Ухвала

від 29.09.2020 по справі 917/1050/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 917/1050/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, .Мачульського Г.М., Могила С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

за участю представників:

позивача - Лисенка В. О. (адвокат),

відповідача - Сиротенка В. В. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Полтавської області від 05.12.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчукгаз-постачання"

про стягнення 13 614 128,28 грн,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчукгаз-постачання" (далі - Товариство) 13 614 128,28 грн, у тому числі 6 575 383,31 грн пені, 1 530 296,43 грн 3 % річних, та 5 508 448,54 грн інфляційних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством умов договору купівлі-продажу природного газу від 10.04.2017 № 17-224-Н (далі - Договір) у частині строків оплати отриманого за Договором природного газу, у зв`язку з чим відповідачу нараховані пеня відповідно до умов Договору, інфляційні втрати та 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 05.12.2019 у справі № 917/1050/18 (суддя Семчук О. С.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 (Геза Т. Д. - головуючий, судді Матрюхіна Н. О., Плахов О. В.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства на користь Компанії 1 626 060, 91 грн пені, 778 069,75 грн 3 % річних, 2 807 192,61 грн інфляційних втрат, 102 560,76 грн судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції зазначив, що підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, Компанія виявила свою згоду здійснити розрахунки відповідно Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688 і тим самим погодилася із зміною порядку та строків проведення розрахунків за наданий ним газ за Договором. Місцевий господарський суд зазначив, що незалежно від того, що правовідносини між Компанією та Товариством виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.

Крім того, перевіривши надані позивачем та відповідачем розрахунки, місцевий господарський суд встановив, що Компанія неправомірно нарахувала пеню, 3 % річних та інфляційних на суми боргу, сплачені за спільними протокольними рішеннями. Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що обґрунтованим та підтвердженим належними доказами є позовні вимоги в частині стягнення 325 2121,82 грн пені, 778 069,75 грн 3 % річних і 2 807 192,61 грн інфляційних втрат.

Водночас, урахувавши статус Товариства, соціальну спрямованість його діяльності по безперебійному забезпеченню тепловою енергією населення, підприємств, установ та організацій, який не є фактичним (кінцевим) споживачем газу, взявши до уваги майновий (фінансовий) стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, та баланс їх інтересів, повне виконання відповідачем основного зобов`язання і значний розмір нарахованої і пред`явленої до стягнення пені та відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем прийнятих на себе грошових зобов`язань за Договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача та зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 50 %.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Полтавської області від 05.12.2019 і постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 у справі № 917/1050/18, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати в частині відмовлених позовних вимог, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 8 402 805,01 грн, з яких: 4 949 322, 40 грн - пені, 752 226,68 грн - 3 % річних, 2 701 255,93 грн - інфляційні втрати, у задоволенні яких було відмовлено - задовольнити.

За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у редакції, чинній з 08.02.2020 (далі - ГПК України).

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки зазначену касаційну скаргу подано 13.04.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020).

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з частиною 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Отже, умовою для застосування положення пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених у пунктах 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 31.08.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Компанії на рішення Господарського суду Полтавської області від 05.12.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 у справі № 917/1050/18, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Зокрема зі змісту касаційної скарги убачається, що скаржник наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції застосував норми права, а саме положення статей 618, 627, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі 924/296/18 та постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 916/1109/18, від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18 та від 21.11.2019 у справі № 902/517/18.

Також скаржника наголошує, що під час прийняття оскаржуваних судових рішень не враховано правові позиції, викладені Верховним Судом у постановах від 20.08.2019 у справі № 921/574/17-г/5, від 19.03.2019 у справі № 909/256/18, від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18, від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, від 17.04.2018 у справі № 918/1395/15, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16.

Крім цього, скаржник акцентує на тому, що суди попередніх інстанцій на надали оцінки доводам Компанії, що положення Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання держаних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 (далі - Порядок № 256), у редакції, чинній з 01.01.2018, не регулюють господарських правовідносин між сторонами, які виникли до набрання цією редакцією чинності, оскільки зазначений порядок не містить застереження про поширення його дії на правовідносини, що склалися до 01.01.2018.

Також Компанія зауважує, що зменшення судом першої інстанції розміру пені суперечить принципам розумності, справедливості, добросовісності, що призводить до зловживання з боку боржника. При зменшенні розміру пені суд мав врахувати: майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які беруть участь у зобов`язанні. Крім того, суд повинен був дати належну правову оцінку доказам, наданим сторонами в обґрунтування своїх позицій, щодо наявності чи відсутності збитків. Суд не мав права застосовувати до спірних правовідносин статтю 233 ЦК України, не встановивши всіх обставин, з`ясування яких передбачене згаданою нормою.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить відмовити у її задоволенні, рішення та постанову залишити без змін, оскільки оскаржувані судові рішення є законними, повністю обґрунтованими і прийнятими із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Товариство наголошує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтверджується посиланнями на постанови Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Разом із тим, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 917/1050/18 з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності у різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, що розглядається відсутні підстави вважати, що висновки суду апеляційної інстанції прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 916/1109/18, від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18 та від 21.11.2019 у справі № 902/517/18, від 20.08.2019 у справі № 921/574/17-г/5, від 19.03.2019 у справі № 909/256/18, від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18, від 17.04.2018 у справі № 918/1395/15, оскільки у всіх цих справах рішення попередніх судових інстанцій були скасовані Верховним Судом повністю або частково з передачею справ на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення відповідних справ, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у таких справах та в судових рішеннях. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду цих справ фактично-доказова база в них може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в ній судами обставин і доказів зі справи, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки в ній.

Аналогічну правову позицію викладено в ухвалах Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 916/1109/18 та від 18.08.2020 року у справі № 922/3324/19.

Також Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16 та від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, оскільки, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, не є подібними тим, що склалися між сторонами цього спору.

Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Київгаз" до Публічного акціонерного товариства "Київенерго", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про стягнення заборгованості, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що Порядком розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Зазначений Порядок не стосується договірних зобов`язань сторін у частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них. Однак, зі змісту постанови убачається, що природа заборгованості у цій справі відрізняється, оскільки виникла внаслідок відсутності затвердженого нормативу перерахування коштів постановою НКРЕКП з рахунку зі спеціальним режимом використання згідно з Порядком від 18.06.2014 № 217.

Зі змісту постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16 за позовом Компанії до Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" про стягнення заборгованості, вбачається, що оплата заборгованості відбувалася поза межами спільних протокольних рішень, а тому позивач мав право на стягнення пені, нарахованої на заборгованість відповідача, яка виникла поза межами спільних протокольних рішень. Отже, підставою застосування наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, стала сума основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, яка була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власних коштів.

Натомість у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, надавши оцінку наданим сторонами доказам, виходили з того, що Товариством належним чином виконувались умови спільних протокольних рішень, тому відсутні підстави для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат на суму боргу, яка була сплачена відповідно до спільних протокольних рішень, в розмірі 32 273 578,88 грн - за природний газ, отриманий відповідачем у квітні 2017 року, та у розмірі 8 719 311,60 грн - за природний газ, отриманий відповідачем у травні 2017 року.

Щодо правової позиції, викладеної Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у справі 924/296/18 (постанова від 31.05.2019) то як убачається зі змісту оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, останній розглянув справу з урахуванням цієї постанови.

Щодо решти доводів, викладених Компанією у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що умовою для застосування положень пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України не підтвердилися.

З огляду на викладене Верховний Суд доходить висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Полтавської області від 05.12.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 у справі № 917/1050/18.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Полтавської області від 05.12.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 у справі № 917/1050/18 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Г. М. Мачульський

С. К. Могил