Постанова

від 08.09.2020 по справі 910/6503/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2020 р. Справа№ 910/6503/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 08.09.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційні скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергобудлізинг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Білдінг"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 21.11.2019 (повний текст рішення складено 10.12.2019)

у справі № 910/6503/19 (суддя А.І. Привалов)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент"

до 1) Приватного акціонерного товариства "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергобудлізинг"

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Техбудсервіс"

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Білдінг"

про визнання договору заміни сторони від 30.08.2011 недійсним

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій", Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергобудлізинг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Техбудсервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Білдінг" про визнання договору заміни сторони від 30.08.2011р., укладеного до інвестиційного контракту №30-56/06-И від 30.12.2005 недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір про заміну сторони у зобов`язанні від 30.08.2011 є таким, що суперечить актам цивільного законодавства України, оскільки він є безоплатним, таким, що містить ознаки договору дарування. Статутом позивача не передбачено право здійснювати дарування, а отже укладення договору суперечить цілям і меті діяльності позивача.

Договір був підписаний директором позивача з перевищенням наданих йому Статутом товариства повноважень, всупереч ч. 2 ст. 98 ЦК України, не в інтересах юридичної особи, без дотримання принципу добросовісності та розумності, а також з порушенням майнових прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ "Атланта Інвест енд Девелопмент". На момент укладення договору заміни сторони у зобов`язанні позивачем було виконано частину зобов`язань інвестиційного контракту, зокрема профінансовано окремі витрати загальною сумою 55 864 296, 56 грн., що становить більше 50 % усього майна позивача без відповідного погодження учасників позивача.

Крім того, позивач зазначає, що оспорюваний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків (не було передано інформацію та документацію по інвестиційному контракту, ТОВ "Атланта Білдінг" не було вчинено дій на реалізацію прав та обов`язків по Інвестиційному контракту, його сторони не висували претензій до ТОВ "Атланта Білдінг" щодо невиконання контракту).

10.10.2020 позивачем через канцелярію господарського суду першої інстанції надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивач зазначив, що з листів ТОВ "Компанія "Енергобудлізинг" від 22 березня 2017 р. № 8, від 05 квітня 2017 р. № 1-1 та ТОВ "Атланта Білдінг" від 31 березня 2017 р. № 3 вбачається, що вказані юридичні особи не визнають позивача стороною інвестиційного контракту. З метою ефективного поновлення прав просить суд не тільки визнати в судовому порядку недійсним укладений договір заміни сторони від 30.08.2011р. в інвестиційному контракті № 30-12/06-И від 30.12.2005 року, а й застосувати юридичний наслідок визнання вказаного договору недійсним, зокрема, визнати Товариство з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" стороною (співінвестером) в інвестиційному контракті № 30-12/06-И від 30.12.2005 року, який було укладено між Приватним акціонерним товариством "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій" - замовник, Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергобудлізинг" - інвестор-1, Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Техбудсервіс" - інвестор-2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" - співінвестор, з моменту укладення інвестиційного контракту № 30-12/06-И від 30.12.2005 року.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 у справі № 910/6503/19 позовні вимоги задоволено частково, визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" стороною (співінвестором) в інвестиційному контракті №30-12/06-И від 30.12.2005 року, який було укладено між Приватним акціонерним товариством "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій"- замовник, Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергобудлізинг") - інвестор 1, Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче об`єднання "Техбудсервіс" - інвестор 2, Товариством з обмеженою відповідальністю "Аталанта Інвест енд девелопмент" - співінвестор, з моменту укладення Інвестиційного контракту №30-12/06-И від 30.12.2005р. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що спірний договір є господарським договором, який передбачав відчуження майна від ТОВ "Атланта Інвест енд Девелопмент" на користь ТОВ "Атланта Білдінг", однак зазначений договір відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України є не укладеним (таким, що не відбувся), оскільки у ньому відсутні узгоджені між сторонами договору положення про ціну договору, зокрема, щодо порядку відшкодування вартості набутих у власність ТОВ Атланта Білдінг майнових прав за договором заміни сторони, та предмет договору, оскільки відсутня індивідуалізація переходу таких прав за інвестиційним контрактом.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, оскільки встановив факт відсутності його укладення.

Судом першої інстанції відхилено клопотання відповідачів з посиланням на положення ч.4 ст. 267 ЦК України щодо необхідності застосування строку позовної давності, як підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору про заміну сторони не з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, а з підстав неукладеності зазначеного договору.

Позовні вимоги про визнання позивача стороною інвестиційного контракту №30-12/06-И від 30.12.2005 року, судом першої інстанції задоволено з тих підстав, що оскільки договір про заміну сторони від 30.08.2011 є неукладеним, позивач є стороною інвестиційного контракту з моменту його укладення.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергобудлізинг" звернулося до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення суду у частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договору заміни сторони від 30.08.2011 недійсним з підстав визнання його неукладеним змінити. В частині визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" стороною (співінвестором) в інвестиційному контракті № 30-12/06-И від 30.12.2005 скасувати, у позові в цій частині відмовити.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою згідно ст. 227 ГПК України для скасування судового рішення частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не наведено переконливих доводів щодо порушення сторонами інвестиційного контракту прав позивача, оскільки вимоги останнього ґрунтуються на інвестиційному контракті і правах інвестора внаслідок визнання договору заміни сторони в цьому контракті неукладеним, у тому числі майнових, до сторін договору не заявлялися. Отже визнання судом позивача стороною інвестиційного контракту є передчасним, таким, що не обґрунтовується порушенням його прав в цій частині, а рішення суду в цій частині надлишковим, тим більше, що обраний спосіб захисту права (визнання стороною договору) суперечить ст. 16 ЦК України.

Крім того, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (ст. 14 ГПК України). Суд не має збирати докази, що стосуються предмету спору з власної ініціативи (ст. 74 ГПК України). Апелянт вважає, що господарський суд не мав права використовувати як доказ на користь позивача незгоду з позовом відповідачів, оформлену процесуальними документами, до того ж позивач на це як на доказ порушення його прав не посилався. Вихід за межі позову, зазначених позивачем без належного обґрунтування, без наявності доказів порушення прав позивача як інвестора іншими сторонами інвестиційного контракту та задоволення позову у непередбачений законом спосіб свідчить про порушення судом першої інстанції під час прийняття рішення ст. ст. 7, 13, 16 ГПК України.

Також апелянт зазначає, що заперечення проти позову в судовому процесі та процесуальні дії в цілому не можуть розцінюватись судом як докази на користь порушення прав позивача для задоволення позовних вимог останнього. Про інші порушення права позивачем у позові не заявлялося та доказів цього суду не надано. Натомість суд, без наявності інших доказів порушення права позивача, дійшов висновків про те, що наявність заперечень відповідачів проти позову свідчить про те, що між сторонами не досягнуто згоди щодо предмету договору та його ціни та про те, що відповідачі не визнають ТОВ Атланта Інвест енд Девелопмент стороною інвестиційного контракту, хоча невизнання позову - це спосіб реалізації процесуальних прав, а не доказ наявності обставин, які виникли до подання позову.

На думку апелянта суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що договір про заміну сторони у зобов`язанні від 30.08.2011 за своєю правовою природою є договором про відступлення права вимоги. Судом було безпідставно ототожнено правовідносини заміни сторони, за якою до іншої сторони переходять і права, і обов`язки з уступкою вимоги, за якою передаються тільки права новому кредитору.

Апелянт також не погоджується з висновком суду, що спірний договір є господарським договором, який передбачав відчуження майна від ТОВ Атланта Інвест енд Девелопмент на користь ТОВ Атланта Білдінг . Тому також є помилковими висновки суду про реальність вказаного договору та необхідність передання активів, документів, інформації тощо (арк. 5 рішення), так як спірний договір є консенсуальним в силу ч.1 ст.638 ЦК України, для укладення якого необхідно досягнення згоди з його суттєвих умов, а не передача речей або вчинення певних дій. Апелянт вважає, що суд помилково ототожнив природу інвестиційного контракту, який виник у процесі здійснення господарської діяльності та є господарським договором з договором про заміну сторони в зобов`язанні, що не покладає на нову сторону жодних майново-господарських зобов`язань у розумінні ст. ст. 173, 175 ГК України, є договором з окремим предметом правового регулювання, який встановлює цивільно-правові відносини, а тому не є господарським. Крім того, даний договір не містить положення, які передбачають відчуження майна від ТОВ Атланта Інвест енд Девелопмент на користь ТОВ Атланта Білдінг , отже суд не правильно оцінив природу та зміст спірного договору .

