Постанова

від 30.09.2020 по справі 379/1299/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 379/1299/18

провадження № 61-2681св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест ,

відповідачі: ОСОБА_1 , сільськогосподарське підприємство Дубівське ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 07 серпня 2019 року в складі судді: Нечепоренка Л. М., та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Гуля В. В., Сушко Л. П., Сліпченка О. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ТОВ Інтерагроінвест звернулося із позовом до ОСОБА_1 , СП Дубівське про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 28 серпня 2012 року між СП Світанок , правонаступником якого є ТОВ Інтерагроінвест (СП Світанок було реорганізовано шляхом приєднання до ТОВ Інтерагроінвест ), та власником земельної ділянки ОСОБА_1 терміном на 5 років було укладено договір № 390 оренди земельної ділянки, з кадастровим № 3224487700:02:001:0056. Земельна ділянка сільськогосподарського виробництва площею 6,1103 га розташована в адміністративних межах Калиновецької (раніше Чапаєвської) сільської ради Таращанського району Київської області та використовувалась СП Світанок за цільовим призначенням.

Договір оренди земельної ділянки зареєстрований 29 грудня 2012 року в управлінні Держкомзему у Таращанському районі Київської області за № 322440004005235.

06 липня 2017 року запис про наявність іншого речового права (права оренди) перенесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису 21340770. Термін дії договору оренди, з урахуванням дати реєстрації договору, завершився 29 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 3.3. вказаного договору орендар має право на першочергове право поновлення його на новий строк в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

Маючи наміри використати своє переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки з орендодавцем ОСОБА_1 , СП Світанок , як орендар, 19 квітня 2017 року за вих. № 390/137 від 10 квітня 2017 року надіслало на адресу ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки під кадастровим номером 3224487700:02:001:0056, лист-повідомлення з підписаним зі сторони СП Світанок проектом додаткової угоди від 10 квітня 2017 року до договору № 390 оренди земельної ділянки від 28 серпня 2012 року (три примірники), відповідно до умов якої договір оренди пролонгується до 21 грудня 2024 року (відповідно до статті 19 Закону України Про оренду землі мінімальний строк оренди не може бути меншим ніж 7 років). Лист з додатками направлений на адресу власника листом з оголошеною цінністю та описом вкладення, який відповідач отримала 20 квітня 2017 року, що підтверджується повідомленням про вручення, тобто, з дотриманням встановленої процедури.

12 серпня 2017 року до СП Світанок поштовим відправленням надійшла заява від ОСОБА_1 датована 01 березня 2017 року, в якій вона просить розірвати договір оренди земельної ділянки, адже планує земельну ділянку використовувати для ведення особистого підсобного господарства.

Жодних інших листів-повідомлень про прийняте орендодавцем рішення про згоду укласти додаткову угоду або ж обґрунтувань відмови в її підписанні на лист-повідомлення позивача надісланий 19 квітня 2017 року до СП Світанок не надходило.

У жовтні 2018 року ТОВ Інтерагроінвест (правонаступник СП Світанок ) отримало з державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформацію про ділянку, а саме, що 05 січня 2018 року, тобто через кілька днів після закінчення договору з СП Світанок , ОСОБА_1 уклала новий договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_1 під кадастровим № 3224487700:02:001:0056, площею 6,1103 га з іншим орендарем - СП Дубівське . Право оренди за вказаним договором зареєстроване 02 лютого 2018 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 24720765.

Позивач посилався на те, що ТОВ Інтерагроінвест повністю виконувались умови договору та стаття 33 Закону України Про оренду землі , після отримання земельної ділянки в оренду товариство належним чином виконувало всі договірні зобов`язання, вчасно сплачувало орендну плату, а ОСОБА_1 порушила право позивача на поновлення з ним договору оренди земельної ділянки на новий строк, в той час як позивачем було запропоновано ОСОБА_1 укласти договір оренди землі на значно кращих умовах, а саме - орендна плата за договором мала складати у грошовому виразі по ринковій вартості продукції 238 509,40 грн за два паї, що більше за пропозицію СП Дубівське , яка становила 19 900 грн.

У заяві від 13 листопада 2018 року позивач просив не розглядати його ж вимогу про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в адміністративних межах Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області, площею 6,1103 га, кадастровий № 3224287700:03:005:0017, укладеного 05 січня 2018 між ОСОБА_1 та СП Дубівське , оскільки в судовому засіданні 07 листопада 2018 року відповідачем надано докази - витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що цей договір оренди був припинений.

ТОВ Інтерагроінвест , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

визнати поновленим договір оренди земельної ділянки № 390 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в адміністративних межах Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області, кадастровий № 3224487700:02:001:0056 площею - 6,1103 га, що укладений 28 червня 2012 року між ОСОБА_1 та СП Світанок , на умовах, що викладені в додатковій угоді від 10 квітня 2017 року до договору № 390 оренди земельної ділянки від 28 серпня 2012 року, строком на 7 років.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 07 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, відмовлено у задоволенні позову ТОВ Інтерагроінвест . Знято, накладене ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 07 травня 2019 року, забезпечення позову.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що:

договір оренди земельної ділянки відповідно до частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі не було продовжено, договір є припиненим, а нормами чинного законодавства не передбачено внесення змін до договорів, правовідносини за якими припинено та які не є чинними;

після припинення 28 серпня 2017 року договору оренди землі з відповідачем, ОСОБА_1 уклала 05 січня 2018 року договір № 436 оренди земельної ділянки з кадастровим № 3224487700:02:001:0056, площею - 6,1103 га з СП Дубівське , який 02 лютого 2018 року був зареєстрований в установленому законом порядку (право оренди зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 24720765) і, відповідно до умов якого розмір орендної плати на той час був вищим ніж пропонувався позивачем в проекті додаткової угоди (8,3 % від нормативної оцінки земельної ділянки проти 7 % від нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки). Таким чином СП Дубівське ОСОБА_1 були запропоновані кращі умови договору оренди, що відповідно до чинного законодавства давало їй право зробити вибір на кращих для себе умовах;

суд першої інстанції зробив висновок, що повідомлення позивача про намір реалізувати переважне право на поновлення договору оренди за наявності заперечень орендодавця, відсутності його волі для цього, не є підставою для поновлення договору оренди землі. Додаткова угода між сторонами не була укладена, а тому позивач своє право на переважне укладення договору оренди з ОСОБА_1 не використав;

апеляційний суд зазначив, що орендар належно виконував свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені Законом України Про оренду землі строки (договором ці строки не встановлені) про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди. Орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення, але повідомив з пропуском цього строку про те, що просить договір оренди землі розірвати, оскільки ОСОБА_1 бажає використовувати земельну ділянку для ведення власного підсобного селянського господарства, а саме на пропозицію від 20 квітня 2017 року відповідь отримана лише 12 серпня 2017 року. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку не укладена. Відповідно до пункту 3.4. договору № 390 оренди земельної ділянки від 28 серпня 2012 року якщо орендодавець не збирається укладати новий договір оренди з орендарем або продовжувати дію цього договору, він зобов`язаний за 6 (шість місяців) до закінчення строку дії цього договору повідомити про це орендаря у письмовій формі, а також за свій рахунок відновити межі земельної ділянки в натурі. У передбачений договором (пункт 3.4) та статтею 33 Закону України Про оренду землі спосіб, хоча із порушенням цих строків, але до закінчення дії договору, листом відповіддю на пропозицію позивача про продовження договірних відносин, відповідач повідомила про відсутність свого волевиявлення, в зв`язку з чим не була укладена додаткова угода та не погоджені її умови, які за своїми істотними умовами є відмінними від основного договору;

право ТОВ Інтерагроінвест на користування земельною ділянкою припинилось у зв`язку зі спливом строку дії договору та у зв`язку з відсутністю домовленості про його продовження на змінених умовах (частина перша статті 33 Закону України Про оренду землі ). Тому позивач втратив переважне право на укладення договору оренди земельної ділянки. Станом на 05 січня 2018 року час укладення договору оренди земельної ділянки ОСОБА_1 з СП Дубівське не було перешкод для укладення та реєстрації вказаного договору, оскільки договір оренди з СП Світанок на той період часу вже закінчився.

Аргументи учасників справи

У лютому 2020 року ТОВ Інтерагроінвест засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. При цьому, посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

орендодавцем не виконано обов`язок, передбачений пунктом 3.4. договору, ОСОБА_1 не повідомила орендаря про небажання продовжувати дію договору, що дало в подальшому позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди з урахуванням статті 33 Закону України Про оренду землі . СП Світанок у порядку та строки, визначені законодавством, дотрималось процедури, що дає право на поновлення договору на новий строк. Суди помилково зробили висновок, що заява ОСОБА_1 від 01 березня 2017 року, надіслана позивачу, є заявою про відмову у поновленні договору на новий строк, адже позивач є первісним ініціатором листа-повідомлення з проектом додаткової угоди № 390/137 від 10 квітня 2017 року, а ОСОБА_1 за наявності заперечень щодо поновлення договору оренди землі повинна буал направити до СП Світанок лист-повідомлення про прийняте рішення (надати відповідь на лист позивача № 390/137 від 10 квітня 2017 року). Таких відповідей позивачу від ОСОБА_1 не надходило і доказів їх направлення суду надано не було;

суди не врахували той факт, що заява ОСОБА_1 з проханням розірвати договір оренди, яку позивач отримав 12 серпня 2019 року, датована 01 березням 2017 року. Тобто, цю заву відповідач написала до того, як позивачем було надіслано їй лист-пропозицію із проектом додаткової угоди, який вона отримала 20 квітня 2019 року. Тому заява ОСОБА_1 від 01 березня 2017 року не може бути запереченням орендодавця щодо поновлення договору оренди землі в розумінні частини п`ятої статті 33 Закону України Про оренду землі ;

апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц. Тому висновки про те, що після отримання пропозиції орендаря орендодавець подала заяву про небажання продовжити орендні відносини, є необґрунтованим та не відповідає наявним у матеріалах справи доказам, оскільки відповідач не надала відповідь на лист-пропозицію позивача. Висновок судів першої інстанції про те, що позивач не використав своє переважне право на укладення договору з ОСОБА_1 не відповідає дійсності. Всі дії позивача узгоджуються з вимогами частин першої-п`ятої статті 33 Закону України Про оренду землі ;

ОСОБА_1 надала СП Світанок недостовірну інформацію про свої наміри самостійно використовувати належну їй земельну ділянку, оскільки мала наміри укласти договір з іншим орендарем. Переважне право орендаря на поновлення договору оренди поширюється на випадки, коли земля знову передається в оренду, що підтверджується висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові віл 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1634цс17;

суди не надали оцінки доказам та зробили хибний висновок про те, шо розмір орендної плати СП Дубівське був запропонований вищий, ніж пропонувався позивачем в проекті додаткової угоди;

суди не врахували висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 лютого 2015 року у справі № 6-219цс14;

помилковим є висновок судів про те, що після збору врожаю 2017 року належна ОСОБА_1 земельна ділянка була виділена останній в натурі, тобто, повернута їй СП Світанок . Крім того необґрунтованим є висновок судів про те, що 28 серпня 2017 року договір оренди ОСОБА_1 та СП Дубівське був припинений, а земельна ділянка достроково повернута відповідачу;

вважає, що апеляційний суд помилково зазначив про обрання позивачем неправильного способу захисту.

У березні 2020 року ОСОБА_1 та СП Дубівське , через представника Кривошеєва М. Ю. засобами поштового зв`язку направили відзив на касаційну скаргу, в якому просять у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржені рішення залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що СП Світанок після закінчення строку дії договору повернуло земельну ділянку власнику та погодилось із закінченням строку дії договору оренди. Тому СП Світанок не скористалось своїм переважним правом на поновлення договору оренди земельної ділянки та повернуло земельну ділянку власнику. Відповідно до статті 33 Закону України Про оренду землі реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін. Орендар мав намір продовжити строк дії договору оренди землі та надіслав власнику земельної ділянки проект додаткової угоди. На вказану пропозицію вона після отримання такої пропозиції орендаря подала заяву про небажання продовжувати з ним орендні відносини. У разі недосягнення домовленості, щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладання договору оренди землі припиняється. Посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду України, викладений у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, та зазначає, що з урахуванням письмового заперечення орендодавця щодо поновленню договору оренди землі на новий строк, переважне право орендаря на поновлення договору оренди землі на новий строк - не реалізовано, не порушено, а тому не підлягає захисту відповідно до статті З ЦПК України. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 379/1354/18.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 28 серпня 2012 року між СП Світанок , правонаступником якого є ТОВ Інтерагроінвест , та власником земельної ділянки ОСОБА_1 терміном на 5 років укладено договір № 390 оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим № 3224487700:02:001:0056, площею - 6,1103 га, розташованої на території Калиновецької сільської ради Таращанського району Київської області, яка використовувалася СП Світанок за цільовим призначенням.

Вказаний договір оренди земельної ділянки зареєстрований 29 грудня 2012 року в управлінні Держкомзему у Таращанському районі Київської області за № 322440004005235.

06 липня 2017 року запис про наявність іншого речового права (права оренди) перенесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 21340770. Термін дії договору оренди земельної ділянки з урахуванням дати реєстрації договору закінчився 29 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 3.3. договору № 390 оренди земельної ділянки від 28 серпня 2012 року: Після закінчення строку договору, орендар має першочергове право поновлення його на певний строк в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством .

Маючи намір скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, СП Світанок 19 квітня 2017 року за вих. № 390/137 від 10 квітня 2017 року направило на адресу ОСОБА_1 лист-повідомлення з підписаним зі сторони СП Світанок проектом додаткової угоди від 10 квітня 2017 року до договору № 390 оренди земельної ділянки від 28 серпня 2012 року у трьох примірниках, відповідно до умов якої строк дії договору оренди пролонгується до 31 грудня 2024 року. Вказаний лист відповідач отримала 20 квітня 2017 року.

12 серпня 2017 року до СП Світанок поштовим відправленням надійшла письмова заява ОСОБА_1 від 01 березня 2017 року, якою вона повідомила про відсутність намірів продовжувати на новий строк договір оренди належної їй земельної ділянки та просила передати останню у її користування для ведення власного підсобного селянського господарства.

Жодних інших звернень чи повідомлень до товариства від відповідача більше не надходило.

Після збору врожаю 2017 року належна ОСОБА_1 земельна ділянка була виділена останній у натурі, тобто, повернута їй СП Світанок за погодженням з останнім, на що вказують наявні у матеріалах справи дані результатів зібрання від 20 серпня 2017 року за участю діючого на той час керівника СП Світанок Крупки М. І., агронома цього підприємства ОСОБА_2 , голови ФГ Тікич ОСОБА_3 , голови ФГ Даценко ОСОБА_4 та заступника директора СП Дубівське , порядком денного якого було питання про кількість земельних ділянок, які повинні були вибути із оренди СП Світанок у зв`язку із закінченням строку дії договорів та визначення єдиним масивом земельних ділянок для їх виділу з метою зручності обробітку.

За результатами розгляду питань порядку денного було оформлено протокол, з якого вбачається, що СП Світанок було достовірно відомо про намір окремих власників земельних ділянок і в тому числі ОСОБА_1 , строк дії оренди яких з підприємством закінчувався у 2017 році, не продовжувати останні та намір укласти такі договори з іншими суб`єктами сільськогосподарського виробництва і керівництво цього підприємства не заперечувало проти цього.

Цю обставину підтвердили у судовому засіданні свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Таким чином з вересня 2017 СП Світанок земельною ділянкою ОСОБА_1 не користується, чого не заперечував представник позивача.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) зазначено, що: у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді. Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України. Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків. Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення. Переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору .

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди встановили, що упередбачений договором (пункт 3.4) та статтею 33 Закону України Про оренду землі спосіб до закінчення дії договору, листом відповіддю на пропозицію позивача про продовження договірних відносин, ОСОБА_1 повідомила про відсутність свого волевиявлення, в зв`язку з чим не була укладена додаткова угода та не погоджені її умови.

Наявність обґрунтованих заперечень зі сторони орендодавця стосовно поновлення договору з орендарем дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке передбачено положеннями статті 33 Закону України Про оренду землі і може підлягати захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Аналогічні висновки міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 379/1439/18 (провадження № 61-1715св20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року у справі № 378/338/18 (провадження № 61-944св19).

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення - без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест залишити без задоволення.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 07 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук