Постанова

від 21.10.2020 по справі 758/5742/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 758/5742/20 Головуючий у суді І інстанції Гребенюк В.В.

Провадження № 22-ц/824/10794/2020 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 5 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в:

У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму боргу за договором безпроцентної позики грошей від 17 грудня 2019 року у розмірі 7 542 124,88 грн.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 28 травня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

4 червня 2020 року представник позивача - адвокат Петриченко А.І. подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на: належні відповідачу частки у статутному (складеному) капіталі трьох товариств; грошові кошти, розміщені на рахунках у банківських установах, відкритих на ім`я відповідача, у межах суми стягнення; рухоме майно, у тому числі транспортні засоби, які належать відповідачу до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

На обґрунтування заявлених вимог зазначено, що між сторонами існує спір щодо повернення суми позики в значному розмірі та з огляду на поведінку відповідача та відсутність у нього нерухомого майна, на яке можливо звернути стягнення, існують обґрунтовані підстави вважати, що на момент виконання потенційного рішення про задоволення позову майно у відповідача взагалі буде відсутнім, тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в частині стягнення боргу і ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 5 червня 2020 року заяву задоволено частково.

Накладено арешт на належну ОСОБА_1 частку в статутному (складеному) капіталі: товариства з обмеженою відповідальністю Група компаній ВАССМА (ЄДРПОУ 35872424); товариства з обмеженою відповідальністю Аграрна компанія ВАССМА (ЄДРПОУ 36355479); товариства з обмеженою відповідальністю Сімейний сад (ЄДРПОУ 38890954).

У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову в частині накладення арешту на належні відповідачу частки у статутному капіталі зазначених товариств, суд першої інстанції, оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду питання про вжиття заходів забезпечення позову і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що така заява спрямована на забезпечення прав сторони у спорі та з урахуванням наявних ризиківзапобігатиме утрудненню чи неможливості виконання рішення суду в майбутньому.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач через представника - адвоката Мусієнка В.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Як на підставу своїх вимог посилається на те, що судом першої інстанції не було з`ясовано на підставі поданих позивачем доказів, чи належить відповідачу частка корпоративних прав у ТОВ Аграрна компанія ВАССМА ; чи вчинялись відповідачем будь-які дії, які б могли утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду про задоволення позову, а також суд не аналізував і не враховував дані про особу відповідача та постановив оскаржувану ухвалу лише на підставі доводів, викладених у заяві про забезпечення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Слесарчук В.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Як на підставу своїх заперечень посилається на те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставину щодо наявності ризику неможливості у майбутньому виконання рішення суду про задоволення позову у справі без вжиття заходів забезпечення позову, повно і об`єктивно досліджено обставини справи та встановлено наявність підстав для накладення арешту на частки відповідача в статутному капіталі товариств, внаслідок чого ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Згідно із частинами першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При цьому заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існує майновий спір щодо повернення (стягнення) в примусовому порядку суму боргу за договором безпроцентної позики грошей від 17 грудня 2019 року у розмірі 7 542 124,88 грн.

Із відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, відповідачу не належить будь-яке нерухоме майно. Вказана обставина підтверджується інформаційною довідкою № 210860888 від 1 червня 2020 року, яку було додано до заяви про забезпечення позову.

Згідно із інформацією, яка містилась в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент подання заяви про забезпечення відповідачеві належали корпоративні права в товариствах, загальна номінальна вартість яких складала 27 822 грн.

Зокрема, ОСОБА_1 на праві власності належали частки в: ТОВ Аграрна компанія ВАССМА (код ЄДРПОУ 36355479) у розмірі 16,66 %, яка становить 16 600 грн; ТОВ Група компаній ВАССМА (код ЄДРПОУ 35872424) у розмірі 15,37 %, яка становить 9 222 грн; ТОВ Сімейний сад (код ЄДРПОУ 38890954) у розмірі 20 %, яка становить 2 000 грн. Вказана обставина підтверджується витягом № 1006706414 від 1 червня 2020 року, який було додано до заяви про забезпечення позову.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Забезпечення позову спрямоване насамперед проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити чи знецінити його.

Важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Колегія суддів вважає, що накладення арешту на належну відповідачу частку корпоративних прав за своїм змістом полягає виключно у обмеженні права особи розпорядитися цією часткою у статутному капіталі (провести її відчуження), проте не позбавляє відповідача права володіння і користування цією часткою, зокрема не перешкоджає використанню у господарській (підприємницькій) діяльності та виконанню зобов`язань з іншими особами чи контрагентами.

Крім того, пунктом 1 частини першої статті 10 Закону України Про виконавче провадження визначено, що заходами примусового виконання рішень є, в тому числі, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Також, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії ЄСПЛ зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі Шмалько проти України вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може привести до порушення прав і законних інтересів учасників процесу або інших осіб, зокрема титульного власника нерухомого майна.

ЄСПЛ вказував, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, ухвала суду першої інстанції про часткове задоволення заяви про забезпечення позову у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 5 червня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає .

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: С.А. Голуб

Д.О. Таргоній