Постанова

від 08.10.2020 по справі 815/5632/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 жовтня 2020 року

Київ

справа №815/5632/17

адміністративне провадження №К/9901/29780/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №815/5632/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕДІС Україна до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, правонаступником якого є Офіс великих платників податків ДПС, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року (головуючий суддя - Самойлюк Г. П.), додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 квітня 2019 року (головуючий суддя - Самойлюк Г. П.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року (головуючий суддя - Джабурія О. В., судді: Вербицька Н. В., Кравченко К. В.) ,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕДІС Україна (далі - позивач, ТОВ ТЕДІС Україна ) звернулось до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просило:

- визнати протиправними дії Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач, Офіс ВПП ДФС) щодо нарахування ТОВ ТЕДІС Україна пені в розмірі 8284592, 50 грн;

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу № 612-49 від 18 жовтня 2017 року про сплату ТОВ ТЕДІС Україна податкового боргу в розмірі 8284592, 50 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що ним у повному обсязі та у встановлені законодавством строки було сплачено суму грошових зобов`язань, визначених податковим повідомленням-рішенням № 0006744907 від 15 вересня 2017 року, проте відповідач, в порушення вимог статті 129 Податкового кодексу України (далі - ПК України) нарахував пеню за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань за весь час їх заниження. На переконання позивача норма статті 129 ПК України не містить жодних приписів, які б надавали контролюючому органу можливість нарахування пені на суму заниженого податкового зобов`язання, визначеного контролюючим органом, за весь період такого заниження, а тому нарахування відповідачем пені у розмірі, визначеному спірною податковою вимогою, є протиправним.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 12 грудня 2018 року позов задовольнив, визнав протиправними дії Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби щодо нарахування ТОВ ТЕДІС Україна пені у розмірі 8284592,50 грн, визнав протиправною та скасував податкову вимогу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби № 612-49 від 18 жовтня 2017 року. Також суд стягнув з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ "ТЕДІС Україна" судовий збір у розмірі 124268,88 грн.

Додатковим рішенням від 5 квітня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд стягнув з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ ТЕДІС Україна судові витрати на проведення експертизи у розмірі 68640,00 грн. Також стягнув з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ ТЕДІС Україна судовий збір у розмірі 1762, 00 грн.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 24 липня 2019 року зазначені судові рішення залишив без змін.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

Одеське управління Офісу ВПП ДФС на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 ПК України, ухвал Печерського районного суду м. Києва від 16 травня 2017 року у справі № 757/27057/17-к та від 18 травня 2017 року у справі № 757/27514/17-к провело позапланову виїзну перевірку ТОВ ТЕДІС Україна з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства України, правильності визначення об`єкту оподаткування, повноти нарахування та сплати усіх передбачених ПК України податків і зборів за період з 1 січня 2014 року по 18 травня 2017 року, у тому числі щодо взаємовідносин з ТОВ Лавика (код ЄДРПОУ 38477826), ТОВ Кодос Інвест (код ЄДРПОУ 37811850), ТОВ Стратагема-Інвест (код ЄДРПОУ 34801090) за період з 1 січня 2014 року по 16 травня 2017 року та щодо взаємовідносин ТОВ Трейдпромінвест (код ЄДРПОУ 39879177) та іншими суб`єктами господарювання за період з 1 січня 2015 року по 18 травня 2017 року.

За результатами перевірки складено акт № 73/28-10-49-14/30622532 від 22 серпня 2017 року (т.1 а. с. 11-65), відповідно до висновків якого встановлено порушення:

- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 141.2.1 пункту 141.1 статті 141 ПК України, - заниження податку на прибуток на загальну суму 37903891,00 грн, в тому числі за податкові періоди 2015 рік - 13841002,00 грн, перший квартал 2016 року 1485000,00 грн та 2016 рік 24062889,00 грн;

- підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України, - несвоєчасне перерахування податку на доходи нерезидента;

- підпункту б пункту 176.2 статті 176 ПК України, пункту 3.1 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за № 111/26556 - встановлені випадки відображення у розділі І податкових розрахунків форми 1 ДФ недостовірних відомостей про платників податку - фізичних осіб.

За результатами перевірки прийнято, зокрема, податкове повідомлення-рішення № 0006744907 від 15 вересня 2017 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - податок на прибуток приватних підприємств, в сумі 49935336,00 грн, у т. ч. за податковими зобов`язаннями - 37903891,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 12031445,00 грн (т. 1 а. с. 66).

18 вересня 2017 року ТОВ ТЕДІС Україна було в повному обсязі сплачено визначене зазначеним податковим повідомленням-рішенням грошове зобов`язання в сумі 49935336,00 грн, про що надано платіжне доручення № 2729 від 18 вересня 2017 року (т. 1 а. с. 68).

28 вересня 2017 року позивачем отримано лист Одеського управління Офісу ВПП ДФС, в якому податковий орган повідомив про нарахування ТОВ ТЕДІС Україна пені на суму заниженого податкового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням № 0006744907 від 15 вересня 2017 року (т. 1 а. с. 69).

18 жовтня 2017 року контролюючим органом сформовано і направлено на адресу ТОВ ТЕДІС Україна податкову вимогу № 612-49, відповідно до якої від ТОВ ТЕДІС Україна вимагалося сплатити податковий борг з пені в сумі 8284592,50 грн (т. 1 а. с. 73).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 червня 2018 року у справі №820/3878/17, від 8 травня 2018 року у справі №822/2821/17, зазначив, що статтею 129 ПК України в редакції, чинній з 1 січня 2017 року не встановлено нарахування пені у разі виявлення контролюючим органом заниження податкових зобов`язань на суму такого заниження та за весь період заниження, у зв`язку з чим підпункт 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України (в редакції на час направлення податкової вимоги) не міг бути застосований податковим органом для розрахунку пені, оскільки встановлює момент з якого може бути нарахована пеня на податкове зобов`язання, визначене контролюючим органом у випадках, не пов`язаних з проведенням податкових перевірок. Тому такі дії відповідача не відповідають вимогам податкового законодавства та свідчать про протиправність оскаржуваної податкової вимоги № 612-49 від 18 жовтня 2017 року, оскільки податковий борг у позивача виник в результаті безпідставного нарахування пені. Також суд зазначив, що об`єктом нарахування пені, яка увійшла до складу податкової вимоги є грошове зобов`язання визначене контролюючим органом згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України, яке за умовами пункту 57.3 статті 57 ПК України, платник податків зобов`язаний сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення. Отже, сплата узгодженої суми грошового зобов`язання у встановлений кодексом строк виключає одну із умов нарахування пені, що доводить відсутність складу податкового правопорушення та унеможливлює прийняття позиції податкового органу про правомірність нарахування пені, правила обчислення якої встановлені статтею 129 Податкового кодексу України та діють тільки за умов наявності підстав її нарахування.

Натомість, в межах цього спору узгоджене грошове зобов`язання, а саме податкове зобов`язання, визначене відповідачем шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення № 0006744907 від 15 вересня 2017 року на суму 49935336,00 грн, сплачене позивачем з дотриманням встановленого Кодексом строку.

Також суд взяв до уваги висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, складений за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи , № 2191/18-45/13097/18-72/13098/18-71 від 26 червня 2018 року, в якому зазначено, що податкова вимога № 612-49 від 18 жовтня 2017 року не містить будь-яких посилань на те, з яких підстав виник зазначений податковий борг . Документально нарахування ТОВ ТЕДІС Україна пені у сумі 8284592,50 грн, згідно з податковою вимогою саме на підставі акта про результати позапланової виїзної документальної перевірки № 73/28-10-49-14/30622532 від 22 серпня 2017 року неможливо підтвердити .

Ухвалюючи додаткове судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням Одеського окружного адміністративного суду позовні вимоги ТОВ ТЕДІС Україна по суті спору задоволені повністю, є підстави для стягнення з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби за рахунок бюджетних асигнувань судових витрат на проведення експертизи у розмірі 68640,00 грн. Також суд встановив, що згідно з рішенням суду, на користь позивача було стягнуто судові витрати на сплату судового збору за подання позову в сумі 124268,88 грн. Разом з тим, 8 листопада 2018 року позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, за подання якої сплачено судовий збір у розмірі 1762,00 грн, натомість які не були відшкодовані позивачеві рішенням від 12 грудня 2018 року. Враховуючи, що позов ТОВ ТЕДІС Україна задоволено повністю, в тому числі вимога, яка була заявлена у заяві про збільшення позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача і суми судового збору в сумі 1762 грн.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції у повному обсязі.

Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, правонаступником якого є Офіс великих платників податків ДПС, не погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав на них касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову в позові.

Касаційна скарга в частині порушення судом норм процесуального права обґрунтована тим, що ним було подано клопотання про закриття провадження, оскільки визначена податковою вимогою сума була сплачена самостійно позивачем 3 листопада 2017 року, у зв`язку з чим така вимога відповідно до пункту 60.1 статті 60 ПК України вважається відкликаною. Отже, на переконання скаржника, станом на дату розгляду судової справи, був відсутній предмет спору.

Також, на думку відповідача , висновки Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України не відповідають нормам ПК України та Конституції України. При цьому, деякі твердження експертів суперечать один одному (ст. 9 та ст. 13 Висновку), арифметичні дані, які використані експертами , не відповідають нормам розрахунку, які передбачені ПК України (ст. 11, ст. 12 Висновку). Також експерти при розрахунку пені враховували невідомі податкові консультації без конкретного зазначення номеру та дати (ст. 11 Висновку). У Висновку зазначаються інші обставини, на підставі яких робляться висновки , що не відповідають нормам чинного законодавства України, ні на дату нарахування пені, ні станом на теперішній час.

Офіс ВПП ДФС зазначає, що суд та позивач неправильно посилалися на норми податкового законодавства, а саме: винесення податкової вимоги регламентується статтею 59 ПК України, а нарахування пені за податковим повідомленням-рішенням пунктом 129.4 статті 129 ПК України. Тобто у цій справі предметом позову була податкова вимога на податковий борг, який виник згідно зі статтею 59 ПК України, і несвоєчасність сплати суми у розмірі 8284592,5 грн позивачем не оспорювалася. На переконання відповідача, отримавши лист з розрахунком пені, позивач, у разі незгоди з вказаною сумою пені, мав право звернутись до суду з оскарженням визначеної суми пені. Натомість, позивач не висловлював жодних заперечень щодо наявної заборгованості до моменту отримання податкової вимоги щодо сплати податкового боргу. Позивач просив суд визнати дії Офісу ВПП ДФС протиправними щодо нарахування пені в розмірі 8284592 грн, проте ця сума є сумою податкового боргу, а не сумою нарахованої пені. У своєму позові позивач не ставив питання щодо причин появи податкового боргу, а суму у розмірі 8284592 грн можливо відстежити за карткою КОР у власному кабінеті платника податків.

Згідно з доводами Офісу ВПП ДФС, розмір пені, який було нараховано за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань становить 8327424,76 грн, а вимогу винесено на суму податкового боргу у розмірі 8284592 , 50 грн з тих підстав, що за позивачем рахувалася переплата 42832,26 грн, яка, відповідно, зменшила суму податкового боргу, яку і визначено у спірній вимозі.

Також, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 2 вересня 1999 року №1-рп/99, скаржник вважає помилковим застосування до спірних правовідносин норм ПК України в редакції, чинній з 1 січня 2017 року, оскільки це суперечить статті 58 Конституції України.

Від ТОВ ТЕДІС Україна надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для нарахування пені, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Також зазначає, що нарахування пені здійснювалося за грошовими зобов`язаннями визначеними відповідачем на підставі податкового повідомлення- рішення № 0006744907 від 15 вересня 2017 року, яке було скасовано в судовому порядку. Відповідне рішення було ухвалено Одеським окружним адміністративним судом від 28 листопада 2018 року у справі № 1540/3781/18, яке було залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року.

Ухвалою від 4 листопада 2019 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби реорганізовано шляхом приєднання до Офісу великих платників податків ДПС, у зв`язку з чим наявні підстави, передбачені статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) для заміни сторони у справі, замінивши відповідача Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби його правонаступником Офісом великих платників податків ДПС, для якого усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої - другої статті 341 КАС України (в редакції чинній до 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на позицію Офісу ВПП ДФС, суд касаційної інстанції має перевірити правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права з таких питань:

1) наявність предмета спору (податкова вимога) з огляду на сплату платником податків сум, визначених у ній;

2) яка норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин, як така, що врегульовує спір: стаття 59 ПК України чи стаття 129 ПК України;

3) яка редакція статті 129 ПК України підлягає застосуванню при нарахуванні пені: в редакції, чинній на час допущеного порушення згідно з висновками Акта перевірки чи в редакції, чинній на час сплати грошового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням за наслідками проведеної перевірки;

4) оцінка висновку експерта.

З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, контролюючий орган доводить факт наявності у позивача податкового боргу, який виник внаслідок нарахування пені відповідно до статті 129 ПК України, зменшеного на суму наявної переплати, який не сплачено позивачем у добровільному порядку. Відповідно, вважає, що підстави для скасування сформованої вимоги - відсутні.

Частиною другою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржених судових рішень) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржених судових рішень) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічні положення були закріплені редакцією КАС України до 15 грудня 2017 року (чинній на час звернення позивача до суду з позовом і відкриття провадження у справі) у частині третій статті 2 КАС України та частині другій статті 71 КАС України відповідно.

Колегія суддів вважає, що сплата податкового боргу не свідчить про законність дій відповідача з нарахування пені, що призвело до виникнення податкового боргу, на який сформовано і направлено податкову вимогу. Отже, доводи відповідача про відсутність предмета спору з огляду на сплату позивачем суми податкового боргу, є безпідставними.

Неприйнятними є доводи відповідача, що предметом спору не є дії відповідача з нарахування пені, оскільки безпосередньо податковий борг, щодо якого винесено спірну вимогу, складається із сум нарахованої пені. Відповідно, предмет спору про скасування вимоги охоплює питання фактичної наявності у позивача податкового боргу, не сплаченого у визначені ПК строки, як підстави для формування і направлення спірної у справі вимоги.

Згідно зі встановленими судами обставинами, податкове повідомлення-рішення №0006744907 від 15 вересня 2017 року прийняте контролюючим органом на підставі висновків Акта перевірки № 73/28-10-49-14/30622532 від 22 серпня 2017 року, відповідно до висновків якого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 37903891,00 грн за податкові періоди: 2015 рік, 1 квартал 2016 року, 2016 рік. Тобто, виявлене порушення податкового законодавства зі сторони позивача мало місце до 1 січня 2017 року.

У касаційній скарзі відповідач з посиланням на статтю 58 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 2 вересня 1999 року №1-рп/99 зазначає, що якщо подія, факт визначались як правопорушення відповідно до Закону, у редакції чинній до внесення відповідних змін, і ця ж подія, факт визначаються як правопорушення в новій редакції відповідного положення законодавчого акта, за вчинення якого також застосовується юридична відповідальність, то застосовується відповідальність, яка є чинною на момент її застосування.

Тому, на переконання скаржника, нарахування пені на суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом на підставі податкового повідомлення-рішення, коли граничний строк його сплати припадав до 1 січня 2017 року, в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження платником податків податкового повідомлення-рішення, за винятком випадків продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені статтею 56 ПКУ, застосовуються за правилами та ставкою , чинними на момент нарахування такої пені, тобто у 2017 році.

Відповідач під час розгляду справи судами попередніх інстанцій зазначав, що ним була застосована редакція статті 129 ПК України, чинна до 1 січня 2017 року, підпункт 129.1.2 пункту 129.1 якої визначав, що пеня нараховується у день настання строку погашення податкового зобов`язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження) .

Колегія суддів вважає такі посилання відповідача необґрунтованими, оскільки право на нарахування пені у відповідача виникло після проведення перевірки та оформлення її результатів.

Наявність цих обставин є обов`язковою умовою, за якої розпочинається процедура нарахування пені. І оскільки на момент застосування такої процедури вже діяла норма у новій редакції, саме за правилами цієї норми і має відбуватись таке нарахування.

Аналогічна позиція щодо редакції статті 129 ПК України, яка підлягає застосуванню, викладена у постанові Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі №822/3190/17. Підстави для відступлення від таких висновків Верховного Суду у касаційній скарзі не містяться .

Таким чином, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню стаття 129 ПК України в редакції, чинній з 1 січня 2017 року, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в цій частині.

Колегія суддів вважає недоречними доводи відповідача про надання неналежної оцінки висновку експерта в частині невідповідності арифметичних даних, які використані експертами, нормам розрахунку, які передбачені ПК України, оскільки ці доводи не впливають на висновок судів попередніх інстанцій, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що спірна у цій справі вимога не відповідає критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень і закріплені у частині другій статті 2 КАС України. За таких обставин, перевірка правильності розрахунку позбавлена сенсу.

При цьому, колегія суддів враховує доводи позивача про наявність судових рішень, що набрали законної сили у справі № 1540/3781/18, якими скасовано податкове повідомлення-рішення, сплата податкового зобов`язання за яким стала підставою для нарахування спірної у цій справі пені.

З огляду на зміст касаційної скарги відповідач також не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача судових витрат на проведення експертизи в сумі 68640,00 грн. Свою позицію мотивує тим, що така судово-економічна експертиза була призначена за клопотанням саме позивача .

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 137 КАС України спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов`язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків. У випадках, коли сума витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача, експерта або проведення експертизи повністю не була сплачена учасниками справи попередньо (авансом), суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Понесення позивачем судових витрат на проведення експертизи в сумі 68640,00 грн підтверджується платіжним дорученням №77801 від 26 квітня 2018 року (т. 1 а. с. 249) . Розмір суми, що підлягала сплаті за проведення експертизи, підтверджується копією рахунку № 12243 від 3 квітня 2018 року (т. 1 а. с. 248) .

Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, витрати, пов`язані із проведенням експертизи включаються до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами. Правила розподілу цих витрат залежать від результатів розгляду справи.

У цій справі позов ТОВ ТЕДІС Україна задоволений у повному обсязі, відповідно, присуджуючи 68640,00 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, суд першої інстанції правильно застосував положення частини першої статті 139 КАС України, з чим обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню, а судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 35 0 , 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, правонаступником якого є Офіс великих платників податків ДПС, залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року , додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 квітня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року у справі № 815/5632/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон М.Б. Гусак Є.А. Усенко