Постанова

від 23.09.2020 по справі 638/13285/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Харків

Справа № 638/13285/17

Провадження № 22-ц/818/2847/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Пилипчук Н.П. ,

суддів: Маміної О.В., Кругової С.С.,

за участю секретаря судового засідання : Прокопчук І.В.,

Учасники справи:

Позивач - Харківська міська рада,

Відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати,

за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 04 листопада 2019 року, ухвалене суддею Грищенко І.О., в залі суді в м. Харків,

В С Т А Н О В И В :

Харківська міська рада звернулася до суду із вказаним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач є власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 . Харківською міською радою відповідно до вимог ст. 189 Земельного кодексу України здійснені заходи самоврядного контролю з питань використання та охорони земель територіальної громади, додержання вимог земельного законодавства.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.08.2017 № 94218863 право власності на нежитлові будівлі літ. А-1 загальною площею 239.9м.кв. по АДРЕСА_1 з 11.07.2013року зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 21.05.2013 № 1225. Відповідно до вказаної інформаційної довідки, листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 15.07.2016 № 19-20.08-3-3179/20-16 речові права відповідача на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не зареєстровані. Однак, на час звернення до суду був укладений договір тимчасового користування землею площею 0,0285 га. В період з 01.09.2014 року по 31.08.2017 року позивач не сплачував за користування земельними ділянками плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти.

У звязку із чим просили стягнути із ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 318 955, 04 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 04 листопада 2019 року позовні вимоги Харківської міської ради задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 7 017,84 гривень (сім тисяч сімнадцять гривень вісімдесят чотири копійки) та судові витрати по справі в розмірі 1600,00 грн .

В апеляційній скарзі представник Харківської міської ради просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами повинні кваліфікуватися як бездоговірні та безделіктні та регулюватися ст. 1212-1214 ЦК України. Вказує, що відсутність деліктних зобов`язань у спірних правовідносинах виключає можливість захисту прав позивача як постраждалої сторони шляхом стягнення збитків, адже необхідною умовою стягнення збитків є саме делікт - правопорушення. Посилається на те, що відповідач правомірно володіючи нежитловою будівлею літ. А-1 загальною площею 239.9м.кв. по АДРЕСА_1 користується вказаною ділянкою. При цьому відповідач не вчинив дій, спрямованих на оформлення права власності або постійного землекористування вказаною ділянкою, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. Таким чином, із часу виникнення права власності на нерухоме майно у ОСОБА_1 виник обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку. Цього обов`язку відповідач не виконав, а отже без законних підстав зберіг у себе майно - грошові кошти за оренду землі. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно посилається на те, що позивачем не складено акту про визначення розміру збитків, адже предметом спору по даній справі є стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без достатніх на те правових підстав. Також посилається на те, що порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затверджений Постановою КМУ № 284 від 19.04.1993 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки його положення не передбачають відшкодування грошових коштів безпідставно збережених у зв`язку із користування спірною земельною ділянкою без належного оформлення. Посилається на те, що висновок суду першої інстанції про те, що право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права та що це не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно суперечить чинному законодавству та не узгоджений із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17. Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Харківської міською радою не доведений та необґрунтований розмір та розрахунок безпідставно збережених коштів.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.04.1998 року укладено договір № 1596 на право тимчасового користування землею строком дії до 01.12.2022 року між Харківською міською радою та ОСОБА_2 . Предметом договору є земельна ділянка площею 0,1026 га за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка надавалась для будівництва нежитлової споруди, яка на підставі договору купівлі-продажу від 21.05.2003 перейшла у власність Відповідача, однак останній не оформив правовстановлюючі документи на користування земельною ділянкою.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.08.2017 № 94218863 право власності на нежитлові будівлі літ. А-1 загальною площею 239.9м.кв. по АДРЕСА_1 з 11.07.2013року зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 21.05.2013 № 1225.

Відповідно до вказаної інформаційної довідки, листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 15.07.2016 № 19-20.08-3-3179/20-16 речові права відповідача на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не зареєстровані.

З 01 вересня 2014 року по теперішній час відповідач використовує земельну ділянку, площею 0,0285 га, по АДРЕСА_1 без виникнення права власності або користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до ст. ст. 125, 126 Земельного Кодексу України.

З 01 вересня 2014 року по 31 серпня 2017 року відповідач не сплачував кошти за користування земельною ділянкою у встановленому законодавством розмірі, внаслідок чого зберіг у себе грошові кошти.

Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь - якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст. ст. 12, 80, 83 Земельного Кодексу України земельна ділянка, площею 0,0285 га по АДРЕСА_1 перебуває у власності територіальної громади м. Харкова.

Звертаючись до суду з позовом позивач обґрунтовував позовні вимоги посиланням на положення статей 1212-1214 ЦК України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом д частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Тобто до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17.

Безпідставне набуття відповідачем спірної земельної ділянки не є результатом протиправного діяння, а є наслідком законних дій, а саме отримання відповідачем у власність нежитлового приміщення на підставі договору купівлі-продажу, який безпосередньо пов`язаний із земельною ділянкою.

Тобто, відповідач правомірно володіє нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстроване за нею на підставі договору дарування від 21.05.2013 № 1225, яке знаходиться на спірній земельній ділянці. З моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, яка знаходиться під нежитловою будівлею, проте речові права відповідачем на земельні ділянки не зареєстровано.

Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень .

Таким чином, речові права відповідача на земельні ділянки не реєструвались, вона не набула належних прав власності або користування щодо земельних ділянок, а тому використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав.

Предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкти розміщений.

При цьому виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Отже, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Такі висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що на відповідача як власника будівлі покладено обов`язок належного оформлення права користування нею земельною ділянкою, яка необхідна для обслуговування вказаної будівлі. Однак цього обов`язку відповідач не виконала та не вчинила будь-яких дій, спрямованих на оформлення права власності або право користування вказаною земельною ділянкою.

Суд першої інстанції, визначаючи розмір стягнення виходив із того, між ОСОБА_2 та Харківською міською радою 03.04.1998 року було укладено договір № 1596 на право тимчасового користування землею строком дії до 01.12.2022 року. Предметом договору є земельна ділянка площею 0,1026га за адресою: АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка площею 0,0285га зайнята будівлею входить до складу земельної ділянки площею 0,1026га. яка передана в тимчасове користування ОСОБА_2 , а тому не є вільною і до вилучення в останнього не може бути передана іншій особі.

Згідно з п.2.1. Договору №1596 умов договору Плата за землю вноситься землекористувачем щомісячно у вигляді земельного податку у розмірі 194,94 гривні (сто дев`яносто чотири гривні дев`яносто чотири копійки) на рахунок Дзержинського райфінвідділу № НОМЕР_1 . 01 у Дзержинський ХРМ УАК ПІБ, МФО 351395 код 02316307 не пізніше п`ятнадцятого числа наступного місяця.

Таким чином суд першої інстанції міська рада за відсутності витягу про нормативно грошову оцінку земельної ділянки площею 0,0285га могла отримати дохід, а ОСОБА_1 безпідставно зберегла в себе майно яким розпоряджається Позивач в розмірі плати визначеної Договором № 1596 від 03.04.1998, зареєстрований 19.05.1998. в сумі 194,94*36=7017,84 гривень.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується із такими висновками суду першої інстанції.

