Постанова

від 19.07.2007 по справі 27/369-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

27/369-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

19 липня 2007 р.                                                                                   № 27/369-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддісуддівКота О.В.Владимиренко С.В.Шевчук С.Р.

розглянувши касаційну скаргу

та касаційне подання

Міністерства закордонних справ України

Заступника прокурора Харківської області

на рішення господарського суду Харківської області від 14 березня 2007 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30 травня 2007 року у справі                                       № 27/369-06

за позовом

Міністерства закордонних справ України (далі –Міністерство)

За участю 3-ої особи на   стороні позивачадо

за участю 3-іх осібДержавного казначейства України

Товариства з обмеженою відповідальністю  експертно-консалтінгової фірми "Конгломерат" (далі - Фірма)ПП "Ватан"ТОВ "Укрпринт"

Про

та зустрічним позовом проРозірвання договору, зобов'язання повернення грошових коштів у розмірі 12 745 000 грн. та стягнення штрафних санкцій в сумі 311 816,03 грн.

стягнення 6 718 733,90 грн.

за участю представників:

позивача: Гіренко О.Т., Кушнір І.П.;

відповідача: Чаричанська І.Ю., Чаричанський О.О., Марків Н.В., Загородня Д.М.;

прокурора: Івченко О.А.;

третіх осіб: не з'явилися;

встановив:

Рішенням господарського суду Харківської області (судді Мамалуй О.О., Мінаєва О.М., Светлічний Ю.В.) від 14 березня 2007 року у задоволенні позовних вимог позивача–Міністерства відмовлено; зустрічні позовні вимоги Фірми задоволено частково: розірвано договір № 3545/28.12.2005-МЗС про закупівлю послуг від 28 грудня 2005 року, укладений між Міністерством та Фірмою, у задоволенні позовних вимог про стягнення з Міністерства 7 022 932,06 грн. відмовлено; стягнуто з Міністерства на користь Фірми витрати по сплаті державного мита у розмірі 85 грн, судові витрати на послуги адвоката Чаричанського О.О., у розмірі 200 000грн., судові витрати за послуги Бреус Р.А. у розмірі 150 000 грн., судові витрати за послуги адвоката Чаричанської І.Ю. у розмірі 226 125 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду (судді Афанасьєв В.В., Бухан А.І., Демченко В.О.) від 30 травня 2007 року рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Міністерство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, а заступник прокурора Харківської області з касаційним поданням, в  яких просять скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, оскільки ними при винесенні оскаржуваних судових актів порушено норми матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити первісний позов, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга  підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

28 грудня 2005року між Міністерством (позивач за первісним позовом) та Фірмою (відповідач за первісним позовом) укладено договір про закупівлю послуг № 3545/28.12.2005-МЗС (далі Договір) згідно з тендерною документацією від 25 листопада 2005 року "Про формування позитивного іміджу України за кордоном". Згідно з умовами даного Договору відповідач зобов'язався надати позивачеві послуги у відповідності до Розділу 1 Договору з формування позитивного іміджу України за кордоном по проектам згідно з додатком № 1 до Договору, а позивач зобов'язувався прийняти їх та оплатити.

Відповідно до п. 2.4. Договору Міністерством 28 грудня 2005 року платіжним дорученням № 5022 була перерахована Фірмі 100 % передоплата за виконання послуг у розмірі 12 745 000,00 грн.

В пункті 1 Договору від 28 грудня 2005 року сторони чітко передбачили перелік послуг, які виконавець (відповідач) зобов'язаний виконати (п.п. 1.1 - 1.2 Договору).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином згідно з умовами договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - згідно зі звичаями ділового обороту або іншими вимогами, які звичайно висуваються.

Місцевим господарським судом встановлено, що за своєю юридичною природою спірний договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. При цьому із змісту норми вбачається, що суттєвим є, по-перше,  надання послуги саме послугонадавачем, а по-друге, що послуга не може існувати окремо від виконавця, оскільки споживається в процесі її надання.

Статтею 901 ЦК України непередбачено жодних обмежень щодо суб'єктного складу зобов'язання, водночас спеціальні вимоги до суб'єктного складу цього договору можуть передбачатись законом або випливати із характеру послуги. Судами це питання не вивчалось.

Вирішуючи спір та даючи оцінку договору, господарським судам необхідно було в першу чергу встановити, чи відповідає вказаний договір вимогам норм матеріального права, зокрема постанові Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 року № 1609 "Про затвердження Державної програми забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003 - 2006 роки", тендерній документації від 25 листопада 2005 року "Про формування позитивного іміджу України за кордоном", бюджетній програмі 1401110 "Фінансова підтримка пропаганди за кордоном українського надбання та висвітлення в Україні діяльності міжнародних організацій, в тому числі здійснення заходів українським фондом миру по програмі  "Народна дипломатія". Утім, зазначені обставини судами також не досліджувались.

Окрім того, відповідно до ст. 902 ЦК України, що регулює питання належного виконання послуги, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним перед замовником  за порушення договору в повному обсязі, тільки у випадках, встановлених договором. За своїм змістом зазначена норма визначає одну із особливостей договору про надання послуг, а саме: про його особистий характер, і відрізняється від ст. 528 ЦК України ("Виконання обов'язку боржника іншою особою"). У зобов'язаннях з надання послуг результат невіддільний від діяльності виконавця, а процес споживання послуги здійснюється, як правило, у момент її подання, тому важливе значення має особистість самого виконавця в розумінні його професіоналізму, індивідуальних даних, досвіду тощо. Саме тому, в якості загального правила, ст. 902 ЦК передбачає обов'язок надати послуги особисто.

Господарськими судами попередніх інстанцій не враховано, що за загальним правилом не допускається покладення виконання обов'язків за договором про надання послуг на іншу особу, оскільки з особистістю виконавця тісно пов'язаний процес виконання, його результат і якість послуги. І тільки за умови, якщо в договорі прямо передбачена можливість покладення виконання на третю особу, то таке покладення стане можливим і має визнаватися належним.    

Суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи були у відповідача достатні підстави для залучення до виконання обов'язків за спірним договором третіх осіб, зокрема ПП "Ватан" та ТОВ "Укрпринт".

Відмовляючи в задоволенні первісного позову про розірвання договору та стягнення грошових коштів з відповідача, господарські суди, в  порушення ст. 43 ГПК України неповно з'ясували обставини справи, не врахували, що позивачем здійснено передоплату в повному обсязі в сумі 12 745 000 грн. Проте суди не дослідили наявність доказів, які б підтвердили реальні витрати Відповідача на послуги, що повинні бути надані  позивачеві особисто відповідачем.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б засвідчували обсяги наданих позивачу послуг саме відповідачем і, разом з тим, не дали належну оцінку діям відповідача щодо правомірності залучення третіх осіб до виконання послуг за Договором.

Стаття 651 ЦК України передбачає, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно пункту 7.2 Договору також передбачено, що Договір може бути розірваний за взаємною письмовою згодою сторін.

Господарськими судами не дана оцінка тому факту, що позивач листом від 15 березня 2006 року звернувся до відповідача з повідомленням про намір розірвати договір, а відповідач листом від 10 квітня 2006 року погодився на розірвання Договору.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій передчасно прийняли рішення, не врахувавши вимог Закону та не дослідивши всіх обставин справи.

Наведене свідчить, що винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа —направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне подання заступника прокурора Харківської області та касаційну скаргу  Міністерства закордонних справ України задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 14 березня 2007 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30 травня 2007 року у справі № 27/369-06 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області  в іншому складі суду.

Головуючий суддя                                                                       О. Кот

                       судді                                                                      С. Владимиренко

                                                                                                    С. Шевчук