Постанова

від 14.07.2021 по справі 149/2321/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 149/2321/18

провадження № 61-16836св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Лелітська сільська рада Хмільницького району Вінницької області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стеценко Юрій Володимирович, на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08 липня 2020 року у складі судді Вергелеса В. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Якименко М. М., Копаничук С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2018 року ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Лелітської сільської ради Хмільницького району Вінницької області (далі - Лелітська сільська рада), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним.

На обґрунтування позову посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Лелітка Хмільницького району помер її син ОСОБА_5 , після смерті якого залишилась спадщина. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є його матір ОСОБА_4 , дружина спадкодавця - ОСОБА_2 та дочка спадкодавця - ОСОБА_3 . У січні 2018 року дочка позивачки - ОСОБА_1 телефонувала до брата ОСОБА_5 та його дружини ОСОБА_2 , проте поговорити із братом не змогла, оскільки зі слів ОСОБА_2 ОСОБА_5 перебував у важкому стані та не міг розмовляти. Коли ОСОБА_4 після смерті сина дізналась, що за день до смерті в Лелітській сільській раді було посвідчено заповіт, відповідно до якого її син заповів усе своє майно ОСОБА_2 , у позивачки виник сумнів у тому, що підпис і почерк у заповіті дійсно належать її сину ОСОБА_5 , оскільки син за станом здоров`я не міг за день до смерті підписати заповіт. Заповіт посвідчено неуповноваженою на те посадовою особою органу місцевого самоврядування - секретарем Лелітської сільської ради, а не секретарем Виконавчого комітету Лелітської сільської ради (далі - Виконавчий комітет). Отже, заповіт від 09 січня 2018 року складений секретарем сільської ради з порушенням вимог щодо порядку посвідчення, волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його волі.

Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 10 липня 2019 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , - її дочку ОСОБА_1 .

У грудні 2019 року позивачка, в інтересах якої діє представник, подала заяву про зміну предмета позову, у якій просила встановити, що заповіт, вчинений від імені ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений секретарем Лелітської сільської ради 09 січня 2018 року та зареєстрований у реєстрі за № 1, є нікчемним.

Заява мотивована тим, що секретар Лелітської сільської ради не є посадовою особою органу місцевого самоврядування, який має право здійснювати функції щодо вчинення нотаріальних дій, зокрема посвідчення заповітів. Отже, секретар Лелітської сільської ради, посвідчуючи спірний заповіт, не мала на це повноважень.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачка не довела обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, судом встановлено, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону щодо змісту та форми, посвідчений уповноваженою на те особою органу місцевого самоврядування.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стеценко Ю. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08 липня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 рокускасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги, що заповіт посвідчено неуповноваженою особою, оскільки мав посвідчуватися секретарем Виконавчого комітету. Ні секретар Лелітської сільської ради, ні секретар Виконавчого комітету не мали повноважень вчиняти нотаріальні дії. При вчиненні заповіту ОСОБА_5 не було роз`яснено статтю 1241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому є підстави для визнання нікчемності заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.

У грудні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в указаній справі на підставі частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме: застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 683/3061/18 (провадження № 61-18936св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (щодо питання нікчемності заповіту, складеного і посвідченого без роз`яснення заповідачу змісту статті 1241 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, недослідження судами зібраних у справі доказів щодо повноважень посадової особи органу місцевого самоврядування посвідчувати заповіт; встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Суди встановили , що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Лелітка Хмільницького району Вінницької області помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом (т. 1, а. с. 9).

Після його смерті залишилась спадщина, яка складається із земельних ділянок та автомобіля.

Згідно зі свідоцтвом про шлюб від 26 травня 2015 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_5 26 травня 2015 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 , про що Виконавчим комітетом складено відповідний актовий запис № 1 (т. 1, а. с. 73).

Відповідно до довідки від 29 травня 2018 року № 464, виданої Лелітською сільською радою, ОСОБА_5 на день смерті проживав разом із дружиною ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 74).

Згідно з листом від 25 вересня 2018 року № 02-18/282 Лелітської сільської ради ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована та проживає на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 44).

Відповідно до заповіту від 09 січня 2018 року, посвідченого секретарем Лелітської сільської ради Сінною Л. П. 09 січня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1, ОСОБА_5 усе своє майно, де б воно не було і з чого не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті, і на що він за законом матиме право, заповів дружині ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 129).

Із зазначеного вище витягу з реєстру для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування - Виконавчого комітету випливає, що до реєстру внесено таку інформацію: номер нотаріальної дії - № 1; дата вчинення нотаріальної дії - 09 січня 2018 року; П.І.Б., місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи, для якої вчиняється нотаріальна дія, - ОСОБА_5 , АДРЕСА_2 ; документ, за яким встановлено особу, - паспорт НОМЕР_3 , виданий Хмільницьким МРВ УМВС України у Вінницькій області від 05 березня 1998 року; зміст нотаріальної дії та місце її вчинення - заповіт, Лелітська сільська рада; сума сплаченого державного мита - 0,85 грн; підпис особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії (т. 1, а. с. 24).

Відповідно до квитанції № 0.0.933977331.1, ОСОБА_5 09 січня 2018 року о 09:21 год. сплатив державне мито за посвідчення заповіту Лелітською сільською радою (т. 1, а. с. 115).

Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 13 березня 2018 року № 51208130, заповіт ОСОБА_5 посвідчений 09 січня 2018 року Лелітською сільською радою, зареєстрований Вінницькою філією державного підприємства Національні інформаційні системи у Спадковому реєстрі 31 січня 2018 року (т. 1, а. с. 125).

Зі спадкової справи № 20/2018 випливає, що 13 березня 2018 року до приватного нотаріуса Хмільницького районного нотаріального округу Юрчишиної О. П. надійшла заява ОСОБА_4 (реєстровий № 561/2018) про прийняття спадщини за законом після смерті її сина ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 120).

04 червня 2018 року до приватного нотаріуса Хмільницького районного нотаріального округу Юрчишиної О. П. звернулася ОСОБА_2 із заявою (реєстровий № 628/2018) про прийняття спадщини за заповітом після смерті чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 130).

Також із зазначеної спадкової справи № 20/2018 випливає, що 30 серпня 2018 року до приватного нотаріуса Хмільницького районного нотаріального округу Юрчишиної О. П. звернулася ОСОБА_3 із заявою (реєстровий № 691/2018) про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 143).

ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Жашкові Черкаської області померла ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Жашківським РВ ДРАЦС ГТУ юстиції у Черкаській області 03 квітня 2019 року (т. 2, а. с. 22, 23).

Зі спадкової справи № 135/2019 випливає, що 20 квітня 2019 року до державного нотаріуса Жашківської державної нотаріальної контори звернулася ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини за законом та заповітом після смерті матері ОСОБА_4 (т. 2, а. с. 53. 101-125).

Відповідно до висновку експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центра МВС України від 24 травня 2019 року № 128 підписи у графі Підпис в обох примірниках наданих заповітів від 09 січня 2018 року від імені ОСОБА_5 , що посвідчені секретарем Лелітської сільської ради Сінною Л. П., реєстровий № 1, про його прочитання вголос та відповідність змісту дійсним намірам та підпис у графі Підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчиненням нотаріальної дії на а. с. 32 в Реєстрі нотаріальних дій органу місцевого самоврядування Лелітської сільської ради з 2012 до 2019 року виконані ймовірно ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішити питання в категоричній формі неможливо з причин, зазначених у дослідницькій частині. Рукописні тексти в заповіті від імені ОСОБА_5 від 09 січня 2018 року (в обох примірниках), що посвідчені секретарем Лелітської сільської ради Сінною Л. П., реєстровий № 1 про його прочитання вголос та відповідність змісту дійсним намірам, виконані ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 230-247).

Згідно з довідкою від 17 липня 2018 року № 01-17/759 Комунальної установи Хмільницький районний медичний центр первинної медико-санітарної допомоги ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , захворів на онкологічне захворювання (рак легенів) у жовтні 2017 року і знаходився на диспансерному обліку у сімейного лікаря та отримував симптоматичне лікування. Психотропні та наркотичні засоби та прекурсори хворому не призначались (т. 1, а. с. 16).

Відповідно до листа Комунальної установи Хмільницька центральна районна лікарня від 13 липня 2018 року № 01-16-07/1047 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за медичною допомогою в стаціонарні відділення не звертався (т. 1, а. с. 17).

Із листа Подільського регіонального центру онкології (далі - ПРЦО) від 25 липня 2017 року № 01-27/546 встановлено, що ОСОБА_5 перебував на диспансерному обліку з діагнозом: центральний рак верхньої долі правої легені G3рТ3N2М1 ІV, стадія ІV клінічна група. Метастази в хребет, наднирники, печінку, ПГЗ від 02 жовтня 2017 року № 45372-75 - Плоскоклітинний рак G3. Обстежений згідно із стандартами. Пацієнт 09 листопада 2017 року був консультований ендокринологом. Діагноз: цукровий діабет 2 тип. Вперше виявлений. Проведено 3 цикли поліхіміотерапії. ОСОБА_5 лікувався в умовах хіміотерапевтичного відділення ПРЦО. Згідно з наявною медичною документацією під час лікування ОСОБА_5 йому не призначались психотропні, наркотичні засоби та прекурсори. (т. 1, а. с. 19).

Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 9369/3589, ОСОБА_5 перебував на поліціміотерапії в умовах хіміотерапевтичного відділення ПРЦО, а саме: 1 цикл - з 24 жовтня 2017 року до 25 жовтня 2017 року; 2 цикл - з 02 листопада 2017 року до 03 листопада 2017 року; 1 цикл -з 15 листопада 2017 року до 22 листопада 2017 року - ІІ лінія на фоні супутньої протекторної терапії. Під час лікування хворому не призначались психотропні, наркотичні засоби та прекурсори (т. 1, а. с. 20).

Отже, у справі суди встановили, що з жовтня 2017 року ОСОБА_5 хворів на онкологічне захворювання (рак легенів), проходив відповідне лікування як амбулаторно, так і в умовах стаціонару, проведено три цикли поліхіміотерапії. ОСОБА_5 під час лікування не отримував психотропні, наркотичні засоби та прекурсори.

Суди встановили, що рішенням Лелітської сільської ради першої сесії 7 скликання від 06 листопада 2015 року № 03 депутата від виборчого округу № 11 Сінну Л. П. обрано секретарем Лелітської сільської ради на період 7 скликання та покладено на секретаря сільської ради Сінну Л. П. повноваження секретаря Виконавчого комітету, що підтверджується витягом від 10 жовтня 2018 року № 737 з рішення першої сесії 7 скликання від 06 листопада 2015 року № 3 Лелітської сільської ради (т. 1, а. с. 75).

Рішенням Виконавчого комітету від 13 листопада 2015 року № 47 на секретаря Виконавчого комітету Сінну Л. П. покладено обов`язки з вчинення нотаріальних дій (т. 1, а. с. 76).

Розпорядженням Лелітського сільського голови від 14 квітня 2011 року № 2 затверджено посадову інструкцію секретаря сільської ради та Виконавчого комітету, відповідно до пункту 1.4 якої секретар сільської ради за рішенням ради одночасно здійснює повноваження секретаря Виконавчого комітету, а пунктом 2.10 інструкції визначено, що секретар сільської ради складає та засвідчує нотаріальні дії (т. 2, а. с. 185, 186).

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України, зокрема: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З набранням чинності Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03 жовтня 2017 року, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, та призводить до їх відновлення.

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, у статті 215 ЦК України розмежовуються види недійсності правочинів на нікчемні правочини, якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Статтею 1257 ЦК України передбачений вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним. Відповідно до частини першої вказаної норми, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивача не довела обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, при цьому судом встановлено, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону щодо змісту та форми, посвідчений уповноваженою на те особою органу місцевого самоврядування.

Зважаючи на наведене, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю.

З такими висновками Верховний Суд погодитися не може з огляду на таке.

Нікчемний заповіт є таким в силу припису закону (частина перша статті 1257 ЦК України).

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 94, 95 постанови від 04 квітня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є ефективним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставини нікчемності правочину.

Суди першої та апеляційної інстанцій указаного до уваги не взяли. Правильно по суті відмовивши у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту нікчемним , суди водночас неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, унаслідок чого дійшли помилкового висновку про те, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону щодо змісту та форми, посвідчений уповноваженою на те особою органу місцевого самоврядування , не звернули уваги на те, що обраний спосіб захисту порушеного права є неефективним та не призведе до відновлення можливих порушених прав позивачки. Тому Верховний Суд вважає за необхідне частково задовольнити вимоги касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині підстав відмови у позові змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 756/10183/16-ц (провадження

№ 61-6108св19), від 07 квітня 2021 року у справі № 665/103/18 (провадження № 61-21199св19), від 16 червня 2021 року у справі № 620/564/19 (провадження № 61-6254св21).

Щодо доводів касаційної скарги про застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 683/3061/18 (провадження № 61-18936св19), складення і посвідчення заповіту без роз`яснення заповідачу змісту статті 1241 ЦК України, недослідження судами зібраних у справі доказів щодо повноважень посадової особи органу місцевого самоврядування посвідчувати заповіт, встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, то вони з огляду на обрання позивачкою неефективного способу захисту порушеного права не заслуговують на увагу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З урахуванням наведених вище мотивів Верховний Суд вважає за необхідне рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08 липня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року змінити у мотивувальній частині, виклавши їх у редакції цієї постанови щодо підстав відмови у задоволенні позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку за результатами касаційного перегляду вимоги заявника по суті не задовольняються, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стеценко Юрій Володимирович,задовольнити частково.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08 липня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови щодо підстав відмови у задоволенні позову.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко