оскаржував.

Стверджує, що спірний договір оренди підлягає розірванню у зв`язку з істотним порушенням відповідачем його умов та не виконанням останнім обов`язків передбачених ст. 25 ЗУ "Про оренду землі".

Вважає, що оскільки відповідач приступив до використання земельної ділянки починаючи з 23 березня 2014 року, тобто до державної реєстрації договору оренди 30 травня 2016 року, то існують беззаперечні підстави для дострокового розірвання спірного договору за рішенням суду.

З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок загальною площею 2,80 га, у тому числі: земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 2,54 га, кадастровий номер НОМЕР_2 :246:820:00:04:028:0203 та земельної ділянки № НОМЕР_3 , площею 0,26 га, кадастровий номер 56:246:820:00:04:031:0046, розташованих на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується державним актом серії ЯД № 257231 від 14 березня 2007 року.

23 березня 2014 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та ПСП "Волинь", як орендарем, було укладено договір оренди землі, згідно якого ОСОБА_1 передала ПСП "Волинь" належну їй вищезгадану земельну ділянку площею 2,54 га в оренду, строком на п`ять років з виплатою орендної плати в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки або, за згодою сторін, оплата буде проводитись в натуральній формі - 1500 кг зерна в розрахунок від вартості паю. Згідно п.8 вказаного договору він був укладений на 5 років.

Вказаний договір оренди земельної ділянки був зареєстрований у встановленому законом порядку 30 травня 2016 року за № 14730058, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 60536295 від 02 червня 2016 року.

Згідно ч.1 ст.6 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 11.08.2013 року, що діяла на момент укладання оспорюваного договору) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно ч.ч.1, 2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, про що зазначено в ст.203 ЦК України.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (ч.2 ст.6 Цивільного кодексу України, в редакції від 01.01.2014 року, що діяла на момент укладання оспорюваного договору). Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами, про що зазначено в абз.2 ч.3 ст.6 вищезгаданого кодексу.

Частиною 4 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції від 05.12.2013 року, що діяла на момент укладання оспорюваного договору) встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 11.08.2013 року, що діяла на момент укладання оспорюваного договору), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України (в редакції від 05.12.2013 року, що діяла на момент укладання оспорюваного договору), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", про що зазначено в ст.126 вищезазначеного Кодексу (в редакції від 05.12.2013 року, що діяла на момент укладання оспорюваного договору).

Згідно п.2 ч. 1 ст. 4 Закони України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов`язковій державній реєстрації підлягає право оренди земельної ділянки.

Частиною 6 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" також встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч.1 ст.210 Цивільного кодексу України (в редакції від 01.01.2014 року, що діяла на момент укладання оспорюваного договору).

Пунктом 43 укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 23 березня 2014 року визначено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

З вищенаведеного слідує, що державна реєстрація договору оренди земельної ділянки є обов`язковою відповідно до Закону та умов укладеного сторонами договору.

Момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії, сторони визначили та пов`язали саме з моментом державної реєстрації договору.

Враховуючи принцип свободи договору, сторони мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії договору. Проте, інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить.

Строк протягом якого має бути проведена державна реєстрація ні Законом, ні спірним договором не встановлений. В тому числі, не встановлений такий строк п. 43 спірного договору на порушення якого покликається позивач.

Також безпідставними є покликання апелянта на порушення положень ст. 25 Закону України "Про оренду землі", якою, зокрема, встановлено, що орендар земельної ділянки має право приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Частиною 1 ст.17 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на момент підписання оспорюваного договору) передбачено, що передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Відповідні положення сторони погодили в п. 20 спірного договору, в якому визначено, що передача земельних ділянок орендарю здійснюється в десятиденний термін після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Положення п. 20 спірного договору направлені на захист прав позивача від надмірного зволікання орендаря у вчиненні реєстраційний дій договору.

Однак, не зважаючи на відсутність державної реєстрації договору, 23 березня 2014 року між сторонами було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки до договору оренди землі від 23 березня 2014 року.

ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що державна реєстрація договору оренди не здійснена, свідомо знехтувала п. 20 договору чим добровільно сприяла передачі земельної ділянки відповідачу.

У той же час, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до орендаря щодо вчинення державної реєстрації договору, як і не містить доказів ухилення останнього від вчинення такої дії в період з 23 березня 2014 року до 30 травня 2016 року.

За таких обстави, колегія суддів не вбачає істотних порушень умов договору з боку відповідача, а відтак підстав для розірвання спірного договору оренди земельної ділянки.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Щербяк Юлією Василівною залишити без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 травня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 02 жовтня 2020 року.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Боймиструк С.В.

Гордійчук С.О.