Постанова

від 08.10.2020 по справі 906/506/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2020 року

м. Київ

cправа № 906/506/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: не з`явились,

відповідачів: не з`явились,

ОГП: Шекшеєва В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2019

у справі № 906/506/18

за позовом Керівника Коростенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

до:

1) Народицької селищної ради Житомирської області;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Норинцівське"

про визнання незаконним та скасування рішення від 11.04.2018 № 773, визнання недійсним попереднього договору оренди землі від 01.05.2018 № 15, зобов`язання повернути земельну ділянку загальною площею 56,400 га,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року Керівник Коростенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Народицької селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Норинцівське" про: визнання незаконним та скасування рішення Народицької селищної ради Народицького району Житомирської області від 11.04.2018 №773 "Про надання ТОВ "Норинцівське" в оренду земельної ділянки та укладення попереднього договору оренди землі площею 56,400 га із земель реформованого КСП ім. Горького на території Народицької селищної ради"; визнання недійсним попереднього договору оренди землі №15 від 01.05.2018, укладеного між Народицькою селищною радою та ТОВ "Норинцівське", зареєстрованого Народицькою селищною радою в реєстрі земель за №15 від 01.05.2018; зобов`язання ТОВ "Норинцівське" повернути земельну ділянку загальною площею 56,400 га, яка знаходиться на території Народицької селищної ради за межами населених пунктів, до земель резерву у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому одержано у користування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між відповідачами укладено попередній договір №15 від 01.08.2018 оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 56,4 га без розробленої та затвердженої землевпорядної документації, та за відсутності відповідного рішення селищної ради про затвердження проекту землеустрою на передачу земельної ділянки в оренду. Прокурор наголошує, що Народицька селищна рада вийшла за межі наданих їй повноважень, розпорядившись земельною ділянкою державної форми власності. Посилаючись на ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) прокурор вважає, що укладення між відповідачами попереднього договору не відповідає вимогам чинного законодавства, тому згаданий договір слід визнати недійсним та зобов`язати ТОВ "Норинцівське" повернути земельну ділянку до Народицької селищної ради.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.09.2018 (суддя Тимошенко О.М.) позов задоволено.

Місцевим господарським судом встановлено, що Народицькою селищною радою 11.04.2018 прийнято рішення №773 "Про надання ТОВ "Норинцівське" в оренду земельної ділянки та укладення попереднього договору оренди землі площею 56,40 га із земель реформованого КСП ім. Горького на території Народицької селищної ради", відповідно до п. 1 якого на період виготовлення проекту землеустрою та до укладення довгострокового договору оренди земельної ділянки вирішено укласти попередній договір оренди земельної ділянки з ТОВ "Норинцівське" площею 56,40 га із земель реформованого КПС ім. Горького, на території Народицької селищної ради.

На підставі вказаного рішення, 01.05.2018 між Народицькою селищною радою (орендодавцем) та ТОВ "Норинцівське" (орендарем) укладено попередній договір оренди землі №15, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (землі резерву) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Народицької селищної ради, за межами населеного пункту с. Норинці.

За умовами вказаного договору в строкове платне користування строком з 01.05.2018 по 01.04.2019 передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення (землі резерву) загальною площею 56,40 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Передача земельної ділянки загальною площею 56,40 га здійснена за актом приймання-передачі від 01.05.2018.

Разом з тим, відповідно до інформації відділу у Народицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області передана у користування земельна ділянка із земель реформованого КСП ім. Горького площею 56,40 га розташована за межами населеного пункту, згідно державної статистичної звітності форми 6-зем - категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, форма власності державна, статус земельних ділянок - землі резервного фонду (рядок 95 - земель запасу, гр.5), технічна документація із землеустрою не виготовлялась, нормативно - грошова оцінка вказаних земель не розроблялась.

Посилаючись на те, що: технічна документація на вказані землі відсутня, нормативно-грошова оцінка вказаних земель не розроблялась; законним розпорядником спірних земель є центральний орган виконавчої влади, а саме: Кабінет Міністрів України; відсутність у ТОВ "Норинцівське" на момент прийняття спірного рішення розробленої землевпорядної документації щодо надання земельної ділянки у користування на умовах оренди в силу положень ст. 123 Земельного кодексу України не створювало жодних підстав для прийняття рішення щодо передачі землі у користування, прокурор звернувся з даним позовом до суду.

Постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 (колегія суддів у складі: Мельник О.В.- головуючий, Грязнов В.В., Розізнана І.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено, у зв`язку з тим, що прокурором не обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі, не наведено обставин нездійснення уповноваженим органом наданих йому повноважень у сфері земельних відносин та причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом владних повноважень. Крім цього, матеріали справи не містять належних та достатніх доказів у підтвердження активної чи пасивної бездіяльності позивача щодо звернення до суду з відповідним позовом.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2019 (колегія суддів у складі: Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.) постанову апеляційного господарського суду скасовано повністю, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування своєї позиції колегія суддів Верховного Суду зазначила, що апеляційний суд: не вказав правових підстав саме для відмови в позові в даному випадку, а не залишення позову без розгляду; не вказав, які інші заходи щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах міг вжити позивач, крім самостійної подачі позову з аналогічними позовними вимогами; не зазначив, якими саме доказами може підтверджуватися саме не виконання чи не належне виконання повноважень позивача щодо звернення до суду з відповідним позовом, тобто по суті повна бездіяльність з його подачі, і яким чином така бездіяльність може свідчити саме про наявність бажання позивача самостійно захищати інтереси держави. Поряд з цим, з постанови не вбачається чіткого висновку апеляційного суду щодо законності та обґрунтованості (чи навпаки) рішення місцевого суду по суті позовних вимог.

За результатами нового розгляду справи постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2019 (колегія суддів у складі: Петухов М.Г. - головуючий, Гудак А.В., Олексюк Г.Є.) рішення місцевого господарського суду скасовано та ухвалено нове, яким позов залишено без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що як Кабінет Міністрів України, так і Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області мають право звертатися до суду з позовом, предметом якого є вимоги, заявлені у даній справі. Крім того, прокурором не наведено обставин та не надано доказів на підтвердження того, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, як уповноважений орган не здійснював чи не належним чином здійснював захист інтересів держави в даному випадку. Також матеріали справи не містять повідомлення прокурора в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" (прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень) як Кабінету Міністрів України, так і Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором було визначено уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, однак не доведено пасивної поведінки вказаного органу та не повідомлено його про звернення до суду з даним позовом.

Не погоджуючись з вказаною постановою, Заступник прокурора Рівненської області звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції посилаючись на те, що останній дійшов помилкового висновку про доведеність підстав для представництва інтересів держави прокурором у даному випадку та щодо неповідомлення суб`єкта владних повноважень про звернення до суду з відповідним позовом.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги вказує на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно зробив висновок, що уповноваженим органом держави на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, який має право звертатися до суду з позовом у даній справі, є як Кабінет Міністрів України, так і Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, оскільки відповідним органом є саме останній. Крім цього, починаючи з квітня 2018 року орган, уповноважений на здійснення відповідних функцій, за захистом інтересів держави до суду не звертався, та, враховуючи обґрунтування про причини не звернення до суду, були усі підстави стверджувати про його не звернення в подальшому. Також матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про бажання позивача самостійно захистити порушені інтереси держави. Крім цього, поза увагою суду апеляційної інстанції залишився той факт, що в описовій частині рішення місцевого господарського суду останній вказав про доведення прокурором факту інформування ГУ Держгеокадастру у Житомирській області про представництво його інтересів та подання позову до суду згідно з листом № 88/4185 від 07.06.2018. При цьому позивач не заперечував про отримання листа прокурора про намір представництва його інтересів в суді.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №587/430/16-ц та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 02.09.2019.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2019 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.11.2019.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.11.2019 зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.09.2020 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.10.2020.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило відзиву на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 15.08.2019 строк.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення прокурора, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного господарського суду, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

При цьому обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять такого повідомлення.

Посилання Заступника прокурора Рівненської області у касаційній скарзі на те, що в описовій частині рішення місцевого господарського суду останній вказав про доведення прокурором факту інформування ГУ Держгеокадастру у Житомирській області про представництво його інтересів та подання позову до суду згідно з листом № 88/4185 від 07.06.2018 не приймаються до уваги, оскільки, по-перше, місцевий господарський суд зазначив вказану інформацію описуючи доводи відповіді на відзив, а не встановлюючи відповідний факт повідомлення. По-друге, апеляційний господарський суд, відповідно до положень ст. 269 ГПК України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами, яких (відповідно повідомлення в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру"), як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять.

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131 1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131 1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Колегія суддів звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах; за проведенням землеустрою; виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Враховуючи викладене, органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різні функції, а саме:

- функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

- функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 920/1/18, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18 та від 25.10.2019 у справі № 13/199/19.

Судами обох інстанцій встановлено, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області наділене повноваженнями розпорядника земельною ділянкою, у тому числі, і на захист права власності.

При цьому, надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства наділяють Головне управління Держгеокадастр у Житомирській області правом самостійного звернення до суду із позовом.

Разом з тим апеляційним господарським судом встановлено, що прокурором не наведено обставин та не надано доказів на підтвердження того, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, як уповноважений орган не здійснював чи неналежним чином здійснював захист інтересів держави в даному випадку.

З огляду на імперативні приписи ст. 300 ГПК України Верховний Суд не вправі здійснювати ані встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, ані вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що матеріали справи не містять повідомлення в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" позивача, та про те, що прокурором не наведено обставин та не надано доказів на підтвердження того, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, як уповноважений орган не здійснював чи не належним чином здійснював захист інтересів держави в даному випадку.

Оскільки колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в даному випадку, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного господарського суду - без змін з віднесенням судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2019 у справі № 906/506/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.