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Атланта Білдінг" звернулося до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення суду змінити у частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, виклавши мотиви, наведені в апеляційній скарзі. А також просить суд скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на недоведеність обставин щодо здійснення позивачем фінансування за інвестиційним контрактом, які суд першої інстанції визнав встановленими. В той же час акти приймання - передачі за договором від 01.03.2006 № 06/03, надані позивачем в додатках до позовної заяви № 8-12, не свідчать про повному сплату наведених сум, а визначають суми, які підлягають до сплати позивачем після їх підписання. Акти звірки розрахунків, надані позивачем також не є належними доказами сплати грошових коштів. Крім того, акт звірки, наданий позивачем у додатку № 13 до позовної заяви на суму 53 449 010, 50 грн. взагалі не містить прізвищ, імен, по батькові та посад осіб, які його склали та підписали та не може вважатись належним та достовірним доказом по справі. Позивачем не надано жодних прямих доказів, які б підтверджували безпосереднє перерахування позивачем певної суми грошових коштів (квитанцій, виписок з банківських рахунків, платіжних доручень тощо) на виконання конкретних умов інвестиційного контракту. Копії виписок з банківського рахунку позивача, надані в додатку № 2 до відповіді на відзив від 07 серпня 2019 р., також не є належними доказами, оскільки в них відсутні дані про перерахування коштів на підставі інвестиційного контракту та/або на підставі договорів, які позивач міг укласти на виконання інвестиційного контракту.

Також апелянт вважає, що висновки суду щодо неукладеності оспорюваного договору обставинам справи та положенням законодавства не відповідають дійсності та суперечать встановленим судом обставинам справи, оскільки суд спочатку встановив предмет оспорюваного договору, а потім зазначив, що сторони його не погодили, що не відповідає обставинам справи, встановленим судом.

Крім того, апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про непогодження сторонами ціни оспорюваного договору є помилковим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки відповідна умова не була включена до тексту оспорюваного договору свідомо, у зв`язку із його безоплатністю.

Незважаючи на те, що суд першої інстанції відхилив вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору, що є по суті правильним рішенням, апелянт не погоджується із судом першої інстанції в частині мотивів такого рішення, оскільки суд мав відмовити у задоволенні вимоги у зв`язку з її необґрунтованістю.

Апелянт вважає, що директор ОСОБА_1 при укладенні оспорюваного договору діяв в інтересах позивача з дотриманням вимог добросовісності і розумності, оскільки на момент укладення оспорюваного договору - 30 серпня 2011 директор позивача ОСОБА_1 був учасником ТОВ Атланта Інвест енд Девелопмент з часткою в розмірі 3,9%, інші учасники товариства - ОСОБА_1 з часткою у розмірі 3,9% та Компанія з обмеженою відповідальністю Юнайтед америкен інвсетментс ел ел сі з часткою у розмірі 70,3%. ОСОБА_2 відповідно до довіреності від 01.08.2011 від управляючого учасника Компанії з обмеженою відповідальністю Юнайтед америкен інвсетментс ел ел сі був уповноважений укладати будь - які угоди від імені довірителя. В свою чергу ОСОБА_1 був обізнаний про укладення оспорюваного договору та не заперечував проти його укладення.

Також апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що дотримання ч.1 ст. 517 ЦК України стосується належності виконання оспорюваного договору і не може свідчити на про його неукладеність ні про його недійсність.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач письмових відзивів на апеляційні скарги не подав, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Позиції учасників справи

Представник позивача в судовому засіданні суду заперечив проти доводів апеляційних скарг, просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, у задоволенні апеляційної скарги відповідача-2 та апеляційної скарги відповідача -4 відмовити.

Представники відповідачів-1, 2, 3, 4 в судовому засіданні підтримали доводи апеляційних скарг, просили їх задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 21.11.2019 у справі № 910/6503/19 у частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договору заміни сторони від 30.08.2011 недійсним з підстав визнання його неукладеним змінити. В частині визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" стороною (співінвестором) в інвестиційному контракті № 30-12/06-И від 30.12.2005 скасувати у позові в цій частині відмовити.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

30 грудня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аталанта Інвест енд Девелопмент" (Співінвестор), Відкритим акціонерним товариством "Дарницький комбінат будівельних матеріалів та конструкцій" (Замовник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергобудлізинг" (Інвестор - 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Техбудсервіс" (Інвестор - 2) було укладено Інвестиційний контракт №30-12/06-И, предметом якого є реалізація Інвестиційного проекту, а саме проектування та будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. С. Сагайдака, 101. Інвестиційний контракт укладено строком до 31.12.2020 року.

Позивач зазначає, що у період з 30.12.2005р. по 30.08.2011р. останнім було здійснено фінансування Інвестиційного контракту №30-12/06-И від 30.12.2005 на загальну суму 55 864 296,56 грн.

На підтвердження здійснення фінансування Інвестиційного контракту №30-12/06-И від 30.12.2005 позивачем до матеріалів справи надано: договір на виконання проектно-вишукувальних робіт від 01.03.2006р., договори генерального підряду від 06.09.2007р., від 14.12.2007р., договори про охорону від 21.11.2007р., від 01.01.2009р. (том 1 а.с. 50-132, а.с.178), акти виконаних робіт за вказаними договорами, акти звірки взаємних розрахунків, підтверджують факт виконання ТОВ "Аталанта Інвест енд Девелопмент" Інвестиційного контракту та фінансування грошових коштів в інвестиційний об`єкт.

Позивач посилається на те, що кошти сплачувались як безпосередньо за Інвестиційним контрактом від 30.12.2005р. в сумі 1 741 018 грн. 86 коп. (відшкодування орендної плати ВАТ "Дарницький комбінат будівельних матеріалів та конструкцій" за договором оренди земельної ділянки), так і опосередковано субпідрядникам за окремими договорами на виконання проектних робіт та на надання послуг з охорони, які були укладені ТОВ "Аталанта Інвест енд Девелопмент" з ТОВ "Будівельна компанія "Міськбудінвест", ТОВ "Піранья" на підставі п. п. 2.4, 3.6, 5.4 Інвестиційного контракту та положень ст. 5, 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність".

30.11.2011р. між Публічним акціонерним товариством "Дарницький комбінат будівельних матеріалів та конструкцій" (далі - Сторона-1), Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергобудлізинг" (далі - Сторона-2), Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Техбудсервіс" (далі - Сторона-3), Товариством з обмеженою відповідальністю "Аталанта Інвест енд Девелопмент" (далі - Сторона-4) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аталанта Білдінг" (далі - Сторона-5) було укладено договір про заміну сторони в зобов`язанні.

Згідно пункту 1 укладеного договору про заміну сторони в зобов`язанні сторони домовились здійснити заміну сторони в Інвестиційному контракті № 30-12/05-И від 30.12.2005, відповідно до якої замість сторони-4 в Інвестиційний контракт виступає сторона-5, яка бере на себе всі права та зобов`язання сторони-4.

Пунктом 2 договору сторони визначили, що з моменту підписання цього договору Інвестиційний контракт № 30-12/05-И від 30.12.2005 втрачає чинність для сторони-4 (п. 2 договору).

Відповідно до п. 3 договору, з моменту підписання цього договору сторона-5 набуває всіх прав та обов`язків, визначених Інвестиційним контрактом щодо сторони-4.

Позивач вважає, що договір від 30.08.2011 року про заміну сторони в інвестиційному контракті №30-12/05-И від 30.12.2005 є договором дарування, який в силу положень ч. 3 ст. 720 ЦК України та п. 1.6 Статуту ТОВ "Атланта Інвест енд Девелопмент", позивач не мав права укладати, оскільки право здійснення дарування прямо не передбачене установчим документом позивача.

Крім того, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач також посилався на перевищення колишнім директором Товариства ОСОБА_2 своїх повноважень щодо укладення спірного договору без згоди загальних зборів учасників ТОВ "Аталанта Інвест енд Девелопмент", оскільки мало місце відчуження майнових прав на суму 55 864 296,56 грн. Спірний правочин, на думку позивача, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, натомість був спрямований на порушення прав позивача та завдання останньому збитків у вигляді коштів, сплачених на фінансування Інвестиційного контракту №30-12/06-И від 30.12.2005 на загальну суму 55 864 296,56 грн.

На підставі вищевикладених обставин позивач просить визнати недійсним договір від 30.08.2011 року про заміну сторони в Інвестиційному контракті №30-12/05-И від 30.12.2005.

Відповідачі заперечували щодо позовних вимог та зазначали, що договір про заміну сторони в зобов`язанні було укладено 30.08.2011р., оспорюваний договір не має ознак договору дарування, купівлі - продажу та відступлення права вимоги, директор ТОВ "Атланта Інвест енд Девелопмент" ОСОБА_1 діяв в межах повноважень, кримінальні провадження щодо перевищенням повноважень ОСОБА_2 відсутні, жодна із сторін вказаний договір не оспорювала в судовому порядку, а з моменту його укладення минув значний проміжок часу, а позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання угоди заміни сторони в зобов`язанні недійсною дійшов висновку про неукладеність оспорюваного договору з підстав відсутності узгодження сторонами договору щодо ціни договору, зокрема щодо порядку відшкодування вартості набутих у власність ТОВ Атланта Білдінг майнових прав за договором заміни сторони та предмету договору, оскільки відсутня індивідуалізація переходу таких прав за інвестиційним контрактом.

Також судом першої інстанції було відхилено посилання відповідачів на положення ч. 4 ст. 267 ЦК України щодо необхідності застосування позовної давності, як підстави для відмови в задоволенні позовних вимог позивача, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору про заміну сторони від 30.08.2011 року не з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, а з підстав неукладеності договору. Щодо позовних вимог про визнання позивача стороною інвестиційного контракту №30-12/06-И від 30.12.2005 року, суд першої інстанції мотивував ст. 392 ЦК України у порядку захисту права власності позивача, однак позивач просив суд визнати його стороною контракту у порядку реституції за недійсною угодою. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання позивача стороною інвестиційного контракту з інших підстав, ніж зазначено у позові, суд дійшов висновку про те, що позивач є стороною вказаного договору з моменту його укладення, оскільки договір про заміну сторони від 30.08.2011 є неукладеним, а позивач здійснивши витрати за інвестиційним контрактом набув прав соінвестора.

Господарський суд дійшов висновку про те, що договір про заміну сторони у зобов`язанні за своєю правовою природою є договором про відступлення права вимоги.

Однак, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договору.

При цьому, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ст. 510 ЦК України).

Як вбачається із змісту Інвестиційного контракту № 30-12/05-И від 30.12.2005 кожна зі сторін має як права, так і обов`язки, тобто кожна сторона є рівною у своїх правах та зобов`язаннях по відношенню до іншої сторони, та в залежності від конкретного випадку, визначеного умовами Договору, виступає як боржником, так і кредитором.

Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.3 ст. 510 ЦК України).

Судом першої інстанції було визначено спірний договір як такий, згідно з положеннями якого передаються лише права, що належали за Інвестиційним контрактом, до іншої особи та на підставі цього, застосовано норми ЦК України, що регулюють підстави та порядок заміни кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За предметом договору під час відступлення права вимоги може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права.

Згідно пункту 1 укладеного договору про заміну сторони у зобов`язанні сторони домовились здійснити заміну сторони в Інвестиційному контракті, відповідно до якої замість сторони-4 в інвестиційний контракт вступає сторона-5, яка бере на себе всі права та зобов`язання сторони-4.

Інвестиційний договір, як окремий вид цивільно-правових договорів, може містити положення різних видів цивільно-правових договорів залежно від предмету та цілей інвестування. Відтак, зазначений договір передбачає як грошові, так і майнові права та обов`язки сторін договору.

