Постанова

від 12.10.2020 по справі 916/2751/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2751/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді: Ярош А.І.

суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)

розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Керівника Немирівської місцевої прокуратури

на ухвалу господарського суду Одеської області від 23 вересня 2019 року про повернення позовної заяви

у справі № 916/2751/19

за позовом Керівника Немирівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради Вінницької області

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Тульчинська швейна фабрика"

про стягнення 95 969,89 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Немирівської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради Вінницької області до Публічного акціонерного товариства "Тульчинська швейна фабрика", в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованості з орендної плати за землю в сумі 80 009,33 грн., та нарахованої пені за несвоєчасне внесення орендної плати в сумі 15 960,56 грн.

Як зазначає позивач, між Тульчинською міською радою Вінницької області (далі Орендодавець) та ПАТ «Тульчинська швейна фабрика» , громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (далі. Орендарі) 27.11.2014р. укладено договір оренди земельної ділянки, землі несільськогосподарського використання, для обслуговування частини майнового комплексу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на території Тульчинської міської ради, землі житлової та громадської забудови загальною площею 0,2203 га, в тому числі 0,1662 га під капітальною трьохповерховою забудовою, 0,0510 га під проїздами, проходами та площадками, 0,0030 га під капітальною одноповерховою, забудовою для обслуговування частини майнового комплексу, кадастровий номер земельної ділянки 0524310100:01:005:0374.

В зв`язку з тим, що Орендар ПАТ «Тульчинська швейна фабрика» протягом останніх 3-х років не сплачує орендної плати за користування земельною ділянкою, яку товариству було передано в користування відповідно до Договору оренди земельної ділянки від 27.11.2014р., з метою встановлення суми заборгованості по орендній платі, Тульчинською міською радою Вінницької області проведено розрахунок заборгованості за користування Орендарем ПАТ «Тульчинська швейна фабрика» земельною ділянкою загальною площею 0,2203 га, кадастровий номер якої 0524310100:01:005:0374, за період з 01.07.2016 - 30.06.2019 роки.

Згідно довідки розрахунку із орендної плати за землю за період з 01.07.2016 - 30.06.2019 роки, з урахуванням кумулятивного коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель, основна заборгованість Орендаря ПАТ «Тульчинська швейна фабрика» складає 80009,33 гри., а саме: за період 01.07.2016 по 31.12.2016 - 12775,88 грн., за період з 01.01.2017 по 31.12.2017-26937,66 грн., за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 26937,66 грн., за період з 01.01.2019 по-30.06.2019 - 13358,13 грн.

Також, відповідно до п.10.2 та п.13 Договору Орендарю ПАТ «Тульчинська швейна фабрика» нарахована пеня за невнесення орендної плати у строки передбачені Договором, яка відповідно до довідки розрахунку за період з 01.07.2018 по 30.06.2019 складає 15960,56 грн.

Таким чином, Орендар ПАТ «Тульчинська швейна фабрика» свої зобов`язання відповідно до умов Договору не виконує, за даними Тульчинської міської ради орендна плата у 2016-2019 роках не сплачувалася, заборгованість відповідача перед позивачем з орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 01.07.2016 - 30.06.2019 роки, становить 80009,33 грн., що в свою чергу призвело до нарахування пені за період з 01.07.2018 по 30.06.2019 на суму 15960,56 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23 вересня 2019 року у справі №916/2751/19 (суддя Гут С.Ф.) позовну заяву Керівника Немирівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради Вінницької області до Публічного акціонерного товариства "Тульчинська швейна фабрика" про стягнення 95 969,89 грн. та додані до неї документи - повернуто позивачу.

В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції дійшов висновку, що сама по собі обставина незвернення позивача з позовом протягом певного періоду, ( а саме: 01.01.2016 по31.12.2018 р.р. відповідно листа №06-02-702 від 18.04.2019р.) без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.

При зверненні з даним позовом, в обґрунтування необхідності самостійного захисту інтересів держави, прокурор вказує на те, що в.о. міського голови Тульчинської міської ради листом № 06/-02-1135 від 09.07.2019р. повідомив керівника Немирівської місцевої прокуратури, що не зверталась до суду про стягнення з ПАТ «Тульчинська швейна фабрика» заборгованості з орендної плати за землю та нарахованої пені, за несвоєчасне внесення орендної плати, у зв`язку з обмеженим фінансуванням місцевого бюджету на сплату судового збору станом на 2019 рік.

Однак, Тульчинська міська рада не обґрунтувала, що саме заважало останньому звернутися до суду з позовною заявою раніше, а саме коли виникла заборгованість по орендній платі за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 роки.

Господарський суд вказує, що керівником Немирівської місцевої прокуратури необґрунтовано неможливість Тульчинської міської ради Вінницької області самостійно звернутися до суду, у випадку наявності порушення прав та охоронюваних інтересів держави у сфері, яка відноситься до повноважень органу місцевого самоврядування, а також не надано належних доказів, відповідно до вимог процесуального закону, в підтвердження того, що Тульчинська міська рада Вінницької області не здійснює або неналежно здійснює свої повноваження (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі ст.367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вироку суду щодо службових осіб; доказів накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснюють встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

У наданій до суду позовній заяві прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також, не обґрунтовано підстави звернення до суду з позовом від імені суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для звернення керівника Немирівської місцевої прокуратури до суду в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради до Публічного акціонерного товариства "Тульчинська швейна фабрика" про стягнення 95 969,89 грн., що є підставою для повернення позовної заяви і доданих до неї документів заявнику відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Керівник Немирівської прокуратури звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.09.2019 по справі №916/2751/19, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції та вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

На думку апелянта, вказане рішення підлягає скасуванню як таке, що винесене за неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, зокрема, ст. 131-1 Конституції України, ст. ст. 53, 174, 236 ГПК України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , п. п. 1, 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення .

Прокурор зауважує, що інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Відповідно до п. 61 постанови Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №910/11919/17 згідно зі ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор доводить бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутися із цим позовом до суду.

На переконання апелянта, відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру позов подано саме прокурором, оскільки Тульчинською міською радою заходи щодо поновлення порушених інтересів територіальної громади м. Тульчина не вживалися.

Зокрема, встановлено, що згідно листа від 09.07.2019 № 06-02-1135 Тульчинська міська рада не зверталась до суду про стягнення з ПАТ Тульчинська швейна фабрика заборгованості з орендної плати за землю та нарахованої пені, за несвоєчасне внесення орендної плати, у зв`язку з обмеженим фінансуванням місцевого бюджету на сплату судового збору.

Зважаючи, що орган місцевого самоврядування, маючи відповідні повноваження для захисту інтересів держави - територіальної громади, захист цих інтересів не здійснив, до суду не звернувся, зазначене є підставою для захисту цих інтересів прокурором.

Факт своєчасного неподання до суду Тульчинською міською радою позову про стягнення з ПАТ Тульчинська швейна фабрика заборгованість з орендної плати та нарахованої пенні за несвоєчасне внесення орендної плати, свідчить про неналежне здійснення таким органом владних повноважень, у зв`язку з чим прокурор звертається з даним позовом до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Окрім того, внаслідок ухилення відповідача від передбаченої законодавством належної сплати заборгованості з орендної плати та нарахованої пені за несвоєчасне внесення орендної плати, міський бюджет не отримує кошти, які можуть бути використанні на потреби територіальної громади.

Нездійснення захисту інтересів територіальної громади виразилося в усвідомленій пасивній поведінці органу місцевого самоврядування.

Зазначене вказує, що міська рада неналежно здійснює захист державних інтересів , оскільки, упродовж більше, ніж рік не вжила достатніх та дієвих заходів по стягненню коштів, що є підставою для захисту цих інтересів прокурором.

Оскаржувана ухвала крім тверджень, що міська рада може самостійно захистити свої інтереси в суді, також мотивована тим, що прокурором і позивачем не надано належних доказів неможливості такого звернення, водночас яких саме доказів суд не зазначив.

Прокурором обґрунтована наявність підстав для представництва, а також попередньо, до звернення до суду, повідомлено про це відповідного суб`єкта владних повноважень - Тульчинську міську раду (додаток 15 до позовної заяви). Наявність підстав для представництва прокурором Тульчинською міською радою не оскаржено (ч. 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Закон України Про прокуратуру та положення чинного Господарського процесуального кодексу України не містять жодної норми, яка б зобов`язувала прокурора надавати докази неналежного здійснення органом, уповноваженим здійснювати функції у спірних правовідносинах, своїх повноважень щодо захисту інтересів держави та доказів неможливості такого звернення самостійно. Прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав для представництва.

В даному випадку прокурор зазначає, що ним обґрунтовано наявність підстав для представництва. Оскільки неналежне виконання ПАТ Тульчинська швейна фабрика вимог договірних зобов`язань щодо сплати орендної плати за землю, невиконання яких призвело до систематичної несплати орендної плати за землю ослаблює економічні основи територіальної громади м. Тульчина в особі Тульчинської міської ради, що потребує прокурорського реагування у межах наданої Конституцією України компетенції. При цьому встановлено, що з часу нарахування суми заборгованості з орендної плати за землю та нарахованої пені за несвоєчасне внесення орендної плати, Тульчинська міська рада не звернулася до суду з позовною заявою та не достатньо вжила інших відповідних заходів щодо стягнення з ПАТ Тульчинська швейна фабрика 80009 грн. 33 коп., заборгованість з орендної плати та 15960 грн. 56 коп., нарахованої пенні за несвоєчасне внесення орендної плати, що призвело до ненадходження значних коштів до бюджету територіальної громади міста Тульчин. Відповідні позови до відповідача з цим же предметом та з цих же підстав до судів не пред`являлись, про що зазначено у позові.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою по справі № 916/2751/19 за апеляційною скаргою Керівника Немирівської місцевої прокуратури на ухвалу господарського суду Одеської області від 23 вересня 2019 року, розгляд справи №916/2751/19 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, будь-які заяви чи клопотання.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 року зупинено апеляційне провадження у справі № 916/2751/19 за апеляційною скаргою Керівника Немирівської місцевої прокуратури на ухвалу господарського суду Одеської області від 23 вересня 2019 року до отримання правового висновку Великої Палати Верховного Суду по справі № 912/2385/18.

20.07.2020 в Єдиному державному реєстрі судових рішень опубліковано повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі №912/2385/18.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 поновлено провадження по справі №916/2751/19 за апеляційною скаргою Керівника Немирівської місцевої прокуратури на ухвалу господарського суду Одеської області від 23 вересня 2019 року.

Відзив на апеляційну скаргу, будь-які заяви чи клопотання до суду не надходили, сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд.

Відповідно до ч.1 ст.271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм чинного процесуального законодавства, дійшла наступних висновків.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч.4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі №п/800/490/15 (провадження №21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень -це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

При вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин ст. 55 Господарського процесуального кодексу України передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Втім, у перелічених у цій статті випадках ідеться про активні дії компетентного органу, який як учасник процесу та сторона спору (позивач) не підтримує позовних вимог або подає заяву про залишення позову без розгляду чи про відмову від позову. Якщо ж позов подано прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, і такий орган не здійснює процесуальних дій як позивач, його представник не з`являється у судові засідання, а суд уже після відкриття провадження у справі встановлює, що прокурор не підтвердив підстави для представництва, то, як і зазначено у пункті 54 цієї постанови, позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).

З урахуванням наведеного апеляційний суд відзначає, що відповідно до частини 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин 3,4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави позивачем, який не вжив заходів щодо звернення з відповідним позовом до суду.

З матеріалів справи слідує, що Прокурор звертався із відповідними листами до позивача із зазначенням порушення інтересів держави. Разом з тим,

Листом від 18.04.2019 №06-02-702 Тульчинська міська рада просила вжити необхідних заходів у зв`язку з тим, що ПАТ «Тульчинська швейна фабрика» має заборгованість по сплаті орендної плати за земельну ділянку.

Листом від 09.07.2019 №06-02-1135 Тульчинською міською радою повідомлено прокуратуру, що ПАТ «Тульчинська швейна фабрика» має заборгованість по сплаті орендної плати за земельну ділянку, розмір заборгованості по орендній платі становить 80009,33 грн., пеня 15960,56 грн. По даному факту Тульчинська міськрада не вживала заходів у зв`язку з тим, що згідно бюджету міської ради на 2019 рік не передбачено судові витрати, а саме судовий збір, та просить вжити заходів прокурорського реагування а саме звернутися до суду на захист Тульчинської міськради.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вимоги про стягнення заборгованості відповідача стосуються періоду з 01.07.2016 року по 30.06.2019 року, однак станом на 16.09.2019 року Тульчинська міська рада не вживала будь-яких заходів щодо звернення з відповідним позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості.

Колегія суддів зауважує, що Тульчинська міська рада зверталась до прокуратури з листами, в яких повідомляла про відсутність коштів для сплати судового збору та просила вжити заходів для захисту держави.

При цьому, судовою колегією враховується та обставина, що заборгованість нараховано період з липня 2016 року, у зв`язку з чим незвернення до суду з відповідним позовом призведе до спливу строку позовної давності для відповідних вимог.

Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Крім того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Таким чином, у разі виникнення сумнів щодо наявності у прокурора підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді місцевий суд мав застосувати положення, передбачені ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви Керівника Немирівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Частиною 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ст. 280 ГПК України).

Частиною 3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного ухвала місцевого суду про повернення позовної заяви підлягає скасуванню, а справа - передачі на розгляд до місцевого господарського суду.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 269-271, 273, 275, 280-284, 287 Господарського процесуального кодексу, Південно-західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Керівника Немирівської місцевої прокуратури задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 23 вересня 2019 року у справі №916/2751/19 скасувати.

Справу №916/2751/19 передати на розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст.ст.287-288 ГПК України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська