Постанова

від 15.10.2020 по справі 149/2321/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 149/2321/18

Провадження № 22-ц/801/1831/2020

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вергелес В. О.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 рокуСправа № 149/2321/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Оніщука В.В. (судді-доповідача),

суддів: Якименко М.М., Копаничук С.Г.,

з участю секретаря судового засідання Богацької О.М.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Лелітська сільська рада Хмільницького району Вінницької області,

третя особа: ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08 липня 2020 року, постановлене у складі судді Вергелеса В.О., в залі суду,

в с т а н о в и в :

04.09.2018 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , Лелітської сільської ради Хмільницького району Вінницької області про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Лелітка Хмільницького району помер син позивачки - ОСОБА_5 , після смерті якого залишилась спадщина, яка складається із: земельної ділянки, площею 0,01620 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, площею 5,36 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Пушківської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області (успадкуваної після смерті батька ОСОБА_6 ); автомобіля марки "Сhevrolet Aveo".

Спадкоємцями по закону першої черги після смерті ОСОБА_5 є його матір - ОСОБА_4 (позивачка), дружина спадкодавця - ОСОБА_2 (відповідачка) та дочка спадкодавця - ОСОБА_3 (третя особа).

Ще за життя ОСОБА_5 в січні 2018 року дочка позивачки - ОСОБА_1 телефонувала до брата - ОСОБА_5 та його дружини - ОСОБА_2 , однак поговорити по телефону із братом ОСОБА_1 так і не змогла, оскільки зі слів ОСОБА_2 , ОСОБА_5 перебував у важкому стані та не міг розмовляти. Тому, коли ОСОБА_4 після смерті сина дізналась, що за день до смерті в Лелітській сільській раді було посвідчено заповіт, відповідно до якого її син заповів все своє майно ОСОБА_2 , у позивачки виник сумнів в тому, що підпис і почерк у заповіті дійсно належать її сину - ОСОБА_5 . У зв`язку із наведеним позивачка вважала, що її син - ОСОБА_5 за станом здоров`я не міг за день до смерті підписати заповіт. Крім того, у позові вказано, що заповіт посвідчено не уповноваженою на те посадовою особою органу місцевого самоврядування - секретарем Лелітської сільської ради, а не секретарем виконавчого комітету Лелітської сільської ради.

Отже, оспорюваний заповіт від 09.01.2018 складений секретарем сільської ради з порушенням вимог щодо порядку посвідчення і волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його волі, що явилось підставою для звернення позивачки в суд із даним позовом.

Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 10.07.2019 задоволено клопотання представника позивача та залучено до участі у справі в якості позивача правонаступника ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , її доньку - ОСОБА_1 .

27.12.2019 представником позивача подано заяву про зміну предмету позову, у якій просить встановити, що заповіт, вчинений від імені ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідчений секретарем Лелітської сільської ради Хмільницького району Вінницької області 09.01.2018 та зареєстрований в реєстрі за №1, є нікчемним. Вказану заяву ухвалою суду від 21.02.2020 прийнято до розгляду.

Дана заява мотивована тим, що секретар Лелітської сільської ради Хмільницького району не є посадовою особою органу місцевого самоврядування, який має право здійснювати функції щодо вчинення нотаріальних дій, зокрема, посвідчення заповітів. Отже, секретар Лелітської сільської ради Хмільницького району, посвідчуючи спірний заповіт, не мала на це повноважень.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, при цьому судом встановлено, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону щодо змісту та форми, посвідчений уповноваженою на те особою органу місцевого самоврядування.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу у якій зазначила, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, постановлене з порушенням норм процесуального права і за неправильного застосування норм матеріального права, неповного з`ясування обставин справи, невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи, а тому просила рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення заявлених нею позовних вимог.

У апеляційній скарзі зазначено, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції не містить аналізу матеріалів справи, який би дозволяв із огляду на зміст ч. 1 ст. 1257 ЦПК України, на яку зроблено посилання позивачкою, зробити висновок про нікчемність заповіту.

Також суд першої інстанції не здійснив аналізу матеріалів справи щодо повноважень посадової особи Лелітської сільської ради, яка наділена повноваженнями вчиняти нотаріальні дії.

У спірному заповіті ОСОБА_5 не було роз`яснено зміст статті 1241 ЦК України.

Крім того, одразу після посвідчення, не було проведено державну реєстрацію спірного заповіту.

У визначений судом термін відзив на апеляційну скаргу подано не було.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Стеценко Юрій Володимирович, який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, вимоги апеляційної скарги підтримав з посиланням на викладені у ній підстави.

Представник відповідача Лелітської сільської ради Хмільницького району Вінницької області та третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, при цьому надала заяву про відкладення розгляду справи з посиланням на хворобу, однак будь-яких доказів, які б підтверджували дану обставину не надано, тому колегія суддів вважає за необхідне в задоволенні заяви відмовити, визнавши за неповажну причину неявки ОСОБА_2 в судове засідання.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з`явились, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Лелітка Хмільницького району Вінницької області помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Лелітської сільської ради Хмільницького району Вінницькій області від 06.07.2018. (а.с. 9).

Після смерті ОСОБА_5 залишилось спадщина, яка складається із земельних ділянок та автомобіля.

Із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 26.05.2015 вбачається, що ОСОБА_5 26.05.2015 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 , про що виконкомом Лелітської сільської ради Хмільницького району складено відповідний актовий запис №1 (а.с. 73, т. 1).

Як вбачається з довідки від 29.05.2018 №464 виданої Лелітською сільською радою, що ОСОБА_5 на день смерті проживав разом із дружиною ОСОБА_2 (а.с. 74, т. 1).

З листа Лелітської сільської ради від 25.09.2018 №02-18/282 слідує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 44, т. 1).

Відповідно до заповіту від 09.01.2018, посвідченого секретарем Лелітської сільської ради Хмільницького району Вінницької області Сінною Л.П. 09.01.2018, зареєстрованого в реєстрі за №1, ОСОБА_5 усе своє майно, де б воно не було і з чого не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті, і на що він за законом матиме право, заповів дружині - ОСОБА_2 (а.с. 129, т. 1), що також підтверджується витягом з реєстру для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування - Лелітської сільської ради Хмільницького району (а.с. 24, т. 1).

З вказаного вище витягу з реєстру для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування - виконавчого комітету Лелітської сільської ради Хмільницького району вбачається, що до вказаного реєстру внесено наступну інформацію: номер нотаріальної дії - №1; дата вчинення нотаріальної дії - 09.01.2018; П.І.Б., місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи, для якої вчиняється нотаріальна дія - ОСОБА_5 , АДРЕСА_2 , інд. номер НОМЕР_3 ; документ за яким встановлено особу - паспорт НОМЕР_4 , виданий Хмільницьким МРВ УМВС України у Вінницькій області від 05.03.1998; зміст нотаріальної дії та місце її вчинення - заповіт, Лелітська с/р; сума сплаченого державного вита 0,85 гривень; підпис особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії (а.с. 24, т. 1).

Відповідно до квитанції №0.0.933977331.1 ОСОБА_5 09.01.2018 о 09:21 годині сплачено державне мито за посвідчення заповіту Лелітською сільською радою (а.с. 115, т. 1).

Згідно з інформаційною довідкою із Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №51208130 від 13.03.2018, заповіт ОСОБА_5 , посвідчений 09.01.2018 Лелітською сільською радою Хмільницького району Вінницької області, зареєстрований Вінницькою філією державного підприємства "Національні інформаційні системи" у Спадковому реєстрі 31.01.2018 (а.с. 125, том 1).

Із спадкової справи №20/2018 вбачається, що 13.03.2018 до приватного нотаріуса Хмільницького районного нотаріального округу Юрчишиної О.П. надійшла заява ОСОБА_4 (реєстровий №561/2018) про прийняття спадщини за законом після смерті її сина - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с. 120, т. 1).

04.06.2018 до приватного нотаріуса Хмільницького районного нотаріального округу Юрчишиної О.П. звернулася ОСОБА_2 із заявою (реєстровий №628/2018) про прийняття спадщини за заповітом після смерті чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с. 130, т. 1).

Також із вказаної спадкової справи №20/2018, вбачається, що 30.08.2018 до приватного нотаріуса Хмільницького районного нотаріального округу Юрчишиної О.П. звернулася ОСОБА_3 із заявою (реєстровий №691/2018) про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с. 143, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Жашків Черкаської області померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданим Жашківським РВ ДРАЦС ГТУ юстиції у Черкаській області 03.04.2019. (а.с. 22,23, т. 2).

Із спадкової справи №135/2019 вбачається, що 20.04.2019 до державного нотаріуса Жашківської державної нотаріальної контори звернулася ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини за законом та заповітом після смерті матері ОСОБА_4 (а.с. 53, 101-125, т. 2).

З висновку експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України №128 від 24.05.2019 вбачається, що підписи в графі "Підпис" у обох примірниках наданих заповітів від імені ОСОБА_5 від 09.01.2018, що посвідчені секретарем Лелітської сільської ради Хмільницького району Вінницької області Сінною Любов`ю Порфирівною, реєстровий №1, про його прочитання вголос та відповідність змісту дійсним намірам та підпис в графі "Підписи осіб (їх представників)", які звернулися за вчиненням нотаріальної дії" на а.с. 32 в Реєстрі нотаріальних дій органу місцевого самоврядування Лелітської сільської ради з 2012 по 2019 рік виконані, ймовірно гр. ОСОБА_5 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішити питання в категоричній формі не представлялось можливим з причин зазначених у дослідницькій частині. Рукописні тексти в заповіті від імені ОСОБА_5 від 09.01.2018 (в обох примірниках), що посвідчені секретарем Лелітської сільської ради Хмільницького району Вінницької області ОСОБА_7 , реєстрові за №1 про його прочитання вголос та відповідність змісту дійсним намірам, виконані гр. ОСОБА_5 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 230-247, т. 1).

Із довідки від 17.07.2018 №01-17/759 виданої КУ "Хмільницький районний медичний центр первинної медико-санітарної допомоги" вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , захворів на онкологічне захворювання (рак легенів) в жовтні 2017 року і знаходився на диспансерному обліку у сімейного лікаря та отримував симптоматичне лікування. Психотропні та наркотичні засоби та прекурсори хворому не призначались (а.с. 16, т. 1).

Як вбачається з листа КУ "Хмільницька ЦРЛ" від 13.07.2018 №01-16-07/1047, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за медичною допомогою в стаціонарні відділення ЦРЛ не звертався.(а.с. 17 том 1).

Із листа Подільського регіонального центру онкології від 25.07.2017 №01-27/546 слідує, що ОСОБА_5 перебував на диспансерному обліку з діагнозом: центральний рак верхньої долі правої легені G3рТ3N2М1 1У стадія 1У клінічна група. Метастази в хребет, наднирники, печінку, ПГЗ № 45372-75 від 02.10.2017 р. - Плоскоклітинний рак G3. Обстежений згідно стандартів. Пацієнт 09.11.17 був консультований ендокринологом. Діагноз: цукровий діабет 2 тип. Вперше виявлений. Проведено 3 цикла поліхіміотерапії гр. ОСОБА_5 лікувався в умовах хіміотерапевтичного відділення ПРЦО: Згідно наявної медичної документації, під час лікування гр. ОСОБА_5 йому не призначались психотропні, наркотичні засоби та прекурсори.(а.с. 19 том 1).

Як вбачається з виписки із медичної карти стаціонарного хворого №9369/3589, ОСОБА_5 перебував на поліціміотерапії в умовах хіміотерапевтичного відділення ПРЦО, а саме: 1 цикл - з 24.10.2017 по 25.10.2017; 2 цикл - з 02.11.2017 по 03.11.2017; 1 цикл з 15.11.2017 по 22.11.2017 11 лінія на фоні супутньої протекторної терапії. Під час лікування хворому не призначались психотропні, наркотичні засоби та прекурсори.(а.с. 20, т. 1).

Таким чином, з медичних документів, які досліджені судом, слідує, що ОСОБА_5 з жовтня 2017 року хворів на онкологічне захворювання (рак легенів). Проходив відповідне лікування як амбулаторно так і в умовах стаціонару, проведено 3 цикла поліхіміотерапії. ОСОБА_5 під час лікування не отримував психотропні, наркотичні засоби та прекурсори. Встановлені судом обставини не дають підстав для висновку, що ОСОБА_5 не усвідомлював свої дії на день складання та посвідчення заповіту.

Також судом встановлено, що рішенням №03 1 сесії 7 скликання від 06.11.2015 Лелітської сільської ради Хмільницького району, депутата від виборчого округу №11 ОСОБА_7 обрано секретарем Лелітської сільської ради на період 7 скликання та покладено на секретаря сільської ради ОСОБА_7 повноваження секретаря виконавчого комітету сільської ради, що підтверджується витягом №737 від 10.10.2018 з рішення №03 1 сесії 7 скликання від 06.11.2015 Лелітської сільської ради Хмільницького району (а.с.75, т.1).

Як вбачається з рішення виконавчого комітету Лелітської сільської ради Хмільницького району від 13.11.2015 №47, на секретаря виконавчого комітету Лелітської сільської ради ОСОБА_7 було покладено обов`язки по вчиненню нотаріальних дій (а.с.76, том 1).

Також судом встановлено, що розпорядженням Лелітського сільського голови №2 від 14.04.2011 затверджено посадову інструкції секретаря сільської ради та виконавчого комітету, відповідно до п.1.4 якої секретар сільської ради за рішенням ради одночасно здійснює повноваження секретаря виконавчого комітету сільської ради, а п. 2.10 вказаної інструкції визначено, що секретар сільської ради складає та засвідчує нотаріальні дії (а.с. 185,186, т.2).

У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин регламентується загальними правилами ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Зі змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України Про нотаріат (в редакції, що діяла на момент посвідчення заповіту) у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.

У відповідності до пункту 1 частини другої статті 37 Закону України Про нотаріат (у редакції, чинній на момент посвідчення оспорюваного заповіту) у сільських населених пунктах, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії зокрема, посвідчують заповіти.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів доброго врядування і належної адміністрації (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до якості закону).

Так, у пунктах 70-71 рішення по справі Рисовський проти України (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу належного урядування , зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), № 33202/96, пункт 120, Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), № 48939/99, пункт 128, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункту 72, Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, пункт 58). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункту 67).

Виходячи із вищевикладеного та з урахуванням встановлених судом першої інстанції обставин справи, положень Закону України Про нотаріат у відповідній редакції, колегія суддів вважає вірним висновок суду про те, що вчинення нотаріальних дій посадовою особою виконавчого комітету сільської ради, якою, в тому числі є його секретар, у випадку відсутності у населеному пункті нотаріуса, є здійсненням відповідним органом місцевого самоврядування (від імені якої діє її посадова особа) делегованих повноважень, наданих їм в силу прямої норми закону.

Так, колегія суддів приймає до уваги те, що рішенням №03 1 сесії 7 скликання від 06.11.2015 Лелітської сільської ради Хмільницького району покладено повноваження секретаря виконавчого комітету сільської ради, а відповідно до рішення виконавчого комітету Лелітської сільської ради Хмільницького району від 13.11.2015 №47, саме на секретаря виконавчого комітету Лелітської сільської ради ОСОБА_7 покладено обов`язки по вчиненню нотаріальних дій у виконавчому комітеті, що спростовує твердження апеляційної скарги про посвідчення заповіту не уповноваженою на те особою.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи позивача - заявника апеляційної скарги про не роз`яснення секретарем виконавчого комітету Лелітської сільської ради Сінною Л.П. заповідачу на момент посвідчення заповіту змісту ст. 1241 ЦК України (права на обов`язкову частку в спадщині), не впливають на волевиявлення останнього та не є безумовною підставою для визнання заповіту нікчемним.

Посилання апеляційної скарги про несвоєчасність реєстрації спірного заповіту державним реєстратором також не заслуговують на увагу, оскільки вони не свідчать про доведеність підстав для визнання заповіту нікчемним.

Отже, доводи апеляційної скарги зводяться до іншого тлумачення норм матеріального права, ніж здійснене судом та до переоцінки доказів, а відтак на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують, тому апеляційним судом відхиляються.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за особою, яка звернулась із апеляційною скаргою.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: В. В. Оніщук

Судді: С. Г. Копаничук

М. М. Якименко