Постанова

від 30.09.2020 по справі 320/1123/16

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 320/1123/16

провадження № 61-11926св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О, Дундар І. О., Журавель В. І., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Держземагенства у Запорізькій області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про визнання протиправною бездіяльності.

Позовну заяву мотивовано тим, що 13 жовтня 2004 року відповідно до розпорядження голови Мелітопольської районної державної адміністрації від 23 вересня 2004 року за № 851 Про затвердження проекту відведення та передачу в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 між ним та Мелітопольською районною державною адміністрацією (далі - Мелітопольська РДА) укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий № 2323081600:04:010:0004, із земель запасу Новгородківської сільської ради для сільськогосподарського використання строком на 10 років.

27 серпня 2014 року позивач направив на адресу Головного управління Держземагенства у Запорізькій області лист-повідомлення з проектом додаткової угоди про поновлення договору оренди без змін його істотних умов.

04 вересня 2014 року листом відповідач повідомив про те, що пропонує змінити термін дії договору на 5 років та встановити розмір орендної плати 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, хоча статтею 288 ПК України, на яку він посилався як на підставу підвищення орендної плати, встановлено лише граничні межі орендної плати за землю і не передбачено одностороннього права орендодавця збільшувати орендну плату.

22 вересня 2014 року позивач направив відповідачу лист з пропозицією дотримання умов договору та законодавства щодо строку договору терміном на 10 років та збільшенням орендної плати до 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з обґрунтуванням своїх пропозицій, однак цей лист щодо узгодження істотних умов договору для укладання додаткової угоди про продовження дії договору оренди земельної ділянки відповідач залишив без відповіді.

Станом на 17 грудня 2014 року, протягом встановленого статтею 33 Закону України Про оренду землі місячного строку після закінчення договору оренди, від відповідача заперечень про поновлення договору оренди не надходило. Позивач продовжував користуватись земельною ділянкою та виконувати умови договору оренди, сплачує орендну плату.

З метою юридичного оформлення земельних відносин, 27 січня 2015 року позивач повторно направив для підписання відповідачу з супровідним листом додаткову угоду про поновлення договору оренди на 10 років та встановлення орендної плати в розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Однак відповідь від відповідача не надходила. Заперечень щодо поновлення договору відповідач не надавав.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держземагенства у Запорізькій області щодо ухилення від укладення додаткової угоди про поновлення дії договору оренди земельної ділянки від 13 жовтня 2004 року, який зареєстрований Державним підприємством Мелітопольський районний центр державного земельного кадастру 17 листопада 2004 року за № 01.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держземагенства у Запорізькій області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, щодо ухилення від укладення додаткової угоди про поновлення дії договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2323081600:04:010:0004 від 13 жовтня 2004 року, зареєстрованого 17 листопада 2004 року за № 01.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що відповідач не надав доказів отримання ОСОБА_1 листа від 09 жовтня 2014 року № 11-8-0.3-9446/2-14, що свідчить про те, що орендодавець не повідомив орендаря у місячний строк про наявність заперечень щодо поновлення договору оренди. Факт належного виконання орендарем умов договору оренди, дотримання ним строків та процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, не надання орендодавцем доказів надіслання у встановлений законом строк відмови у поновленні договору на новий строк та отримання позивачем вказаної відмови підтверджують наявність у позивача переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк. Тому, суд визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо ухилення від укладення додаткової угоди про поновлення дії договору оренди земельної ділянки.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що посилаючись на те, що орендодавець протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди не надіслав орендарю відмови у поновленні договору на новий строк як на підставу задоволення позову, апеляційний суд не надав оцінку всім обставинам справи. Зокрема, в указаний строк орендодавець повідомив орендаря щодо необхідності зміни істотних умов договору - строку дії та орендної плати. Вказані зміни між сторонами погоджено не було.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 рокурішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 липня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Апеляційний суд мотивував рішення тим, що в передбачений Законом України Про оренду землі строк орендодавець повідомив орендаря щодо необхідності зміни таких істотних умов договору як строк дії та розмір орендної плати, а такі зміни сторонами не було погоджено.

Оскільки між Головним управлінням Держземагентства у Запорізькій області та ОСОБА_1 не було досягнуто домовленості щодо зміни істотних умов договору, то переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилося на час розгляду відповідачем повторного листа - повідомлення ОСОБА_1 від 27 січня 2015 року припинилося. Крім того, переважне право орендаря перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк не може бути примусом для власника земельної ділянки і передбачає право, а не обов`язок на переукладення договору оренди.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У лютому 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що у позовній заяві викладено дві підстави позову, зокрема: реалізація переважного права на поновлення договору оренди та продовження використання спірної земельної ділянки після закінчення строку дії договору оренди, за відсутності заперечення орендодавця про поновлення договору оренди землі. Дослідивши лише одну підставу позовних вимог про реалізацію переважного права на поновлення договору оренди, суд апеляційної інстанції передчасного відмовив у задоволенні позову.

Суди досліджували докази надані сторонами, які підтверджують відсутність письмового повідомлення орендаря про відмову в поновленні договору оренди згідно з частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі . При цьому письмове повідомлення орендодавця від 09 жовтня 2014 року № 11-9-0.3-9446/2-14, яким ОСОБА_1 повідомлено, що ним не погоджено змін до істотних умов договору оренди землі, суд першої інстанції не прийняв як доказ, оскільки представник відповідача не надав суду належних доказів щодо направлення такого повідомлення та його отримання позивачем. На думку позивача, апеляційний суд повинен був досліджувати не факт наявності чи відсутності повідомлення, а чи направлявся такий лист позивачу.

Оскільки позивач продовжує користуватись орендованою земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, лист-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі протягом одного місяця після закінчення договору він не отримував, тому, на його думку, такий договір вважається поновленим на підставі частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі .

Враховуючи, що договір оренди земельної ділянки продовжено відповідно до норм Закону України Про оренду землі на такий же строк та таких же умовах, на яких його було укладено, з метою юридичного оформлення земельних правовідносин позивач звертався з відповідними листами до відповідача, які залишено без відповіді. З цією ж метою позивач пред`явив позов до відповідача. Тому, позивач наголошує, що в суді не вирішувалось питання щодо переважного права та умов договору оренди, оскільки предметом спору є бездіяльність відповідача, а не поновлення дії договору оренди земельної ділянки відповідно до частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі .

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 13 жовтня 2004 року між Мелітопольською РДА і ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку із земель запасу Новгородківської сільської ради, яка знаходиться за межами населених пунктів, загальною площею 19,00 га, цільове призначення - для організації та ведення фермерського господарства, категорія земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення. Договір укладений на 10 років та набуває чинності з моменту його державної реєстрації; в разі виконання умов договору орендар має переважне право на продовження терміну договору оренди. Для продовження терміну дії договору оренди орендар зобов`язаний не пізніше, ніж за два місяці до закінчення строку оренди, звернутися до орендодавця з відповідним клопотанням. Орендна плата - 1 % від грошової оцінки земельної ділянки.

17 листопада 2004 року зазначений договір було зареєстровано ДП Мелітопольський районний центр державного земельного кадастру в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 01.

25 вересня 2008 року між Мелітопольською РДА і ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 13 жовтня 2004 року, відповідно до якої сторони внесли зміни до договору оренди землі в частині встановлення орендної плати у розмірі 2 % від грошової оцінки земельної ділянки.

ОСОБА_1 , маючи намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, направив Головному управлінню Держземагенства у Запорізькій області лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, в якому позивач просив поновити дію договору на 10 років. До листа було додано відповідний перелік документів щодо орендованої земельної ділянки, у тому числі проект додаткової угоди без змін істотних умов договору. Цей лист з додатками Головне управління Держземагенства у Запорізькій області отримало 27 серпня 2014 року.

Листом Головного управління Держземагенства у Запорізькій області від 04 вересня 2014 року № 27-8-0.4-8196/2-14 позивачеві запропоновано змінити умови договору оренди в частині встановлення строку дії договору на 5 років та орендної плати у розмірі 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

22 вересня 2014 року позивач надав Головному управлінню Держземагенства у Запорізькій області лист із пропозицією додержуватися умов договору та продовжити його дію на 10 років із встановленням орендної плати у розмір 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

09 жовтня 2014 року Головне управління Держземагенства у Запорізькій областілистом № 11-9-0.3-9446/2-14 повідомив позивача, що ним не погоджено змін до істотних умов договору оренди, а тому він зобов`язаний виконати умови договору оренди землі щодо повернення земельної ділянки орендодавцеві. Цей лист був надісланий на адресу позивача простою кореспонденцією.

Позивач зазначав, що не отримавши відповіді на свою пропозицію від 22 вересня 2014 року, направив до Головного управління Держземагенства у Запорізькій області з повторний лист від 26 січня 2015 року з проханням поновити дію договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 у справі

№ 628/775/18 (провадження № 14-511цс19) зазначено, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV слід дійти висновку про те, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство має бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Оскільки фермерське господарство є юридичною особою, земельні спори, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, з фермерським господарством, підвідомчі господарським судам. 26 вересня 2014 року наказом ГУ Держземагентства у Харківській області № 2305-СГ ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку, на підставі якого між ним і ОСОБА_1 укладено договір оренди цієї земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства на підставі Закону № 973-IV. Після державної реєстрації цього договору відповідачем засновано фермерське господарство, яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря і обов`язки землекористувача перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації (09 вересня 2016 року), а тому сторонами у спірних правовідносинах є юридичні особи .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі

№ 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19) зазначено, що враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. Таким чином, за змістом наведених вище положень законодавства, а також статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство, а тому й правовідносини щодо права користування такою земельною ділянкою є господарськими. Реалізація права на поновлення договору оренди в порядку статті 33 Закону № 161-XIV входить до змісту правовідносин щодо права користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства. Оскільки фермерські господарства є суб`єктами господарювання, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, належать до юрисдикції господарських судів (схожі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня

2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 16 січня 2019 року у справах

№ 483/1863/17, № 695/1275/17 та від 13 листопада 2019 року у справі

№ 628/773/18). Крім того, висновок про належність до юрисдикції господарських судів спорів про поновлення договору оренди земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства, та про те, що саме фермерське господарство може захистити речове право на користування земельними ділянками, було сформульовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року та ухвалі від 13 листопада 2019 року у справі № 275/82/18 .

У справі, що переглядається, договір оренди земельної ділянки площею 19,00 га, яка розташована на території Новгородківської сільської ради , укладений 13 жовтня 2004 року для ведення фермерського господарства.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04 серпня 2005 року позивач зареєстровав Фермерське господарство ШИРОКИЙ ЛАН 2000 , ідентифікаційний код юридичної особи: 33680560, місцезнаходження: Україна, 72370, Запорізька область, Мелітопольський район, село Новгородківка, вулиця Нестеренко, будинок 110 А, керівник та засновник - ОСОБА_1 . Вказана юридична особа припинена 21 грудня 2010 року.

Згідно з інформацією із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 18 серпня 2014 року позивач зареєстровав Фермерське господарство ШИРОКИЙ ЛАН ЛТД. , ідентифікаційний код юридичної особи: 39355068, місцезнаходження: Україна, 72370, Запорізька область, Мелітопольський район, село Новгородківка, вулиця Нестеренко, будинок 83, керівник та засновник - ОСОБА_1 .

Крім того, відповідно до довідки Новгородківської сільської ради від 20 листопада 2015 року № 1055 земельна ділянка з кадастровим № 2323081600:04:010:0004 дійсно перебуває в оренді ОСОБА_1 . Земельна ділянка використовується за цільовим призначенням, а саме: виробництво сільськогосподарської продукції. На базі цієї земельної ділянки створено фермерське господарство.

За таких обставин заявлені позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо ухилення від укладення додаткової угоди про поновлення дії договору оренди земельної ділянки мають розглядатися в порядку господарського судочинства.

Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 288/15/18 (провадження 61-45889св18).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Тому судам слід було закрити провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій слід скасувати та закрити провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 750/3192/14 (провадження № 14-439цс19) вказано, що зміни до ЦПК України, внесені Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Закон № 460-IX вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі . Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 8 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції .

Тому Верховний Суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 (в редакції, чинній станом на

07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 липня 2016 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року скасувати.

Провадження у справі № 320/1123/16 ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 липня 2016 року та постанова Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

М. М. Русинчук