Таким чином, згідно договору про заміну сторони у зобов`язанні було передане не право вимоги, а всі права та зобов`язання в інвестиційному контракті, тобто за своєю правовою природою спірна угода є по суті додатковою угодою до інвестиційного контракту (основного договору), який містить всі істотні умови господарського договору.

Угода про заміну сторони інвестиційного контракту - це волевиявлення сторін саме щодо заміни сторони в основному договорі і не суперечить чинному законодавству.

Тобто ця угода по своїй суті не є окремим господарським договором і не повинна містити таких суттєвих умов як ціна і т.д.

Щодо відсутності індивідуалізації переходу прав за інвестиційним контрактом, зазначене не спростовує погодження умови про предмет, викладений у п.1 оспорюваного договору, крім того індивідуалізація переходу прав не визначена законом як складова предмету договору або інша істотна умова, необхідна для даного виду договорів.

Крім того, згідно ч.1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, у той час як договір про заміну сторони в зобов`язанні підписаний як відповідачами, так і позивачем, що свідчить про згоду останнього на здійснення заміни сторони, а також згоду з усіма положеннями договору.

Таким чином, судом першої інстанції було безпідставно ототожнено правовідносини заміни сторони, за якою до іншої сторони переходять і права, і обов`язки, з уступкою вимоги, за якою передаються тільки права новому кредитору.

Визначивши правову природу спірного договору як договору відступлення права вимоги, суд першої інстанції оминув той факт, що при цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. Ціна для договору даного виду главою 47 ЦК України не визначена, а отже, ціна не є обов`язковою умовою для договору відступлення права вимоги.

Одночасно висновок суду першої інстанції щодо природи оспорюваного договору як договору відступлення права вимоги є помилковим та не узгоджується зі змістом самого договору, згідно з яким відбулася заміна сторони, яка взяла на себе права, як кредитора та обов`язки, як боржника.

Також колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність в оспорюваному договорі такої істотної умови як ціна договору, свідчить про її непогодження сторонами, однак з матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що заміна сторони відбулась безоплатно, про що зазначено і у позовній заяві та відповідачами не заперечувалось.

Згідно частини 3 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Непогодження ціни як підстава неукладеності договору має місце лише тоді, коли сторони не змогли дійти згоди щодо такої умови, зокрема, коли сторони пропонували різний рівень цін і не змогли дійти єдиного рішення. Однак у даному випадку сторони свідомо не включили умови про ціну до тексту договору у зв`язку із його безоплатністю.

Таким чином, висновок Господарського суду про непогодження сторонами ціни оспорюваного договору є помилковим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки відповідна умова не була включена до тексту оспорюваного договору у зв`язку із його безоплатністю.

Суд помилково ототожнив природу Інвестиційного контракту, який виник у процесі здійснення господарської діяльності та є господарським договором, з договором про заміну сторони в зобов`язанні, що не покладає на нову сторону жодних майново-господарських зобов`язань у розумінні ст. ст. 173, 175 ГК України, є договором з окремим предметом правового регулювання, який встановлює цивільно-правові відносини, а тому не є господарським.

Окрім цього, даний договір не містить положення, які передбачають відчуження майна від ТОВ Атланта Інвест енд Девелопмент на користь ТОВ Атланта Білдінг , тобто суд не правильно оцінив природу та зміст спірного договору.

Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір.

Принцип свободи договору, закріплений у ст. 6, 627 Цивільного кодексу України як загальна засада цивільного законодавства, полягає в можливості для сторін укладати договори, як передбачені, так і не передбачені актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності.

Згідно із ч. 3 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" за рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

Оскільки договір є підставою виникнення цивільно-правового зобов`язання, то зміст цього зобов`язання розкривається через права та обов`язки його учасників, визначені умовами договору.

Зміст договору не випливає із його назви та назви сторін за договором, тобто дійсний правовий зміст договору розкривається через встановлені сторонами у договорі права та обов`язки.

