Постанова

від 06.10.2020 по справі 917/1198/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 917/1198/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Міщенко І. С.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Диканської селищної ради Полтавської області

на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.08.2017 (суддя Кульбако М. М.)

і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 (головуючий суддя Пуль О. А., судді Білоусова Я. О., Тарасова І. В.)

у справі № 917/1198/16

за позовом Диканської районної спілки споживчих товариств

до Диканської селищної ради Полтавської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1) Диканський районний центр зайнятості та 2) Полтавський обласний центр зайнятості

про визнання недійсними пунктів рішення

(уповноважені представники сторін у судове засідання не з`явилися)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Диканська районна спілка споживчих товариств (далі - позивач, Диканська РССТ) звернулася з позовом до Господарського суду Полтавської області, у якому просила суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, визнати недійсними пункти 1, 2, 3, 5 резолютивної частини рішення десятої (позачергової) сесії сьомого скликання Диканської селищної ради (далі - відповідач, Диканська сільрада) від 05.07.2016 "Про припинення права постійного користування на земельні ділянки Диканського об`єднання громадського харчування".

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Диканської сільради в оспорюваній частині, позбавлено позивача права постійного користування двома земельними ділянками в смт. Диканька: площею 0,24 га - по вул. Дружби, 5-а та площею 0, 04 га - по вул. Пушкіна, 1-а, що зазначені в Державному акті на право постійного користування землею ІІ-ПЛ №002349, виданому Диканському об`єднанню громадського харчування, правонаступником якого є позивач.

Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.10.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2017, позов задоволено. Визнано недійсними пункти 1, 2, 3, 5 резолютивної частини рішення десятої (позачергової) сесії сьомого скликання Диканської сільради від 05.07.2016 "Про припинення права постійного користування на земельні ділянки Диканського об`єднання громадського харчування" як такі, що суперечать законодавству.

4. Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2017 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 та рішення Господарського суду Полтавської області від 21.10.2016 у справі №917/1198/16 скасовано. Справу №917/1198/16 направлено до Господарського суду Полтавської області на новий розгляд в іншому складі суду.

5. Скасовуючи вищезазначені судові акти, суд касаційної інстанції зазначив, що поза межами судового дослідження залишилось встановлення обставин щодо набуття Диканською районною спілкою споживчих товариств у встановленому законом порядку права користування спірною земельною ділянкою.

6. Під час нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Полтавської області від 22.08.2017, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019, позов задоволено. Визнано недійсними пункти 1, 2, 3, 5 рішення десятої (позачергової) сесії сьомого скликання Диканської селищної ради від 05.07.2016 "Про припинення права постійного користування на земельні ділянки Диканського об`єднання громадського харчування".

7. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції мотивував його тим, що припинення права постійного користування земельною ділянкою можливе у разі ліквідації підприємства без визначення його правонаступника. Господарський суд урахував відсутність відмови позивача від права постійного користування земельною ділянкою, припинення діяльності постійного користувача шляхом приєднання до іншого підприємства (позивача у справі), наявності на спірних земельних ділянках об`єктів нерухомого майна, яке перейшло до позивача від юридичної особи, у якої земельні ділянки перебували на праві постійного користування.

8. Суд апеляційної інстанції дослідив, що позивач є правонаступником СП Об`єднання підприємств громадського харчування , у постійному користуванні якого перебувала спірна земельна ділянка на підставі Державного акта ІІ-ПЛ №002349, а отже в результаті реорганізації останнього шляхом приєднання до Диканської РССТ, позивач набув усіх прав та обов`язків, у тому числі права користування спірною земельною ділянкою та правомірно користується нею.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 22.08.2017 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

10. Скаржник посилається на неправильне застосування судами приписів часини другої статті 92 ЗК України та зазначає, що позивач не належить до вичерпного переліку суб`єктів, які можуть набувати права постійного користування земельними ділянками, визначеного статтею 92 ЗК України, а отже, відповідне речове право не могло перейти в поряду правонаступництва. Посилається на відсутність доказів набуття Диканською РССТ права власності чи права користування спірною земельною ділянкою

11. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував приписи частини першої статті 120 ЗК України в редакції, чинній на час розгляду апеляційної скарги, в той час, як вказана норма підлягала застосуванню у редакції, чинній на момент реорганізації СП Об`єднання підприємств громадського харчування .

12. Скаржник посилається на те, що суди першої і апеляційної інстанцій застосували частину третю статті 24, статтю 142 ЗК України, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

13. Також скаржник наголошує на порушенні судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині прийняття і відхилення доводів апеляційної скарги відповідача, неврахуванні висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 903/540/17, а також зазначає, що повний текст рішення суду першої інстанції був виготовлений і підписаний суддею ОСОБА_1 після звільнення з посади судді за рішенням Вищої ради правосуддя від 26.03.2019 № 935/0/15-19.

Позиція інших учасників справи

14. Позивач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Позивач наголошує на тому, що є правонаступником усіх прав та обов`язків СП Об`єднання підприємств громадського харчування , у зв`язку з чим припинення права користування землею не відбулося.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Рішенням Диканської селищної ради народних депутатів від 29.03.1996 №112 Диканському об`єднанню громадського харчування для виробничої діяльності та торгівлі у постійне користування надано 0,28 га землі згідно з планом землекористування, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серія ІІ-ПЛ №002349 (далі - Державний акт), який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 04.04.1996 за № 17.

16. План зовнішніх меж землекористування, що є невід`ємною частиною Державного акта, містить план-схему двох земельних ділянок: площею 0,24 га та площею 0,04 га у смт. Диканька.

17. На виконання постанови правління Укоопспілки від 13.09.2002 №182 та постанови правління ОСС (протокол засідання від 16.09.2002 №19) Про реформування споживчої кооперації за постановою правління Диканського районного споживчого товариства від 26.12.2002 №86 ліквідоване СП Об`єднання підприємств громадського харчування шляхом приєднання до райспоживспілки із активами та пасивами підприємства.

18. Згідно з пунктом 2 розділу І Загальні положення Статуту Диканської РССТ, затвердженого постановою правління Диканської РССТ від 24.11.2003, Диканська РССТ у зв`язку з реорганізацією СП Диканська автоколона , СП Райкоопзаготпромторг , СП Об`єднання підприємств громадського харчування , СП Хлібокомбінат шляхом приєднання до Диканської РССТ є правонаступником зазначених спільних підприємств.

19. Наведені обставини жодна із сторін не спростовує.

20. Рішенням десятої (позачергової) сесії сьомого скликання Диканської сільради Про припинення права постійного користування на земельні ділянки Диканського об`єднання громадського харчування від 05.07.2016 №2 (далі - Рішення), зокрема, вирішено:

- припинити право постійного користування Диканської РССТ як правонаступнику реорганізованого шляхом приєднання Диканського об`єднання громадського харчування, двома земельними ділянками у смт. Диканька: (1) площею 0,24 га - по вул. Дружби (Дзержинського), 5-а та (2) площею 0, 04 га - по вул. Пушкіна, 1-а, що зазначені у Державному акті (пункт 1 Рішення);

- перевести зазначені дві земельні ділянки до земель запасу селищної ради (пункт 2 Рішення);

- визначити термін до 12.07.2016 для Диканської РССТ щодо передачі за актом приймання-передачі зазначених земельних ділянок Диканській сільраді як власнику земель комунальної власності (пункт 3 Рішення);

- встановити місячний термін Диканській РССТ для подання до селищної ради документів для оформлення права користування земельними ділянками у смт. Диканька: (1) площею 0,24 га - по вул. Дружби (Дзержинського), 5-а та (2) площею 0, 04 га - по вул. Пушкіна, 1-а (пункт 5 рішення).

21. Судами встановлено, що Диканське об`єднання громадського харчування (СП Об`єднання підприємств громадського харчування ), правонаступником якого є позивач, користувався на підставі Державного акта, спірними земельними ділянками, загальною площею 0,28 га, які знаходяться у смт. Диканька, по вул. Дзержинського, 5-а та по вул. Пушкіна, 1-а, для обслуговування виробничих приміщень (будівель громадського харчування).

22. Спірні земельні ділянки знаходяться у зоні громадської забудови смт. Диканька, під об`єктами нерухомості, які перейшли у власність до позивача у складі майнового комплексу при реорганізації СП Об`єднання підприємств громадського харчування шляхом приєднання до Диканської РССТ за відповідними актами приймання-передачі.

23. У даному випадку органом місцевого самоврядування прийнято рішення про переведення до земель запасу селищної ради двох земельних ділянок, які перебувають, як у постійному користуванні позивача (на яких розміщені заклади громадського харчування), так і Диканського районного центру зайнятості (Державний акт на право постійного користування землею І-ПЛ від 24.12.2003 № 001562).

24. Не погоджуючись з Рішенням, Диканська РССТ звернулася до Господарського суду Полтавської області з даним позовом (з урахуванням уточнень до нього).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

25. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон України від 15.01.2020 № 460-IX).

26. Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

27. Оскільки касаційну скаргу подано до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, касаційний розгляд здійснюється відповідно до положень ГПК України у редакції, яка була чинною до 08.02.2020.

Щодо суті касаційної скарги

28. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

30. Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

31. Згідно з частиною десятою статті 59 наведеного Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

32. Частиною першою статті 155 ЗК України визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

33. Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

34. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

35. Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

36. Разом із тим, відповідно до статті 141 ЗК України (у редакції, чинній на момент винесення Рішення), підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

37. За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

38. Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

39. Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України.

40. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному у вищенаведеному рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

41. У цій справі, яка переглядається, позивач, вважаючи себе належним землекористувачем, звернувся до суду за захистом свого майнового права від порушень у спосіб, передбачений чинним законодавством, а саме з вимогою про визнання недійсним Рішення (в оскаржуваній частині), як такого, що порушує права та охоронювані законом інтереси.

42. Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що позивач, як правонаступник СП Об`єднання підприємств громадського харчування набув право користування спірною земельною ділянкою на підставі Державного акта, зареєстрованого у передбаченому чинним на той час законодавством порядку, та з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів відмови позивача від права користування цією земельною ділянкою, дійшли висновку, що спірне Рішення порушує права та законні інтереси позивача.

43. Відповідач, не погоджуючись з рішенням і постановою у цій справі, наголошує на тому, що позивач не належить до вичерпного переліку суб`єктів, які можуть набувати права постійного користування земельними ділянками, визначеного статтею 92 ЗК України, а отже, відповідне речове право не могло перейти до позивача в порядку правонаступництва.

44. Водночас, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на приписи частини першої статті 141 ЗК України, допускається лише у випадку, коли припинення такої особи виключає правонаступництво (див. пост. Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 911/4065/16, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17).

45. Право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача.

46. Зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11 та постановах Верховного від 22.05.2019 у справі №914/1104/18, від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19, від 02.09.2020 у справі № 918/194/19.

47. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 викладено наступні висновки:

"7.43. Дійсно, приписи чинного ЗК України не відносять приватні акціонерні товариства до суб`єктів, які можуть набути право постійного користування із земель державної та комунальної власності, адже відповідно до частини другої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

7.44. Однак при цьому положення пункту 6 розділу X указаного Кодексу щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди до 1 січня 2008 року без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, а підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою, визначені частиною першою статті 141 ЗК України, не зумовлюють припинення такого права, яке виникло у юридичної особи приватної форми власності у відповідності до чинного законодавства, зміною відповідного законодавства чи зміною типу акціонерного товариства".

48. Доводи відповідача щодо припинення права користування спірною земельною ділянкою у зв`язку з реорганізацією юридичної особи не спростовують наведених висновків (пункти 42, 44-47), разом з тим, судами не встановлено обставин припинення землекористування у встановленому законом порядку, а відтак підстав для прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення, а тому доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.

49. Верховний Суд зазначає, що застосування у даному випадку судом апеляційної інстанції статті 120 ЗК України у невірній редакції, а також застосування судом першої інстанції приписів частини третьої статті 24 ЗК України, не вплинуло на правильність висновків щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, а тому вказані доводи не є підставою для скасування правильних по суті рішення і постанови.

50. З тексту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди застосували частини третю, четверту статті 142 ЗК України у контексті дослідження обставин щодо відсутності в матеріалах справи доказів відмови позивача від права користування спірною земельною ділянкою, а тому доводи відповідача в цій частині також не свідчать про наявність підстав для скасування рішення і постанови у справі, що переглядається.

51. Аналізуючи повноту дослідження судом апеляційної інстанції обставин справи та обґрунтування постанови суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції дотримано обов`язок щодо надання оцінки аргументам учасників справи, що відносяться до предмету спору та не вбачає порушення останнім норм процесуального права, в частині надання оцінки доводам відповідача, викладеним в апеляційній скарзі.

52. У контексті наведеного вище (пункти 44-47) Верховний Суд також відхиляє доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 903/540/17, оскільки у наведеній постанові відсутні висновки стосовного непереходу прав земельну ділянку в порядку правонаступництва внаслідок приєднання, разом з тим, як вірно зазначив апеляційний господарський суд, у наведеній постанові міститься посилання на висновки Верховного Суду, відповідно до яких право користування земельною ділянкою, як і будь-яке інше право юридичної особи (яка припиняється в результаті реорганізації) переходить до її правонаступника.

53. Відповідач у касаційній скарзі не наводить підстав визначених статтею 277 ГПК України, які є обов`язковими для скасування рішення суду першої інстанції, а тому доводи скаржника щодо отримання рішення суду першої інстанції після звільнення судді ОСОБА_1 , з урахуванням того, що відповідач не був при цьому позбавлений права апеляційного оскарження цього рішення, відхиляються Верховним Судом, як безпідставні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

54. Звертаючись із касаційною скаргою, відповідач не спростував висновків попередніх судових інстанцій та не довів неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело б до ухвалення незаконного по суті рішення.

55. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Диканської селищної ради Полтавської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 22.08.2017 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 у справі № 917/1198/16 - без змін.

Розподіл судових витрат

56. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Диканської селищної ради Полтавської області залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Полтавської області від 22.08.2017 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 у справі № 917/1198/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

І. С. Міщенко