Рішення

від 17.09.2020 по справі 910/1711/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2020Справа № 910/1711/20

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження

справу № 910/1711/20

за позовом Виробничого підприємства "Спецбуд" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю

до Акціонерного товариства "Альфа-Банк"

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вегери Людмили Олександрівни

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

за участю представників сторін:

від позивача: Гайдай О.В.;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Виробниче підприємство "Спецбуд" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає про те, що оскаржуваний виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі 24.06.2019 за № 1388, про стягнення з позивача на користь відповідача суми заборгованості за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 2008/36-19/60 від 24.04.2008, укладеного між Банком та громадянкою ОСОБА_1 , за період з 24.04.2016 по 24.04.2017 у розмірі 303 992,95 дол. США, що відповідно до курсу НБУ станом на 24.04.2017 складає 8 175 521,04 грн, за рахунок коштів, отриманих від реалізації іпотеки, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Л.О. з порушенням приписів ст. 87, 88, 89 Закону України "Про нотаріат", Цивільного кодексу України, Закону України "Про іпотеку", постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 за № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" та пп. 2.3. п. 2, пп. 3.1., 3.2., 3.4. п. 3, п. 4 Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за № 296/5, а саме: з порушенням строків для звернення до приватного нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису; за відсутності належного повідомлення позивача про усунення порушень договору іпотекодавцем і боржником; за відсутності документів, що підтверджують безспірність заявлених вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 позовну заяву Виробничого підприємства "Спецбуд" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю залишено без руху.

17.02.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви, в якому позивач також на підставі ст. 48 ГПК України просив здійснити заміну первісного відповідача - Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" на належного відповідача - Акціонерне товариство "Альфа-Банк".

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/1711/20 від 18.02.2020 позовну заяву Виробничого підприємства "Спецбуд" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Здійснено заміну первісного відповідача - Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" на належного відповідача - Акціонерне товариство "Альфа-Банк" та залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вегеру Людмилу Олександрівну. Підготовче засідання у справі призначено на 19.03.2020.

20.02.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від Виробничого підприємства "Спецбуд" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/1711/20 від 24.02.2020 відмовлено Виробничому підприємству "Спецбуд" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю в задоволенні заяви про забезпечення позову.

03.03.2020 до суду від третьої особи надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

17.03.2020 та 19.03.2020 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

19.03.2020 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

В судовому зсіданні 19.03.2020 оголошено відкладення на 16.04.2020.

Ухвалою-повідомлення Господарського суду міста Києва № 910/1711/20 від 03.04.2020 повідомлено учасників справи про перенесення підготовчого засідання у справі на 28.05.2020 у зв`язку з виконанням постанови КМУ "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211 (зі змінами, внесеними постановою КМУ від 25 березня 2020 р. № 239), Указу Президента України №87/2020 від 13.03.2020 щодо введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, а також листа Ради суддів України від 16.03.2020 9/рс-186/20.

25.05.2020 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому зсіданні 28.05.2020 оголошено відкладення на 02.07.2020.

29.05.2020 до суду від відповідача надійшов відзив, у якому останній проти позову заперечує, з підстав того, що банком, було виконано вимоги Договору та положень актів чинного законодавства України, а саме направлено на адресу позичальника вимогу про усунення порушення та надано перелік документів, які підтверджують безспірність заборгованості за Договором, а приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. були дотримані вимоги щодо переліку документів необхідних для вчинення виконавчої дії та які підтверджують безспірну заборгованість боржника та право вимоги стягувача. Що стосується суми заборгованості, то при вчиненні виконавчого напису нотаріус не перевіряє розмір заборгованості та її розрахунки. Розмір заборгованості та суми, з яких вона складається, зазначаються стягувачем в заяві стягувача про вчинення виконавчого напису.

25.06.2020 до суду від відповідача надійшов додаток до відзиву.

30.06.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій також було викладено клопотання про витребування доказів.

01.07.2020 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Судове засідання 02.07.2020 не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою від 07.07.2020 повідомлено учасників справи про призначення підготовчого засідання у справі на 30.07.2020.

20.07.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

В судовому зсіданні 30.07.2020 оголошено відкладення на 20.08.2020 та протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотанні позивача про витребування доказів.

11.08.2020 до суду від позивача надійшли письмові пояснення та клопотання про долучення документів.

Присутній у судовому засіданні 20.08.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання для розгляду справи по суті було призначено на 17.09.2020.

Присутній у судовому засіданні 17.09.2020 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явились, клопотань про відкладення розгляду справи не подали. Відповідач та третя особа належним чином повідомлений про дату і час проведення судового засідання, що підтверджується залученим до матеріалів справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Приписами п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

У судовому засіданні 17.09.2020, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

24.04.2008 між АКБСР Укрсоцбанк (Кредитор) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 2008/36-19/60, у відповідності до умов якого ОСОБА_1 надано кредит в сумі 303 992,95 доларів США (далі - Кредитний договір).

В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, 24.04.2008 між ВП Спецбуд та Кредитором укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поведьонковою І.І. за реєстровим номером 577 (далі - Іпотечний договір), відповідно до умов, якого в іпотеку Банку передано нежитлову будівлю, загальною площею 919,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Предмет іпотеки).

У березні 2011 року Публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк звернулось до Третейського суду при Асоціації Українських банків з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 2008/36-19/60 від 24.04.2008 про стягнення заборгованості у розмірі 444768,22 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.01.2011р. становила 3 531 682,04 гривні.

Обґрунтовуючи вказані позовні вимоги, ПАТ Укрсоцбанк посилалось на ст.1049 ЦК України та просило про дострокове повернення кредиту позичальником ОСОБА_1 з підстав невиконання обов`язків, що визначених кредитним договором.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків від 05 квітня 2011 року по справі № 350/11 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк заборгованість по Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 2008/36-19/60 від 24.04.2008 року в сумі 3 455 453,33 грн та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк третейській збір в сумі 25 500,00 грн

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11 травня 2012 року по справі №2604/8144/12 задоволено заяву Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк до ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа на підставі рішення третейського суду. Видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків від 05.04.2011 по справі №350/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк заборгованості в розмірі 3 455 453,33 грн та третейського збору в сумі 25 500,00 грн.

24.06.2019 відповідач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вегери Л.О. з заявою на вчинення виконавчого напису на звернення стягнення на нежитлову будівлю, загальною площею 919,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (далі - предмет іпотеки ), власником якого є позивач - Виробниче підприємство Спецбуд у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю.

Виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за №1388 про стягнення з позивача на користь відповідача суми заборгованості за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 2008/36-19/60 від 24.04.2008, укладеним між відповідачем та ОСОБА_1 , за період з 24.04.2016 по 24.04.2017 у розмірі 303 992,95 дол. США, що відповідно до курсу НБУ станом на 24.04.2017 складало 8 175 521,04 грн, за рахунок коштів отриманих від реалізації Предмету іпотеки.

Позивач вважає, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Л.О. з суттєвим порушенням приписів ст.ст.87,88,89 Закону України Про нотаріат , Цивільного кодексу України, Закону України Про іпотеку , положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів та п.п. 2.3 п.2, п.п. 3.1, 3.2,3,4 п.3, п.4 Глави 16 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 №296/5.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до приписів статей 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Виходячи з приписів частини другої статті 50 Закону України "Про нотаріат", право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб`єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам ГПК. Водночас слід мати на увазі, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.

Отже, суд не повинен перевіряти правильність виконавчого напису з позиції законності дій приватного нотаріуса при його вчиненні та здійснювати оцінку його діям при вчиненні виконавчого напису, оскільки за змістом статей 4, 41 ГПК України та статей 1 і 3 Закону України "Про нотаріат" нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а у відповідності до ст. 50 названого Закону нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржується до суду.

У господарських судах при вирішенні спору між боржниками і стягувачами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, вирішується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства, тобто розглядається справа за наявності між боржником і стягувачами спору про право.

Тож, з аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що суд може захистити порушене право, зокрема, шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Отже, при вирішенні питання про наявність або відсутність підстав для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд враховує таке.

Згідно зі статтею 572 ЦК України, кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Частина 1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" визначає, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Частинами першою та сьомою ст. 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Позивач стверджує, що на його адресу не надходив лист з письмовою вимогою про усунення порушень іпотекодавцем та боржником, а тому станом на 24.06.2019 у приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Вегери Л.О. не було законних підстав вважати про сплив тридцяти днів з моменту отримання іпотекодавцем цього письмового повідомлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Стаття 35 Закону України "Про іпотеку" встановлює, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Судом встановлено, що в Іпотечному договорі визначено місцезнаходження Виробничого підприємства Спецбуд у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю: м. Одеса вул. Льва Толстого, 28.

В той же час, у матеріалах нотаріальної справи, копія якої була надіслана на адресу суду третьою особою, наявний Опис вкладення у цінний лист №6501208983700 від 07.06.2017 року, згідно якого вказано, що Вимога (в порядку ст.35 Закону України Про іпотеку ) вих. 12.04.2017 вих. 08.506-297/96-9066 у кількості 2 арк. надсилалася Товариству з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Спецбуд за адресою: АДРЕСА_1 *(примітка: склад 1), тобто, не за місцезнаходженням позивача, зазначеному в Іпотечному договорі.

Крім того, місцезнаходження позивача, зазначене в Іпотечному договорі, є юридичною адресою останнього, про що свідчать дані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, у матеріалах, що були наданні приватним нотаріусом до суду, відсутні докази про надсилання позивачу письмової вимоги про усунення порушення в порядку ст.35 Закону України Про іпотеку на вказану в іпотечному договорі адресу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про порушення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Людмилою Олександрівною під час вчинення виконавчого напису, зареєстрованого у реєстрі за № 1388, положення п.п. 2.3. п.2 Глави 16 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, оскільки оспорюваний виконавчий напис зроблено без дотримання тридцяти денного строку, передбаченого ст. 35 Закону України "Про іпотеку" .

Також, виконавчий напис приватного нотаріуса оспорюється позивачем з мотивів його вчинення з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону України Про нотаріат та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, статтею 88 Закону України Про нотаріат передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Пунктом 3.1 глави 16 "Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі - Порядок) передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. При цьому безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (частина перша статті 88 Закону України Про нотаріат , підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України Про нотаріат безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті.

Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки.

Стаття 88 Закону Про нотаріат містить різні строки для звернення до нотаріуса (три роки - у відносинах за участю громадян, і один рік - для відносин за участю за участю підприємств, установ і організацій), оскільки на момент ухвалення Верховною Радою України цього закону діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР), яким позовна давність визначалася залежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, тобто три роки у відносинах за участю громадян і один рік у спорах за участю підприємств, установ і організацій. Після внесення змін до ЦК УРСР у 1995 році, а також після вступу у дію нового Цивільного кодексу України у 2004 році строки, встановлені у статті 88 Закону України Про нотаріат , не були приведені у відповідність до позовної давності, яка вже стала визначатися залежно від сутності позовних вимог, а не за суб`єктною ознакою.

Згідно із частиною першою статті 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Частина друга статті 318 ЦК України визначає, що всі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Стаття 14 Конвенції визначає, що користування правами і свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, зокрема і за ознакою статусу особи.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis рішення від 11 червня 2002 року у справі Вілліс проти Сполученого Королівства , заява № 36042/97, § 48). Близьке за змістом визначення дискримінації закріплене у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні .

Нормативно визначені відмінні строки для фізичних осіб-кредиторів і юридичних осіб-кредиторів щодо звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є відмінністю у поводженні з цими кредиторами в аналогічних ситуаціях. Така відмінність у світлі умов сьогодення без об`єктивного та розумного обґрунтування створює для юридичних осіб-кредиторів нерівні у порівнянні з фізичними особами-кредиторами умови у правовідносинах з юридичними особами-боржниками щодо реалізації права на мирне володіння майном.

Встановлення для юридичної особи-кредитора у порівнянні з фізичною особою-кредитором меншого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є дискримінацією юридичної особи-кредитора за ознакою її статусу.

Таким чином, загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки незалежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 по справі № 916/3006/17.

Згідно ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу

Пред`явлення особою позову до третейського суду, до підвідомчості якого згідно зі статтею 6 Закону України Про третейський суд відноситься вирішення відповідного спору, в силу вимог частини другої статті 264 ЦК України перериває позовну давність та може свідчити про зміну строку виконання основного зобов`язання відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.12.2019 по справі № 285/3950/17-ц

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач скористався своїм правом закріпленим в ст.1050 ЦК України та змінив строки виконання основного зобов`язання, про що свідчить звернення відповідача у березні 2011 року з позовною заявою до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків про дострокове повернення кредитних коштів.

Тобто, відповідачем змінено кінцевий строк повернення кредиту за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 2008/36-19/60 від 24.04.2008, що визначені Сторонами у п.п. 1.1.1.1. п.1.1 статті 1 цього Договору з 23 квітня 2018 року на 09 березня 2011 року.

Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

Отже, в силу наведених вище положень законодавства, оскаржуваний виконавчий напис нотаріуса міг бути вчинений протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, які мають обчислюватись з 2011 року з огляду на зміну відповідачем строку виконання основного зобов`язання, тобто протягом 2012-2015 років.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що виконавчий напис, зареєстрований 24.06.2019 у реєстрі за № 1388, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Людмилою Олександрівною із порушенням строків, встановлених ст. 88 Закону України Про нотаріат та пунктом 3.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України Про нотаріат у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухваленій нею постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав.

Оскільки, позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед банком за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення, суд вважає недоведеними твердження про порушення нотаріусом під час вчинення оскаржуваного правочину вимог щодо безспірності заборгованості.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 по справі № 916/3006/17.

Згідно з ч. 3,4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 1 ст. 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Людмилою Олександрівною під час вчинення виконавчого напису, зареєстрованого у реєстрі за № 1388, порушено положення ст. 88 Закону України Про нотаріат , п. 3.1 та п.п. 2.3. п.2 Глави 16 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, а тому позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 24 червня 2019 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Людмилою Олександрівною, зареєстрований у реєстрі за №1388, про звернення стягнення на нежитлову будівлю, загальною площею 919,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на користь Акціонерного товариства Укрсоцбанк у розмірі заборгованості на загальну суму 303 992,95 дол. США, що відповідно до курсу НБУ станом на 24 квітня 2017 року складало 8 175 521,04 грн.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 100; ідентифікаційний код 23494714) на користь Виробничого підприємства Спецбуд у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (65020, м. Одеса вул. Льва Толстого, 28; ідентифікаційний код 30587650) судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 05.10.2020.

Суддя А.І. Привалов