Постанова

від 12.10.2020 по справі 910/6781/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2020 р. Справа№ 910/6781/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Калатай Н.Ф.

при секретарі судового засідання Бовсуновській Ю.В.

за участю представників:

від позивача - Деруга Н.О., адвокат, довіреність №569-02/20 від 16.06.2020;

від відповідача - Лаухіна В.В., голова наглядової ради,

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Будагрокапітал" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі №910/6781/20 (суддя Кирилюк Т.Ю., повний текст складено - 30.07.2020) за позовом публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" до Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Будагрокапітал" про визнання договору недійсним.

встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство "Аграрний фонд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд" про визнання недійсним договору № 25/04-2016 від 25.04.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений договір суперечить вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, статтей 71, 72 Закону України "Про акціонерні товариства".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі №910/6781/20 позов задоволено повністю; визнано недійсним договір про придбання цінних паперів інституту спільного інвестування №25/04-2016 від 25.04.2016, укладений між Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Будагрокапітал" та публічним акціонерним товариством "Аграрний фонд".

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами договір суперечить приписам ч. 1 ст. 4 Закону України "Про інститути спільного інвестування", якими встановлено заборону, зокрема, юридичній особі, частка державної або комунальної власності в якій перевищує 25 відсотків, бути учасником інституту спільного інвестування.

При цьому, місцевим господарським судом не було застосовано до даних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності з огляду на те, що, за висновком суду, наявне триваюче правопорушення.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 та прийняти нове, яким у позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована необґрунтованістю висновку суду першої інстанції про неможливість застосування наслідків спливу строку позовної давності, а також самостійною зміною судом підстав позову.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача у справі в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте мотивувальна частина оскаржуваного рішення місцевого господарського суду підлягає зміні, з наступних підстав.

Між Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Будагрокапітал" (Емітент, Фонд) та публічним акціонерним товариством "Аграрний фонд", правонаступником якого є акціонерне товариство "Аграрний фонд", (Інвестор) в особі Голови Правління Радченка Андрія Анатолійовича 25.04.2016 укладено Договір № 25/04-2016 про придбання цінних паперів інституту спільного інвестування, відповідно до умов якого Емітент в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, зобов`язаний передати у власність Інвестору, а Інвестор в порядку та на умовах, визначених, цим договором та чинним законодавством України, зобов`язаний оплатити та прийняти цінні папери Фонду (п. 1.1. договору). Характеристика цінних паперів:

Форма випуску та вид цінних паперів: акції прості іменні.

Емітент цінних паперів: АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Будагрокапітал".

Форма існування цінних паперів: без документарна.

Дані свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів: № 00882 від 26.11.2015 року.

Міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів: СА 4000189070.

Номінальна вартість цінного папера: 100 (сто) гривень 00 копійок.

Відповідно до п. 2.3 договору сума коштів, яка сплачується Інвестором на придбання цінних паперів Фонду, становить 26 300 000 гривень 00 копійок. Оплату коштів Інвестор зобов`язується здійснити на рахунок Фонду протягом трьох робочих днів з дня укладення цього договору. У випадку невиконання Інвестором цього зобов`язання в зазначений термін договір втрачає свою чинність.

Крім цього, між Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Будагрокапітал" (Емітент, Фонд) та публічним акціонерним товариством "Аграрний фонд" правонаступником якого є акціонерне товариство "Аграрний фонд" (Інвестор) в особі Голови Правління Радченка Андрія Анатолійовича складено Акт виконаних зобов`язань до Договору про придбання цінних паперів інституту спільного інвестування № 25/04-2016 від 25.04.2016, з якого вбачається, що на виконання вимог п. 2.8. договору проведено наступні розрахунки:

1.1. Сума коштів, яка сплачена Інвестором на придбання цінних паперів Фонду, становить 26 300 000 гривень 00 копійок.

1.2. Розрахункова вартість одного цінного паперу станом на 26.04.2016 становить 294 (двісті дев`яносто чотири) гривні 37 копійок.

1.3. Кількість цінних паперів фонду, які придбаваються інвестором, визначена відповідно до пункту 2.2. договору та становить 89 343 штуки.

1.4. Загальна вартість цінних паперів, які придбаваються інвестором, визначена відповідно до пункту 2.1. договору та становить 26 299 898, 91 коп.

1.5. Залишок коштів, що підтягає поверненню інвестору, визначений відповідно до пункту 2.6. договору та становить 101, 09 грн. Залишок коштів повернено інвестору за його усним зверненням. Відповідно інвестор не має претензій щодо повернення залишку коштів.

Згідно наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення від 26.04.2016 №101141 позивач оплатив відповідачу кошти в розмірі 26 300 000 гривень 00 копійок на виконання вказаного договору.

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом про визнання Договору про придбання цінних паперів інституту спільного інвестування № 25/04-2016 від 25.04.2016 недійсним, посилався на те, що Радченко А.А. як голова правління позивача та член наглядової ради відповідача брав участь у вчиненні правочину із заінтересованістю та не дотримався порядку його укладання, а також вказував на вчинення оскаржуваного правочину з порушенням ст. 4 Закону України "Про інститути спільного інвестування".

Колегія суддів погоджується з доводами позивача, а також висновком місцевого господарського суду в частині того, що оскаржуваний договір було вчинено з порушенням приписів ст. 4 Закону України "Про інститути спільного інвестування", з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Стосовно доводів позивача (з посиланням на ч. 1 ст. 71 Закону України "Про акціонерні товариства") про те, що укладення оскаржуваного договору вимагало дотримання процедури вчинення правочину з заінтересованістю - надання згоди наглядовою радою або загальними зборами акціонерного товариства, оскільки ринкова вартість предмету договору (майна або послуг чи сума коштів) перевищувала 137 800,00 грн у 2016 році, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 71 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції чинній станом на час укладення спірного договору) особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, вважається посадова особа органів товариства; член її сім`ї - чоловік (дружина), батьки (усиновителі), опікун (піклувальник), брат, сестра, діти та їхні чоловіки (дружини); юридична особа, в якій частка, що належить посадовій особі органів товариства, членам її сім`ї, становить 25 і більше відсотків; акціонер, який одноосібно або разом із членами сім`ї володіє 25 і більше відсотками простих акцій товариства, якщо зазначена особа (особи - разом або окремо) відповідає принаймні одній із нижченаведених ознак:

1) є стороною такого правочину або є членом виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину;

2) отримує винагороду за вчинення такого правочину від товариства (посадових осіб товариства) або від особи, яка є стороною правочину;

3) внаслідок такого правочину придбаває майно;

4) бере участь у правочині як представник або посередник

(крім представництва товариства посадовими особами).

Особа, заінтересована у вчиненні правочину, зобов`язана протягом трьох робочих днів з моменту виникнення у неї заінтересованості поінформувати товариство про наявність у неї такої заінтересованості.

2. Виконавчий орган акціонерного товариства зобов`язаний протягом п`яти робочих днів з дня отримання відомостей про можливість вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, надати наглядовій раді (у разі відсутності наглядової ради - кожному акціонеру персонально) інформацію стосовно правочину, у вчиненні якого є заінтересованість, зокрема про:

1) предмет правочину;

2) вартість одиниці товару або послуг, якщо вона передбачена правочином;

3) загальну суму правочину щодо придбання, відчуження або можливості відчуження майна, виконання робіт, надання або отримання послуг;

4) особу, яка має заінтересованість у вчиненні такого правочину.

У разі якщо правочин, щодо якого є заінтересованість, порушує інтереси товариства, наглядова рада може заборонити його вчинення або винести розгляд цього питання на загальні збори.

Наглядова рада протягом п`яти робочих днів з дня отримання від виконавчого органу інформації про правочин, у вчиненні якого є заінтересованість, зобов`язана прийняти рішення щодо вчинення такого правочину товариством або про відмову від його вчинення. Якщо заінтересована у вчиненні правочину особа є членом наглядової ради, вона не бере участі в голосуванні з питання вчинення такого правочину. Якщо більшість членів наглядової ради є особами, заінтересованими у вчиненні такого правочину, або якщо наглядова рада не була створена або не прийняла рішення про вчинення чи відмову від вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, протягом строку, встановленого цією статтею, це питання виноситься на розгляд загальних зборів.

Наглядова рада може прийняти рішення про вчинення чи відмову від вчинення правочину.

3. Положення цієї статті не застосовуються у разі:

1) реалізації акціонерами переважного права відповідно до

статті 27 цього Закону;

2) викупу товариством в акціонерів розміщених ним акцій

відповідно до статті 66 цього Закону;

3) виділу та припинення акціонерного товариства;

4) надання посадовою особою органів товариства або акціонером, що одноосібно або разом з афілійованими особами володіє 25 і більше відсотками простих акцій товариства, на безоплатній основі гарантії, поруки (у тому числі майнової поруки), застави або іпотеки особам, які надають товариству позику.

Статтею 72 Закону України "Про акціонерні товариства" встановлено, що правочин, вчинений з порушенням вимог статті 71 цього Закону, може бути визнано судом недійсним.

Таким чином, для визнання недійсним спірного договору відповідно до ст. 71 Закону України "Про акціонерні товариства", позивач, має довести, що Голова Правління Радченко А.А. є особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством спірного правочину.

В свою чергу, позивачем не надано належних доказів того, що укладаючи спірний договір Голова Правління ПАТ "Аграрний фонд" Радченко А.А. діяв із заінтересованістю, в розумінні ст. 71 Закону України "Про акціонерні товариства", що, в свою чергу, унеможливлює визнання договору недійсним з наведеної підстави.

При цьому, посилання позивача на те, що рішення про вчинення правочину із заінтересованістю, ринкова вартість предмету якого (майна або послуг чи сума коштів) перевищує 137 800 грн у 2016, повинно прийматись відповідним органом акціонерного товариства у порядку, визначеному ст. 71 Закону України "Про акціонерні товариства" є безпідставним, оскільки, станом на час укладення оскаржуваного договору редакція вказаної статті була відмінною, від тієї, що вказує позивач.

Крім цього, в контексті доводів позивача про перевищення Головою Правління ПАТ "Аграрний фонд" Радченко А.А. своїх повноважень при укладенні спірного договору, слід зазначити, що зазначений правочин було прийнято юридичною особою позивача до виконання, про що свідчить оплата, здійснена інвестором (про яку вже вказувалося вище).

Разом з тим, оскаржуваний договір підлягає визнанню недійсним з іншої підстави, а саме через його вчинення з порушенням приписів ч.1 ст. 4 Закону України "Про інститути спільного інвестування".

Згідно преамбули Закону України "Про інститути спільного інвестування" він спрямований на забезпечення залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів і визначає правові та організаційні основи створення, діяльності, припинення суб`єктів спільного інвестування, особливості управління активами зазначених суб`єктів, встановлює вимоги до складу, структури та зберігання таких активів, особливості емісії, обігу, обліку та викупу цінних паперів інститутів спільного інвестування, а також порядок розкриття інформації про їх діяльність.

Інститут спільного інвестування - корпоративний або пайовий фонд (п.10 ч.1 ст. 1 вказаного Закону (тут і далі в редакції чинній станом на час укладення спірного договору).

Згідно ч. 4 ст. 4 Закону України "Про інститути спільного інвестування" учасники цивільних відносин набувають статус учасника інституту спільного інвестування з моменту набуття права власності на цінні папери інституту спільного інвестування відповідно до законодавства про депозитарну систему.

Як вже вказувалося, згідно оскаржуваного договору позивач набув у власність цінні папери інституту спільного інвестування відповідача.

В свою чергу, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про інститути спільного інвестування" встановлено імперативну заборону Державі або територіальній громаді, а також юридичній особі, частка державної або комунальної власності в яких перевищує 25 відсотків, бути учасниками інституту спільного інвестування.

АТ "Аграрний фонд" (ЄДРПОУ 38926880) утворено згідно постанови Кабінету Міністрів України №364 від 22.04.2013 зі статутним капіталом 5 000 000 000 гривень, сто відсотків якого належить державі.

Отже, позивач є юридичною особою, заснованою на державній власності (частка - 100%) і безумовно входить до кола осіб, на яких розповсюджується імперативний припис частини першої статті 4 Закону України "Про інститути спільного інвестування".

Таким чином, оскаржуваний договір було укладено всупереч частини першої статті 4 Закону України "Про інститути спільного інвестування", оскільки позивач не міг бути учасником інституту спільного інвестування.

За наведених обставин, оскільки Договір про придбання цінних паперів інституту спільного інвестування № 25/04-2016 від 25.04.2016 суперечить приписам частини першої статті 4 Закону України "Про інститути спільного інвестування", він підлягає визнанню недійсним.

Отже, у вказаній частині висновки місцевого господарського суду визнаються апеляційним судом обґрунтованими.

При цьому, доводи скаржника про те, що судом першої інстанції були самостійно змінені підстави позову, оскільки позивач не вказував про те, що укладений договір суперечить положенням чинного законодавства, не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Так, на сторінці другій позовної заяви (а.с.5) вказано про те, що оскаржуваний правочин вчинено з порушенням припису статті 4 Закону України "Про інститути спільного інвестування".

Таким чином, наведені доводи апелянта не можуть бути підставою для задоволення вимог апеляційної скарги.

В свою чергу, відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимоги позивача про визнання договору недійсним.

Місцевим господарським судом не було застосовано до даних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності з огляду на те, що, за висновком суду, наявне триваюче правопорушення (започатковане укладеним договором порушення імперативного припису наведеної норми Закону продовжує існувати на час розгляду даної справи).

Колегія суддів не погоджується із наведеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи обґрунтованість позовних вимог, позовна давність підлягає застосуванню.

Стосовно доводів апелянта про те, що позивач, як станом на дату подання позову, так і станом на час розгляду даної справи судом першої інстанції вже не був учасником інституту спільного інвестування, оскільки відчужив належні йому цінні папери, колегія суддів зазначає, що наведене жодним чином не свідчить про відсутність порушеного права позивача з огляду на укладення оскаржуваного договору всупереч приписів частини першої статті 4 Закону України "Про інститути спільного інвестування".

Так, в момент укладення наведеного правочину він суперечив наведеним положенням Закону та відповідно порушував права позивача, а відчуження в подальшому цінних паперів не спростовує вказаних обставин та не усуває їх.

При цьому, надані скаржником на підтвердження вказаних доводів про продаж позивач цінних паперів додаткові докази апеляційним судом не приймаються, оскільки відповідач всупереч статті 269 Господарського процесуального кодексу України не довів обставин неможливості подання їх до суду першої інстанції.

Щодо питання про застосування інституту позовної давності, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До позовних вимог про визнання недійсним, укладеного між Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Будагрокапітал" та публічним акціонерним товариством "Аграрний фонд", правонаступником якого є акціонерне товариство "Аграрний фонд", Договору про придбання цінних паперів інституту спільного інвестування № 25/04-2016 від 25.04.2016, відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України встановлено позовну давність тривалістю у 3 роки.

Частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для юридичної особи (суб`єкта підприємницької діяльності), як сторони правочину (договору), днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладення договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 у справі №910/9452/17.

Враховуючи те, що порушення частини першої статті 4 Закону України "Про інститути спільного інвестування" було допущено саме в момент укладення оскаржуваного наразі договору, то саме в цей момент позивач повинен був знати про те, що в силу вказаних вище приписів Закону він не міг бути учасником інституту спільного інвестування.

При цьому, оскільки, як зазначено вище, порушення вказаних приписів частини першої статті 4 Закону України "Про інститути спільного інвестування" відбулось саме в момент укладення договору, висновок суду першої інстанції про триваюче правопорушення визнається колегією суддів необґрунтованим.

Отже, у даному випадку днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення оскаржуваного правочину.

Враховуючи те, що оскаржуваний договір було укладено 25.04.2016, позивач з вимогою про визнання його недійсним міг звернутися до суду до 25.04.2019.

В свою чергу, позовну заяву у даній справі було подано позивачем 13.05.2020, що підтверджується відбитком органу поштового зв`язку на конверті, у якому до суду надійшла позовна заява.

Таким чином, за вимогою про визнання недійсним Договору про придбання цінних паперів інституту спільного інвестування №25/04-2016 від 25.04.2016 позивачем було пропущено строк позовної давності.

Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, за змістом ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку причини пропуску позивачем строку позовної давності є поважними, з огляду на наступне.

Так, Договір про придбання цінних паперів інституту спільного інвестування №25/04-2016 від 25.04.2016 з боку позивача було укладено Головою Правління Радченко А.А.

Згідно п. 43 Статуту позивача (в редакції чинній як на момент укладення договору, так і станом на час подання позовної заяви) Голова правління призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Мінагрополітики. Контракт з головою правління укладає Мінагрополітики за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Вказана особа була Головою правління публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" у період з лютого 2015 року по жовтень 2019 року (розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.02.2015 №175-р та від 23.10.2019 №1059-р відповідно).

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 №1060-р Баришева І.Г. призначено виконуючим обов`язки голови правління публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" до призначення в установленому порядку голови правління зазначеного товариства.

Згідно ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи те, що оскаржуваний правочин було укладено з боку позивача Головою правління Радченко А.А., який, в свою чергу, повинен був знати про те, що в силу вказаних вище приписів Закону ПАТ "Аграрний фонд" не могло бути учасником інституту спільного інвестування, перебування вказаної особи на посаді Голови правління унеможливлювало звернення позивача до суду з даним позовом.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності за вимогою про визнання Договору про придбання цінних паперів інституту спільного інвестування №25/04-2016 від 25.04.2016 недійсним.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).

З огляду на викладене, з метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принципи справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність захисту порушеного права позивача та визнання причин пропуску строку позовної давності поважними.

Враховуючи те, що висновок суду першої інстанції про неможливість застосування наслідків спливу строку позовної давності через триваюче правопорушення не призвів до прийняття неправильного рішення, оскаржуваний судовий акт не підлягає скасуванню.

Разом з тим, мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі №910/6781/20 слід змінити в частині вказаного висновку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Будагрокапітал" не підлягає задоволенню, проте мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині висновку про неможливість застосування наслідків спливу строку позовної давності через триваюче правопорушення. В решті рішення - залишається без змін.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Будагрокапітал" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі №910/6781/20 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі №910/6781/20 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 19.10.2020 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

Н.Ф. Калатай