Постанова

від 08.10.2020 по справі 460/161/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/161/20 пров. № А/857/9987/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шевчук С.М.

суддів Кухтея Р.В., Шинкар Т.І.

за участю секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.,

представника позивача Тихончук Л.Х.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Березнівської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року (рішення ухвалене у м. Рівне за правилами загального позовного провадження, судом під головуванням судді Борискін С.А., дата складання повного тексту рішення - 13.07.2020) у справі № 460/161/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Березнівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинення певних дій, суд,-

В С Т А Н О В И В:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

13.01.2020 позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Березнівської міської ради, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 20 листопада 2019 року за №602 в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років, орієнтовною площею 0,6455 га, в АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації м. Березне, згідно з ч.3 ст. 123 Земельного кодексу України;

зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років орієнтовною площею 0,6455 га для обслуговування насосної станції (реєстраційний номер нерухомого майна 142124550) в АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Березнівської міської ради від 20.11.2019 №602 в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років орієнтовною площею 0,6455 га в АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації м. Березне, згідно з ч.3 ст.123 Земельного кодексу України.

Зобов`язано Березнівську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років орієнтовною площею 0,6455 га для обслуговування насосної станції в АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Стягнено на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Березнівської міської ради судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн. Стягнено на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Березнівської міської ради судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6800,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його постановленим без дотримання вимог чинного законодавства України, Березнівська міська рада оскаржила його, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року та закрити провадження у справі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що державою для органів місцевого самоврядування встановлено правову, організаційну та матеріально-правову самостійність і вони вправі вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучено із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручено жодному іншому органу. При цьому, міський голова не тільки уповноважена посадова особа відповідної ради, але й особа наділена, як самостійними, так і представницькими функціями органу місцевого самоврядування. Постійні комісії міської ради є самостійними у своїй діяльності та підконтрольні лише раді. Члени постійних комісій можуть запрошувати на свої засідання представників громадськості, вчених і спеціалістів або керівників підзвітних комунальних закладів. Рекомендації постійних комісій можуть готуватись, як під час спільного засідання із запрошеними, так і за їх відсутності, при цьому попередньо розглянувши відповідні питання членами постійної комісії. Тому, під час розгляду 18.11.2019 постійною комісією з питань земельних ресурсів, екології, охорони навколишнього середовища проекту рішення "Про надання дозволів виготовлення землевпорядної документації", яке було внесено до порядку денного позачергової сесії Березнівської міської ради на 20.11.2019, було враховано результати роботи (акт обстеження від 31.10.2019) комісії з проведення обстеження земель комунальної власності м. Березне з метою встановлення фактичної площі, необхідної для обслуговування об`єктів нерухомості і майна для передачі в оренду, затвердженої розпорядженням міського голови від 28.10.2019 №69, з подальшим розглядом питання на сесії міської ради.

Таким чином, орган місцевого самоврядування, в особі Березнівської міської ради у зазначених обставинах діяв за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених Законом України Про місцеве самоврядування в Україні , де передбачено окремі повноваження як для міською голови, так і для постійних комісій ради у їх взаємодії щодо реалізації наданого державою права місцевою самоврядування.

Відповідач стверджує, що під час проведення обстеження земель комунальної власності м. Березне було встановлено, що ОСОБА_1 здійснив самовільне зайняття земельної ділянки земель запасу міської ради, шляхом самовільного будівництва приміщень для складування та переробки деревини, а також те, що бажане місце розташування земельної ділянки не відповідає містобудівній документації м. Березне, оскільки на такій запроектовано дорогу.

Також, відповідач наголошує, що в провадженні СВ Березнівського ВП Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області перебуває кримінальне провадження за фактом самовільного зайняття земельної ділянки.

Крім того, відповідач зазначає, що суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймані на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам. Відтак, суди не вправі зобов`язувати суб`єктів владних повноважень чи їх посадових осіб приймати (видавати, створювати) певні нормативно-правові чи інші рішення, оскільки це є прямим тиском на орган місцевого самоврядування, що в свою чергу не дає можливості здійснювати свої функції щодо управління майном комунальної власності, у відповідності до норм Законів України Про місцеве самоврядування в Україні та Про статус депутатів місцевих рад .

Таким чином, відповідач стверджує, що Березнівська міська рада під час прийняття рішення Про надання дозволів на виготовлення землевпорядної документації від 20 листопада 2020 року №602 діяла у відповідності до Конституції України та Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Доводи відзиву на апеляційну скаргу по суті співпадають з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні.

Відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв`язку, що підтверджується зворотнім рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та на електронну пошту, зазначену даним учасником справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибув, про причини неприбуття не повідомив. Клопотань про відкладення слухання справи не направляв.

ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.10.2018 з індексним номером: 142124550, ОСОБА_1 є власником об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: насосної станції з спорудами, реєстраційний №1671138856204 (а. с. 13).

11.07.2019 та повторно 17.10.2019 ОСОБА_1 звернуся до Березнівської міської ради з заявами про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під власними об`єктами нерухомого майна, в яких просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,55 га та 0,6455 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код КВЦПЗ-11.02) за рахунок земель комунальної власності Березнівської міської ради під об`єктом нерухомості ОСОБА_1 (насосна станція зі спорудами) по АДРЕСА_1 (а. с. 25, 31, 32).

У заяві від 17.10.2019 (отримана відповідачем 22.10.2019) ОСОБА_1 просив врахувати, що попередньо 29.08.2019 Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі Держархбудінспекції у Рівненській області повідомила Березнівську міську раду про те, що параметри та технічні характеристики насосної станції, авто гаражу літ М-1 , навісу літ Т , навісу П , навісу Р по АДРЕСА_1 відповідають зазначеним у технічних паспортах від 19.07.2019 та від 08.10.2018. Відповідно до витягу з ЄДР речових прав на нерухоме майно від 22.10.2018 №142124550 ОСОБА_1 є власником насосної станції по АДРЕСА_1 . Дані обставини позивачем визначено, як такі, що доводять правомірність звернення власника нерухомого майна до органу місцевого самоврядування для отримання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки під даним нерухомим майном. Враховуючи наведене, просив розглянути дану заяву та прийняти відповідне рішення.

До заяви позивачем долучено витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, технічного паспорту на нерухоме майно, графічні матеріали з території Березнівської міської ради з нанесенням земельної ділянки площею 0,6455 га та орієнтовного бажаного місця розташування земельної ділянки.

22.10.2019 ОСОБА_1 подано відповідачу письмові доповнення до заяви про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під власними об`єктами нерухомого майна від 17.10.2019, отриманої Березнівською міською радою 22.10.2019 (а. с. 26).

У вказаних доповненнях позивач, у зв`язку з допущенням описки, просив читати прохальну частину заяви в наступній редакції: Відповідно до ст. 93, 122, 123, 154 ЗКУ прошу надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0155 га для розміщення та експлуатації основних підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код КВЦПЗ-11.02) за рахунок земель комунальної власності Березнівської міської ради під об`єктом нерухомості ОСОБА_2 (артсвердловина з водопровідними колодязями - складові насосної станції, реєстраційний номер нерухомого майна №142124550) по АДРЕСА_1 .

Розпорядженням міського голови Березнівської міської ради від 28.10.2019 №69 створено комісію для проведення обстеження земель комунальної власності м. Березне, з метою встановлення фактичної площі земельних ділянок під об`єктами нерухомого майна для передачі в оренду (далі - Комісія). Зазначеним розпорядженням Комісію зобов`язано після проведення обстеження земель комунальної власності в м. Березне з метою встановлення фактичної площі земельної ділянки, необхідної для розміщення та експлуатації нерухомого майна, що перебуває у власності ОСОБА_1 , подати відповідну інформацію на розгляд сесії (а. с. 28, 85).

Листом від 29.10.2019 №1248/02-19 відповідач повідомив позивача про створення Комісії та про те, що 31.10.2019 об 11:00 год. буде проведено обстеження відповідних земель запасу Березнівської міської ради (а. с. 86).

31.10.2019 Комісією було складено акт обстеження земельних ділянок (а. с. 87; далі - Акт обстеження).

В акті обстеження зазначено, що 31.10.2019 Комісією було проведено обстеження земель запасу Березнівської міської ради, що межують з земельними ділянками ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5620455101:01:006:0250) та земельною ділянкою ТОВ Деревопереробна компанія ЗЕЛЕНИЙ СВІТ (кадастровий номер 5620410100:01:006:0362).

Обстеження проводяться з метою перевірки відповідності фактичного використання даних земельних ділянок до містобудівної документації міста Березне.

Після вивчення матеріалів, наданих ОСОБА_1 , та відповідності їх містобудівній документації м. Березне Комісія встановила:

що ОСОБА_1 вже отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою під об`єктом нерухомого майна (трансформаторна підстанція, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1861627256204), згідно рішення Березнівської міської ради №573 від 13.08.2019, тому дану заяву не розглядати;

бажане місце розташування земельної ділянки площею 0,6455 га згідно додатку до заяви № І-507/02-15 від 22.10.2019 не відповідає містобудівній документації м. Березне. На даній земельній ділянці запроектована дорога, а також у зв`язку з відкритим органами поліції провадженням по факту самовільного зайняття земельної ділянки на якій знаходяться об`єкти самовільної забудови, комісія пропонує відмовити ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду;

земельна ділянка під складовою частиною об`єкта нерухомого майна, а саме артсвердловиною та насосною станцією (реєстраційний номер об`єкта - 1671138856204), обмежень та обтяжень не має, тому Комісія рекомендує надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,09 га відповідно до заяви І-508/02-15 від 22.10.2019.

Протоколом спільного засідання постійних комісій Березнівської міської ради від 18.11.2019, після заслуховування позивача, спеціаліста 1 категорії міської ради та міського голови з питань надання ОСОБА_1 дозволів на виготовлення землевпорядної документації, ухвалено проект рішення міської ради Про надання дозволів на виготовлення землевпорядної документації (а. с. 29).

За результатами розгляду заяв позивача, керуючись протоколом Комісії, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст. 118, 124 Земельного кодексу України, ст. 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , Березнівська міська рада рішенням Про надання дозволів на виготовлення землевпорядної документації" від 20.11.2019 №602 вирішила:

1. Надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в межах АДРЕСА_2 б орієнтовною площею 0,09 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (рілля);

2. Відмовити ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років орієнтовною площею 0,6455 га в АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, в зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації м. Березне, згідно з ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України (а. с. 24, 62).

Позивач вважаючи протиправним рішення відповідача в частині відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду звернувся за захистом своїх прав до суду.

ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду відповідачем визначено невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації м. Березне, згідно з ч.3 ст.123 ЗК України. Проте, в оспорюваному рішенні відсутні обґрунтовані посилання, яким же саме вимогам містобудівної документації м. Березне не відповідає земельна ділянка. У той же час, на бажаній для відведення позивачем земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке відповідно до реєстраційних даних в складі певних будівель та споруд зареєстроване за позивачем на праві власності. Доказів наявності будь-яких обтяжень чи обмежень на відповідне майно матеріали справи не містять. Тому, з огляду на відсутність детального плану території м. Березне, відсутність обтяжень та обмежень на використання земельної ділянки, наявністю на ній власного нерухомого майна, а також з огляду на законодавчо визначені підстави для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 незаконно відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

Крім того, суд першої інстанції зазначає, що Березнівська міська рада має виключні повноваження щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду. Берзнівською міською радою вирішено клопотання позивача шляхом прийняття рішення про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду. Застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника. Відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом. Враховуючи, що в межах даної адміністративної справи уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні, а також те, що таке рішення судом визнано протиправним і скасовано, то належним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Згідно частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту б частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно ст. 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Частина 1 статті 116 ЗК України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Приписами частини 1 ст. 122 ЗК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Положеннями пункту 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За змістом ст. 59 Закону №280/97-ВР вбачається, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Отже, процедура отримання в оренду земельної ділянки розпочинається із подання повноважними суб`єктами відповідного клопотання (про надання дозволу на розробку проекту землеустрою). Водночас, належною та законодавчо передбаченою реакцією відповідного суб`єкта владних повноважень (місцевої ради) є виключно розгляд по суті вказаного клопотання на пленарному засіданні ради та прийняття відповідного рішення (ст. 59 Закону №280/97-ВР) як окремого правового акту індивідуальної дії, та виключно про надання відповідного дозволу саме на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки або відмову в цьому з відповідним мотивуванням.

Встановлено, що спірне рішення Березнівської міської ради було прийняте з урахуванням висновків Комісії, викладених в Акті обстеження від 31.10.2019, та за результатами спільного засідання постійних комісій Березнівської міської ради від 18.11.2019, відображеного у відповідному протоколі засідання.

Разом з тим, колегія суддів суду апеляційної інстанції звертає увагу, що діючим законодавством постійну комісію міської ради не наділено повноваженнями остаточно розглядати по суті питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та приймати відповідні рішення про надання або про відмову у наданні такого дозволу.

Відповідно до ч. 10 ст. 47 Закону №280/97-ВР за результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України Про доступ до публічної інформації .

Відтак, постійні комісії за результатом своєї роботи надають лише висновки і рекомендації, що не мають імперативного характеру до виконання іншими суб`єктами (за виключенням обов`язковості лише розгляду рекомендацій органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, яким вони адресовані ч. 11 ст. 47 Закону №280/97-ВР), а отже такі висновки та рекомендації не можуть вважатися рішенням суб`єкта владних повноважень по суті поставленого питання та не можуть підміняти таке рішення повноважного органу.

При цьому частиною третьою статті 123 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів;

- невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. З іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недостовірних відомостей об`єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Зазначена пропозиція щодо усунення недоліків не може вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розумінні частини третьої статті 123 ЗК України. Проте, звернення з такою пропозицією не звільняє відповідний орган від обов`язку прийняти рішення щодо надання дозволу (або відмову) в межах встановленого законом місячного строку.

Зі змісту оскаржуваного рішення судом встановлено, що в межах спірних правовідносин підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду відповідачем визначено невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації м. Березне, згідно з ч. 3 ст. 123 ЗК України.

Однак, в оспорюваному рішенні відсутні обґрунтовані посилання, яким же саме вимогам містобудівної документації м. Березне не відповідає земельна ділянка.

Судом встановлено, що у 1996 році Державним інститутом проектування міст Містпроект м. Львів розроблено Генеральний план м. Березне, який рішенням Березнівської міської ради від 27.03.2013 №357 визнано придатним для подальшого використання (а. с. 63).

У той же час, доказів розроблення та затвердження детального плану території м.Березне відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 на праві власності належить насосна станція, складовим якої є п`ять водопровідних колодязів ВК-1/Пг, ВК-2, ВК-3, ВК-4/ПГ, ВК-5/Пг; В 1, 2, 3 водопроводи діаметром 50 мм довжиною відповідно 160,3 25,6 139,4 м. Також до складу даного об`єкту нерухомості входять артсвердловина на водонапірна башта. Поруч з насосною станцією знаходяться авто гаражі, які також належать позивачеві.

Отже, на бажаній для відведення позивачем земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке відповідно до реєстраційних даних в складі певних будівель та споруд зареєстроване за позивачем. Доказів наявності будь-яких обтяжень чи обмежень на відповідне майно матеріали справи не містять.

Таким чином, з огляду на відсутність детального плану території м. Березне, відсутність обтяжень та обмежень на використання земельної ділянки, наявністю на ній власного нерухомого майна, а також з огляду на законодавчо визначені підстави для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 незаконно відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

Правомірність свого рішення відповідач також обґрунтовує самовільним захопленням позивачем спірної земельної ділянки.

Проте, дані обставини в спірному рішенні також не відображені, не підтверджені належними, допустимими і достатніми доказами, не входять в предмет доказування в межах спірних правовідносин та не можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду у відповідності до вимог чинного законодавства.

За наведених обставин справи та положень законодавства, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Березнівської міської ради в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років орієнтовною площею 0,6455 га в АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Березнівської міської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частинами 3, 4 статті 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, які прийняті Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може . При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі №200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі №818/600/17.

Покликання апелянта, що таке рішення призведе до втручання у його дискреційні повноваження, які виходять за межі завдань адміністративного судочинства, не заслуговують на увагу, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими, чи абсолютними, та закінчуються з прийняттям таким органом виконавчої влади певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 817/498/17.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі Джорджевич проти Хорватії (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі Ван Остервійк проти Бельгії (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі №2а-204/12).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції, що порушеному праву позивача кореспондує обов`язок відповідача прийняти законне рішення, і єдиним правильним, за даних обставин, способом захисту порушеного права позивача, є зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років орієнтовною площею 0,6455 га для обслуговування насосної станції в АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі Федоренко проти України (заява №25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном або виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи законними сподіваннями отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі Стреч проти Сполучного Королівства ( Stretch v. the United Kingdom , заява №44277/98).

Слід зазначити, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Протоколу першого ЄКПЛ, а саме: (1) чи є втручання законним; (2) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; (3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Протоколу першого, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Справа Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06) - будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення 2законів"; питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (пункт 50); говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки", заява № 26449/95, пункт 54).

У справі Трегубенко проти України (заява №61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема інтерес суспільства та умови, передбачені законом . Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний і надмірний тягар .

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів доброго врядування і належної адміністрації (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до якості закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі Рисовський проти України (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу належного урядування , зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), заява №48939/99, пункт 128, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), №21151/04, пункт 72, Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, Тошкуца та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, пункт 40, Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Суд апеляційної інстанії також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За наведених обставин справи та положень законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно прийнято рішення про задоволення вимог позивача про визнання протиправним та скасування рішення Березнівської міської ради від 20.11.2019 №602 в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років орієнтовною площею 0,6455 га в АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації м. Березне, згідно з ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України та зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років орієнтовною площею 0,6455 га для обслуговування насосної станції в АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Приведені в апеляційній скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Березнівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року у справі № 460/161/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 08 жовтня 2020 року.