Ухвала

від 06.10.2020 по справі 910/1711/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/1711/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого, Зуєва В. А., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

прокурор - Готка Ю. С., прокурор Офісу Генерального прокурора

позивач - не з`явився;

відповідач-1 - не з`явився;

відповідач-2 - Скалов С. Ю. адвокат;

третя особа - не з`явився .

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва (суддя Ковтун С. А.) від 11.11.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Станік С. Р., судді: Тищенко О. В., Шаптала Є. Ю.) від 11.06.2020 у справі

за позовом Першого заступника прокурора Миколаївської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління)

до Миколаївської обласної ради (далі - Рада), Товариства з обмеженою відповідальністю "СМГ "Буг" (далі - Товариство)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - Держгеокадастр)

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним на майбутнє договору та повернення мисливських угідь,

ВСТАНОВИВ:

1. Прокурор звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Управління до Ради та Товариства про визнання незаконним та скасування рішення Ради від 10.11.2016 № 15 про надання у користування Товариству мисливських угідь на території Новоодеського району Миколаївської області (далі - Рішення); визнання недійсним на майбутнє договору про умови ведення мисливського господарства, укладеного 14.07.2017 між Управлінням та Товариством (далі - Договір); зобов`язання Товариства повернути Управлінню мисливські угіддя, які надані у користування Рішенням, загальною площею 8084,38 га, розташовані у Новоодеському районі Миколаївської області на території Михайлівської, Новопетрівської, Новосафонівської, Підлесненської, Себинської, Троїцької сільських та Новоодеської міської ради (далі - Угіддя).

2. Позовна заява мотивована, зокрема, тим, що Рішення суперечить положенням Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (далі - Закон), оскільки Угіддя передані Товариству без відповідного погодження Держгеокадастру.

3. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2020, у позові відмовлено.

4. Рішення судів мотивовані тим, що підстави позову стосуються порушення інтересів держави (власника земельної ділянки) та порушення природоохоронного законодавства, а Управління не є особою, уповноваженою державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим Прокурор неправильно визначив позивача у цій справі, що є підставою для відмови у позові; Держгеокадастр не може реалізувати повноваження власника або користувача земель в розумінні статті 22 Закону (погодити/не погодити їх використання для полювання або інших цілей), а тому відсутність його погодження не свідчить про невідповідність Рішення вимогам цієї статті; доводи Прокурора про порушення природоохоронного законодавства під час надання Товариству в користування Угідь, належність до Угідь об`єктів природно-заповідного фонду та наявність спеціальних обмежень щодо мисливства на їх території не доведені відповідними доказами; ландшафтний заказник місцевого значення "Новопетрівські плавні" належить до мисливських угідь, наданих Товариству в користування рішенням Ради від 07.09.2012 № 22, яке Прокурор не оскаржує; Прокурор не навів аргументів та доводів, яким чином позбавлення Товариства права користування Угіддями сприятиме задоволенню суспільного інтересу.

5. 29.07.2020 Заступник прокурора міста Києва звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

6. Розгляд цієї справи здійснюється відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з урахуванням змін, внесених Законом України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08.02.2020, та яким частину другу статті 287 ГПК України викладено у новій редакції.

7. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8. Дослідивши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

9. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

10.Заступник прокурора міста Києва мотивував подану скаргу тим, що суди не застосували норми статті 37 Закону та неправильно застосували норми статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 521 (далі - Положення № 521), Положення про Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 21.11.2016 № 411, оскільки дійшли помилкового висновку про неправильне визначення позивача (Управління) у цій справі. При цьому суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.02.2018 у справі № 910/2033/17, що в силу приписів статей 6, 6-1, 37 Закону, Положення № 521, Положення про Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12.11.2012 № 404, Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства як територіальний орган Держлісагентства України вправі реалізувати його повноваження на території Львівської області щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства при наданні у користування мисливських угідь.

11.Також, на думку Скаржника, суди неправильно застосували статтю 22 Закону та статті 15-1, 122 ЗК України, оскільки не врахували, що Держеокадастр мав погодити надання у користування Товариства Угідь на землях сільськогосподарського призначення площею 1 020,73 га. При цьому суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.04.2018 у справі № 907/1/17, в якій Суд, застосовуючи приписи статті 22 Закону, та вирішуючи питання про те, який орган має погодити надання у користування мисливських угідь на землях сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебували на час погодження в користуванні або власності інших осіб, дійшов висновку, що з урахуванням положень статті 122 ЗК України (в редакції, чинній на 04.11.2011) право розпорядження частиною спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення належало райдержадміністрації, тому і погодження на використання цієї земельної ділянки під мисливські угіддя повинно надаватись цим органом, який станом на 2011 рік виконував функції власника зазначеної земельної ділянки від імені держави.

12.Суд дослідив зазначені доводи Скаржника і вважає за необхідне звернути увагу на таке.

13.У постанові від 12.04.2018 у справі № 907/1/17 за позовом Берегівської місцевої прокуратури до Закарпатської обласної ради, Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства, Громадської організації товариства мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити дії Верховний Суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову, виходив, зокрема, з того, що у матеріалах справи відсутні докази надання погодження Берегівською районною державною адміністрацією громадській організації на використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення; оскаржуване рішення ухвалено без погодження надання у користування мисливських угідь з усіма власниками або користувачами земельних ділянок. Також Суд зазначив, що з урахуванням положень статті 122 ЗК України (в редакції, чинній на 04.11.2011) право розпорядження зазначеною земельною ділянкою належало Берегівській райдержадміністрації, у зв`язку з чим вона мала надати громадській організації відповідне погодження.

14.У постанові від 27.02.2018 у справі № 910/2033/17 за позовом Городоцької місцевої прокуратури Львівської області до Львівської обласної ради, Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства та Мостиського товариства мисливців і рибалок про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради і визнання недійсним договору Верховний Суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову, виходив, зокрема, з того, що не всі сільські ради, на території яких знаходяться мисливські угіддя, надали згоду на ведення мисливського господарства Мостиському товариству мисливців і рибалок , а у деяких з наданих згод на час ухвалення оскаржуваного рішення сплив строк. При цьому Суд вказав, що суди попередніх інстанцій встановили, що Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства є територіальним органом Держлісагентства України та вправі реалізувати його повноваження на території Львівської області. Водночас цей орган є співвідповідачем за цим позовом, а отже не може бути залучений до участі у справі як позивач.

15.У справі, що розглядається, суди встановили, зокрема, що 10.11.2016 Рішенням Ради у користування Товариства строком на двадцять років надано Угіддя; за додатком до Рішення загальна площа Угідь, які надаються у користування Товариству становить 8084,38 га; 14.07.2017 на підставі Рішення Управління уклало з Товариством Договір, додатком до якого є карта-схема угідь і опис меж, якою визначено межі Угідь, та вказано, що станом на 01.01.2016 на території Угідь рахується 2924,34 га земель запасу, з яких 1020,73 га - пасовища (землі сільськогосподарського призначення), 1269,85 га - відкриті заболочені землі та 633,76 га - відкриті землі без рослинного покриву; в матеріалах справи є подання Державного агентства лісових ресурсів України від 01.10.2014 до Ради про надання у користування мисливських угідь Товариству на строк не менш як на 15 років, загальною площею 8084,38 га, до яких додано відповідні погодження Миколаївської обласної державної адміністрації від 30.09.2014 № 1641/0/05-12/12-14 та Новоодеської райдержадміністрації від 15.07.2014 вих. № 1299/18-38/02; за інформацією Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації (лист від 10.09.2019 № 01-02/381-06) до Угідь не належать території та об`єкти природо-заповідного фонду; територія ландшафтного заказника місцевого значення "Новопетрівські плавні" належить до мисливських угідь, наданих у користування Товариству рішенням Ради від 07.09.2012 № 22, яке Прокурор у цій справі не оскаржує.

16. Таким чином, суди у цій справі та справах, на які посилається Скаржник у касаційній скарзі, виходили з фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка за вимогами процесуального закону, тобто судами досліджувалися конкретні обставини справ, які розглядались з різними предметами та правовими підставами позовів.

17. Водночас, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

18. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

19. Проте встановлені судами фактичні обставини у справі № 910/1711/18 суттєво відрізняються від обставин, встановлених судами у справах № 907/1/17 та № 910/2033/17. Задовольняючи позовні вимоги у справах, на які посилається Скаржник, суди виходили з того, що оскаржувані рішення ухвалені без погодження надання у користування мисливських угідь з відповідними сільськими радами (справа № 910/2033/17) та районною державною адміністрацією (справа № 907/1/17). Таким чином у цих справах не встановлені обставини погодження надання у користування мисливських угідь з відповідними сільськими радами та адміністрацією (власниками або користувачами земельних ділянок).

20. Натомість у справі № 910/1711/18 Прокурор не обґрунтовував незаконність Рішення відсутністю погодження надання у користування Угідь з відповідними сільськими радами та/або адміністраціями; такі обставини у цій справі не встановлювались, навпаки суди встановили, що в матеріалах справи є відповідні погодження Миколаївської обласної державної адміністрації та Новоодеської райдержадміністрації.

21. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справах, на які посилається Скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.

22. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанцій закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

При цьому зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

23. З огляду на викладене Суд доходить висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 у цій справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 у справі № 910/1711/18 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді В. А. Зуєв

Ю. Я. Чумак