Ухвала

від 19.10.2020 по справі 520/8327/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 520/8327/19

адміністративне провадження № К/9901/26202/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Яковенка М.М.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Фермерського господарства "КВАНТ" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги,

УСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "КВАНТ" звернулось до суду з позовом, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 19 квітня 2019 року №00000141422, №00000131422 та визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області № 156783-50 від 22 липня 2019 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року, позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, яку ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2020 року залишено без руху, надавши строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом сплати судового збору.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року задоволено клопотання відповідача та продовжено строк усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2020 року апеляційну скаргу повернуто, особі яка її подала.

11 червня 2020 року Головним управлінням ДПС у Харківській області повторно подано апеляційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху, з наданням апелянту строку для усунення недоліків шляхом подання вмотивованої заяви про поновлення строку апеляційного оскарження із наведенням інших поважних підстав його пропуску.

На виконання вимог ухвали апелянтом до суду подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

В обґрунтування заявленого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення, заявник зазначає, що не втратив процесуального інтересу до розгляду справи, про що свідчить надання платіжного доручення від 4 травня 2020 року№3786, яким, незважаючи на недостатність фінансування, було сплачено судовий збір.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року, відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд виходив із того, що докази неможливості сплати судового збору, на які посилається відповідач не можуть слугувати підтвердженням об`єктивної неможливості сплати судового збору, оскільки надані довідки мають данні щодо стану рахунків тільки на певні дати, а жодних інших доказів, які підтверджують неможливість сплати судового збору за весь період строку, встановленого судом відповідачем не надано. Крім того, заявником не надано жодних доказів стосовно вжиття відповідних заходів щодо виділення з Державного бюджету України коштів на витрати, що пов`язані зі сплатою судового збору, на момент звернення з апеляційною скаргою.

12 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року, у якій скаржник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для подальшого розгляду до суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права і, як наслідок, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

При цьому скаржник зазначає, що серед негативних факторів які вливають на обсяг бюджетів є неможливість оскарження державними органами судових рішень, винесених з порушенням норм матеріального та процесуального права внаслідок встановленого непомірного судового збору.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, суд виходить з такого.

Відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено строк на апеляційне оскарження судового рішення, а пунктом першим частини п`ятої статті 296 цього Кодексу закріплено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору.

За правилами частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт четвертий частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).

Крім того, згідно з частиною другою ст. 299 Кодексу адміністративного судочинства України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб`єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п`ятої цієї статті).

Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.

Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, по заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин.

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що докази неможливості сплати судового збору, на які посилається відповідач не можуть слугувати підтвердженням об`єктивної неможливості сплати судового збору, оскільки надані довідки мають данні щодо стану рахунків тільки на певні дати, а жодних інших доказів, які підтверджують неможливість сплати судового збору за весь період строку, встановленого судом відповідачем не надано. Крім того, заявником не надано жодних доказів стосовно вжиття відповідних заходів щодо виділення з Державного бюджету України коштів на витрати, що пов`язані зі сплатою судового збору, на момент звернення з апеляційною скаргою.

Крім того суд звертає увагу, що 2 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічний гарантій з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-ІХ від 30 березня 2020 року, яким внесено зміни до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу, Кримінального процесуального кодексу, Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського кодексу України, Цивільного Кодексу України, Кодекс законів про працю тощо.

Суд звертає увагу на те, що вказаним законом доповнено розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України пунктом 3 такого змісту:

"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, зміни внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічний гарантій з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-ІХ від 30 березня 2020 року не містять застережень щодо ретроспективної дії цього закону, тобто, якщо процесуальний строк сплинув до введення карантинних заходів, то дія вказаного закону його не змінює, схожу правову позицію було викладено в постанові Верховного Суду від 6 серпня 2020 року у справі №520/11648/19.

Отже, перебіг процесуальних строків встановлених Кодексом адміністративного судочинства України прийшовся до введення на всій території України карантинних заходів.

Таким чином, подана касаційна скарга є необґрунтованою. Правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Фермерського господарства "КВАНТ" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

М.М. Яковенко