Постанова

від 05.10.2020 по справі 910/12044/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2020 р. Справа№ 910/12044/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі судового засідання Позюбан А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Кантієро ) на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020

у справі № 910/12044/19 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Кантієро )

до Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма Інтар

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1

про застосування наслідків нікчемного правочину

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Банк Київська Русь звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма Інтар про застосування наслідків нікчемного правочину.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки в силу приписів ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Закон № 4452-VI) правочин з погашення заборгованості відповідача перед позивачем за кредитними договорами є нікчемним, - підлягають застосуванню наслідки нікчемного правочину. А саме, позивач просив визнати за ПАТ Банк Київська Русь право іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки, укладеного 09.11.2012 між банком та відповідачем, права за якими було припинено у зв`язку з вчиненням нікчемного правочину.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 року у справі № 910/12044/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст. 38 Закону № 4452-VI, ст. ст. 564, 575, 626, 627 ЦК України та у зв`язку із недоведенням позивачем обставин нікчемності спірного правочину, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог. Крім того, з огляду на відсутність підстав для задоволення позову відмовив у застосуванні наслідків спливу строків позовної давності, про які заявлено відповідачем у даній справі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПАТ Банк Київська Русь звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 року у справі № 910/12044/19 та ухвалити нове, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що викладені в оскаржуваному рішенні висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а також рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, апелянт стверджує, що банк не проводив будь-якої реєстрації обтяжень до моменту звернення стягнення на майно. Тобто банком не було дотримано визначеного ст. 27 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень порядку звернення стягнення на майно - цінні папери, що на переконання позивача, є свідченням наявності пов`язаності посадових осіб боржника та банку. Також апелянт вважає необґрунтованими висновки суду про недоведення позивачем факту пов`язаності осіб банку і боржника, оскільки ним було надано докази, з яких вбачається перебування на керівних посадах банку та боржника одних і тих же осіб. За доводами апелянта, суд першої інстанції в своєму рішенні не надав жодної оцінки доводам позивача стосовно того, що станом на час звернення стягнення на предмет застави (цінні папери), банк у відповідності до договору про надання стабілізаційного кредиту № 03 від 04.03.2014 та п. 1.7 Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Національного банку України № 327 від 13.07.2010, не мав права придбавати цінні папери.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2020, справа № 910/12044/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Калатай Н.Ф., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ Банк Київська Русь на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 року у справі № 910/12044/19, запропоновано учасникам справи надати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

Від ПП Виробничо-комерційна фірма Інтар надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заперечуючи проти доводів апелянта, відповідач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято на підставі повного, всебічного та об`єктивного з`ясування усіх обставин справи з вірним застосуванням норм матеріального, процесуального права. Так, відповідач зазначає, що банк безпідставно та незаконно поновив на своєму балансі заборгованість відповідача за кредитними договорами, оскільки банк 08.08.2014 задовольнив свої вимоги в повному обсязі шляхом звернення стягнення на майно - цінні папери. Щодо аргументації доводів апелянта про нікчемність правочину відповідач зазначає, що банк звернув стягнення на цінні папери в сумі, яка відповідала ринковій вартості акцій - біржовому курсу, та яка відповідає загальнодоступній інформації, розміщеної на сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України. Також відповідач зазначає, що апелянт належними засобами доказування не довів обставин пов`язаності посадових осіб банку та боржника саме на час вчинення правочину із зарахуванням заборгованості боржника за рахунок вартості майна, оприбуткованого на балансі банку на підставі договорів застави. Крім того, відповідач вказує, що апелянтом не надано доказів того, що на час звернення стягнення на цінні папери були чинними умови договору про надання стабілізаційного кредиту № 03 від 04.03.2014, оскільки згідно умов останнього кінцевим строком повернення кредиту є 30.04.2014, а погашення заборгованості відбулось 08.08.2014. На думку відповідача, обмеження щодо придбання цінних паперів у будь-якому випадку не включає в себе можливість звернення банком стягнення на цінні папери як предмет застави.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 справу № 910/12044/19 призначено до розгляду на 30.06.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020 розгляд справи відкладено на 17.08.2020.

У зв`язку з перебуванням судді Калатай Н.Ф., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2020, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 справу № 910/12044/19 прийнято до провадження визначеним складом суду.

В судовому засіданні 17.08.2020 оголошено перерву до 31.08.2020, про що постановлено ухвалу суду.

Через Управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду після закінчення судового засідання від третьої особи надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження, яке обґрунтовано тим, що оскільки 18.03.2020 апелянт через публічний аукціон продав право вимоги за кредитним договором № 70296-20/17 від 24.10.2012 та 22.04.2020 з переможцем укладено договір про відступлення права вимоги, у ПАТ Банк Київська Русь , - відсутня процесуальна дієздатність на звернення з апеляційною скаргою у даній справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2020 відкладено розгляд справи на 05.10.2020. Розгляд заявленого третьою особою клопотання перенесено на наступне судове засідання.

10.09.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Кантієро надійшла заява про заміну сторони, в якій товариство просить у зв`язку з укладенням договорів відступлення права вимоги за кредитними та іпотечними договорами, що стосуються предмету позову у даній справі, замінити позивача - ПАТ Банк Київська Русь на його правонаступника - ТОВ Фінансова компанія Кантієро .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 замінено позивача - Публічне акціонерне товариство Банк Київська Русь на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Кантієро у справі № 910/12044/19.

При цьому, апеляційна інстанція звертає увагу на те, що усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

В судове засідання 05.10.2020 представник позивача не з`явився, про час та місце судового розгляду даної справи сторона є обізнаною з огляду на подання ним відповідного клопотання.

Також необхідно зазначити, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвали Північного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження, про призначення та відкладення розгляду справи оприлюднювались у Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://www.reyestr.court.gov.ua), тобто усі учасники справи користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до реєстру мали можливість ознайомитися зі змістом вказаних ухвал.

За змістом § 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України" обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

Разом з цим, застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989) (аналогічне застосування прецедентної практики Європейського суду з прав людини викладено в ухвалах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 908/98/18; від 13.09.2019 у справі № 904/4105/18).

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення суду, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи судом обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача, який є належним чином повідомлений про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.

Щодо заявленого клопотання про закриття апеляційного провадження, судова колегія ухвалила відмовити у його задоволенні, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, у разі якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

Згідно ч. 2 ст. 44 ГПК України фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи здатні особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (процесуальна дієздатність).

Право на апеляційне оскарження унормовано ст. 254 ГПК України, згідно якої учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Беручи до уваги те, що апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва подано учасником справи - позивачем (ПАТ Банк Київська Русь - на час подання апеляційної скарги), а також з огляду на реалізацію новим кредитором права на процесуальне правонаступництво, судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав для закриття апеляційного провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні 05.10.2020 заперечили проти доводів апелянта та просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників відповідача та третьої особи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, 24.10.2012 між ПАТ Банк Київська Русь (банк за договором, позивач у справі) та ПП Виробничо-комерційна фірма Інтар (позичальник за договором, відповідач у справі) укладено кредитний договір № 70296-20/12-1 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк зобов`язується надати позичальнику кредит у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі. Кредит надається в грошовій формі на наступних умовах: сума кредиту 24 500 000 грн; кінцевий термін повернення кредиту - 23.10.2015; ціль використання кредиту - проведення статутної діяльності; тип процентної ставки - фіксована; процентна ставка - 15% річних.

09.11.2012 між ПАТ Банк Київська Русь (іпотекодержатель за договором, позивач у справі) та ПП Виробничо-комерційна фірма Інтар (іпотекодавець за договором, відповідач у справі) укладено договір іпотеки (далі - договір іпотеки), який забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору № 70296-20/12-1 від 24.10.2012 (а також усіх договорів про внесення змін до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору), укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем, за умовами якого іпотекодержатель надав іпотекодавцю кредит у сумі 24 500 000 грн.

Згідно з п. 1.3 договору іпотеки іпотекодержатель має право отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на вказаних нижче умовах у випадку невиконання іпотекодавцем своїх зобов`язань за Кредитним договором по поверненню іпотекодержателю суми кредитів, процентів за користування кредитом, пені, штрафу, іншої заборгованості, платежів і санкцій, що передбачені та/або випливають з Кредитного договору, включаючи як зобов`язання, передбачені кредитним договором, так і будь-якими договорами про внесення змін до нього змін, в тому числі, щодо розміру кредиту, процентів за користування кредитом, пені, штрафу строку дії Кредитного договору, встановлення інших майнових санкцій за невиконання умов кредитного договору.

Відповідно до п. 2.1.1 договору іпотеки (в редакції договору про внесення змін до договору іпотеки від 22.02.2013), на забезпечення виконання основного зобов`язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухомо майно, а саме: нежитлову будівлю, що розташована за адресою: Львівська область, м. Трускавець, вул. Куліша П., будинок 6, загальною площею 1526,5 кв.м. (далі - предмет іпотеки 1).

Предмет іпотеки 1 належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (серія САЕ № 881686) за індексним номером 467530, виданого 13.02.2013 Реєстраційною службою Трускавецького міського нотаріального правління юстиції Львівської області.

Право власності на нежитлову будівлю зареєстровано 06.02.2013 Реєстраційною службою Трускавецького міського нотаріального правління юстиції Львівської області, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.02.2013 за індексним номером 499521; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 7050346115, номер запису про право власності: 108029.

Узгоджена сторонами оцінка предмета іпотеки становить 27 309 962 грн.

Також на забезпечення виконання основного зобов`язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухомо майно, а саме: земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки 1, що має площу 0,0621 га, за адресою: Львівська область, м. Трускавець, вул. Куліша П., будинок 6 (далі - предмет іпотеки 2).

Предмет іпотеки 2 належить іпотекодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку (серія ЯД № 469440), виданого Трускавецькою міською радою Львівської області 22.05.2007. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на праві постійного користування землею, Договорів оренди землі № 020744600019.

Кадастровий номер земельної ділянки: 4611500000:03:012:0001. Цільове призначення - будівництво та обслуговування готелю курортного типу.

Згідно звіту про експертну оцінку, складеного ТДВ Некос , вартість земельної ділянки складає 908 391 грн.

Узгоджена сторонами оцінка предмета іпотеки 2 складає 908 391 грн (п. 2.1.2 договору іпотеки).

В п. 5.4 договору іпотеки сторонами узгоджено, що іпотека припиняється виконанням у повному обсязі основного зобов`язання; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Також, між ПАТ Банк Київська Русь та ПП Виробничо-комерційна фірма Інтар укладено:

- кредитний договір № 61901-20/9-1 від 24.12.2009 (далі - кредитний договір-2), відповідно до умов якого ПП Виробничо-комерційна фірма Інтар взяло на себе зобов`язання в строк по 28 лютого 2015 року повернути кредит в сумі 11 000 000,00 грн., сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі, зазначеному в цьому договорі.

В забезпечення виконання зобов`язань ПП Виробничо-комерційна фірма Інтар за цим договором, між ним та банком 30.12.2009 року укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №20336, відповідно до якого в іпотеку було передано нежитлову будівлю (банк), загальною площею 692,9 кв. м, що розташована за адресою: Одеська область, місто Іллічівськ , вулиця Леніна, будинок 28-Б/1;

- кредитний договір №70330-20/12-1 від 24.10.2012 (далі - кредитний договір-3) із змінами та доповненнями, відповідно до умов якого ПП Виробничо-комерційна фірма Інтар взяло на себе зобов`язання в строк до 23 жовтня 2015 року повернути кредит в сумі 105 000 000,00 грн, сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі, зазначеному в цьому договорі.

В забезпечення виконання зобов`язань ПП Виробничо-комерційна фірма Інтар за кредитним договором-3 укладено:

- договір іпотеки від 30.05.2014, зареєстрований в реєстрі за №779, відповідно до якого в іпотеку було передано торгово-офісне приміщення загальною площею 205,2 кв. м., що розташоване за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, проспект Шевченка Т., будинок 2-Д, приміщення 380, заставною вартістю 1 893 040,00 грн.

- договір іпотеки від 30.05.2014, зареєстрований в реєстрі за №781, відповідно до якого в іпотеку було передано торгово-офісне приміщення, загальною площею 63,7 кв. м, що розташоване за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, проспект Шевченка Т., будинок 2-Д , приміщення 381, заставною вартістю 616 851,00 грн.

- договір іпотеки від 30.05.2014, зареєстрований в реєстрі за №783, відповідно до якого в іпотеку було передано нежитлове приміщення, загальною площею 101,6 кв. м., що розташоване за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вулиця Привокзальна, будинок 8 , приміщення 2, заставною вартістю 642 376,00 грн.

В забезпечення виконання зобов`язань ПП Виробничо-комерційна фірма Інтар перед ПАТ Банк Київська Русь за вищевказаними кредитними договорами, сторонами укладено Договір застави №75064-23/14-б від 27.06.2014, за умовами якого ПП Виробничо-комерційна фірма Інтар передало в заставу ПАТ Банк Київська Русь цінні папери загальною заставною вартістю 136 500 017,00 грн., а саме:

- акції ПАТ Сінтрон (код ЄДРПОУ 37175982, код ISIN UA4000084404) кількістю 301 700 шт. за ціною 27 457 717,00 грн,

- акції ПАТ Юридичні послуги (код ЄДРПОУ 37499765, код ISIN UA4000175947) кількістю 3 850 000 шт. за ціною 77 000 000,00 грн,

- акції ПАТ Сіам-Капітал (код ЄДРПОУ 35723951, код ISIN UA4000149215) кількістю 1 281 692 шт. за ціною 32 042 300,00 грн.

08.08.2014 за рішенням Правління ПАТ Банк Київська Русь (витяг з протоколу №П-58/1) здійснено погашення заборгованості відповідача перед ПАТ Банк Київська Русь за вищевказаними кредитними договорами шляхом звернення стягнення на предмет застави та оприбуткування на баланс ПАТ Банк Київська Русь цінних паперів на суму 136 504 168,70 грн, а саме акцій ПАТ Сінтрон кількістю 301 700 шт. за ціною 27 458 018,70 грн, акцій ПАТ Юридичні послуги кількістю 3 850 000 шт. за ціною 77 003 850,00 грн, акцій ПАТ Сіам-Капітал кількістю 1 281 692 шт. за ціною 32 042 300,00 грн.

Водночас, на підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 №190 Про віднесення ПАТ Банк Київська Русь до категорії неплатоспроможних 19.03.2015 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №61 про запровадження з 20.03.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ Банк Київська Русь .

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ Банк Київська Русь призначено Волкова О.Ю.

Тимчасову адміністрацію в ПАТ Банк Київська Русь запроваджено рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №61 від 19.03.2015 строком на 3 місяці з 20 березня 2015 року по 19 червня 2015 року включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15.06.2015 №116 строк тимчасової адміністрації продовжено до 19.07.2015 включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.07.2015 №138 на підставі постанови Правління Національного банку України від 16 липня 2015 р. №460 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк Київська Русь розпочато процедуру ліквідації ПАТ Банк Київська Русь з 17.07.2015. Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ Банк Київська Русь призначено Волкова О.Ю. строком на 1 рік з 17.07.2015 по 16.07.2016 включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25.08.2015 №155/44 делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ Банк Київська Русь , визначені ст. ст. 37, 38, ч. 1 та ч. 2 ст. 48 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , Волкову О.Ю. на час здійснення процедури ліквідації банку.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01.09.2015 № 1706 відсторонено уповноважену особу Фонду Волкова О.Ю. та призначено Білу І. В., якій делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ Банк Київська Русь , окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, а рішенням від 12.06.2017 № 2448 повноваження Білої І.В. були продовжені.

18.06.2018 ліквідаційну процедуру та повноваження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Банк Київська Русь Білої І.В. продовжено строком до 16.07.2020 року

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 грудня 2018 року №3382 Про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ УКРБІЗНЕСБАНК та ПАТ Банк Київська Русь призначено Стрюкову І.О.

19.04.2016 на адресу ПП Виробничо-комерційна фірма Інтар був направлений лист за підписом Уповноваженої особи Волкова О.Ю. за вих. №2309/16, у якому позивач, керуючись ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , повідомив про те, що правочин з погашення заборгованості та правочини з припинення дії забезпечувальних договорів є нікчемними з підстав, визначених п. 3 та п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб . Також у цьому листі позивач виклав вимогу до ПП Виробничо-комерційна фірма Інтар щодо погашення заборгованості перед банком за Кредитними договорами №70296-20/12-1 від 24.10.2012; №61901-20/9-1 від 24.12.2009; №70330-20/12-1 від 24.10.2012 в сумі 136 504 168,70 грн в строк до 30 квітня 2016 року.

Оскільки вимога позивача не була задоволена, ПАТ Банк Київська Русь звернулось до господарського суду з позовом до ПП Виробничо-комерційна фірма Інтар про застосування наслідків нікчемного правочину з мотивів того, що правочини з погашення заборгованості в силу приписів п.п. 1, 3, 4, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є нікчемними, а тому, на думку позивача, підлягає визнанню за банком право іпотеки, що виникло на підставі договору іпотеки від 09.11.2012 (з наступними змінами), укладеного між банком та відповідачем, права за якими було припинено у зв`язку з вчиненням нікчемного правочину.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 216 ЦК України визначено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до ч. 3 ст. 216 ЦК України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Спір у справі, яка розглядається, пов`язаний із процедурою визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацією в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в якому встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до п.п. 1, 3, 4, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, на які послався позивач в обґрунтування підстав нікчемності правочину з погашення заборгованості відповідача, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. У разі виявлення таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, яка здійснює повноваження органу управління банку (наведена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16).

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц).

Так, звертаючись з даним позовом банк стверджує про нікчемність правочину з підстав, передбачених, зокрема, п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". А саме банк придбав майно - за ціною, яка більше ніж на 20 відсотків відрізняється від реальної вартості майна. ПАТ Банк Київська Русь придбав у власність цінні папери вартістю 12 гривень за ціною 136 504 168,87 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що у відповідності до рішення Правління ПАТ Банк Київська Русь від 08.08.2014 про врегулювання заборгованості відповідача (витяг з протоколу №П-58/1; а.с. 61 том 1) правлінням вирішено здійснити звернення стягнення на предмет застави та задовольнити вимоги банку шляхом оприбуткування на балансі цінних паперів:

- акції ПАТ Сінтрон (код ЄДРПОУ 37175982, код ISIN UA4000084404) кількістю 301 700 шт.,

- акції ПАТ Юридичні послуги (код ЄДРПОУ 37499765, код ISIN UA4000175947) кількістю 3 850 000 шт.,

- акції ПАТ Сіам-Капітал (код ЄДРПОУ 35723951, код ISIN UA4000149215) кількістю 1 281 692 шт.

При цьому, вказане оприбуткування цінних паперів, як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається зі змісту п. 3 витягу з протоколу від 08.08.2014 №П-58/1, здійснено на підставі останнього біржового курсу цінних паперів згідно з листами відповідних фондових бірж (лист Української міжнародної фондової біржі від 06.08.2014 за №06/08-1, лист Київської міжнародної фондової біржі від 07.08.2014 за № 14/08-07/01, лист Фондової біржі ПФТС від 07.08.2014 за №0624).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 8 Закону № 4452-VI (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) ринкова вартість емісійних цінних паперів визначається для емісійних цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, - як вартість цінних паперів, визначена відповідно до законодавства про цінні папери та фондовий ринок.

В ст. 1 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок наведено, що котирування - це механізм визначення та/або фіксації на фондовій біржі ринкової ціни емісійного цінного паперу, що перебуває в обігу на такій біржі.

Згідно ст. 5-2 названого Закону ринкова вартість визначається за біржовим курсом - для цінних паперів, які включені до біржового списку фондової біржі.

Частиною 2 розділу І Положення про функціонування фондових бірж, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.12.2006 за №1542 визначено, що біржовий курс цінного папера - це розрахункове значення ціни цінного папера (ринкова ціна цінного папера), яке визначається відповідно до порядку визначення біржового курсу цінного папера, встановленого Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, та оприлюднено відповідно до цього Положення.

Відповідно до Розділу VI цього Положення біржовий курс цінних паперів, визначений за результатами біржових торгів, підлягає обов`язковому оприлюдненню на власному веб-сайті фондової біржі (у цілодобовому режимі). Біржовий курс цінного папера оприлюднюється із зазначенням дати його визначення.

Згідно розміщеної на сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України (smida.gov.ua) інформації про ринкову вартість цінних паперів, набутих банком на підставі договору застави № 75064-23/14-б від 27.06.2014 станом на 06.08.2014 біржовий курс на одну акцію ПАТ Сінтрон складав 91,011 грн; на одну акцію ПАТ Юридичні послуги - 20,0010 грн; на одну акцію ПАТ Сіам-Капітал - 25 грн.

Беручи до уваги те, що оприбуткування цінних паперів здійснено банком у відповідності до біржового курсу акції, що свідчить про їх відповідність ринковій вартості, судова колегія приходить до висновку про недоведення позивачем наявності обставин нікчемності правочину згідно п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI.

Разом з цим, апеляційна інстанція вважає вірним відхилення судом як неналежного доказу Звіту про оцінку активів неплатоспроможного банку ПАТ Банк Київська Русь , оскільки висновок суб`єкта оціночної діяльності щодо вартості цінних паперів не стосується спірного періоду, а саме вартість цінних паперів визначалась станом на 20.03.2015, тоді як, рішення про звернення стягнення прийнято банком 08.08.2014.

Твердження апелянта про незаконне маніпулювання ціновою політикою активів на ринку цінних паперів (штучне підвищення обсягу торгів) не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення з огляду на відсутність належних доказів притягнення винних осіб до відповідальності за порушення правил здійснення діяльності на фондовому ринку.

Обґрунтовуючи звернення з даним позовом, банк також вказує на нікчемність правочину на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, а саме, прийнявши у власність цінні папери в рахунок заборгованості за Кредитними договорами, банк фактично відмовився від права вимоги грошових коштів в сумі 136 504 156,87 грн, яка є різницею між сумою заборгованості за Кредитними договорами та визначеною вартістю акцій.

Оскільки у даній справі позивачем не доведено неправомірність визначення банком на підставі біржового курсу вартості цінних паперів на дату звернення стягнення, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів апелянта стосовно відмови банку від права вимоги на грошові кошти в сумі 136 504 156,87 грн. До того ж, приймаючи рішення про врегулювання заборгованості відповідача, оформленого протоколом від 08.08.2014 №П-58/1, банк не відмовлявся безоплатно від власних майнових вимог, а вчинив правочин із звернення стягнення на заставне майно.

Позивач, посилаючись на приписи п. 4 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, також вказував на те, що банк прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна - згідно оприлюдненої звітності на офіційному сайті банку розмір зобов`язань перед клієнтами становив 8 075 169 тис. грн, в той час, як банк набув у власність майно вартістю 12 грн.

Однак, як вірно зауважено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, позивач не надав до суду жодних доказів на підтвердження наявності вказаної підстави.

Щодо нікчемності правочину на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI позивач зазначав, що звільнивши заставне майно від обтяжень ПАТ Банк Київська Русь уклало правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

ПАТ Банк Київська Русь також зазначав, що надання ПП ВКФ Інтар пільг (переваг) полягало також у тому, що звертаючи стягнення на заставлені цінні папери, банк не дотримався вимог ст. 27 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень щодо реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Колегія суддів погоджується з неспростованим в апеляційній скарзі висновком суду першої інстанції про те, що вимоги названої норми щодо реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не зумовлює скасування чи недійсність проведеного звернення стягнення на предмет обтяження. Ризик наслідків недотримання цієї норми лежить повністю на кредиторові, який її порушив, якщо інший кредитор, не маючи відповідної інформації з реєстру зверне стягнення на предмет обтяження раніше за нього.

Посилання апелянта на настання збитків у зв`язку із зверненням банком стягнення на цінні папери відхиляються судовою колегію як такі, що не підтверджені належними і допустимими засобами доказування. Більше того, про відсутність таких збитків свідчить висновок судової економічної експертизи № 19/13-2/24-CE/17 від 12.05.2017, наданий за результатами призначеного у судовій справі № 826/7711/16 експертного дослідження (а.с. 72-82 том 2).

ПАТ Банк Київська Русь обґрунтовуючи нікчемність правочину згідно приписів п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI також посилалось на те, що звільнивши заставне майно від обтяжень, банк уклав правочини (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку - ПП Виробничо-комерційна фірма Інтар , всупереч вимогам ст. 43 та ст. 44 Закону України Про банки і банківську діяльність , оскільки тривалий час засновником ПП Виробничо-комерційна фірма Інтар був Голова правління ПАТ Банк Київська Русь ОСОБА_2 , потім ОСОБА_3 , яка працювала в банку на керівних посадах, також директором ПП Виробничо-комерційна фірма Інтар був ОСОБА_4 , який теж працював в банку на керівних посадах.

Однак, суд апеляційної інстанції критично оцінює вказані доводи позивача щодо нікчемності правочину згідно приписів п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, оскільки позивачем належними засобами доказування не підтверджено пов`язаність осіб саме на час вчинення правочину з припинення дії договору іпотеки та звернення стягнення на предмет застави. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність позивачем обставин нікчемності правочину за вказаної підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Матеріалами справи підтверджується, що 27 червня 2014 року між ПАТ Банк Київська Русь та ПП Виробничо-комерційна фірма Інтар укладено Договір про розірвання Договору іпотеки, посвідченого 09.11.2012 Бочкарьовою Н.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим № 1353, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н.М. за реєстровим № 603.

При цьому, виконання зобов`язань за кредитним договором № 61901-20/9-1 від 24.12.2009 що забезпечувались договором іпотеки від 09.11.2012 забезпечені договором застави № 75064-23/14-б від 27.06.2014. Тобто фактично відбулась заміна предмета застави, що узгоджується з приписами ст. ст. 579, 627 ЦК України

Враховуючи те, що позовна заява не містить обґрунтувань нікчемності договору про розірвання договору іпотеки на підставі ст. 38 Закону № 4452-VI, а також з огляду на неспростовність позивачем презумпції правомірності даного договору, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання за позивачем прав іпотеки згідно договору іпотеки від 09.11.2012.

Відповідачем в суді першої інстанції було подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"). Аналогічне застосування прецедентної практики Європейського суду з прав людини наведено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 910/56/19; від 22.01.2020 у справі № 916/521/18.

Колегія суддів, застосовуючи при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 910/16288/18, від 14.05.2019 у справі № 910/7394/17, від 22.01.2020 у справі № 916/521/18 та інші) виходить з того, що перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Господарський суд міста Києва, розглянули питання про застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України з урахуванням зазначеної позиції Верховного Суду та практику ЄСПЛ, тобто, відмовивши в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, правомірно не вирішував питання про звільнення відповідача від цивільного переслідування внаслідок застосування позовної давності до вимог позивача.

Аргументацію апеляційної скарги стосовно ненадання місцевим господарським судом оцінки усім доводам позивача апеляційна інстанція вважає безпідставною враховуючи позицію Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

В контексті вищенаведеного, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що предметом позову у даній справі є вимога про застосування наслідків нікчемного правочину. При цьому, норма ст. 38 Закону № 4452-VI визначає чіткі підстави нікчемності, до переліку яких не відносено недотримання банком умов договору про надання стабілізаціного кредиту та п. 1.7 Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Національного банку України № 327 від 13.07.2010. Вимога про визнання недійсним правочину на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України не заявлена.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції визнає слушними аргументи відзиву на апеляційну скаргу в частині того, що позивачем не доведено факту чинності договору про надання стабілізаціного кредиту з огляду на визначені в ньому строки повернення кредитних коштів та дату прийняття рішення про звернення стягнення на предмет застави.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що викладені в оскаржуваному рішенні висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а також невірне застосування судом норм матеріального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у справі № 910/12044/19 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (позивача у справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Кантієро ) на рішення Господарського суду міста Києва 16.03.2020 у справі №910/12044/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 у справі №910/12044/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на позивача.

4. Справу №910/12044/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець

Повний текст постанови складено 19.10.2020 - у зв`язку з перебуванням головуючої судді Алданової С.О. на лікарняному