Ухвала

від 21.10.2020 по справі 367/1449/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №367/1449/15 Головуючий у І інстанції -Оладько С.І.

апеляційне провадження №22-ц/824/9253/2020 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Гуля В.В.,

суддів Сержанюка А.С., Суханової Є.М.,

за участю секретаря Линок В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Виконавчий комітет Бучанської міської ради Київської області, Садове товариство Берізка , Управління Держземагенства у м. Буча Київської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та особистою власністю,-

встановив:

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: Виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області, садового товариства Берізка , управління Держземагентства у м. Буча Київської області, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та особистою власністю.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 , який розташований на території садового товариства Берізка , а ОСОБА_3 є власником суміжного будинку АДРЕСА_1 .

Між її будинком та будинком відповідача по межі їхніх приватизованих земельних ділянок був встановлений паркан з металевої сітки. Між нею та відповідачем не було спору з приводу меж та користування належними їм земельними ділянками та будинками, однак з 2013 року після зведення відповідачем з родиною навісу до свого будинку на якому обладнали стік для дощової води прямо на її земельну ділянку, стали виникати спори.

У результаті того, що стічні води з навісу та будинку відповідача стікають на її земельну ділянку, вона проникає не лише до її колодязя з питною водою, але й до її будинку, що призводить до підвищення вологості стін та підлоги в будинку.

На підставі викладеного позивач просила суд зобов`язати відповідача в місячний строк перенести паркан, який був ним встановлений між земельними ділянками АДРЕСА_1 в бік його (своєї) земельної ділянки з АДРЕСА_1 на 1,09 метри і в тилу земельної ділянки в сторону своєї земельної ділянки на 1,39 метри відповідно до його державного акта на землю, звільнивши (повернувши) 0,0032 та моєї земельної ділянки відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 21 серпня 2015 року № СЕ-1-1- 335/15; зобов`язати відповідача ОСОБА_3 провести демонтаж або перебудову зведеної добудови (накриття) до будинку АДРЕСА_1 відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, в тому числі, шляхом зменшення ухилу площини (крутизни) накриття влаштування на ньому снігоуловлювачів та переобладнання системи організованого водовідведення атмосферних опадів з даного будинку, яка б забезпечувала належне організоване відведення атмосферних опадів з будівлі та унеможливлювала б їх стікання на територію її земельної ділянки під № 7 відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2015 року позов задоволено частково. Збов`язано ОСОБА_3 перенести паркан,який встановлений між земельними ділянками в„–7 та АДРЕСА_1 в бік своєї земельної ділянки з АДРЕСА_1 на 1,09 метри і в тилу земельної ділянки в сторону своєї ділянки на 1,39 метри відповідно до меж встановлених Державним актом на право власності на земельну ділянку,виданого на ім. я ОСОБА_3 та відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № СЕ-1-1335/15 від 21.08.2015р,звільнивши 0,0032 га земельної ділянки,власником якої є ОСОБА_2 .

Зобов`язано ОСОБА_3 здійснити перебудову зведеної добудови (накриття) до будинку АДРЕСА_1 шляхом зменшення ухилу площини (крутизни) накриття,влаштування на ньому снігоуловлювачів та переобладнання системи організованого водовідведення атмосферних опадів з даного будинку,яка б забезпечувала належне організоване відведення атмосферних опадів з будівлі та унеможливлювала їх стікання на територію сусідньої земельної ділянки АДРЕСА_1 .

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в суммі 8000 гр.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2015 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду, особа, яка не брала участі в справі ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в зв`язку з його незаконністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що її не було залучено до участі у розгляді справи, оскаржуваним рішенням порушуються її права як співвласника майна (навісу), а рішенням суду першої інстанції зобов`язано здійснити перебудову зазначеного майна яке збудоване нею з відповідачем по справі під час перебування у шлюбі, а тому відповідно до ст..60 СК України всі будівлі в тому числі і навіс є спільною сумісною власністю.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження підлягає закриттю з наступних підстав.

Згідно з п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний суд у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізація права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1,2 розділу VЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково .

З аналізу наведеної статті вбачається, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційне оскарження лише за умови, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Відповідно до ст. ст. 75- 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 05.10.1964 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_1 .

Під час розгляду справи в суді першої інстанції встановлено,що відповідно до свідоцтва про право власності від 11.12.2007 року позивач є власником будинку АДРЕСА_1 , який розташований на території садового товариства Берізка .

ОСОБА_3 являється власником суміжного будинку АДРЕСА_1 .

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 864285 від 27.01.2006 року позивач є власником земельної ділянки пл. 0,0593 га за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку 111-КВ № 058168 від 25.09.1998 року відповідач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки пл.0,0596 га Бучанської сільської ради ОСТ Берізка .

Враховуючи викладене апелянт ОСОБА_3 являється титульним власником земельної ділянки і домоволодіння яке було предметом спору, щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та особистою власністю і жодним чином не порушувало права апелянта оскільки в даній справі не вирішувалось питання, щодо права володіння майном.

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. (Постанова ВС від 24 жовтня 2018 року, справа № 214/1520/15-ц, провадження № 61-15808св18).

Апелянт не надала суду доказів про те, що майно є спільним сумісним. При цьому встановлення такого факту не є предметом розгляду даної справи.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, так і зі змісту оскаржуваного рішення суд вирішив питання лише про права і обов`язки учасників справи, якими є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ніяких інших питань, в тому числі питань про права та обов`язки ОСОБА_1 суд в оскаржуваному рішенні не вирішував, а було зобов`язано ОСОБА_3 перенести паркан та зобов`язано здійснити перебудову зведеної добудови .

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що домоволодіння розташоване за адресою АДРЕСА_1 є об`єктом спільною власністю з відповідачем не заслуговує на увагу, оскільки судовим рішенням не вирішувалось питання , що до прав апелянта на вказане домоволодіння та земельну ділянку, які зареєстровані на відповідача.

Посилання апелянта, щодо наявності обставин, які не були відомі суду під час ухвалення судового рішення, а саме експертного заключення не приймаються колегію суддів та можуть бути предметом перегляду рішення за нововиявленими обставинами.

Таким чином апелянтом не було надано доказів на підтвердження того, що оскаржуваним рішення було порушено її права та законні інтереси, а отже за таких обставин, колегія суддів вважає, що постановленим у справі рішенням, яким вирішений спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стосовно усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та особистою власністю судом першої інстанції питання про права, свободи та інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалося, оскільки земельна ділянка і домоволодіння зареєстровано на ОСОБА_3 .

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває провадження , якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося.

Керуючись ст.ст. 260, 261, 268, 362 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИВ :

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Виконавчий комітет Бучанської міської ради Київської області, Садове товариство Берізка , Управління Держземагенства у м. Буча Київської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та особистою власністю-закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач В.В. Гуль

Судді А.С. Сержанюк

Є.М. Суханова