Постанова

від 29.09.2020 по справі 911/3731/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2020 р. Справа№ 911/3731/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Майданевича А.Г.

Калатай Н.Ф.

За участі секретаря судового засідання Прохорової Г.С.

представників сторін: згідно з протоколом судового засідання

розглянувши матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 та Споживчого товариства Крокус

на рішення Господарського суду міста Києва

від 29.05.2020

у справі № 911/3731/17 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сонячний квартал

до Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача:1. Споживчого товариства Крокус

2. Споживчого товариства Транзит-2008

3. Київської обласної спілки споживчих товариств

4. Броварського автотранспортного підприємства Броварської районної спілки споживчих товариств

про усунення перешкод у користуванні майном та стягнення 871 031,98 грн.

та за зустрічним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777

до Товариства з обмеженою відповідальністю Сонячний квартал

про визнання недійсним договору оренди

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Сонячний квартал (далі - ТОВ Сонячний квартал ) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 (далі - ТОВ Автокар-777 ), треті особи - Споживче товариство Крокус (далі - СТ Крокус ), Споживче товариство Транзит-2008 (далі - СТ Транзит-2008 ) та Київської обласної спілки споживчих товариств, про усунення перешкод у користуванні майном та стягнення 871 031,98 грн., та за зустрічним позовом ТОВ Автокар-777 до ТОВ Сонячний квартал про визнання недійсним договору оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки відповідач не звільнив орендовані приміщення загальною площею 5 252,7 кв.м, які розташовані за адресою: м. Бровари, вул. Богунська, 22, а орендну плату вчасно і в повному обсязі не сплатив, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 480 000,00 грн., пеню в сумі 7 024,67 грн., три проценти річних у розмірі 3 198,16 грн., суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 7 475,82 грн., штраф за неналежне виконання зобов`язання в сумі 32 000,00 грн., штраф за прострочення передачі об`єкту оренди в сумі 341 333,33 грн. та усунути перешкоди у користуванні належним йому майном шляхом виселення відповідача з орендованих приміщень.

Товариство з обмеженою відповідальністю Автокар-777 звернулося до Господарського суду Київської області із зустрічною позовною заявою.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним договору оренди №02/13 від 01.11.2013 з підстав відсутності повноважень у ТОВ Сонячний квартал для передання в оренду нежилих приміщень загальною площею 5 252,7 кв.м, які розташовані за адресою: м. Бровари, вул. Богунська, 22.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.12.2017 прийнято зустрічний позов ТОВ Автокар-777 для спільного розгляду з первісним позовом ТОВ Сонячний квартал у справі № 911/3731/17.

Ухвалою Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3731/17 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сонячний квартал до Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Споживчого товариства Крокус , Споживчого товариства Транзит-2008 , Київської обласної спілки споживчих товариств про усунення перешкод у користуванні майном та стягнення 871 031,98 грн та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 до Товариства з обмеженою відповідальністю Сонячний квартал про визнання недійсним договору оренди передано на розгляд за встановленою (територіальною) підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2020 у справі №911/3731/17 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Сонячний квартал задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сонячний квартал основний борг у розмірі 480 000 грн. 00 коп., пеню у розмірі 6 844 грн. 94 коп., три проценти річних у розмірі 3 198 грн. 16 коп., інфляційні у розмірі 7 475 грн. 82 коп., штраф за неналежне виконання зобов`язання у розмірі 32 000 грн. 00 коп., штраф за прострочення передачі об`єкту оренди у розмірі 341 333 грн. 33 коп. та судовий збір у розмірі 14 662 грн. грн. 78 коп.

Провадження у справі в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОКАР-777 усунути перешкоди у здійсненні права користування нерухомим майном Товариства з обмеженою відповідальністю Сонячний квартал шляхом виселення з нежитлових приміщень закрито.

В іншій частині в задоволенні первісних позовних вимог відмовлено.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 відмовлено повністю.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що первісний позов підлягає задоволенню частково, зустрічний позов є необґрунтованим, тому задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Автокар-777 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2020 у справі №911/3731/17 у повному обсязі та прийняти нове судове рішення, відповідно до якого відмовити у задоволенні первісного позову у повному обсязі, зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції в повному обсязі не досліджено обставини, що мають значення для справи, чим порушено ст. 86 ГПК України, що призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права при розгляді позовних вимог.

Також, не погодившись з прийнятим рішенням, Споживче товариство Крокус звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2020 у справі №911/3731/17 у частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 штрафу за прострочення передачі об`єкту оренди у сумі 341 333,33 грн. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Сонячний квартал про стягнення штрафу за прострочення передачі об`єкту оренди у сумі 341 333,33 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв`язку із чим висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2020 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., суддів Сітайло Л.Г., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2020 у справі №911/3731/17, призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2020 у справі №911/3731/17, повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 21.07.2020.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2020, у зв`язку з перебуванням судді Сітайло Л.Г. у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №910/3731/17 колегію суддів у складі головуючого судді: Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М., Владимиренко С.В.

21.07.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 прийнято справу до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Владимиренко С.В. та призначено справу до розгляду на 25.08.2020, у зв`язку із чим клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 від 21.07.2020 про відкладення розгляду справи не розглядалося.

21.08.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2020, у зв`язку з перебуванням суддів Гаврилюка О.М. та Владимиренко С.В. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2020 у справі №911/3731/17 колегію суддів у складі головуючого судді: Ткаченка Б.О., суддів: Майданевич А.Г., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 прийнято справу №911/3731/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2020 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Майданевич А.Г., Калатай Н.Ф., розгляд справи №911/3731/17 призначено на 29.09.2020, у зв`язку із чим клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 від 21.08.2020 про відкладення розгляду справи не розглядалося.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 25.08.2020 для розгляду апеляційної скарги Споживчого товариства Крокус на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2020 у справі №911/3731/17 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., суддів Гаврилюк О.М., Владимиренко С.В.

25.08.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Споживчого товариства Крокус надійшло клопотання про відкладення розгляду справи №911/3731/17 у зв`язку із тим, що Споживчим товариством Крокус також було подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Споживчого товариства Крокус на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2020 у справі №911/3731/17, апеляційну скаргу Споживчого товариства Крокус прийнято до спільного розгляду з раніше поданою апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 в одному апеляційному провадженні, призначено до розгляду апеляційну скаргу Споживчого товариства Крокус на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2020 у справі №911/3731/17 на 29.09.2020, у зв`язку із чим клопотання Споживчого товариства Крокус від 25.08.2020 про відкладення розгляду справи не розглядалося.

28.09.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване неможливістю направити свого представника у судове засідання.

29.09.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Споживчого товариства Крокус надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване неможливістю направити свого представника у судове засідання.

Суд відмовляє у задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 та Споживчого товариства Крокус про відкладення розгляду справи з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16.

Оскільки явка сторін у судове засідання 29.09.2020 судом обов`язковою не визнавалася, правова позиція сторін висловлена ними у заявах по суті справи, неявка представників апелянтів не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд вважає матеріали справи достатніми для прийняття рішення по суті спору, апелянтами не було належним чином доведено факту неможливості направлення уповноважених представників у судове засідання 29.09.2020, а також неможливості розгляду спору в такому судовому засіданні за їхньої відсутності, у зв`язку з чим вказані клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягають.

Позиції учасників справи

Представники апелянтів у судове засідання не прибули, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Представники Товариства з обмеженою відповідальністю Сонячний квартал у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримали доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представники Споживчого товариства Транзит-2008 , Київської обласної спілки споживчих товариств, Броварського автотранспортного підприємства Броварської районної спілки споживчих товариств у судове засідання не прибули, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, свою позицію щодо змісту і вимог апеляційної скарги не висловили.

Враховуючи те, що явка представників учасників справи судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалася, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений статтею 273 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість апеляційного перегляду справи за відсутності представників усіх учасників справи у судовому засіданні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

01.11.2013 між ТОВ Сонячний квартал (далі - орендодавець) та ТОВ Автокар-777 (далі - орендар) був укладений договір оренди №02/13 (далі - договір), згідно з умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення: (яйцесклад, загальною площею 265,4 кв.м; бойню нову, загальною площею 415,9 кв.м; бокси АТП, загальною площею 1 068,3 кв.м; адмінбудівлю заготконтори, загальною площею 69,7 кв.м; адмінбудівлю АТП, загальною площею 202,6 кв.м; шкіряний склад, загальною площею 181,3 кв.м; бойню стару, загальною площею 322,5 кв.м) загальною площею 2 525,7 кв.м, розташовані за адресою: місто Бровари, вулиця Богунська, 22, про що сторонами підписано акт прийому - передачі об`єкту нерухомості у відповідності до договору оренди №02/13 від 01.11.2013.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що строк оренди за даним договором починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення та продовжується протягом 35-ти місяців (строк оренди).

Відповідно до п. 2.3 договору після закінчення або дострокового припинення строку оренди орендар протягом 5-ти днів повертає орендодавцю приміщення за актом приймання - передачі (повернення) приміщень, у стані, не гіршому від того, в якому приміщення перебували на дату отримання їх у користування орендарем, враховуючи нормальний знос протягом строку оренди. Орендодавець та орендар спільно перевіряють приміщення на предмет будь-якого пошкодження, заподіяного не внаслідок нормального зносу. З моменту підписання акту приймання - передачі (повернення) приміщень, припиняється нарахування орендної плати та інших платежів.

За змістом п. 3.2 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 01.09.2014, розмір орендної плати на місяць за всі орендовані приміщення становить: 80 000,00 грн. з т.ч. ПДВ.

Сума щомісячної орендної плати зазначеної в п. 3.2 договору включає в себе: - вартість користування відповідачем приміщенням протягом відповідного місяця; - плату за землю (земельний податок або орендну плату за земельну ділянку державної або комунальної власності). Орендна плата індексації не підлягає.

Згідно з п. 3.3 договору орендна плата нараховується:

за перший місяць оренди (місяць у якому приміщення було передано в відповідачу за актом прийому - передачі) - з дати передачі приміщення за актом прийому - передачі по останнє число місяця (п. 3.3.1 договору);

за наступні місяці оренди - з першого числа місяця по останнє число місяця (п. 3.3.2 договору);

за останній місяць оренди - з першого числа останнього місяця оренди до дати підписання сторонами акту прийому - передачі (п. 3.3.3 договору).

Відповідно до п. 3.5 Договору орендар сплачує орендну плату щомісяця авансовим платежем не пізніше, ніж на 15-й день поточного календарного місяця, за який здійснюється оплата, на підставі рахунку - фактури позивача. Позивач повинен виставити рахунок - фактуру на сплату орендної плати за поточний місяць не пізніше, ніж за 5 банківських днів до 10 числа кожного календарного місяця. Рахунок - фактура попередньо виставляється по факсимільному зв`язку з наступним обов`язковим наданням позивачем оригіналу.

У пункті 3.9 договору сторони погодили, що по закінченню кожного фінансового року сторони переглядають розмір орендної плати, а також сторони в будь - який час можуть ініціювати перегляд розміру орендної плати. Зміни розміру орендної плати встановлюються за взаємною домовленістю сторін і викладаються в письмовому виді, шляхом укладання додаткової угоди до договору.

01.09.2015 між сторонами підписано додаткову угоду №2 до договору, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди змінити п. 8.2. договору оренди та викласти його в наступній редакції п. 8.2. До 31 грудня 2016 року припинення дії договору можливо тільки за взаємною згодою сторін. Починаючи з 1 січня 2017 року орендодавець та орендар мають право в односторонньому порядку відмовитись від цього договору, письмово попередивши про це іншу сторону в строк не менше ніж за 6 (шість) місяців. У разі відмови однієї із сторін від договору, договір є розірваним з дати визначеної в повідомленні, підписання окремої додаткової угоди про припинення не обов`язкове .

03.01.2017 орендодавець направив на адресу орендаря лист-попередження про відмову від договору, у якому повідомив останнього про односторонню відмову від договору на підставі п. 8.2 договору, та запропонував йому звільнити орендовані приміщення у встановленому порядку.

Листом №52 від 07.02.2017 орендар повідомив орендодавця про те, що лист №62/01 від 03.01.2017, який був направлений останнім на адресу орендаря, останнім втрачений, у зв`язку з чим, орендар просив повторно направити його кур`єром. Крім цього, орендар просив орендодавця здійснити перерахунок орендної плати, у зв`язку із зменшенням площі орендованих приміщень.

15.02.2017 орендодавець направив на адресу орендаря відповідь на лист №52 та направив копію листа №62/01, а також повторно повідомив про те, що листом №62/01 орендодавець попередив орендаря про припинення дії договору. Крім цього, у зменшенні розміру орендної плати орендодавцем орендарю було відмовлено.

Звертаючись із листом №75 від 23.02.2017 до орендодавця, орендар повторно просив орендодавця переглянути розмір орендної плати.

17.03.2017 орендодавець звернувся до орендаря із претензією про сплату боргу №68/03 та повідомленням про відмову від договору №67/03, у яких просив орендаря сплатити борг по орендній платі та повідомив про відмову від договору оренди.

24.03.2017 орендар направив на адресу орендодавця лист №113, в якому орендар повідомив орендодавця про те, що проти розірвання договору заперечує та вважає його таким, що порушує його права, а листом №125 від 11.04.2017 орендар повідомив орендодавця про часткову оплату орендної плати.

З урахуванням наведених обставин, орендодавець звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні майном та стягнення 871 031,98 грн.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, орендар стверджував, що орендодавцем його було введено в оману щодо наявності у останнього повноважень як власника об`єкту для передання в оренду нежилих приміщень загальною площею 5 252,7 кв.м, які розташовані за адресою: м. Бровари, вул. Богунська, 22, у зв`язку із чим просив визнати недійсним договір оренди №02/13 від 01.11.2013.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Спір у справі за первісним позовом виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача за первісним позовом, виконанням відповідачем за первісним позовом грошового зобов`язання зі сплати орендної плати та неповерненням приміщення після закінчення строку дії Договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, між сторонами виникли орендні правовідносини, правове регулювання яких передбачено Главою 58 Цивільного кодексу України та Главою 30 Господарського кодексу України.

На підставі вказаного договору між сторонами виникли господарські зобов`язання, зокрема майново-господарські зобов`язання згідно з положеннями ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України).

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи (актом приймання-передачі до Договору від 01.11.2013) підтверджується факт передачі в оренду, прийняття відповідачем та користування ним спірними приміщеннями за Договором.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.5 Договору відповідач сплачує орендну плату щомісяця авансовим платежем не пізніше, ніж на 15-й день поточного календарного місяця, за який здійснюється оплата, на підставі рахунку - фактури позивача.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач за первісним позовом у період з 16.02.2017 по 14.07.2017 неналежним чином виконував свої обов`язки зі сплати орендної плати за орендоване майно, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 80 000,00 грн. за вказаний період.

Доводи відповідача за первісним позовом про те, що з 07.02.2017 ним вчинялись дії щодо узгодження із позивачем за первісним позовом суми орендної плати у зв`язку зі зменшенням загальної площі орендованого майна та зменшення орендної плати, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.

Пунктом 3.9 Договору встановлено, що по закінченню кожного фінансового року сторони переглядають розмір орендної плати, а також сторони в будь-який час можуть ініціювати перегляд розміру орендної плати. Зміни розміру орендної плати встановлюються за взаємною домовленістю сторін і викладаються в письмовому виді, шляхом укладання додаткової угоди до договору.

Відповідач за первісним позовом не надав доказів на підтвердження факту укладення сторонами відповідної додаткової угоди щодо зміни розміру орендної плати у зв`язку зі зменшенням загальної площі орендованого майна, що свідчить про недосягнення взаємної домовленості сторін на внесення змін до Договору.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сторонами в порядку, передбаченому п. 3.9 Договору, не було внесено змін щодо розміру орендної плати, а тому, відповідно до п. 3.2 Договору, розмір орендної плати становить 80 000,00 грн. на місяць.

Пунктом 8.2 Договору в редакції додаткової угоди № 2 від 01.09.2015 встановлено, що до 31 грудня 2016 року припинення дії договору можливо тільки за взаємною згодою сторін. Починаючи з 1 січня 2017 року орендар та орендодавець мають право в односторонньому порядку відмовитись від цього договору, письмово попередивши про це іншу сторону в строк не менше ніж за 6 (шість) місяців. У разі відмови однієї із сторін від договору, договір є розірваним з дати визначеної в повідомленні, підписання окремої додаткової угоди про припинення не обов`язкове.

Як вбачаться з матеріалів справи, 03.01.2017 позивачем за первісним позовом було направлено на адресу відповідача за первісним позовом лист №62/01 від 03.01.2017 про відмову від договору, в якому позивач за первісним позовом скористався правом, наданим п. 8.2 Договору оренди, та відмовився від договору. У вказаному листі зазначено, що договір оренди буде вважатися припиненим (розірваним) з 03.07.2017.

13.01.2017 відповідач за первісним позовом отримав лист №62/01 від 03.01.2017, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Таким чином, Договір припинив свою дію 14.07.2017, що не заперечується його сторонами.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною 2 ст. 795 Цивільного кодексу України передбачено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

У пункті 2.3 Договору сторони погодили, що після закінчення або дострокового припинення строку оренди орендар протягом 5-ти днів повертає орендодавцеві приміщення за актом приймання-передачі (повернення) приміщень у стані, не гіршому від того, в якому приміщення перебували на дату отримання їх у користування орендарем, враховуючи нормальний знос протягом строку оренди. Орендодавець та орендар спільно перевіряють приміщення на предмет будь-якого пошкодження, заподіяного внаслідок нормального зносу. З моменту підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщень, припиняється нарахування орендної плати та інших платежів.

Згідно з пунктом 3.3.3 Договору орендна плата нараховується за останній місяць оренди - з першого числа останнього місяця оренди до підписання сторонами акту прийому-передачі.

Таким чином, згідно з умовами договору з першого числа останнього місяця оренди до підписання сторонами акту прийому-передачі на відповідача за первісним позовом поширюється і відповідальність за несвоєчасне внесення орендних платежів, обумовлених договором між сторонами.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту передачі (повернення) відповідачем за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом орендованих за Договором приміщень за актом приймання-передачі.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У пункті 8.4 Договору сторони погодили, що припинення або розірвання цього договору не звільняє сторони від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ними своїх зобов`язань за цим договором, а також не звільняє сторони від виконання ними своїх зобов`язань за цим договором, що виникли в період дії договору, але не виконаних належним чином на момент його розірвання або припинення, і зобов`язань за цим договором, що виникли внаслідок його розірвання або припинення.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що зобов`язання відповідача за первісним позовом сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном не припиняється, оскільки сторони у договорі погодили, що припинення такого зобов`язання пов`язане з моментом повернення орендованого майна, а не з моментом припинення дії договору.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів погоджуються з висновком суду першої інстанції про правомірність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом орендної плати у розмірі 400 000,00 грн. за період з 15.07.2017 по 27.11.2017.

Разом із тим, не ґрунтуються на положеннях цивільного законодавства доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 про те, що на рівні чинного законодавства передбачений єдиний правовий наслідок неповернення майна за договором найму після його припинення - право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, інших наслідків, зокрема права нарахування орендної плати після припинення зобов`язань за договором оренди ГК України, ЦК України не містять.

Так, ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частина 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, на яку посилається Товариство з обмеженою відповідальністю Автокар-777 в обґрунтування своїх доводів, передбачає право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, та не вказує про неможливість відступити від зазначеного положення.

Оскільки у п. 2.3 договору сторони погодили, що нарахування орендної плати та інших платежів припиняється з моменту підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщень, застосуванню до спірних відносин у разі прострочення наймачем повернення речі підлягають саме положення договору щодо плати за користування річчю за час прострочення у розмірі орендної плати.

При цьому відповідні положення договору жодним чином не порушують права орендаря та не покладають на нього додаткову відповідальність, оскільки обсяг відповідальності за порушення орендарем обов`язку щодо своєчасного повернення речі, встановлений договором, є меншим, ніж той, що встановлений законом.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом пені у розмірі 7 024,67 грн. та штрафу у розмірі 32 000,00 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати орендних платежів у період з 16.02.2017 по 14.07.2017 колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач за первісним позовом у встановлений строк свого обов`язку щодо внесення орендних платежів не виконав, та відповідно до положень ст. 612 Цивільного кодексу України вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до п. 9.2.1 Договору за порушення строків сплати орендної плати та інших платежів згідно п. 3.2 та п. 3.4 за договором, орендар сплачує на користь орендодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення. У разі прострочення понад 15 днів додатково до пені сплачує штраф у розмірі 10% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Нарахування неустойки здійснюється протягом всього строку прострочення незалежно від його тривалості та за погодженням сторін строк позовної давності для стягнення неустойки встановлюється тривалістю три роки.

З урахуванням наведених положень законодавства та умов укладеного між сторонами договору оренди, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом обов`язку щодо сплати орендних платежів за договором, враховуючи періоди заборгованості, пеня складає:

за лютий 2017 року:

з 16.02.2017 року до 01.03.2017 року, суму боргу в розмірі 80 000,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 14,0% (рішення НБУ від 26.01.2017 року №49 - рш), - 859,18 грн.;

з 02.03.2017 року до 20.03.2017 року, суму боргу в розмірі 80 000,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 14,0% (рішення НБУ від 02.03.2017 року 110-рш), - 1 166,03 грн.;

за березень 2017 року: з 16.03.2017 року до 06.04.2017 року, суму боргу в розмірі 80 000,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 14,0% (рішення НБУ від 02.03.2017 року 110-рш), - 1 350,14 грн.;

за квітень 2017 року: з 16.04.2017 року до 10.05.2017 року, суму боргу в розмірі 80 000,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 13,0% (рішення НБУ від 13.04.2017 року №232-рш), - 1 424,66 грн.;

за травень 2017 року: з 16.05.2017 року до 23.05.2017 року, суму боргу в розмірі 80 000,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 13,0% (рішення НБУ від 13.04.2017 року №232-рш), складає 455,89 грн.;

за червень 2017 року: з 16.06.2017 року до 14.07.2017 року, суму боргу в розмірі 80 000,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 12,5% (рішення НБУ від 25.05.2017 року №318-рш), складає 1 589,04 грн.

Отже, разом пеня складає 6 844,94 грн., які підлягають стягненню з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом.

Крім того, прострочення відповідачем за первісним позовом сплати орендної плати становить більше, ніж 15 днів, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 32 000,00 грн. штрафу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно вимог позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 3% річних у розмірі 3 198,16 грн. та інфляційних у розмірі 7 475,82 грн. за період прострочення зобов`язання зі сплати орендних платежів у період з 16.02.2017 по 27.11.2017 колегія суддів зазначає наступне.

За ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом 3% річних у розмірі 3 198,16 грн. та інфляційних у розмірі 7 475,82 грн.

Стосовно стягнення з відповідача за первісним позовом штрафу у розмірі 341 333,33 грн., нарахованого позивачем за первісним позовом за прострочення виконання зобов`язання з повернення орендованого приміщення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Враховуючи, що вищевказаними нормами встановлено, що саме наймач зобов`язаний у разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві предмет найму з оформленням відповідного документу (акту), який підписується сторонами договору, саме на наймача покладається першочерговий обов`язок довести вищевказаний факт повернення ним предмету найму.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/5255/17.

Відповідно до п. 2.3 Договору після закінчення або дострокового припинення строку оренди орендар протягом 5-ти днів повертає орендодавцеві приміщення за актом приймання-передачі (повернення) приміщень у стані, не гіршому від того, в якому приміщення перебували на дату отримання їх у користування орендарем, враховуючи нормальний знос протягом строку оренди. Орендодавець та орендар спільно перевіряють приміщення на предмет будь-якого пошкодження, заподіяного внаслідок нормального зносу. З моменту підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщень, припиняється нарахування орендної плати та інших платежів.

Таким чином, приписами чинного законодавства України та умовами Договору визначено обов`язок орендаря повернути орендоване майно саме на користь орендодавця.

Матеріалами справи підтверджується, що після закінчення строку дії Договору відповідач за первісним позовом не виконав зобов`язання з повернення на користь позивача за первісним позовом орендованих приміщень.

Відповідач за первісним позовом заперечує свою вину у неповерненні орендованих приміщень на користь позивача за первісним позовом, оскільки, за твердженнями відповідача за первісним позовом, станом на момент виникнення обов`язку з передачі такого майна право власності на нього вже не належало позивачу за первісним позовом.

Зокрема, відповідач за первісним позовом зазначає, що 25.07.2017 ним було отримано лист-вимогу від третьої особи 1, в якому остання повідомила відповідача за первісним позовом про те, що, відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду в справі №911/3871/16 від 12.07.2017 визнано право власності на об`єкти нерухомого майна, а саме: бойню нову, загальною площею 415,9 кв.м.; бокси АТП, загальною площею 1 068,3 кв.м, за Київською обласною спілкою споживчих товариств. У зв`язку з цим, третя особа 1 просила відповідача передати орендовані приміщення їй з метою збереження та подальшої передачі третій особі 3.

25.07.2017 між відповідачем за первісним позовом та третьою особою 1 був підписаний акт приймання-передачі нерухомого майна, відповідно до якого відповідач передав, а третя особа 1 прийняла нежитлові приміщення, а саме: бойню нову, загальною площею 415,9 кв.м.; бокси АТП, загальною площею 1 068,3 кв.м, розташовані за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, 22.

Також 17.08.2017 на адресу відповідача за первісним позовом надійшов лист - вимога від третьої особи 2, в якому остання повідомила відповідача за первісним позовом про те, що право власності позивача на адмінбудівлю заготконтори, загальною площею 69,7 кв.м, адмінбудівлю АТП, загальною площею 202,6 кв.м, та яйцесклад, загальною площею 265,4 кв.м, скасовано на підставі рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно КП Добробут Литвинівської сільської ради Київської області №36625957, №36625671, №36624057. У зв`язку з цим, третя особа 2 просила відповідача передати вищевказані приміщення їй з метою збереження.

17.08.2017 між відповідачем та третьою особою 2 був підписаний акт приймання-передачі нерухомого майна, згідно з яким відповідач передав, а третя особа 2 прийняла нежитлові приміщення, а саме адмінбудівлю заготконтори, загальною площею 69,7 кв.м, адмінбудівлю АТП, загальною площею 202,6 кв.м, та яйцесклад, загальною площею 265,4 кв.м, розташовані за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, 22.

27.09.2017 між відповідачем та третьою собою 3 був підписаний договір оренди №15, відповідно до умов якого третя особа 3 передала, а відповідач за первісним позовом прийняв у строкове платне користування нежилі приміщення (ангар, загальною площею 538 кв.м; склад будівельних матеріалів, загальною площею 674,4 кв.м.; бокси АТП, загальною площею 1 068,3 кв.м; бойню нову, загальною площею 415,9 кв.м), загальною площею 2 696,60 кв.м, (далі - майно), розташовані за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська (Анатолія Луценка), 22.

Крім того, за твердженнями відповідача за первісним позовом, під час дії Договору було демонтовано частину основних засобів об`єкта оренди, а саме: шкіряний склад загальною площею 181,3 кв.м та бойня стара загальною площею 322,5 кв.м, що унеможливило повернення такого майна позивачеві за первісним позовом.

Проте, за вірним висновком суду першої інстанції, зазначені твердження не спростовують наявність вини відповідача за первісним позовом у порушенні виконання зобов`язання з повернення об`єкта оренди на користь позивача з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що Господарським судом Київської області розглядалась справа №911/3871/16 за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств до ТОВ Сонячний квартал , Броварської районної спілки споживчих товариств, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, - СТ Крокус , СТ Транзит-2008 , Споживчого товариства Лелека , про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння та позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - СТ Крокус до ТОВ Сонячний квартал , Броварської районної спілки споживчих товариств, Київської обласної спілки споживчих товариств, СТ Транзит-2008 , про визнання права власності.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.04.2017 у задоволенні позовів Київської обласної спілки споживчих товариств та СТ Крокус відмовлено повністю. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 зазначене рішення суду було скасовано, позов Київської обласної спілки споживчих товариств задоволено повністю, у задоволенні позову СТ Крокус відмовлено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2017 рішення Господарського суду Київської області від 27.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.01.2018, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2018, у задоволенні позову Київської обласної спілки споживчих товариств відмовлено повністю. У задоволенні позову СТ Крокус відмовлено повністю.

Ухвалами Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 11.09.2018 та від 20.11.2018 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Київської обласної спілки споживчих товариств, СТ Транзит-2008 , СТ Крокус на рішення Господарського суду Київської області від 15.01.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2018 у справі № 911/3871/16.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача за первісним позовом на набуття третьою особою 3 права власності на бокси АТП, загальною площею 1 068,3 кв.м, та бойню нову, загальною площею 415,9 кв.м, є безпідставними.