Відповідно оспорюваний договір є договором, який укладений шляхом вільного волевиявлення сторін, що не суперечить законодавству, врегульовує питання безоплатного переходу всіх прав та обов`язків за інвестиційним контрактом від позивача до відповідача. Зазначена правова конструкція не суперечить нормам законодавства та повністю відповідає спеціальним положенням щодо передачі прав в процесі інвестиційної діяльності, що свідчить про законність оспорюваного договору та його належне укладення сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що у спірному договорі сторони погодили усі необхідні умови для заміни сторони у зобов`язанні, які визначені сторонами виключно на власний розсуд, істотні умови для договору даного виду у чинному законодавстві України не передбачено, оскільки істотні умови визначені в інвестиційному контракті, у якому здійснено заміну сторони.

Позивач в обґрунтування заявлених вимог також посилався на перевищення колишнім директором Товариства ОСОБА_2 своїх повноважень щодо укладення спірного договору без згоди загальних зборів учасників ТОВ "Аталанта Інвест енд Девелопмент", оскільки мало місце відчуження майнових прав на суму 55 864 296,56 грн. Спірний правочин, на думку позивача, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, натомість був спрямований на порушення прав позивача та завдання останньому збитків у вигляді коштів, сплачених на фінансування Інвестиційного контракту №30-12/06-И від 30.12.2005 на загальну суму 55 864 296,56 грн.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Статтею 97 Цивільного кодексу України визначено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п`ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом (частина 2 статті 98 Цивільного кодексу України ).

Враховуючи, що оспорюваний договір не містить у собі ознак договору купівлі - продажу чи інших договорів, що передбачають відчуження майна, посилання позивача на необхідність погодження оспорюваного договору учасниками позивача є необґрунтованим. Крім того, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа (зазначена позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 № 913/399/15, від 05.06.2018 № 916/2084/17, від 19.06.208 № 908/4550/15).

Позивач не надав належних доказів того, що відповідачі 1-4 діяли нерозумно чи недобросовісно, укладаючи договір.

На момент укладення оспорюваного договору 30 серпня 2011 р., директор позивача ОСОБА_2 , був учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" з часткою в розмірі 3,9%, інші учасники товариства - ОСОБА_1 з часткою у розмірі 3,9%, та Компанія з обмеженою відповідальністю "Юнайтед америкен інвестментс ел ел сі" з часткою у розмірі 70,3 % .

Відповідно до довіреності від 01 серпня 2011 р. від управляючого учасника Компанії з обмеженою відповідальністю "Юнайтед америкен інвестментс ел ел сі" ОСОБА_2 був уповноважений укладати будь - які угоди від імені довірителя. В свою чергу, ОСОБА_1 був обізнаний про укладення оспорюваного договору та не заперечував проти його укладення (заява свідка ОСОБА_1 знаходиться в матеріалах справи) ОСОБА_2 від імені позивача.

Таким чином, наведені обставини підтверджують той факт, що ОСОБА_2 при укладенні оспорюваного договору діяв від імені позивача, а його учасники, що володіють часткою в розмірі 78,1% були обізнані та не заперечували проти укладення оспорюваного договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги про визнання недійсним договору про заміну сторони в зобов`язанні, укладеного 30.11.2011р. між Публічним акціонерним товариством "Дарницький комбінат будівельних матеріалів та конструкцій" (далі - сторона-1), Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергобудлізинг" (далі - сторона-2), Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Техбудсервіс" (далі - сторона-3), Товариством з обмеженою відповідальністю "Аталанта Інвест енд Девелопмент" (далі - сторона-4) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аталанта Білдінг" (далі - сторона-5), є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Також слід відмовити у задоволенні похідної вимоги про визнання позивача стороною інвестиційного контракту, яка заявлена ним на підставі ч.1 ст. 216 ЦК України та є відповідно похідною вимогою від основної позовної вимоги про визнання недійсним правочину.

Процесуальний закон встановлює, що задоволення похідної вимоги залежить від задоволення основної. Виключень з цього правила не передбачено. Оскаржуваним рішенням Господарський суд відмовив у задоволенні основної вимоги, але задовольнив похідну, що є порушенням ст. 173 ГПК, яке призвело до ухвалення неправильного по суті рішення в цій частині.

Крім того, слід зазначити, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано строки позовної давності до спірних правовідносин, про застосування якої було заявлено відповідачами-1, 4 у справі згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК).

Відповідно до положень ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Для юридичної особи (суб`єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/2030/18, 14.05.2019 у справі № 910/7394/17.

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи. Той факт, що від імені юридичної особи виступають конкретні фізичні особи, не змінює самостійного характеру волі, поведінки і відповідальності юридичної особи за свої дії в цивільних правовідносинах (правова позиція Верховного Суду у справі № 915/1622/16 від 06.06.2018).

Таким чином, перебіг позовної давності для Позивача почався 30 серпня 2011 р., в день його укладення, і закінчився 30 серпня 2014 р.

При цьому, позов у справі подано у травні 2019 р., тобто із пропуском позовної давності майже на 5 років.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Господарський суд першої інстанції відмовив у застосуванні позовної давності щодо вимог про визнання недійсним оспорюваного договору, оскільки ця вимога була відхилена з підстав його неукладеності.

Однак господарський суд взагалі не вирішив питання застосування позовної давності щодо вимоги про визнання позивача стороною (співінвестором) в інвестиційному контракті з моменту укладення інвестиційного контракту.

Відповідно до ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

З аналізу ч. 1 ст. 173 ГПК України та ч. 1 ст. 266 ЦК України вбачається, що поняття "похідна вимога" та "додаткова вимога" є тотожними.

Оскільки позовна давність беззаперечно спливла щодо основної вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору, вона також спливла і щодо похідної (додаткової) вимоги про визнання позивача стороною (співінвестором) в інвестиційному контракті.

Посилання Господарського суду на листи ТОВ "Компанія "Енергобудлізинг" від 22 березня 2017 р. № 8, від 05 квітня 2017 р. № 1-1 та ТОВ "Атланта Білдінг" від 31 березня 2017 р. № 3 з яких вбачається, що вказані юридичні особи не визнають позивача стороною інвестиційного контракту, не впливає на пропуск позовної давності.

Позивачу було відомо про те, що інші сторони інвестиційного контракту не визнають його співінвестором з моменту укладення позивачем оспорюваного договору, яким його замінено як сторону інвестиційного контракту, тобто з 30 серпня 2011 р.

Одночасно вказані листи не свідчать про переривання позовної давності, оскільки в них не йдеться про визнання боргу або іншого обов`язку, крім того, переривання позовної давності може відбутися лише до її спливу (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.06.2019у справі № 904/2394/18; від 12.09.2018у справі №910/16481/16; від 27.06.2018у справі №914/2026/17). Крім того, відповідачі заперечують наявність цих листів, а в матеріалах справи відсутні докази їх направлння.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог і заперечень на них, колегія приходить до висновку про відмову у позові з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про задоволення апеляційний скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергобудлізинг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Білдінг" та про наявність підстав для скасування рішення, оскільки, висновки місцевого господарського суду у частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договору заміни сторони від 30.08.2011 недійсним з підстав визнання його неукладеним не відповідають обставинам справи. В частині визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" стороною (співвінвестором) в інвестиційному контракті № 30-12/06-И від 30.12.2005 рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Керуючись статтями 126, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергобудлізинг" на рішення Господарського суду м. Києва від 21.11.2019 у справі № 910/6503/19 задовольнити.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Білдінг" на рішення Господарського суду м. Києва від 21.11.2019 у справі № 910/6503/19 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 у справі № 910/6503/19 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" (код ЄДРПОУ 33603182; 02090, м. Київ, вул. Алма-Атинська, буд. 8, прим.10) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергобудлізинг" (код ЄДРПОУ 31486216; 04073, м. Київ, вул. С.Скляренка, 17) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2881,50 грн.

Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Інвест енд Девелопмент" (код ЄДРПОУ 33603182; 02090, м. Київ, вул. Алма-Атинська, буд. 8, прим.10) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Атланта Білдінг" (код ЄДРПОУ 37813863; 01010, м. Київ, вул. Аніщенка, 17, літера "А", адреса для листування: 01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 19-21, БЦ Леонардо , 14-й поверх) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2881,50 грн.

Видати наказ.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/6503/19 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 13.10.2020

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська