Рішення

від 11.09.2020 по справі 757/76516/17-ц

МИРОНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11.09.2020 Єдиний унікальний № 757/76516/17-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2020 року м. Миронівка

ЄУН 757/76516/17-ц

Провадження № 2/371/29/20

Миронівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Капшук Л.О.,

за участі:

секретаря судових засідань Сахненко О.М.,

представника позивача Арсоєва Р.Т.,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВП Скіф до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Представник позивача звернувся до суду, посилаючись на ті обставини, що 12 лютого 2013 року громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю ВП Скіф уклали договір відступлення права вимоги, предметом якого стало зобов`язання відповідача передати позивачу право вимоги до ТОВ Торговий Дім Скіф за кредитним договором №818 К-Н, укладеним між ТОВ Торговий Дім Скіф та АКБ ТАС - Комерцбанк від 20 червня 2008 року, в розмірі 3 940 886,07 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день укладання договору відступлення складало 31 499 502,36 грн.

Відповідно до пункту 3.1. та абзацу 8 пункту 1.1. договору відступлення ціна продажу права вимоги складає 31 499 502,36 грн.

Договором відступлення передбачено, що цей договір, а також усі питання, що виникають з або у зв`язку з ним, регулюються та тлумачаться за законодавством України. Усі спори, пов'язані зі зміною, розірванням або виконанням цього договору, вирішуються сторонами шляхом переговорів. При неможливості вирішення спору сторонами шляхом переговорів, він підлягає вирішенню в компетентному суді відповідно до встановленої законодавством України підвідомчості та підсудності.

24 грудня 2014 року сторони уклали додаткову угоду до договору відступлення, якою змінили порядок розрахунків за договором.

Зокрема, пунктом 1 додаткової угоди сторони внесли зміни до пункту 3 договору відступлення, шляхом його викладення в новій редакції. Сторони передбачили, що сплату ціни продажу права вимоги позивач здійснює шляхом видачі п'яти простих векселів, кожний на суму 6 600 000,00 грн, на загальну суму 33 000 000,00 грн., зі строком погашення до 31 грудня 2018 року.

24 грудня 2014 року позивач видав п`ять простих векселів : серії АА № 1413930, № 1413931, № 1413932, № 1413934, № 1413935, кожний на суму 6 600 000,00 грн, на загальну суму 33 000 000,00 грн., зі строком погашення до 31 грудня 2018 року. Сторони підписали акт приймання-передачі векселів за договором відступлення.

Предметом Договору відступлення є передання права вимоги. Додатковою угодою передбачено видачу векселів в якості виконання грошового зобов`язання з оплати за відступлення права вимоги.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України Про обіг векселів в Україні , видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.

Зміст додаткової угоди суперечить частині першій статті 4 Закону України Про обіг векселів в Україні , оскільки передбачає видачу векселів не для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, а за передачу майнових прав, які не є товаром.

Додаткова угода також суперечить частині другій статті 4 Закону України Про обіг векселів в Україні щодо вимог до розміру зобов'язань, які векселедавець має мати перед векселедержателем на момент видачі простого векселю.

Так, загальний розмір грошових зобов'язань, в рахунок виконання яких позивач передав векселі, складає 31 499 502,36 грн. - ціна продажу прав вимоги відповідно до абзацу 8 пункту 1.1. договору відступлення.

Відповідно до абзацу другого статті 4 Закону України Про обіг векселів в Україні , на момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Однак, в рахунок виконання зобов'язання зі сплати 31 499 502,36 грн. текст додаткової угоди передбачає видачу позивачем векселів на загальну суму 33 000 000,00 грн.

Сума зобов'язань, які позивач (векселедавець) мав перед відповідачем (векселедержатель), є меншою за суму, на яку позивач зобов'язався видати векселі відповідачу.

Таким чином, пункт 3 договору відступлення, в редакції пункту 1 додаткової угоди, суперечить частині другій статті 4 Закону України Про обіг векселів в Україні .

Закон України Про обіг векселів в Україні є актом цивільного законодавства в розумінні статті 4 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки прийнятий відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України.

Пункт 1 додаткової угоди суперечить частинам першій та другій статті 4 Закону України Про обіг векселів в Україні , що переконливо свідчить про недодержання вимоги, що ставиться частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України до правочинів, які є чинними.

З огляду на наведене, просив визнати додаткову угоду від 24 грудня 2014 року недійсною на підставі частин 1, 3 статті 215, частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України Про обіг векселів в Україні .

Процесуальні рішення суду

Провадження у справі відкрито ухвалою судді Печерського районного суду міста Києва від 15 січня 2018 року.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 28 березня 2018 року справу передано на розгляд до Миронівського районного суду Київської області.

Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області Поліщука А.С. від 6 червня 2018 року справу прийнято до його провадження.

29 жовтня 2018 року відповідно до розпорядження керівника апарату Миронівського районного суду Київської області справу передано для розгляду судді Капшук Л.О. у зв`язку з закінченням повноважень судді Поліщука А.С.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 28 березня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 30 грудня 2019 року прийнято рішення про витребування доказів. Від позивача Товариства з обмеженою відповідальністю ВП Скіф витребувано для огляду в судовому засіданні оригінали письмових доказів, які наявні у позивача та долучені до позовної заяви у копіях.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 30 грудня 2019 року прийнято рішення про витребування у відповідача ОСОБА_1 для огляду в судовому засіданні оригіналів письмових доказів : Договору відступлення права вимоги № б/н, укладеного ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю ВП Скіф 12 лютого 2013 року; Додаткової угоди до договору б/н про відступлення права вимоги від 13 лютого 2013 року, укладеної 24 грудня 2014 року; Акту приймання-передачі простих векселів за договором б/н про відступлення права вимоги від 13 лютого 2013 року, складеного 24 грудня 2014 року; простих векселів : серії АА № 1413930, серії АА № 1413931, серії АА № 1413932, серії АА № 1413934, серії АА № 1413935, складених 24 грудня 2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю ВП Скіф .

Аргументи учасників справи

Відзив на позовну заяву

31 липня 2018 року представником відповідача подано відзив на позов.

Заперечуючи проти заявлених вимог, представник відповідача вказав, що позовні вимоги вражає безпідставними та необґрунтованими.

У відзиві зазначив, що 12 лютого 2013 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ ВП Скіф договір відступлення права вимоги. Предметом договору стало зобов`язання відповідача передати товариству право вимоги до ТОВ Торговий Дім Скіф за кредитним договором № 818 К-Н від 20 червня 2008 року, який укладений між ТОВ Торговий Дім Скіф у якості позичальника і АКБ TAC - Комерцбанк у якості кредитора на суму 3 940 886,07 доларів США, що в гривневому еквіваленті на день укладання договору відступлення права вимоги складало 31 499 502,36 грн. Ціна продажу права вимоги склала 31 499 502,36 грн.

24 грудня 2024 року сторони уклали додаткову угоду до договору відступлення, відповідно до якої було змінено порядок розрахунків за договором відступлення. Пунктом 1 додаткової угоди внесено зміни до пункту 3 договору відступлення та передбачено, що сплату ціни продажу права вимоги товариство здійснює шляхом видачі п`яти простих векселів номінальною вартістю 6 600 000, 00 грн. кожен, на загальну суму 33 000 000,00 грн., зі строком погашення до 31 грудня 2018 року.

На виконання домовленостей ТОВ ВП Скіф видало п`ять простих векселів, сторони підписали акти приймання-передачі векселів за договором відступлення.

Додаткова угода повністю відповідає нормам чинного на момент її укладення законодавства України, не суперечить волевиявленню сторін.

Закон України Про обіг векселів в Україні визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов`язань у господарській діяльності, відповідно до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та відповідно до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів.

Відповідно до статті 3 вказаного Закону зобов`язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи.

Статтею 4 Закону встановлено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов`язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем.

Відповідно до підпунктів 14.1.191, 14.1.244 Податкового кодексу України постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Товари - це матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Відповідно до загальної теорії права нематеріальні активи - це умовна вартість об`єктів промислової й інтелектуальної власності, інших аналогічних майнових прав, визнаних об`єктом права власності конкретної фізичної чи юридичної особи, що приносять йому дохід.

Нематеріальні активи - це невловимі (не сприймані дотиком) активи, нова категорія в складі майна підприємства, що числиться в активі балансу бухгалтерського. До нематеріальних активів відносяться об`єкти, від яких у майбутньому очікується одержання прибутку.

Отже, додаткова угода від 24 грудня 2014 року до договору відступлення права вимоги від 12 лютого 2013 року повністю відповідає нормам частини 1 статті 4 Закону України Про обіг векселів в Україні .

Щодо невідповідності додаткової угоди від 24 грудня 2014 року нормам частини 2 статті 4 вказаного Закону зазначив, що частиною 2 вказаної статті регламентовано порядок видачі переказного векселя, а предметом додаткової угоди та даної справи є видача простих векселів. Тому, посилання позивача на норми часини 2 статті 4 Закону України Про обіг векселів в Україні вважає некоректними та безпідставними.

Додаткова угода від 24 грудня 2014 року у повній мірі відповідає нормам чинного на момент її укладення законодавства та волевиявленню сторін.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. В поясненнях послався на обставини, викладені у поданій до суду заяві. Пояснив, що оригінали угод, долучених до позову у копіях, не збереглися у товаристві. Поряд з цим, відповідач та його представник не заперечили факту укладення угод та передачі за додатковою угодою простих векселів, тому вказані обставини є встановленими та не підлягають доказуванню.

Представник відповідача заявлені позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов. Додатково пояснив, що позивачем не надано суду оригінали угод, про витребування яких було прийнято судове рішення. З огляду на вказане, копії угод, вірність яких не засвідчена у встановленому порядку, не є належними доказами заявлених позовних вимог.

Фактичні обставини справи

Судом встановлені такі фактичні обставини.

13 лютого 2013 року ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю ВП Скіф уклали договір відступлення права вимоги № б/н.

Предметом договору відступлення стало зобов`язання первісного кредитора ОСОБА_1 передати новому кредитору ТОВ Торговий Дім Скіф право вимоги до ТОВ Торговий Дім Скіф за кредитним договором №818 К-Н, укладеним між ТОВ Торговий Дім Скіф та АКБ ТАС - Комерцбанк 20 червня 2008 року.

Згідно абзацу 7 пункту 1.1. договору відступлення право вимоги становить 3 940 886,07 доларів США.

Пунктом 3.1. договору відступлення встановлено порядок розрахункув сторін. Передбачено сплату ціни продажу частинами до 31 грудня 2013 року та 31 грудня 2014 року.

Відповідно до пункту 3.1. та абзацу 8 пункту 1.1. договору відступлення ціна продажу права вимоги складає 31 499 502,36 грн.

Ціна продажу права вимоги розрахована за офіційним курсом НБУ на день укладання договору відступлення.

Пунктами 9.1., 9.2. та 9.3. договору відступлення передбачено, що цей договір, а також усі питання, що виникають з або у зв`язку з ним, регулюються та тлумачаться за законодавством України. Усі спори, пов`язані зі зміною, розірванням або виконанням договору, вирішуються сторонами шляхом переговорів. при неможливості вирішення спору сторонами шляхом переговорів, він підлягає вирішенню в компетентному суді відповідно до встановленої законодавством України підвідомчості та підсудності.

Такі обставини підтверджені договіром відступлення права вимоги № б/н, укладеним у лютому 2013 року (а.с.,а.с. 11-17).

24 грудня 2014 року сторони уклали додаткову угоду до договору б/н про відступлення права вимоги від 13 лютого 2013 року.

За змістом пункту 1 додаткової угоди сторони внесли зміни до пункту 3 договору відступлення, шляхом його викладення в новій редакції.

Сторони передбачили, що сплату ціни продажу права вимоги позивач здійснює шляхом видачі п`яти простих векселів, кожний на суму 6 600 000,00 грн, на загальну суму 33 000 000,00 грн., зі строком погашення до 31 грудня 2018 року.

Строк передачі новим кредитором зазначених векселів - не пізніше 31 грудня 2014 року.

Сторони підтвердити, що передача новим кредитором зазначених векселів первісному кредитору припиняє грошове зобов`язання по сплаті ціни продажу в розмірі 31 499 502, 36 грн. в повному обсязі.

24 грудня 2014 року позивач видав п`ять простих векселів : серії АА № 1413930, № 1413931, № 1413932, № 1413934, № 1413935, кожний на суму 6 600 000,00 грн, на загальну суму 33 000 000,00 грн., зі строком погашення до 31 грудня 2018 року.

24 грудня 2014 року векселі були передані відповідачу, сторони підписали акт приймання-передачі простих векселів за договором б/н про відступлення права вимоги від 13 лютого 2013 року.

Ці обставини підтверджені додатковою угодою до договору б\н про відступлення права вимоги від 13 лютого 2013 року, простими векселями серії АА № 1413930, № 1413931, № 1413934, актом приймання-передачі простих векселів від 24 грудня 2014 року (а.с.,а.с. 18-22).

Мотиви суду та застосовані норми права

Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

За приписами частини 1 статті 202 ЦК України правочин є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу положень статей 11, 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

ЦК України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно правил статей 512, 513 та 514 ЦК україни кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого, старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується сплатити за них певну грошову суму. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора сплатити старому кредитору певну грошову суму замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення чинного законодавства України про договір купівлі-продажу.

Із змісту укладеного сторонами ОСОБА_1 та ТОВ ВП Скіф договору про відступлення права вимоги № б/н вбачається, що його метою є заміна особи на активній стороні зобов'язання із збереженням всіх інших елементів зобов'язального правовідношення за плату.

Згідно частини 3 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

До договору купівлі-продажу права вимоги застосовується положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своєю правовою природою відступлення права вимоги є купівлею-продажем цього права вимоги, яке у даному випадку виступає товаром.

З огляду на наведене, укладений сторонами договір відступлення за правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги (цесія), метою якого є передання прав кредитора іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), то відповідно до частини 3 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Спори, які виникають з вексельного обігу, вирішуються за правилами, встановленими діючим законодавством України, зокрема, Законами України Про переказні і прості векселі , Про цінні папери і фондову біржу , Про обіг векселів в Україні .

Згідно із приписами статті 14 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України Про обіг векселів в Україні (у редакції на дату укладення додаткової угоди та видачі спірних векселів) видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, фінансових векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.

За частиною 2 вказаної статті на момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов 'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Частиною 3 статті встановлено, що умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов`язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем.

Видача векселю, тобто передача цінного паперу від векселедавця першому векселедержателю є двостороннім правочином, який підпадає під дію частини 1 статті 4 Закону України Про обіг векселів в Україні . Зокрема, це слідує також із частини 3 даної статті, відповідно до якої у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем. Тобто, лише після видачі векселю (і внаслідок його видачі) відносини сторін вже регулюються вексельним законодавством.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 постанови Пленуму Верхового Суду України від 8 червня 2007 року за № 5 Про деякі питання практики розгляду спорів, повязаних з обігом векселів вексельні правочини (зокрема, щодо видачі, акцептування (в тому числі в порядку посередництва), індосування, авалювання та оплати векселя) регулюються не тільки нормами спеціального вексельного законодавства, а й загальними нормами цивільного законодавства про угоди та зобов`язання (статті 202 - 211, 215 - 236, 509 - 609 ЦК України). Правочини, на підставі яких було видано (передано) вексель, можуть бути визнані судом недійсними у випадках, передбачених статтями 215-236 ЦК України, із застосуванням між сторонами загальних правових наслідків недійсності правочинів. Визнання судом зазначених правочинів недійсними не спричиняє недійсність векселя як цінного папера та не перериває індосаментний ряд.

Згідно абзацу 2 пункту 8 постанови правочини, на підставі яких було видано (передано) вексель, можуть бути визнані судом недійсними у випадках, передбачених статтями 215-236 ЦК України, із застосуванням між сторонами загальних правових наслідків недійсності правочинів. Визнання судом зазначених правочинів недійсними не спричиняє недійсність векселя як цінного папера та не перериває індосаментний ряд.

Правочини, що не відповідають вимогам закону, визнаються недійсними судом відповідно до статті 215 ЦК України. Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Отже, правочини з видачі векселя регулюються загальними нормами цивільного законодавства, оскільки грошові зобов`язання щодо платежу саме за векселем виникають після і внаслідок правочину з видачі, і не раніше в силу статті 4 Закону України Про обіг векселів в Україні .

Положення частини 2 статті 16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину.

Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Також, відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України Про обіг векселів в Україні умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов`язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі передачі векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем.

Судом встановлено, що розрахунки із застосуванням векселів проводилися саме на виконання договору про відступлення права вимоги, укладеного сторонами 13 лютого 2013 року, та на підставі додаткової угоди до договору про відступлення права вимоги, укладеної 24 грудня 2014 року, якою внесено зміни до договору про відступлення права вимоги в частині порядку розрахунків сторін.

У даному випадку, з огляду на правила частини 3 статті 4 Закону України Про обіг векселів в Україні , з моменту складання та підписання акта приймання-передачі векселів від 24 грудня 2014 року виникли грошові зобов`язання щодо платежу за векселем, а грошові зобов`язання щодо сплати ціни продажу за договором відступлення припинилися.

Векселі були отримані відповідачем не як засіб оформлення заборгованості за договором, а як припинення грошових зобов`язань щодо оплати ціни продажу за договором відступлення, що й обумовило виникнення інших грошових зобов`язань щодо платежу за векселями. У зв`язку з цим, векселі необхідно сприймати як такі, що видані для оплати придбаного майнового права.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для узгодження сторонами порядку розрахунку за договором відступлення за допомогою простих векселів, оскільки це не порушує норми чинного законодавства.

Векселі бувають двох видів: звичайний, простий та переказний (тратта).

В основі поділу векселів на прості та переказні лежить розрізнення їх за суб 'єктом, що здійснює оплату.

Простий вексель являє собою борговий цінний папір, який містить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця виплатити певну суму грошей при настанні певного терміну.

Переказний вексель - це борговий цінний папір, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження креди тора, адресоване боржнику, про те, щоб останній виплатив за пред 'явленням або в день, указаний у векселі, певну суму гро шей певній особі, або за наказом останньої, або пред'явнику векселя.

За правилами частини 2 статті 4 Закону України Про обіг веселів в Україні правило щодо необхідності мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов 'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем, стосуються видачі переказних, а не простих векселів, передання яких мало місце за оскаржуваною угодою.

Предметом укладеного сторонами договору була передача простих векселів.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для визнання оскаржуваної додаткової угоди недійсною з підстав її невідповідності вимогам ст. 4 Закону України Про обіг векселів в Україні .

Висновки за результатами розгляду

Згідно правил статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статтей 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, сторона, яка звернулася до суду, повинна довести належними та допустимими доказами вимоги, що нею заявлені, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Саме позивач мав довести в ході розгляду справи обґрунтованість кожного свого посилання.

На підставі частини 1 статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини 2 вказаної статті письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

За клопотанням представника відповідача ухвалою суду від 19 лютого 2020 року у позивача було витребувано оригінали письмових документів, долучених до позовної заяви у копіях, вірність яких не засвідчена у встановленому порядку, в тому числі, оскаржуваної додаткової угоди.

Позивач на виконання вимог ухвали суду не надав оригінали письмових документів, посилаючись на їх відсутність.

Оригінали документів не надані на вимогу суду відповідачем.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з мотивів відсутності оригіналів письмових документів, які підтверджують наявність зобов 'язальних відносин між сторонами.

У частині 1 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно з частиною 2 статті 174 ЦПК України, відзив на позовну заяву (відзив) є заявою по суті справи.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача визнав факт укладання договору відступлення, оспорюваної додаткової угоди до нього, акта приймання-передачі векселів та отримання векселів відповідачем, не оспорив їх змісту. Суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності обставин, які підтверджені вказаними доказами.

Поряд з цим, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що всі обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є доведеними.

В ході розгляду справи позивачем не доведено той факт, що пункт 1 додаткової угоди до договору б/н про відступлення права вимоги від 13 лютого 2013 року суперечить частинам 1 та 2 статті 4 Закону України Про обіг векселів в Україні , що могло вказувати на недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 203 ЦК України та, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, могло бути підставою недійсності правочину.

Вирішення питання про судові витрати

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд ухвалює рішення про повернення внесеної суми судового збору позивачу у випадку задоволення позову.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, понесені позивачем витрати не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 76 - 81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю ВП Скіф до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 1 Розділу ХШ Перехідні положення ЦПК України в новій редакції до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ВП Скіф , код ЄДРПОУ 34374620, адреса місцезнаходження : Київська область, місто Миронівка, вулиця Чкалова, 38 Д.

Відповідач: ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Дарницьким РВ ГУ МВС України в місті Києві 26 квітня 2005 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_1 .

Суддя підпис Л.О. Капшук

Згідно з оригіналом

Суддя Л.О. Капшук