Постанова

від 15.04.2021 по справі 757/76516/17-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 757/76516/17-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2616/2021

Головуючий у суді першої інстанції: Капшук Л.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Чобіток А.О., Рейнарт І.М.

при секретарі - Зиль Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВП Скіф до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним,

за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю ВП Скіф - Арсоєва Романа Таймуразовича на рішення Миронівського районного суду Київської області від 11 вересня 2020 року,

встановив:

у грудні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, про визнання правочину недійсним, посилаючись на те, що 12 лютого 2013 року ОСОБА_1 та ТОВ ВП Скіф уклали договір відступлення права вимоги, предметом якого стало зобов`язання відповідача передати позивачу право вимоги до ТОВ Торговий Дім Скіф за кредитним договором, укладеним між ТОВ Торговий Дім Скіф та АКБ ТАС - Комерцбанк від 20 червня 2008 року, в розмірі 3 940 886,07 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день укладання договору відступлення складало 31 499 502,36 грн.

24 грудня 2014 року сторони уклали Додаткову угоду до договору відступлення, якою змінили порядок розрахунків за договором. Зокрема, сторони передбачили, що сплату ціни продажу права вимоги позивач здійснює шляхом видачі п`яти простих векселів, кожний на суму 6 600 000 грн. 00 коп., на загальну суму 33 000 000 грн. 00 коп. зі строком погашення до 31 грудня 2018 року.

Позивач вважав, що вказана додаткова угода суперечить вимогам ч. 1 ст. 4 Закону України Про обіг векселів в Україні , оскільки додаткова угода передбачає видачу векселів за відступлення права вимоги, що не є товаром. Крім того, сума зобов`язань, які позивач (векселедавець) мав перед відповідачем є меншою за суму, на яку позивач зобов`язався видати векселі відповідачу, оскільки в рахунок виконання зобов`язання зі сплати 31 499 502 грн. 36 коп. передбачено видачу позивачем векселів на загальну суму 33 000 000 грн.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 11 вересня 2020 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, представник ТОВ ВП Скіф - Арсоєв Р.Т. подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та порушення норм процесуального права.

В судове засідання, призначене на 18.02.2021 представник позивача - Арсоєв Р.Т. не з`явився, направивши до суду клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що він в цей буде здійснювати представництво в іншому судовому процесі.

В судове засідання 15.04.2021 представник позивача - Арсоєв Р.Т. також не з`явився, направивши до суду клопотання, в якому вказав, що просить відкласти розгляд справи через введеня в м. Києві карантинні обмеження та відсутністю у нього технічних можливостей взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що представник позивача - Арсоєв Р.Т. повідомлений належним чином про дату, час і місце судового засідання, а повідомлені ним причини не є поважними, колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, представник позивача зазначав, що 12.12.2013 між ним та ОСОБА_1 було укладено Договір відступлення права вимоги,предметом якого було зобов`язання відповідача передати позивачу право вимоги до ТОВ Торговий дім Скіф за Кредитним договором №818 К-Н від 20.06.2008, укладеним між ТОВ Торговий дім Скіф (позичальник) та АКБ ТАС-Комерцбанк в розмірір 3 940 886,07 дол. США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день укладання Договору відступлення складало 31 499 502 грн. 36 коп. Саме вказану суму складала ціна продажу права вимоги. 24.12.2014 сторони уклали Додаткову угоду до Договору відступлення, якою змінили порядок розрахунків за Договором відступлення. В п. 1 Додаткової угоди сторони внесли зміни до пункту 3 Договору відступлення, шляхом його викладення в новій редакції, за якою сторони передбачили, що сплату ціни продажу права вимоги позивач здійснює шляхом видачі п`яти простих векселів кожний на суму 6 600 000 грн., на загальну суму 33 000 000 грн., зі строком погашення до 31.12.2018. Того ж дня позивач видав 5 простих векселів Серії АА №143930, №143931, №143932, №143934, №143935, кожний на суму 6 600 000 грн. та підписали про це Акт приймання-передачі векселів.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 11 вересня 2020 року у задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для визнання оскаржуваної додаткової угоди недійсною з підстав її невідповідності вимогам ст. 4 Закону України Про обіг векселів в Україні . Одночасно суд зазначив в рішенні про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з мотивів відсутності оригіналів письмових документів, які підтверджують наявність зобов`язальних відносин між сторонами.