Рішенням ХХХV сесії IV скликання Харківської міської ради від 27.04.2005 року № 78/05 Про надання юридичним особам та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації пунктом 6 вирішено припинити гр. ОСОБА_2 право користування частиною земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0247 га (договір на право тимчасового користування землею від 19.05.1998р. № 1596) за його добровільною відмовою (лист від 16.07.2004р. № 4010). Гр. ОСОБА_2 оформити в установленому порядку землекористування на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , що залишилась.. Надати ФОП ОСОБА_3 земельну ділянку по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0247 га в оренду для будівництва магазину для вагітних жінок Мамочка до 01.04.2007р. (але не пізніше прийняття 'об`єкту до експлуатації) та для подальшої експлуатації цього об`єкту до 01,04.2030 року. Договір на право тимчасового користування землею від 19.05.1998р. № 1596 втрачає чинність з моменту державної реєстрації нового договору з ФОГ1 ОСОБА_3 .

Крім того, вказані обставини підтверджені листом Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 20.03.2018 № 19-20-0.23,08-222/166-18 згідно якого договір на право тимчасового користування землею від 19.05.1998 № 1596 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 анульовано від 26.05.2005 згідно рішення ХХХV сесія Харківської міської ради IV скликання від 27.04.2005 № 78/05.

Судом першої інстанції не надано належну оцінку вказаним обставинам.

Представник відповідача звертає увагу на те, що землекористування спірною земельною ділянкою її чоловіком було припинено частково.

Між тим, матеріалами справи підтверджено, що договір про право тимчасового користування землею від 19.05.1998р. № 1596 анульовано в цілому.

Відповідно до Акту обстеженням земельної ділянки від 11.08.2017 встановлено, що на земельній ділянці розташована нежитлова будівля літ. А-1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1

Земельна ділянка площею 0,0285 по АДРЕСА_1 не огороджена. Площа земельної ділянки відповідно до її меж складає 0,0285 га. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівлі.

Площа на яку посилається представник Відповідача є саме внутрішньою площею нежитлової будівлі А-1 , натомість площа фактичного використання землі є саме площа земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж нежитлової будівлі.

Крім того, колегія суддів зазначає, що між сторонами не виникли правовідносини з укладення договору оренди землі, а між сторонами виникли спірні недоговірні відносини, отже факт того, що земельна ділянка не сформована, як об`єкт оренди, судова колегія не враховує.

Отже, визначаючи суму, яка підлягає стягненню, колегія суддів бере до уваги акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації спірної земельної ділянки від 11 серпня 2017 року, договір дарування із зазначенням площі нерухомого майна, та розрахунки, зроблені позивачем.

Матеріали справи містять розрахунки розміру збитків (а.с. 14-16), наданих позивачем, зазначені розрахунки позивача не спростовані відповідачем, іншого розрахунку ОСОБА_1 не наведено.

Розмір безпідставно збережених коштів відповідача у період із 01.09.2014 по 31.08.2017 розраховано Харківською міською радою як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Колегія суддів перевірила та прийняла розрахунок позивача, який складений із урахуванням Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства аграрної політики України, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, Української академії аграрних наук від 27 січня 2006 року № 18/15/21/11 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 квітня 2006 року за № 388/12262; далі - наказ № 18/15/21/11, Порядок оцінки земель відповідно).

Вихідні дані у розрахунках, а саме коефіцієнти та базова вартість земельної ділянки відповідають географічному положенню, зонуванню, функціональному використанню, господарській функції та іншим показникам.

Вказана правова позиція Харківської міської ради узгоджується з висновком Верховного Суду України, який викладено у постанові від 12.04.2017 у справі № 922/207/15,

З огляду на викладене, позовні вимоги Харківської міської ради про стягнення з ОСОБА_1 318 955,04 грн ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції, на підставі п.2, 3 ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 374, ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Харківської міської ради - задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 04 листопада 2019 року - змінити в частині суми стягнення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 318 955 гривень 04 коп .(триста вісімнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят п`ять ).

Перерозподілити судові витрати у справі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради судові витрати у розмірі 11 960 грн. 82 коп. (одинадцять тисяч дев`ятсот шістдесят )

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття , але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий - Н.П.Пилипчук

Судді - О.В. Маміна

С.С. Кругова