Ухвала

від 25.11.2020 по справі 570/2632/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 570/2632/19

провадження № 61-17211ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О. , Тітова М. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Щербяк Юлії Василівни на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 травня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства Волинь про розірвання договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила розірвати договір оренди земельної ділянки площею 2,54 га, кадастровий номер 5624682000:04:028:0203, укладений 23 березня 2014 року між нею та Приватним сільськогосподарським підприємством Волинь (далі - ПСП Волинь ).

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що на підставі державного акта серії ЯД № 257231, виданого 14 березня 2007 року, вона є власником земельної ділянки площею 2,54 га, кадастровий номер 5624682000:04:028:0203. 23 березня 2014 року між нею та ПСП Волинь було укладено договір оренди землі, державна реєстрація якого проведена 30 травня 2016 року. Договір було укладено на 5 років, пунктом 43 цього договору визначено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. На час пред`явлення позову 5 років з моменту підписання договору минуло, а відповідач не бажає розривати договір, посилаючись на те, що з моменту реєстрації договору не пройшло 5 років.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 25 травня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Щербяк Ю. В. залишено без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 травня 2020 року - без змін.

16 листопада 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Щербяк Ю. В. подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 травня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є розірвання договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Доводи заявника про неврахування судами правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року у справі № 367/7135/16-ц, від 15 вересня 2018 року у справі № 532/384/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 456/2946/17 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 червня 2020 року у справі № 922/2216/19, не заслуговують на увагу, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 456/2946/17 викладено такі правові висновки: Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2018 року у справі № 532/384/16-ц викладено висновок про те, що згідно з частиною першою статті 631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Отже, строк оренди земельної ділянки (існування права оренди земельної ділянки) не може починатися раніше за строк дії договору оренди такої земельної ділянки. Строк дії договору земельної ділянки, починається після набрання таким договором чинності, а не з моменту його укладення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 червня 2020 року у справі № 922/2216/19 викладено такий правовий висновок: За змістом частини 2 статті 651 ЦК України підставами для розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін є (1) істотне порушення договору другою стороною або (2) встановлення умовами договору або законом конкретних випадків, настання яких є підставою для ініціювання стороною процедури примусового розірвання договору. При цьому у першому випадку сторона має довести обставину істотності порушення договору, тоді як у другому випадку достатнім є факт настання певної прямо передбаченої договором (законом) в якості підстави для розірвання договору обставини.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у пункті 20 спірного договору сторони погодили, що передача земельних ділянок орендарю здійснюється в десятиденний термін після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі. Однак, не зважаючи на відсутність державної реєстрації договору, 23 березня 2014 року між сторонами було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки. Усвідомлюючи, що державна реєстрація договору оренди не здійснена, позивач свідомо знехтувала пунктом 20 договору, чим добровільно сприяла передачі земельної ділянки відповідачу. Водночас матеріали справи не містять доказів звернення позивача до орендаря щодо вчинення державної реєстрації договору, як і доказів ухилення відповідача від вчинення такої дії в період з 23 березня 2014 року до 30 травня 2016 року. Тобто суди дійшли висновку про відсутність істотних порушень умов договору з боку відповідача та відмовили в задоволенні позову про розірвання договору у зв`язку з безпідставністю позовних вимог. Отже, висновки судів попередніх інстанцій в цій справі не суперечать вищенаведених правовим висновкам Верховного Суду.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення у постанові Рівненського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 травня 2020 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Щербяк Юлії Василівни на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 травня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства Волинь про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов