Рішення

від 15.10.2020 по справі 922/2588/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2588/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіабренд" (офіційна адреса: 61174, м. Харків, пр. Перемоги, б.61, кв. 109; адреса для листування: 61072, пр. Науки, 56, оф. 203-А; код ЄДРПОУ: 24335797) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендер" (офіційна адреса: 61054, м. Харків, пров. Тевелєва, б. 15; адреса для листування: 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, б. 66; код ЄДРПОУ: 39023287) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

14 серпня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіабренд" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендер", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендер" суму основного боргу у розмірі 128 000,00 грн., інфляційні витрати у розмірі 4 660,49 грн., пеню за договором у розмірі 6 568,33 грн., а також сплачену суму судового збору у розмірі 2 102,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

В обґрунтування позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги в частині повної та своєчасної сплати грошових коштів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.08.2020 прийнято позовну заяву (вх.№2588/20 від 14.08.2020) Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіабренд" до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2588/20. Визначено, що розгляд справи №922/2588/20 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст. 251 ГПК України). Роз`яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України.

10.09.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області представник відповідача надав відзив на позовну заяву (вх.№20988 від 10.09.2020), в якому просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначив, що станом на сьогодні позивачем не перераховано всієї суми грошових коштів, щодо яких взято зобов`язання перед відповідачем згідно з договором, зокрема не здійснено переказу 72 000,00 грн. При цьому вважає, що оскільки початок перебігу строку повернення коштів за договором пов`язаний з моментом перерахування всієї суми грошових коштів то строк повернення не сплив і не почав свого перебігу. Однак, 09.09.2020 боржник скористався своїм правом дострокового погашення заборгованості в повному обсязі шляхом передачі готівкових коштів уповноваженій особі позивача.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

02.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Брендер" (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіабренд" (кредитор) було укладено договір №02022017 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги (надалі - Договір) (а.с.16-17 т.1).

Відповідно до пункту 1.1. Договору, кредитор надає боржнику безвідсоткову поворотну фінансову допомогу за рахунок власних коштів у розмірі 300 000,00 грн., а боржник зобов`язується повернути отримані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Поворотна фінансова допомога надається боржнику на безкоштовній та безпроцентній основі, тобто не передбачає нарахування процентів чи інших видів компенсацій у якості оплати за користування грошовими коштами (п.1.2.Договору).

Грошові кошти вважаються наданими з моменту зарахування на поточний рахунок боржника, що вказаний у розділі 7 даного договору, усієї суми грошових коштів, визначеної в пп. 1.1 (п.1.3.Договору).

Договір вважається укладеним не раніше підписання сторонами цього договору і перерахування кредитором усієї суми грошових коштів, визначених у пп. 1.1 цього договору на поточний рахунок боржника (п.1.4.Договору).

Строк повернення наданих коштів - 1 рік. Строк повернення обчислюється з моменту зарахування всієї суми грошових коштів на поточний рахунок боржника (п.1.3.Договору).

Кредитор надає поворотну фінансову допомогу в розмірі, передбаченому п.1.1 даного договору одноразово або частинами, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок боржника, вказаного в даному договорі (п.2.1.Договору).

Боржник зобов`язується повернути надану суму поворотної фінансової допомоги частинами або одноразово до закінчення строку повернення, або в останню дату строку повернення, вказаного в п.1.5. договору, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора, вказаний в договорі або іншим способом (п.2.2.Договору).

Боржник має право достроково повернути отриману поворотну фінансову допомогу кредитору. Кредитор не має права вимагати дострокового повернення поворотної фінансової допомоги у повному розмірі або частково від боржника (п.2.3.Договору).

Сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх

зобов`язань за даним договором відповідно до чинного законодавства України (п.3.1.Договору).

Пунктом 3.2. Договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасного виконання або невиконання боржником зобов`язань по поверненню грошових коштів у порядку і на умовах, визначених даним договором, Кредитор має право вимагати оплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми, та 0,1 процентів річних від простроченої суми.

Відповідно до пункту 6.1.Договору, даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до "31" грудня 2019 року, але в будь-якому разі до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Договір може бути скасовано за домовленістю сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством.

На виконання умов Договору позивач частинами надав поворотну фінансову допомогу шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача у відповідності до наступних платіжних доручень:

- 02.02.2018 згідно платіжного доручення №931 у розмірі 70 000,00 грн. (а.с.21 т.1);

- 16.03.2018 згідно платіжного доручення №983 у розмірі 50 000,00 грн. (а.с.22 т.1);

05.04.2018 згідно платіжного доручення №1030 у розмірі 108 000,00 грн. (а.с.23 т.1).

Загальна сума наданої поворотної фінансової допомоги склала 228 000,00 грн.

Відповідач шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача частково повернув позивачу отриману фінансову допомогу у відповідності до наступних платіжних доручень:

- 23.03.2020 згідно платіжного доручення №284 у розмірі 50 000,00 грн. (а.с.19 т.1);

- 16.04.2020 згідно платіжного доручення №338 у розмірі 50 000,00 грн. (а.с.20 т.1).

30.10.2019 сторони склали акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2018 по 30.10.2019 за договором №02022017 від 02.02.2018 (надалі - Акт) (а.с.18 т.1).

Як свідчить Акт, заборгованість відповідача за договором №02022017 від 02.02.2018 станом на 30.10.2019 становить 128 000,00 грн.

Відповідний Акт засвідчено підписами та печатками сторін. Жодних зауважень чи заперечень Акт не містить.

Листом від 20.07.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою погасити заборгованість за договором 128 000,00 грн. основної заборгованості та 6 690,27 грн. пені.

Листом від 10.08.2020 відповідач відмовив позивачу у виконанні вимоги. Зазначив, що у зв`язку з досягненням домовленості між сторонами про погашення заборгованості шляхом передачі грошових коштів у готівковій формі, 24.03.2020 та 25.03.2020 ОСОБА_1 як уповноваженій особі підприємства кредитора було передано грошову суму у загальному розмірі 128 400,00 грн. для подальшого внесення у касу як погашення заборгованості за договором.

Позивач зазначає, що відповідачем зобов`язання за договором не виконано, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися з позовною заявою до суду.

Відповідач в свою чергу вважає, що початок перебігу строку не настав, оскільки позивачем не було перераховано всієї суми грошових коштів. Крім того, позивач не має права вимагати дострокового повернення поворотної фінансової допомоги.

При цьому, як зазначає відповідач, останній скористався своїм правом дострокового погашення заборгованості та станом на 09.09.2020 повернув отримані грошові кошти у повному обсязі. На підтвердження зазначено надав Наказ №1/1-Ф про дострокове повернення фінансової допомоги від 13.03.2020 за договором №02022017 від 02.02.2018 на суму 128 000,00 грн., роздруківка відомостей про списання з банківського рахунку, копію квитанції №103 від 24.03.2020 та копії квитанцій про поповнення рахунку від 25.03.2020.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов`язання виникає між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами, зобов`язаною та управненою сторонами зобов`язання є відповідно боржник і кредитор.

Статтею 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, за своєю правовою природою договір №02022017 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 02.02.2018 є договором позики.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 3 статті 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідач на підтвердження виконання зобов`язання в повному обсязі надав суду:

- роздруківку фотокопії квитанції №103 від 24.03.2020 на суму 100 000,00 грн., де платником є ОСОБА_1 , отримувачем є ОСОБА_1 , з призначенням платежу "зарахування на рахунок згідно договору №UA293510050000026203806440563UAH фізичної особи ОСОБА_1 ";

- роздруківки фотокопій двох частин квитанцій від 25.03.2020 на суму 20 100,00 грн. та 8 300,00 грн. з зазначенням "поповнення рахунку", картка 535128хххххх2511.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Згідно з п.1.30 ст.1 цього Закону платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Як передбачено п.6 ч.1 ст.7 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк України регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті визначено, що кошти з рахунків клієнтів банку списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Згідно з п.1.8 даної Інструкції платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються цією Інструкцією.

При цьому, відповідно до п.3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Отже, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, у даному випадку Товариству з обмеженою відповідальністю "Брендер".

Пунктом 23.1 статті 23 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом подання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкликання.

Так, у п.2.2 Договору сторони погодили, що боржник зобов`язується повернути надану суму поворотної фінансової допомоги частинами або одноразово, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора, вказаний в договорі або іншим способом.

По-перше, відповідно до пункту 7 Договору, поточним рахунком Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіабренд" є п/р 26006437840900. Додаткової угоди щодо зміни банківських реквізитів кредитора в матеріалах справи не міститься.

По-друге, грошові розрахунки здійснюються за допомогою готівкових грошей і в безготівковому порядку. Залежно від способу розрахунку підтвердженням такого розрахунку може бути платіжне доручення, чек, квитанція, розписка тощо. Якщо відповідач, при поверненні грошових коштів позивачу обрав "інший спосіб" то доведення повернення грошових коштів в такий спосіб покладається саме на відповідача. Такий спосіб повинен бути доведеним відповідачем належними доказами.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

По-третє, в призначенні платежу в наданій відповідачем фотокопії квитанції №103 від 24.03.2020 на суму 100 000,00 грн. зазначено, що кошти перераховуються фізичній особі ОСОБА_1 на рахунок: НОМЕР_1 .

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, звертає увагу відповідача на те, що останнім спірний договір було підписано з Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіабренд" з визначеним в договорі розрахунковим рахунком: п/р 26006437840900.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Фізична особа ОСОБА_1 в даному випадку не є суб`єктом господарських правовідносин, а отже і будь-які банківські операції, здійснені на користь Фізичної особи ОСОБА_1 , суд не може розцінювати як доказ сплати відповідачем заборгованості за договором №02022017 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 02.02.2018.

Більш того, з витягу з ЄДРПОУ сформованого станом на день подання позовної заяви вбачається, що керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіабренд" є ОСОБА_2 . При цьому, суд вважає безпідставними та необґрунтованими посилання відповідача на те, що Фізична особа ОСОБА_1 є уповноваженою особою позивача, оскільки в матеріалах справи не міститься жодного доказу, який би підтверджував правомірність такого представництва, зокрема, на час вчинення передачі грошових коштів (24.03.2020 та 25.03.2020).

Роздруківки фотокопій двох частин квитанцій від 25.03.2020 на суму 20 100,00 грн. та 8 300,00 грн. з зазначенням "поповнення рахунку" картки 535128хххххх2511, наданих відповідачем взагалі не містять жодної інформації, яка б стосувалася даної справи.

Таким чином відповідачем не надано належних доказів на підтвердження погашення заборгованості за договором №02022017 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 02.02.2018 в повному обсязі.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом встановлено, що платіжні доручення №931 від 02.02.2018, №983 від 16.03.2018 та №1030 від 05.04.2018 оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства та є документами, що підтверджую факт надання позивачем безвідсоткову поворотну фінансову допомогу відповідачу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не виконав у повному обсязі свої зобов`язання за Договором та надав безвідсоткову поворотну фінансову допомогу відповідачу на загальну суму 228 000,00 грн., а не 300 000,00 грн. як передбачалося договором.

Проте, відповідно до ч.1 ст.1051 Цивільного кодексу України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідно до п.6.1. Договору, дія даного Договору закінчилася 31.12.2019.

Проте, докази звернення до суду відповідачем для врегулювання даного питання в матеріалах справи відсутні, як і докази врегулювання даного питання безпосередньо з позивачем.

Таким чином, факт отримання та неоспорення відповідачем грошової суми у розмірі 228 000,00 грн., а не всієї суми як передбачалося договором, факт часткового повернення відповідної грошової суми у розмірі 100 000,00 грн. та факт підписання акту звірки від 30.10.2019, який свідчить про наявність заборгованості відповідача на суму 128 000,00 грн. в своїй сукупності свідчать про конклюдентні дії відповідача щодо погодження виконання позивачем Договору саме на суму 228 000,00 грн., а не 300 000,00 грн.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Отже, керуючись ст. 1049 ЦК України, строк виконання грошового зобов`язання відповідача на користь позивача є таким, що настав.

Тож, дослідивши матеріали справи, врахувавши встановлений сторонами у договорі строк повернення грошових коштів, враховуючи здійснення позивачем останнього платежу 05.04.2018, судом встановлено, що відповідач повинен був повернути грошові кошти до 06.04.2019 включно.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували належне виконання ним свого обов`язку щодо своєчасного повернення суми поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно з договором №02022017 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 02.02.2018, суд дійшов висновку, що заборгованість за відповідним договором належним чином доведена, у зв`язку із чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Згідно статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, сторони в Договорі погодили, що у випадку несвоєчасного виконання або невиконання боржником зобов`язань по поверненню грошових коштів у порядку і на умовах, визначених даним договором, Кредитор має право вимагати оплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми, та 0,1 процентів річних від простроченої суми.

Позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати у розмірі 4 660,49 грн. та пеню за договором у розмірі 6 568,33 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, як наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Так, дослідивши матеріали справи, врахувавши встановлений сторонами у Договорі строк в один рік на повернення отриманої відповідачем грошової суми, судом встановлено, що період прострочення починається з 07.04.2019.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних нарахувань з використанням калькулятора "Ліга-Закон" суд встановив, що дані розрахунки є арифметично невірними, а тому суд здійснивши контррозрахунок задовольняє позов у цій частині частково у розмірі 3 864,53 грн.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки зобов`язання мало бути виконано відповідачем 06.04.2019, то період для нарахування пені становить з 07.04.2019 по 07.10.2019.

При цьому, суд не може виходити за межі періоду визначеному позивачем в позовній заяві.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені з використанням калькулятора "Ліга-Закон" суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд здійснивши контррозрахунок задовольняє позов у цій частині.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, що складає 2 089,98 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіабренд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендер"- задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендер" (офіційна адреса: 61054, м. Харків, пров. Тевелєва, б. 15; адреса для листування: 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, б. 66; код ЄДРПОУ: 39023287) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіабренд" (офіційна адреса: 61174, м. Харків, пр. Перемоги, б.61, кв. 109; адреса для листування: 61072, пр. Науки, 56, оф. 203-А; код ЄДРПОУ: 24335797) суму основного боргу у розмірі 128 000 (сто двадцять вісім тисяч) грн. 00 коп., інфляційні витрати у розмірі 3 864 (три тисячі вісімсот шістдесят чотири) грн. 53 коп., пеню у розмірі 6 568 (шість тисяч п`ятсот шістдесят вісім) грн. 33 коп., а також судовий збір у розмірі 2 089 (дві тисячі вісімдесят дев`ять) грн. 98 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "15" жовтня 2020 р.

Суддя Т.О. Пономаренко