Крім того, колегія суддів зазначає, що станом на момент звернення до відповідача за первісним позовом з листами - вимогами Споживчого товариства Крокус (від 25.07.2017) та Споживчого товариства Транзит-2008 (від 17.08.2017), договір оренди вже був припинений та відповідач за первісним позовом вже мав повернути об`єкт оренди саме позивачу за первісним позовом.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач, знаючи про існування свого обов`язку з повернення орендованого майна саме на користь орендодавця після закінчення строку дії Договору, свідомо не вчиняв дій щодо підписання акту приймання-передачі (повернення), натомість підписав акти приймання-передачі нерухомого майна з особами, які не були ні сторонами такого договору, ні власниками нерухомого майна.

Крім того, судом першої інстанції було вірно встановлено, що документи, які відповідач за первісним позовом надав на підтвердження передачі орендованих приміщень СТ Крокус та СТ Транзит-2008 , а саме: акти приймання-передачі нерухомого майна від 25.07.2017 та від 17.08.2017, не свідчать про жодну юридично значущу дію, та не можуть вважатися належними та допустимими доказами.

Так, дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків відповідно до положень ст. 202 Цивільного кодексу України є правочином.

Положеннями ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). (ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що між ТОВ Автокар-777 , СТ Крокус та СТ Транзит-2008 , а також між СТ Транзит - 2008 та Броварським автотранспортним підприємством Броварської районної спілки споживчих товариств не вчинено жодного правочину, який би міг вплинути на обсяг їх прав та обов`язків.

Відповідно до п.п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Міністерством фінансів України від 24.05.1995 №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Враховуючи наведене, акти приймання-передачі нерухомого майна від 25.07.2017, оформлені між ТОВ Автокар-777 та СТ Крокус , та від 17.08.2017 між ТОВ Автокар-777 та СТ Транзит-2008 та акт приймання-передачі нерухомого майна від 11.09.2018, оформлений між СТ Транзит-2008 та Броварським автотранспортним підприємством Броварської районної спілки споживчих товариств не можуть вважатися первинними документами, оскільки не містять достовірних відомостей про факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідач за первісним позовом в обґрунтування своїх доводів посилався на договір оренди №15 від 27.09.2017, укладений з Київською обласною спілкою споживчих товариств, предметом якого є нежитлові приміщення (ангар, загальною площею 538 кв.м.; склад будівельних матеріалів, загальною площею 674,4 кв.м; бокси АТП, загальною площею 1068,3 кв.м.; бойня нова, загальною площею 415,9 кв.м.).

Проте, матеріалами справи не підтверджується факт набуття Київською обласною спілкою споживчих товариств права власності на спірне майно.

Крім того, відповідачем за первісним позовом не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що останній не мав можливості і що ним вжито всіх залежних від нього заходів, щодо виконання умови п. 2.3 Договору та ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України, щодо належного оформлення повернення об`єктів нерухомості з оренди, шляхом укладання акту прийому передачі (повернення).

Згідно зі статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд наголошує на тому, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що неповернення об`єктів оренди за Договором відбулося виключно з вини самого відповідача за первісним позовом, який не повернув і не намагався повернути об`єкт оренди орендодавцю (ТОВ Сонячний квартал ) у визначений договором строк, а продовжував користування орендованим майном.

Відповідно до п. 9.2.3 Договору у разі прострочення передачі об`єкта, орендар зобов`язаний сплатити штрафні санкцій у розмірі орендної плати, яка визначається пропорційно кількості днів прострочення.

Згідно з положеннями статей 546, 549, 610, 611, 612 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України порушення зобов`язання надає кредитору право на стягнення з боржника неустойки, якщо її сплата передбачена договором або законом, а боржник не доведе наявність правових підстав для звільнення його від відповідальності.

Виходячи з аналізу ст. 230 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, вбачається, що штраф, передбачений ст. 230 Господарського кодексу України та ст. 549 ЦК України, та неустойка, передбачена ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є різними правовими інститутами.

Так, у п. 9.2.3 Договору сторони погодили, що орендар у випадку прострочення повернення об`єкта з оренди сплачує орендодавцю штраф у розмірі сумарної орендної плати за весь період прострочення.

Отже, умовами Договору передбачено застосування штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за порушення орендарем строків повернення об`єкта з оренди.

Водночас неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин за порушення наймачем обов`язку з повернення речі. Така неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією у розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України.

Під час подання первісної позовної заяви, позивачем за первісним позовом про стягнення з відповідача неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України не заявлялось.

З урахуванням викладеного, враховуючи всі докази в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ТОВ Автокар-777 на користь ТОВ Сонячний квартал штрафу за неповернення майна з оренди у розмірі 341 333,33 грн.

Стосовно позовних вимог позивача за первісним позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача за первісним позовом з нежитлових приміщень колегія суддів зазначає наступне.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач за первісним позовом вказував, що відповідач всупереч вимогам ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України та п. 2.3 Договору не звільнив орендоване приміщення та не підписав акт прийому-передачі і досі продовжує використовувати його.

Як вбачається із матеріалів справи, під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, державним виконавцем Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 06.03.2019 ВП№58431965, відкритого на виконання наказу Господарського суду Київської області №911/3731/17 від 18.02.2019 про зобов`язання відповідача за первісним позовом усунути перешкоди у здійсненні права користування нерухомим майном ТОВ Сонячний квартал шляхом виселення зі спірних нежитлових приміщень.

Вказана постанова мотивована тим, що боржником було добровільно звільнено нежитлові приміщення, що є предметом даного спору.

Також у матеріалах справи наявна копія листа позивача за первісним позовом №142/03 від 05.03.2019, поданого в межах виконавчого провадження ВП№58431965, з якого також вбачається, що станом на 05.03.2019 відповідач за первісним позовом добровільно звільнив зазначені у виконавчому провадженні приміщення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З урахуванням наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність предмету спору у даній справі в частині позовних вимог позивача за первісним позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача за первісним позовом з нежитлових приміщень та необхідність закриття провадження в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно зустрічних позовних вимог ТОВ Автокар-777 про визнання недійсним договору колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як роз`яснено в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом послався на те, що під час укладення між сторонами договору оренди, відповідач за зустрічним позовом ввів його в оману щодо власника майна, переданого в оренду відповідачу за первісним позовом.

Зокрема, позивач за зустрічним позовом послався на те, що під час укладення 06.06.2013 договорів купівлі-продажу: яйцескладу, загальною площею 265,4 кв.м; бойні нової, загальною площею 415,9 кв.м; бойні старої, загальною площею 322,5 кв.м, між відповідачем за зустрічним позовом та Споживчим товариством Лелека не було дотримано істотних умов договору, вважав вищевказані договори купівлі-продажу неукладеними.

На думку представника позивача за зустрічним позовом, у відповідача за зустрічним позовом відсутнє право власності на майно, передане в оренду позивачу за зустрічним позовом, у зв`язку з чим, просив суд визнати недійсним Договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до п. 1.2 Договору приміщення, що орендуються, знаходяться у власності відповідача за зустрічним позовом, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: № запису про право власності 1212818 реєстраційний № об`єкта нерухомого майна 7599932106; № запису про право власності 1212951 реєстраційний № об`єкта нерухомого майна 8409332106; № запису про право власності 1228205 реєстраційний № об`єкта нерухомого майна 8449232106; № запису про право власності 1227622 реєстраційний № об`єкта нерухомого майна 8408532106; № запису про право власності 1228662 реєстраційний № об`єкта нерухомого майна 7893332106; № запису про право власності 1226963 реєстраційний № об`єкта нерухомого майна 7778532106; № запису про право власності 1213020 реєстраційний № об`єкта нерухомого майна 7491232106. Загальна балансова вартість приміщення на момент підписання основного договору оренди становить 275 478,60 грн. (двісті сімдесят п`ять тисяч чотириста сімдесят вісім) грн. 60 коп. Позивач за зустрічним позовом має право використовувати приміщення, відповідно до умов, викладених у цьому договорі, для здійснення роботи автомобільного підприємства згідно видів діяльності, передбачених статутом ТОВ Автокар - 777 , на ведення якої позивач за зустрічним позовом має право, протягом строку оренди, який зазначений у п. 2.1 даного договору. Позивач за зустрічним позовом не має права використовувати приміщення в господарській діяльності, яка прямо заборонена законами України або є небезпечною. Всю відповідальність перед контролюючими органами та третіми особами за здійснення господарської діяльності несе позивач за зустрічним позовом.

Право власності відповідача за зустрічним позовом на нерухоме майно на момент укладення спірного договору підтверджується договорами купівлі-продажу від 06.06.2013 та від 07.06.2013, укладеними між ним та Споживчим товариством Лелека . Також право власності відповідача за зустрічним позовом підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №7599932106, №8409332106, №8449232106, №8408532106, №7893332106, №7778532106 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №112397376.

Матеріали справи не містять доказів визнання недійсними договорів купівлі-продажу, відповідно до яких відповідачем за зустрічним позовом було набуто право власності на спірне майно.

Таким чином, на момент укладення спірного договору власником орендованого позивачем за зустрічним позовом майна був відповідач за зустрічним позовом, а обставини, на які послався позивач за зустрічним позовом, не підтверджені матеріалами справи та не можуть бути підставою для визнання договору недійсним.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем за первісним позовом не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину, та настання відповідних наслідків щодо оспорюваного договору, у зв`язку із чим вимога позивача за зустрічним позовом про визнання договору оренди №02/13 від 01.11.2013 недійсним є безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи.

Згідно з ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також із дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування відсутні.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 та Споживчого товариства Крокус про відкладення розгляду справи.

2. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 та Споживчого товариства Крокус залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2020 у справі №911/3731/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/3731/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені статтями 288, 289 Господарського процесуального кодексу України, та з підстав, визначених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складене 08.10.2020

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді А.Г. Майданевич

Н.Ф. Калатай