Ухвала

від 14.01.2021 по справі 910/6781/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/6781/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй - головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець

за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Будагрокапітал

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020

у складі колегії суддів: Є.Ю. Пономаренко - головуючий, М.А. Дідиченко, Н.Ф. Калатайта на рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2020

суддя: Т. Ю. Кирилюк

за позовом публічного акціонерного товариства Аграрний фонд

до акціонерного товариства Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Будагрокапітал

про визнання договору недійсним

за участю представників учасників:

позивача: Деруга Н.О.

відповідача: Лаухіна В.В.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Аграрний фонд (далі - ПАТ Аграрний фонд , позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд (далі - АТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд , відповідач) про визнання недійсним договору № 25/04-2016 від 25.04.2016.

Позов обґрунтовано нормами ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 71, 72 Закону України Про акціонерні товариства , ст. 4 Закону України Про інститути спільного інвестування .

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі №910/6781/20 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір про придбання цінних паперів інституту спільного інвестування №25/04-2016 від 25.04.2016, укладений між АТ Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Будагрокапітал та ПАТ Аграрний фонд .

Судове рішення мотивоване тим, що укладений між сторонами договір суперечить приписам ч. 1 ст. 4 Закону України Про інститути спільного інвестування , якими встановлено заборону, зокрема, юридичній особі, частка державної або комунальної власності в якій перевищує 25 відсотків, бути учасником інституту спільного інвестування.

Судом першої інстанції не було застосовано до даних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності з огляду на наявне триваюче правопорушення.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 у справі №910/6781/20 змінено рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2020, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2020 залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що договір про придбання цінних паперів інституту спільного інвестування № 25/04-2016 від 25.04.2016 суперечить приписам ч. 1 ст. 4 Закону України Про інститути спільного інвестування .

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого господарського суду щодо наявності триваючого правопорушення, так як днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладення договору), оскільки він збігається з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Апеляційний господарський суд вказує на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки оскаржуваний договір укладено 25.04.2016 і позивач з вимогою про визнання його недійсним повинен був звернутися до суду до 25.04.2019, натомість звернувся до суду лише 13.05.2020.

Водночас суд апеляційної інстанції вказав на поважність причин пропуску строку позовної давності позивачем та зазначив, що голова правління Радченко А.А. повинен був знати про те, що в силу вказаних вище приписів Закону ПАТ Аграрний фонд не могло бути учасником інституту спільного інвестування, а перебування вказаної особи на посаді голови правління унеможливлювало звернення позивача до суду з даним позовом.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, акціонерне товариство Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Будагрокапітал звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2020, постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 у справі №910/6781/20 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

З касаційної скарги вбачається, що вона подається на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

У касаційній скарзі відповідач посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 471/761/17-ц, постановах Верховного Суду України: від 21.09.2016 у справі № 6-1512цс16, від 02.07.2014 у справі № 6-88цс14, від 03.09.2014 у справі № 6-94цс14, щодо встановлення порушення оспорюваним правочином прав особи, яка звернулася з позовом.

Відповідач наголошує на тому, що не можуть братися до уваги доводи новопризначеного (новообраного) керівника підприємства, установи, організації про те, що він дізнався про порушене право, очолюваної ним юридичної особи лише з часу свого призначення (обрання), оскільки позовна вимога заявляється про захист прав саме юридичної особи, а не її керівника.

Крім того, відповідач зазначає, що питання поважності причин пропуску позовної давності, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних обставин, та посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 913/112/18.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/6781/20 з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г).

Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що судові рішення у справі №910/6781/20 ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 913/112/18, від 30.07.2020 у справі № 471/761/17-ц, оскільки висновки у даній справі та у зазначених справах, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично - доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

У справі № 471/761/17-ц, на яку посилається скаржник, предметом спору є визнання недійсним договору оренди землі, підставою позову є невідповідність договору вимогам земельного законодавства (договір не містить усіх, передбачених ст. 15 Закону України Про оренду землі істотних умов). Суди у зазначеній справі, встановивши відсутність підстав передбачених законом для визнання спірного договору оренди землі недійсним, відмовили в задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №471/761/17-ц Суд погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції та постанови суд апеляційної інстанції.

У зазначеній постанові Верховний Суд вказав на те, що відсутність однієї із істотних умов у договорі оренди землі, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом.

Натомість у даній справі № 910/6781/20 судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що договір про придбання цінних паперів інституту спільного інвестування суперечить нормам ч. 1 ст. 4 Закону України Про інститути спільного інвестування .

Встановивши такі обставини, суди попередніх інстанцій у справі № 910/6781/20 дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Таким чином, вирішуючи справу № 910/6781/20 та справу № 471/761/17-ц, суди виходили, зокрема, з різних встановлених судами фактичних обставин справи.

Тобто, висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду у справі № 471/761/17-ц, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №910/6781/20.

Верховним Судом відхиляються посилання відповідача на постанови Верховного Суду України, оскільки останні є подібними з правовідносинами у справі №471/761/17-ц.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі № 913/112/18, на яку посилається скаржник, предметом спору є стягнення вартості майна, підставою позову є несплата товариством учаснику, який вийшов зі складу товариства, вартості частини майна, пропорційно його частці у статутному капіталі. Судами у зазначеній справі встановлено невиконання товариством зобов`язання щодо виплати учаснику, який вийшов зі складу товариства вартості частини майна, пропорційно його частці у статутному капіталі.

Верховний Суд, залишаючи без змін постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2018 у справі №913/112/18, вказав на те, що під час вирішення питання щодо розрахунків з учасником, який вийшов з товариства, слід враховувати, що вартість частини майна товариства, яка належить до виплати такому учаснику, повинна визначатися виходячи з вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення з урахуванням майнових зобов`язань товариства.

Тобто, висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду у справі № 913/112/18, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №910/6781/20.

Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду у справах № 471/761/17-ц, №913/112/18, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/6781/20.

У постанові від 13.02.2019 у справі № 913/112/18 Верховний Суд розглядав питання поважності причин пропущення позовної давності відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Однак, з висновків у справі № 913/112/18 не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин справи і застосувати у цій справі. Верховний Суд не вказав у зазначеній справі висновків, які певним чином встановлювали б умови здійснення розсуду суду у питанні поважності причин пропущення позовної давності так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним, оскільки питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

З огляду на зазначене, доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій при розгляді справи № 910/6781/20 відповідних висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах № 471/761/17-ц, № 913/112/18 є безпідставними, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у таких постановах Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у даній справі № 910/6781/20.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/4647/18).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, Верховний Суд відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Будагрокапітал на рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2020 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 у справі № 910/6781/20.

Керуючись ст.ст. 234, 235, п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Будагрокапітал на рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 у справі № 910/6781/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Суддя О. М. Баранець

Суддя В. І. Студенець