Рішення

від 19.10.2020 по справі 640/1963/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2020 року м. Київ № 640/1963/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Країна" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00013131402 від 22.10.2018 ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Енерго Країна звернулося із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за формою В4 №00013131402 від 22.10.2018 року, винесене Головним управлінням ДФС у м. Києві, яким ТОВ Енерго Країна зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 152 596,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.02.2019 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що всі господарські операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентом були реальними (фактично здійснені), що підтверджується наявністю належним чином оформлених первинних документів, операції пов`язані з господарською діяльністю позивача, учасники володіли спеціальною правосуб`єктністю, а тому, висновок Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про нереальність (фіктивність) операцій з даними контрагентами є таким, що не відповідає дійсності та не ґрунтується на нормах податкового законодавства.

Відповідач подав письмовий відзив на позов в якому проти позову заперечив та просив суд відмовити в його задоволенні. Вважає, що рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства. В обґрунтування відзиву на позовну заяву зазначає, що перевіркою установлено відсутність можливості контрагента постачати товари (послуги) для позивача, у зв`язку з не підтвердженням операцій по фактичному придбанню такого товару за ланцюгом постачання, а правочини між ними здійснені без цілі настання реальних наслідків, з метою заниження об`єкту оподаткування податком на прибуток, завищення податкового кредиту з податку на додану вартість і як наслідок несплати податків, так як нереальність первинного формування активу доводить нереальність і послідуючого придбання товарів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, Головним управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Енерго Країна з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ Комплект Стандарт Сервіс за квітень, червень 2017 року.

Перевіркою ТОВ Енерго Країна було встановлено порушення: п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 та п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми від`ємного значення, що зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного всього у сумі 152 596 грн., в т.ч. по періодам: квітень 2017 - 127 894 грн., червень 2017 - 24 702 грн.

Вказані висновки перевірки ґрунтуються на тому, що вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2018 року у справі №201/4522/18 ОСОБА_1 (засновник Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплект Стандарт Сервіс") визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 статті 27, ч.1 статті 205 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 8 500 гривень.

Також відповідач вказує, що неможливо підтвердити операції стосовно врахування реального часу їх здійснення, наявності трудових ресурсів, що економічно необхідні для виконання господарської діяльності, з огляду на те, що ТОВ "Комплект Стандарт Сервіс" в квітні, червні 2017 року, маючи одного працюючого, надавало послуги 128 суб`єктам господарювання.

За результатами перевірки складено акт від 04.10.2018 № 679/26-15-14-02-05/40707857 та винесено податкове повідомлення-рішення від 22.10.2018 року №00013131402, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 152 596 грн., в тому числі за квітень 2017 - 127 894 грн., за червень 2017 - 24 702 грн.

Позивач, вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Приписами п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч.1,2 статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Пунктом 200.1 статті 200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1 статті 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 201.8 статті 201 Кодексу право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, якій здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Відтак, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентами, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Недоведеність вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Разом з тим, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Судом встановлено, що між позивачем, як покупецем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплект Стандарт Сервіс", як постачальником укладено наступні договори: договір виконання робіт №ОУ-0304-17 від 01.03.2017, відповідно до якого виконавець зобов`язується виконати роботу з впровадження та експлуатації системи онлайн-моніторингу роботи генераторів, високовольтних вводів, трансформаторів, високовольтних вимикачів на енергогенеруючих об`єктах, та надання послуг з комплектування та пусконаладки, договір виконання робіт №ОУ-0616/01 від 16.08.2017, відповідно до якого виконавець зобов`язується виконати роботи по підготовці автотрансформатора на ПС 330/110/35кВ. Акти виконаних робіт та видаткові накладні є від`ємною частиною цього договору.

На підтвердження виконання умов зазначеного вище договору позивачем надано копії: податкових накладних №148 від 31.03.2017, №19 від 10.04.2017, №144 від 16.06.2017, податкові декларації з додатками, акти здачі-прийняття робіт №ОУ-0331/21 від 31.03.2017, №ОУ-0410/01 від 10.04.2017, №ОУ-0616/01 від 16.06.2017, рахунків-фактури, договір безоплатної цесії №2304 від 23.04.2017, повідомлення, платіжне доручення №210 від 24.04.2017.

На підтвердження реалізації придбаних у ТОВ "Комплект Стандарт Сервіс" послуг позивачем надано копії: договору підряду №2 від 28.03.2017, договірна ціна, підсумкова відомість ресурсів, локальний кошторис на будівельні роботи №2-1-1, довідка про вартість будівельних робіт за червень 2017, акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за червень 2017, договір №10/18-11/2016 генерального підряду від 01.11.2016 та додаткові угоди до нього, акт здачі-приймання робіт №2 від 10.04.2017.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначає, що вказані висновки акту перевірки ґрунтуються на тому, що перевіркою не встановлено наявності у контрагента позивача трудових та інших ресурсів (власного або орендованого обладнання для виконання спірних операцій, приміщень, персоналу тощо), наявність яких обумовлюється не лише специфікою операцій, а також і умовами договорів. Не встановлено й обставин залучення контрагентом інших осіб для забезпечення виконання своїх зобов`язань.

Тобто, посилання відповідача на обставину відсутності у вказаного контрагента устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, відсутності працюючих осіб тощо, зроблені відповідачем на підставі даних про не подання контрагентом позивача податкової звітності до податкового органу. Однак, суд звертає увагу на те, що позивач не має жодного відношення до подачі його контрагентами податкової звітності. І тим більше не має нести відповідальність у разі порушення порядку ведення контрагентами такої податкової звітності.

Також необхідно зазначити, що для здійснення підприємницької діяльності суб`єкту господарювання не обов`язково потрібно мати у своїй власності нерухоме майно і транспортні засоби, оскільки їх можна орендувати і це не є перешкодою у веденні підприємницької діяльності.

При цьому, контролюючим органом під час перевірки позивача не досліджувалось, чи мали місце у вказаних правовідносинах оренда устаткування, найм працівників тощо. Крім того, відповідач так і не зазначив, які саме та в якій кількості мали бути наявні виробничі потужності у контрагента позивача, а також не вказав, які ж для дійсного підтвердження реалізації перевіряємих господарських відносин мали бути надані первинні документи, однак відсутні у позивача та, відповідно, в матеріалах справи. Натомість, податковий орган при складанні акту перевірки обійшовся загальними визначеннями первинних документів, що в принципі мають підтверджувати реалізацію будь-яких господарських угод безвідносно до специфічних правочинів, розглядуваних в даному провадженні.

При винесенні оскаржуваного ППР податковий орган виходив з того, що стосовно контрагента позивача наявні кримінальні провадження.

Як наголошувалося відповідачем та встановлено судом першої інстанції, як договір від 31.05.2017 №28, так і інші первинні бухгалтерські документи від імені ТОВ "Комплект Стандарт Сервіс" підписані директором ОСОБА_1 .

Висновок відповідача про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ "Комплект Стандарт Сервіс" ґрунтувався на вироку Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24.05.2018 у справі №201/4522/18, яким ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 статті 27, ч.1 статті 205 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 8 500 гривень.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 діючи умисно, з корисливих мотивів, без мети ведення фінансово-господарської діяльності, підписавши та передавши невстановленій особі Протокол № 1 Установчих зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплект Стандарт Сервіс", датований 10.01.2017 та Статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплект Стандарт Сервіс", на підставі яких 11 січня 2017 року було створено (зареєстровано) вказану юридичну особу, в порушення вимог статей 19, 56, 58, 65, 89 Господарського кодексу України, статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 81, 87, 89, 92, 93 Цивільного кодексу України, статей 1, 4, 12, 15 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", статей 45, 48, 64 Податкового кодексу України, набувши право власності на підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплект Стандарт Сервіс" (ЄДРПОУ 41077038) та одночасно взявши на себе обов`язки, передбачені посадою директора в частині ведення фінансово-господарської діяльності, організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарчих функцій, усвідомлюючи, покладену на неї відповідальність посадової особи та передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, розуміючи, що не прийматиме жодної участі у подальшому веденні фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплект Стандарт Сервіс", надала можливість невстановленим особам створити суб`єкт підприємницької діяльності (юридичну особу) з метою прикриття незаконної діяльності та здійснювати документальне оформлення начебто проведених операцій з купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) від імені ОСОБА_1 , як засновника та керівника зазначеного підприємства.

Позивач, спростовуючи доводи контролюючого органу, зазначив, що ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 13.11.2018 скасовано вказаний вище вирок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24.05.2018 у справі №201/4522/18, а справу направлено на новий розгляд.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16.04.2019 у названій вище справі задоволено клопотання ОСОБА_1 про звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження. Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 статті 27, ч.1 статті 205 Кримінального кодексу України, закрито у зв`язку із закінченням строків давності, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності.

За наведеного, суд вважає, що посилання перевіряючих в акті на вирок (який надалі був скасований) у вищезгаданій кримінальній справі є безпідставними, оскільки він не набрав законної сили, а ухвала про закриття кримінального провадження було ухвалено суто з процесуальних причин - закінчення строку притягнення особи до відповідальності. Крім того, і у вироку, і в ухвалі про закриття провадження відсутні будь-які відомості із прямою вказівкою на те, що винна особа підприємства не підписувала документи і не брала участі у взаємовідносинах саме із ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "МАКСУС".

В даному випадку також слід зазначити, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, ухвал про закриття кримінальних проваджень не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Наведене узгоджується з позицією, наведеною Верховним Судом в постанові від 07 лютого 2018 року по справі № 813/1766/17 та від 27.02. 2018 по справі № 802/1853/16-а.

В рішенні від 5 липня 2016 року по справі № 21-1793а16 Верховний суд України вказав, що сам факт заперечення директором контрагента своєї участі у діяльності товариства та у підписанні товариством від його імені первинних облікових та бухгалтерських документів, за умови, що на час встановлення фактичних взаємовідносин сторін керівником цього товариства в Єдиному реєстрі підприємств і організацій України значився саме цей директор, не може бути, на думку суду, свідченням безтоварності спірних операцій, за умови скасування щодо нього постанови про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України ("Фіктивне підприємництво").

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Також суд вважає за необхідне наголосити на тому, що у кримінальному провадженні, на яке посилався відповідач, позивач відсутній серед переліку підприємств, установ і організацій, яким штучно формувався податковий кредит вищевказаними особами. Тобто, доказів участі позивача разом із контрагентами у схемі транзитного руху коштів податковим органом не надано, а судом не встановлено.

Слід зазначити, що досліджені під час розгляду справи первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом оформлені відповідно до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", всі господарські операції знайшли своє відображення у бухгалтерському обліку позивача та доводять наявність змін в активах позивача під час вчинення господарської операції.

Матеріалами справи також підтверджується, що всі фінансово - господарські зобов`язання відображені в податковому обліку позивача, що не спростовано відповідачем.

При цьому, слід враховувати вимоги частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій вказані вище контрагенти позивача були зареєстровані як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та були платниками податку на додану вартість.

Таким чином, надані ТОВ "Енерго Країна" первинні господарські документи свідчать про те, що позивач та його контрагенти не лише вчинили всі дії, необхідні для забезпечення реального виконання правочинів, а й виконали їх, тобто внаслідок здійснення вищезгаданих господарських операцій відбулися зміни в структурі активів підприємств, що свідчить про реальність здійснення зазначених операцій.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, факт продажу ТОВ "Комплект Стандарт Сервіс" товарів, обумовлених спірними договорами, підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Відтак, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з продажу товару позивачем саме на користь розглядуваного контрагенту відповідачем не спростовані.

Щодо посилань контролюючого органу на те, що контрагент позивача не надавав/надавав не в повному обсязі податкову звітність, а також щодо відсутності інформації про наявність основних засобів, суд зазначає наступне.

Ознайомившись із такими доводами контролюючого органу, слід зазначити, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13.

У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 30.01.2018 №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.

Крім того, можлива відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставки та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків. Таку ж правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13.

ТОВ Енерго Країна на вимогу перевіряючих органів надало для перевірки всі, передбачені чинним законодавством України первинні документи по його взаємовідносинах з постачальниками.

Документи містять відомості, які в повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись в перевіряємому періоді між позивачем та його контрагентами.

Жоден документ ніким, не визнано ні нікчемним, ні таким, що не відповідає чинному законодавству України.

Тим більше, що з огляду на принцип індивідуальної юридичної відповідальності (ст. 61 Конституції України), ознака фіктивного підприємництва з боку контрагента не має правового значення для платника податків.

Тобто, в разі встановлення у визначеному правовими нормами порядку фіктивного підприємництва з боку контрагента - відсутні підстави для визнання документів, що підтверджують оформлення господарських операцій з цим контрагентом недостовірними.

За змістом норм Податкового кодексу України, право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів, робіт, послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою накладною, виписаною постачальником-платником ПДВ, сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на нормування податкового кредиту наступають лише у разі реального фактичного вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування і або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника додатків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксується дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

При цьому вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарський діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту , тому платник податків і покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента.

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт отримання позивачем товарів та послуг, оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача.

Також, чинне законодавство України не містить вимоги зазначення в актах виконаних робіт/наданих послуг інформації про залучення працівників (їх професійну належність) необхідних для виконання послуг, залучення машин та устаткування, деталізації наданих послуг, зазначення витрачених годин на надання вказаних послуг, тощо. Як зазначено вище, акти виконаних робіт відповідають вимогам чинного законодавства.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з зазначеним вище контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, актами виконаних робіт, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення від 22.10.2018 року №00013131402 протиправними та таким, що підлягає скасуванню є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Енерго Країна (04086, м. Київ, вул. Бакинська, буд. 30-Б, код ЄДРПОУ 40707858) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) від 22.10.2018 №00013131402, форма В4 з податку на додану вартість із вироблених в країні товарів (робіт, послуг) на суму 152 596, 00 грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Енерго Країна (04086, м. Київ, вул. Бакинська, буд. 30-Б, ЄДРПОУ 40707858) сплачений судовий збір у розмірі 2 288 (дві тисячі двісті вісімдесят вісім) грн. 95 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур