Постанова

від 13.10.2020 по справі 145/979/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 145/979/19

Провадження № 22-ц/801/1668/2020

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кіосак Н. О.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 рокуСправа № 145/979/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Матківської М.В., Шемети Т.М.

з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу №145/979/19 за позовом ОСОБА_1 до СФГ Володимир із залученням третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійсним договору оренди землі та скасування запису про державну реєстрацію

за апеляційною скаргою представника Сільськогосподарського фермерського господарства Володимир - адвоката Балтака Олексія Олеговича на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 червня 2020 року , повний текст якого складено 16 червня 2020 року, ухвалене у складі судді Кіосак Н.О.,

встановив:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Сільськогосподарського фермерського господарства Володимир , третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійсним договору оренди землі та скасування запису про державну реєстрацію.

В позовній заяві зазначала, що вона є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0524587500:002:0095 на підставі Державного акту на право власності за земельну ділянку серії ЯИ № 296365, виданого 01 липня 2010 року на підставі розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації від 30 грудня 2010 року за № 684. В цей час перебувала у шлюбі і мала прізвище чоловіка ОСОБА_2 .

11 травня 2018 року з листа відповіді Тиврівського районного відділу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за № 0-2-0.34-376/175-18 позивачка дізналася, що належна їй земельна ділянка перебуває в оренді у Сільськогосподарському фермерському господарстві Володимир на підставі договору оренди землі № 149 від 03 грудня 2010 року.

Вказаний договір вона не підписувала і не знала про його існування. В графі Орендодавець цього договору підпис відсутній. Не зазначено в договорі кадастровий номер земельної ділянки, що унеможливлює її ідентифікацію.

Посилаючись на статі 4, 5, 13 - 16 Закону України Про оренду землі , статі 15,203,207,215,626,627,638 ЦК України позивачка ОСОБА_1 просила визнати договір оренди землі № 149 від 03 грудня 2010 року недійсним та скасувати запис у Державному реєстрі земель від 03 грудня 2011 року, який був здійснений у відділі Держкомзему Тиврівського району за № 052450004001694 про реєстрацію договору оренди землі від 03 грудня 2010 року між ОСОБА_3 та Сільськогосподарським фермерським господарством Володимир .

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 червня 2020 року позов задоволено.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір позивачка ОСОБА_4 не підписувала, а волевиявлення сторін є необхідною умовою свободи договору. Виходячи з чого суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорюваний договір оренди землі порушує права та охоронювані законом інтереси позивачки на мирне володіння та розпорядження своїм майном (земельною ділянкою) які підлягають захисту.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції представник СФГ Володимир - адвокат Балтак О.О. подав апеляційну скаргу вказуючи, що оскаржуване рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і за неповного з`ясування обставин справи, а висновки суду першої інстанції не відповідаютьфактичним обставинам справи. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що належним та ефективним способом захисту права позивача, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом з`явлення вимоги про повернення тих земельних ділянок, однак позивачем така позовна вимога не заявлена , що є підставою для відмови у задоволенні возову з підстав неналежного способу захисту.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги що від позивача по справі не надходило претензій щодо отримання орендної плати. Також в супереч вимогам ст.ст. 76-81, 83, 102-104 ЦПК України, суд вважав встановленою обставиною відсутності волевиявлення позивача на укладання договору, хоча відповідні факти не були підтверджені належними, допустимими і достовірними доказами, зокрема висновком судово-почеркознавчої експертизи.

На підставі вище зазначеного представник СФГ Володимир просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача ОСОБА_1 на адресу суду не надходив.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи , що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області в судове засідання не з`явився про час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином. Про причини неявки суд не повідомляв.

Представник СФГ Володимир адвокат Болтак О.О. в судове засідання не з`явився про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

12 жовтня 2020 року на адресу Вінницького апеляційного суду від представника відповідача адвоката Балтака О.О. надійшла заява про перенесення розгляду справи, у зв`язку з його перебуванням з 02 жовтня 2020 року на лікарняному та самоізоляції, однак доказів поважності причини суду не надано.

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з`явилися.

Суд, апеляційної інстанції переглянув справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонипосилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вищевказаним вимогам закону.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,8872 га, розташованої на території Шершнівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ЯИ№ 296365.

Рішенням Тиврівського районного суду від 02.02.2012 року розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , після розірвання шлюбу ОСОБА_7 змінено прізвище на ОСОБА_8 (а.с. 11).

03 грудня 2010 року від імені ОСОБА_7 з СФГ Володимир укладено договір оренди даної земельної ділянки на строк 15 років, який в Державному реєстрі земель зареєстрований 29.12.2011 року за №052450004001694.

Суд першої інстанції зазначив, що в даному Договорі, Акті прийому - передачі земельної ділянки, що є Додатком до нього, Акті визначення меж земельної ділянки на місцевості в графі орендодавець підписи відсутні.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що у весною 2018 року вона дізналася що її земельна ділянка перебуває в оренді та про існування спірного договору та відповідно про порушення її прав, оскільки зазначений договір вона не підписувала.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вважав доведеним ту обставину, що при укладенні договору оренди земельної ділянки від 03 грудня 2010 року від імені позивача з СФГ Володимир було відсутнє волевиявлення позивача, що є підставою для визнання цього договору недійсним.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можливо.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України , а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229- 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України ).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається в письмовій форм.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4- 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Апеляційним судом встановлено, що позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договору оренди, посилаюсь на те, що цей договір не підписував, його умови не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачу як власнику цієї земельної ділянки, посилаючись на умови договору, підписаного невстановленою особою замість позивача.

19 лютого 2020 року Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу(а.с.99).

03 квітня 2020 року на адресу суду Тиврівського районного суду Вінницької області надійшло клопотання експерта № 89 про надання вільних зразків почерку ОСОБА_4 (по можливості не менше 15 документів), максимально наближених за часом виконання до 2010 року (наприклад : зошит з рецептами, записник, договори про надання послуг, страхування, накладні, довіреності, і т.п. у яких наявний достовірний почерк ОСОБА_4 ); вільних зразків почерку ОСОБА_4 , в яких би було написано прізвище ОСОБА_9 та різні слова, які містять вказані букви прізвища; умовно-вільних зразків почерку ОСОБА_4 (наприклад позовної заяви, клопотання в суд, повістки, повідомлення, договори про надання правничої допомоги і т.п.), якщо такі містяться у даній справі, то вказати аркуш справи, назву документа та графу чи місце розташування самого підпису у документі тощо. (а.с. 107)

25 травня 2020 року на адресу суду першої інстанції надійшло повідомлення про неможливість проведення судової експертизи № 89 в якому зазначено, що оскільки відсутні будь-які матеріали справи, експерту не надано досліджувані документи та порівняльні зразки, необхідні для проведення доручення судової експертизи, що унеможливлює її проведення.(а.с. 120-121)

Суд першої інстанції при ухваленні рішення, вважав встановленими обставини справи, за якими спірний договір позивач не підписував та, відповідно, істотних умов цього договору не погоджував.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим колегія суддів констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним.

Враховуючи підстави позову наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельної ділянки, вважаючи, що ця ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок

Тому колегія суддів приходить до висновку, що у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020року у справі № 145/2047/16-ц.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставо для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

З огляду на викладене апеляційна скарга СФГ Володимир підлягає задоволенню. Рішення суду першої інстанції слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника Сільськогосподарського фермерського господарства Володимир - адвоката Балтака Олексія Олеговича задовольнити.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 червня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до СФГ Володимир із залученням третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійсним договору оренди землі та скасування запису про державну реєстрацію, відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: М.В. Матківська

Т.М. Шемета