Ухвала

від 16.10.2020 по справі 8/146-08

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

16.10.2020 м.Дніпро Справа № 8/146-08

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів : головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів : Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги та клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги Комунального підприємства "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2008 року ( суддя Дубінін І.Ю.) у справі № 8/146-08

за позовом Фізичної особи -підприємця Самарського Миколи Леонідовича (м.Дніпропетровськ)

до Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ)

про визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2008 року ( суддя Дубінін І.Ю.) у справі № 8/146-08 позов задоволено.

Визнано за Фізичною особою-підприємцем Самарським Миколою Леонідовичем ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний № НОМЕР_1 ) право власності на об`єкт нерухомості -автостоянку, розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, ж/м Тополя-1, вул. Мукаша Салакунова, 23-Г, яка складається з:

- вартової літ А-1, площею 15,3 кв.м.;

- навісу Б;

- навісу В;

- навісу Д;

- навісу Е;

- огорожі №№ 1-6;

- мостіння І, без додаткових актів введення в експлуатацію.

Комунальне підприємство "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради 22.09.2020 року звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою на вказане рішення.

Просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2008 року у справі № 8/146-08. Скасувати рішення, прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову Фізичної особі-підприємця Самарському Миколі Леонідовичу.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження апелянт зазначає, що:

- рішення прийнято без залучення КП "Міськавтопарк", як балансоутримувача майданчика для паркування, до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору;

- позивач навмисно при поданні позовної заяви та розгляді справи №8/146-08 приховав той факт, що він є оператором майданчика для паркування відповідно до договору з КП "Міськавтопарк";

- рішення суду у даній справі стосується безпосередньо прав та обов`язків скаржника.

Ознайомившись з матеріалами апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд вважає за необхідне відмовити у прийнятті апеляційної скарги з огляду на наступне:

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

За змістом частин першої та другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення ( п. 8 частини першої статті 129 Конституції України).

Отже, держава гарантує право на апеляційний перегляд справи, який здійснюється після її розгляду в суді першої інстанції, а касаційне оскарження допускається у визначених законом випадках.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина ( абзац третій підпункту 3.1 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 р. № 11-рп/2007 ).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція ) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 р. вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, ч. 1 ст. 254 ГПК України визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або рішення містить судження про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмета та підстав позову.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку ст. 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, що означає, що скаржник має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним

Водночас, судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов`язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.

Рішення суду першої інстанції, яке оскаржується незалученою особою в апеляційному порядку, постановлено 24.09.2008 року, тобто до набрання чинності з 15.12.2017 року ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VІІІ.

Згідно з п. 13 ч. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України ( в редакції, чинній з 15.12.2017 року ) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Разом з тим, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи ( ч. 3 ст. 3 ГПК України ).

Отже, судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017 року, тобто до набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VІІІ, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.11.2018 року по справі № 54/239.

У ч. 2 ст. 261 ГПК України визначено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Здійснивши аналіз ч. 2 ст. 261 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати у вказаній постанові констатував, що у ній врегульовано порядок вчинення процесуальної дії судом апеляційної інстанції, а саме, відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими з порушенням строку. Тоді як строки оскарження судових рішень суду першої інстанції, ухвалених до 15.12.2017 року , врегульовані у ст. 93 ГПК України ( в редакції, чинній до 15.12.2017 року ).

Згідно зі ст. 93 ГПК України ( в редакції, чинній до 15.12.2017 року ) апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п`яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень ч. 4 ст. 91 цього Кодексу.

Таким чином, згідно зі ст. 93 ГПК України ( в редакції, чинній до 15.12.2017 року ) норми щодо річного присічного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції розповсюджувались на апеляційній скарги, подані прокурором або органом державної влади, або органом місцевого самоврядування. На інших учасників судового процесу норми щодо присічного річного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції не розповсюджувались, а тому всі, окрім зазначених учасників судового процесу, мали право на поновлення строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції поза межами вказаного річного строку у разі, якщо суд за заявою особи, що подала апеляційну скаргу, знайде підстави для поновлення цього строку - визнає поважними причини пропуску скаржником строку подання апеляційної скарги. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.05.2018 року по справі № 910/7599/15-г.

Вирішуючи питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими на судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції керується, в тому числі, приписами ч. 2 ст. 261 ГПК України ( в редакції, чинній з 15.12.2017 року). Відтак, встановивши відсутність винятків, визначених у пунктах 1, 2 ч. 2 ст. 261 ГПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку скаржником на апеляційне оскарження ( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.11.2018 року по справі № 54/239 ).

В якості підстави для поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого ч. 2 ст. 261 ГПК України, скаржник посилається на ту обставину, що він не був залучений до участі у справі, однак є балансоутримувачем паркувального майданчика і спірне рішення безпосередньо стосується його прав та обов`язків.

Згідно з абзацом 1 пункту 2.2. Статуту КП «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради предметом господарської діяльності Підприємства для реалізації зазначеної мети є організація та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.

Скаржник стверджує, що Комунальне підприємство «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради є балансоутримувачем майданчика для паркування згідно з Правилами паркування та рішення виконавчого комітету міської ради від 30.11.2016 року № 587 (зі змінами), розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Мукаша Салакунова, в районі буд. № 23 площею 3680 кв. м. на 320 машиномісць з режимом роботи цілодобово, щоденно.

Згідно з п. 5.1 Правил паркування транспортних засобів на території міста Дніпра, затверджених рішенням Дніпровської міської ради від 21.12.2016 року № 38/17 (з урахуванням змін, внесених рішенням Дніпровської міської ради від 19.07.2017 року № 36/23) балансоутримувач самостійно забезпечує належне обладнання, утримання та своєчасний ремонт майданчиків для паркування власними силами або може залучати для цього операторів. Залучення таких операторів здійснюється на конкурсних засадах, відповідно до Порядку організації та проведення конкурсу з визначення оператора.

Між тим, наведені обставини не є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Скаржник надав суду рішення Дніпровської міської ради №38/17 від 21.12.2016 року, згідно п.4 якого КП "Міськавтопарк" визначено суб`єктом господарювання щодо майданчиків для паркування транспортних засобів державної та комунальної форми власності, що визначаються відповідно до Закону України "Про благустрій населених пунктів", та зазначає, що він є балансоутримувачем майданчика для паркування, розташованого за адресою : м.Дніпро, вул. Мукаша Салакунова, 23.

З оскаржуваного рішення вбачається, що предметом позову є визнання права власності позивача об`єкт нерухомості -автостоянку, розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, ж/м Тополя-1, вул. Мукаша Салакунова, 23-Г.

Отже, докази того, що на час прийняття оскаржуваного рішення апелянт був балансоутримувачем спірного майданчика для паркування, що апелянт є особою, права якої порушено оскаржуваним рішенням, що апелянт безпідставно не був залучений судом до участі у справі та не повідомлений про розгляд позову, відсутні.

Підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 174, 234, 235, 254, 258, 260, ч. 2 ст. 261 ГПК України, «Перехідними положеннями» Господарського процесуального кодексу України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Центральний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити Комунальному підприємству "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради в задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2008 року у справі № 8/146-08.

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2008 року у справі № 8/146-08 та додані до неї матеріали повернути (надіслати) скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку, передбаченому ст. 286 - 291 ГПК України.

Додаток: апеляційна скарга б/н від 22.09.2020 року на 69 арк.

Головуючий суддя Т.А.Верхогляд

Суддя Л.М. Білецька

Суддя Ю.Б. Парусніков