Як видно з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду з даним позовом, додав до позовної заяви світлокопії Договору відступлення права вимоги б/н та без дати (із зазначенням в тексті договору в Розділі Визначення термінів та тлумачення Договір означає цей Договір відступлення права вимоги б/н від 12 лютого 2013 року), та Додаткової угоди до Договору б/н про відступлення права вимоги від 13 лютого 2013 року.

В судовому засіданні 30 грудня 2019 року представник відповідача - ОСОБА_4 заявив клопотання про витребування у позивача оригіналів письмових документів, які додані до позовної заяви в копіях. Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 30 грудня 2019 року клопотання було задоволено.

15 січня 2020 року представник позивача - Круковський Д.Б. подав до суду клопотання, в якому просив витребувати у ОСОБА_1 оригінали Договору відступлення права вимоги б/н від 13.02.2013, Додаткової угоди від 24.12.2014 до Договору відступлення права вимоги б/н від 13.02.2013, Акт приймання-передачі векселів від 24.12.2014 до Додаткової угоди від 24.12.2014, векселів Серії АА №143930, №143931, №143932, №143934, №143935. В клопотанні було зазначено, що позивач позбавлений можливості їх надати через втрату, оригінали наявні у відповідача, у позивача відсутні правові підстави для самостійного отримання оригіналів документів.

16 січня 2020 року представник позивача Арсоєв Р.Т. подав заяву, в якій зазначив, що обставини не підлягають доказуванню, а тому відсутня необхідність у витребувані документів на їх підтвердження.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 19 лютого 2020 року було задоволено клопотання представника позивача про витребування оригіналів Договору відступлення права вимоги б/н від 13.02.2013, Додаткової угоди від 24.12.2014 до Договору відступлення права вимоги б/н від 13.02.2013, Акт приймання-передачі векселів від 24.12.2014 до Додаткової угоди від 24.12.2014, векселів Серії АА №143930, №143931, №143932, №143934, №143935 у відповідача ОСОБА_1 для огляду в судовому засіданні.

В березні 2020 року ОСОБА_1 подав через свого представника ОСОБА_4 заяву, в якій вказав, що він є директором компанії МС ГРУП КОРПОРЕЙШН , яка була учасником ТОВ ВП Скіф . В жовтні 2017 року були проведені зміни в складі учасників ТОВ ВП Скіф , в результаті чого він втратив контроль над товариством. Оригінали вказаних документів у нього відсутні.

Відповідно до положень ч. 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України ).

В статті 95 ЦПК України закріплено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено у порядку, встановленому законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електрону копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

В апеляційній скарзі представник позивача посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що сторони даної справи визнають всі обставини, що мали бути встановлені при вирішенні даної справи. Зокрема, це факт укладення Договору, Додаткової угоди, розміру зобов`язань за договором та суму векселів. Також апелянт посилався на положення ст. 84 ЦПК України, відповідно до ч. 1 якої обставини, що визнаються сторонами не підлягають доказуванню.

Натомість ст. 84 ЦПК України регулює порядок витребування доказів судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Однак встановлення факту вчинення правочину в даному випадку не може розглядатись як встановлення обставини, яка визнається учасниками справи. Крім того, позивач вказав, що передачу векселів було оформлено Актом прийому-передачі, однак такого документу в матеріали справи не надав. Також мають місце розбіжності щодо дати укладення Договору відступлення права вимоги б/н, який датований 12.02.2013, тоді як Додаткова угода укладена 24 грудня 2014 року до Договору про відступлення права вимоги від 13 лютого 2013 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною особою та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 статті 206 цього Кодексу.

В чч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України закріплено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

При зверненні до суду із апеляційною скаргою апелянтом не було наведено фактичних обставин, які не були враховані судом першої інстанції.

Положення ст. 218 ЦК України регулюють наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину, тоді як вказані позивачем правочини, вчинялись письмово.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про обіг векселів в Україні векселі (переказні і прості) складаються в документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені в бездокументарну форму (знерухомлені).

Разом з тим, позивач при зверненні до суду посилався на те, що ним були видані прості векселі в документарній формі, які були передані ОСОБА_1 та надав світлокопії векселів, які мали зберігатися у ОСОБА_6 і наявність яких він заперечує.

Тому суд першої інстанції, посилаючись на відсутність оригіналів вказаних вище документів як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимоги, безпідставно вдався до оцінки обґрунтованості заявлених позивачем вимог про недійсність Додаткової угоди від 24.12.2014.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині, яку слід викласти в редакції цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю ВП Скіф - Арсоєва Романа Таймуразовича задовольнити частково.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 11 вересня 2020 року змінити та викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 21 квітня 2021 року.

Головуючий

Судді