Рішення

від 15.10.2020 по справі 920/160/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.10.2020 Справа № 920/160/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Галашан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/160/20 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Сумської міської ради (майдан Незалежності, 2, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 23823253),

до відповідача: фізичної особи-підприємця Василенко Юрія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю Кронос 2020 (вул. Інтернаціоналістів, 21/1, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 43431123),

про визнання припиненим договору оренди земельної ділянки,

за участю представників сторін:

від позивача - Титаренко В.В. (довіреність від 10.03.2020),

від відповідача - Сивенко В.І. адвокат (ордер від 21.04.2020 № 1005178),

від третьої особи - Сивенко В.І. адвокат (ордер від 21.04.2020 № 1005178).

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом, в якому просив суд визнати припиненим договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0359 га, кадастровий номер 5910136000:01:004:0002, за адресою: м. Суми, вул. Інтернаціоналістів, 21/1 від 15.06.2015, укладений між Сумською міською радою та фізичною особою-підприємцем Василенком Юрієм Анатолійовичем та зареєстрований у реєстраційній службі Сумського міського управління юстиції Сумської області 09.07.2015 за № 10355330.

Позовні вимоги обгрунтовані закінченням 29.10.2019 строку дії договору оренди та його непоновленням Сумською міською радою, відсутністю у відповідача нерухомого майна на вищезазначеній земельній ділянці на підставі статті 141 Земельного кодексу України, що передбачає припинення оренди у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на будівлю, яка розташована на земельній ділянці.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 17.02.2020 (суддя Резніченко О.Ю.) прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/160/20 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у даній справі на 18.03.2020; 11:00.

Згідно до розпорядженням заступника керівника апарату Господарського суду Сумської області від 18.03.2020 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 920/160/20 у зв`язку з лікарняним судді Резніченко О.Ю.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2020 зазначену справу розподілено судді Джепі Ю.А.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 20.03.2020 у справі № 920/160/20 призначено підготовче засідання на 07.05.2020, 11:30.

21.04.2020 представник відповідача на обґрунтування своєї позиції у справі подав відзив від 21.04.2020 б/н (вх. № 3292 від 21.04.2020), відповідно до якого позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. У відзиві представник відповідача зазначає, що у зв`язку з відсутністю від позивача (орендодавця) протягом місяця після закінчення договору оренди, тобто до 29.11.2019 листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, надісланого на адресу відповідача та продовженням користування земельною ділянкою, оскільки на ній знаходится об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1948200159101), договір оренди земельної ділянки, укладений між Сумською міською радою та ФОП Василенком Ю.А. від 15.06.2015 щодо земельної ділянки площею 0,0359 га, за адресою: м. Суми, вул. Інтернаціоналістів, 21/1, з кадастровим номером 5910136300:01:004:0002, вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені вищевказаним договором оренди земельної ділянки, тобто до 29.10.2024.

Крім того, як зазначає представник відповідача, у січні 2020 року ТОВ Кронос 2020 набуло право власності на нежитлові приміщення: магазин І, А, загальною площею 81,4 кв.м.. магазин І, Б, загальною площею 225,1 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Суми. вуд. Інтернаціоналістів, 21/1, що підтверджується витягом з ДРРП про реєстрацію права власності від 21.01.2020 № 197022815.

На підставі наведеного, представник відповідача зазначає про відсутність в даному випадку порушеного або оспорюваного права позивача, що є підставою для відмови у позові.

07.05.2020 представник позивача подав до суду заяву 06.05.2020 № 380/20юр (вх. № 3619) про уточнення позовних вимог, відповідно до якої, просить суд викласти позовні вимоги в наступний редакції: визнати припиненим договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0359 га, кадастровий номер 5910136000:01:004:0002, за адресою: м. Суми, вул. Інтернаціоналістів, 21/1 від 15.06.2015, укладений між Сумською міською радою та фізичною особою-підприємцем Василенко Юрієм Анатолійовичем та зареєстрований у реєстраційній службі Сумського міського управління юстиції Сумської області 09.07.2015 за № 10355330.

07.05.2020 представником Товариства з обмеженою відповідальністю Кронос 2020 подана заява про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Кронос 2020 (вул. Інтернаціоналістів, 21/1, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 43431123) у зв`язку з тим, що ТОВ Кронос 2020 є власником нежитлових приміщень, що розташовані на земельній ділянці загальною площею 0,0359 га, кадастровий номер 5910136000:01:004:0002 за адресою: м. Суми, вул. Інтернаціоналістів, 21/1.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 07.05.2020 у справі № 920/160/20 постановлено заяву представника позивача від 06.05.2020 № 380/20юр про уточнення позовних вимог задовольнити; подальший розгляд справи здійснювати в редакції зазначеної заяви; заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю Кронос 2020 про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю Кронос 2020 (вул. Інтернаціоналістів, 21/1, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 43431123) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - задовольнити; залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Кронос 2020 (вул. Інтернаціоналістів, 21/1, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 43431123); відкласти підготовче засідання у справі № 920/160/20 на 03.06.2020, 11:30.

Представником позивача 28.05.2020 на виконання вимог ухвали суду від 07.05.2020 подано клопотання від 28.05.2020 № 423/20 юр про долучення до матеріалів справи доказів направлення позовної заяви з додатками на адресу третьої особи - ТОВ Кронос 2020 . Судом долучено зазначені докази до матеріалів справи.

Представник третьої особи, подав письмові пояснення від 03.06.2020 б/н (вх. № 4351/20) на обґрунтування своєї позиції у справі, відповідно до яких, позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 03.06.2020 у справі № 920/160/20 постановлено відкласти підготовче засідання у справі № 920/160/20 на 21.07.2020, 10:30; продовжити позивачу строк для подання відповіді на відзив на позов із урахуванням вимог статей 166, 251 ГПК України до 01.07.2020; продовжити відповідачу строк для подання до суду заперечення на відповідь на відзив до 17.07.2020.

06.07.2020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив від 06.07.2020 № 515/20юр (вх. № 5645/20), в якій Сумська міська рада із доводами відповідача про автоматичне поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки не погоджується та наполягає на задоволенні позовних вимог.

21.07.2020 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв`язку з відпусткою судді Джепи Ю.А., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Відповідно частини дев`ятої до статті 32 ГПК України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Враховуючи факт виходу судді Джепи Ю.А., з відпустки та положення частини тринадцятої статті 32 ГПК України, суд ухвалою від 28.07.2020 у справі № 920/160/20 призначив підготовче засідання на 02.09.2020, 10:30.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом ухвалою від 02.09.2020 у справі № 920/160/20 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 15.10.2020, 10:00.

Згідно зі ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Представник позивача в судовому засіданні по суті 15.10.2020 усно наголосив, що пітримує заявлені позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні, натомість представник відповідача та третьої особи зазначив, що проти позву заперечуює, вважає його безпідставним та необґрунтованим, у зв`язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

Згідно статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Відповідно до статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначитися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савченко проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги зупинення процесуальних строків на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), яке було встановлене п. 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, принципи змагальності та диспозитивність господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судовий процес на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

В судовому засіданні по суті 15.10.2020 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступні обставини справи.

15.06.2015 між Сумською міською радою та фізичною особою-підприємцем Василенко Юрієм Анатолійовичем укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - договір) загальною площею 0,0359 га, кадастровий номер 5910136300:01:004:0002, за адресою: м. Суми, вул. Інтернаціоналістів, 21/1, який зареєстрований у реєстраційній службі Сумського міського управління юстиції Сумської області 09.07,2015 за № 10355330.

Земельна ділянка передавалась в оренду під розміщеним міні-магазином строком до 29.10.2019. Категорія землі: землі житлової та громадської забудови.

Позивач, обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги зазначає, що рішенням від 18.09.2019 № 5654-МР Сумська міська рада відмовила у поновленні вищевказаного договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до пункту 5.3 договору останній припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Таким чином, позивач вважає, що договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Інтернаціоналістів, 21/1, загальною площею 0.0359 га, кадастровий номер 5910136300:01:004:0002, є припиненим.

Відповідно до пункту 2.4 договору, у разі припинення або розірвання цього договору орендар (відповідач) зобов`язаний повернути орендодавцеві (позивачу) земельну ділянку у стані не гіршому, у порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду, та придатному для подальшого використання за цільовим призначенням. Передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі у десятиденний строк з моменту припинення або розірвання договору, що також кореспондується з пунктом 4.2 та пунктом 5.8 договору.

Пунктом 1.4 Положення про департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 05.06.2019 № 5111-МР передбачено, що Департамент здійснює управління та розпорядження майном комунальної власності територіальної громади міста Суми (далі - майно комунальної власності) та забезпечує реалізацію державної політики у сфері регулювання земельних відносин у межах, визначених чинним законодавством України, Сумською міською радою та цим Положенням, і є її уповноваженим органом з питань управління та розпорядження майном комунальної власності та земельними ресурсами, забезпечує на території міста Суми реалізацію державної політики у сфері підтримки розвитку підприємництва та промисловості.

У матеріалах справи наявна заява від 15.10.2019 ФОП Василенка Ю.А. про поновлення строку дії договору оренди землі площею 0,0359 га терміном на 10 років з пропозицією встановлення відсотку від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що дорівнює 4 % з доданням проекту додаткової угоди, яка отримана Департаментом забезпечення ресурсних платежів СМР 16.10.2019 згідно штемпелю вхідної кореспонденції.

Судом встановлено, що рішенням Сумської міської ради від 18.09.2019 № 5654-МР постановлено не поновлювати договір оренди землі від 15.06.2015 ФОП Василенку Ю.А. після закінчення строку його дії.

У матеріалах справи міститься копія листа Департаменту забезпечення ресурсних платежів СМР від 18.10.2019 № 06.01-18/8090, яким орендар повідомляється про вищезазначене рішення СМР від 18.09.2019 № 5654-МР та залишення його заяви про поновлення договору оренди без розгляду, однак сторонами, зокрема, позивачем, не надано доказів направлення або вручення даного листа відповідачу. Відмітка на ньому: "отримала 21.10.2019 ОСОБА_1 з підписом" не свідчить про обізнаність про це саме відповідача, іншими належними доказами даний факт не підтверджено.

Пізніше, листом від 02.12.2019 № 06.01-16/4025 уповноваженим органом позивача направлено на адресу місця реєстрації відповідача три примірники актів приймання-передачі земельної ділянки, та повідомлено останнього про закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, поштовою накладною та фіскальним чеком про оплату відповідного відправлення. Згідно довідки підприємства поштового зв`язку, що розміщена на поштовому конверті, лист повернувся з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.01.2020 № 198476909 у орендаря відсутнє майно на орендованій земельній ділянці.

Посилаючись на положення пункту є статті 141 Земельного кодексу України, яким визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, позивач зазначає, що відсутність документу, який підтверджує припинення права оренди земельної ділянки за відповідачем, унеможливлює здійснення реєстрації припинення дії договору у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому позивач змушений звернутись до суду з цією позовною заявою, оскільки неможливо жодним іншим способом захистити порушені права та законні інтереси позивача ніж припинити дію договору в судовому порядку.

Відповідач із позовними вимогами позивача не погоджується, вважає їх необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки право оренди зазначеної земельної ділянки перейшло до нового власника нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці.

Суд, розглянувши матеріали даної справи, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача з огляду на наступне.

Предметом спору у цій справі є вимога позивача про визнання припиненим договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,0359 га, кадастровий номер 5910136000:01:004:0002, за адресою: м. Суми, вул. Інтернаціоналістів, 21/1 від 15.06.2015, укладеного між Сумською міською радою та фізичною особою-підприємцем Василенком Юрієм Анатолійовичем, зареєстрованого у реєстраційній службі Сумського міського управління юстиції Сумської області 09.07.2015 за № 10355330 на підставі статті 141 Земельного кодексу України у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на будівлю, яка розташована на земельній ділянці.

Укладений між сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Спеціальним законом, що регулює суспільні відносини в Україні з питання оренди землі є Закон України Про оренду землі .

Згідно зі статтею 2 Закону України Про оренду землі , відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі , законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до положень статті 1 Закону України Про оренду землі , оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За змістом статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до рішення Сумської міської ради від 29.10.2014 № 3635-МР Про падання в оренду земельних ділянок , додатку до рішення Сумської міської ради Про падання в оренду земельних ділянок від 29.10.2014 № 3635-МР СПИСОК суб`єктів господарювання, підприємців, громадян, яким надаються в оренду земельні ділянки відповідачеві надано в оренду земельну ділянку за адресою: вул. Інтернаціоналістів, 21/1, кадастровий номер 5910136300:01:004:0002, під розміщеним міні-магазином.

Відповідно до вищезазначеного рішення Сусмської міської ради та положень пункту 2.2 договору земельна ділянка передана в оренду строком на 5 (п`ять років) до 29.10.2019.

Умовами вказаного договору не передбачено автоматичну пролонгацію, та визначено, зокрема, його припинення у разі закінчення строку дії, на який його було укладено, що відповідає положенням ст. 31 Закону України "Про оренду землі".

Пунктом 5.9. договору визначено, що перехід права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (поновлення, припинення) договору оренди земельної ділянки, але є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку.

Відповідач із позовними вимогами позивача не погоджується, посилаючись на положення ч.6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки вважає, що за відсутності протягом місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні, тобто у строк з 29.10.2019 по 29.11.2019, договір оренди вважається поновленим для відповідача, а право оренди зазначеної земельної ділянки перейшло до нового власника нерухомого майна - третьої особи у справі без припинення у цілому зазначеного договору оренди.

В той же час, суд не погоджується із зазначеними доводами представника відповідача та третьої особи, виходячи з наступного.

Положеннями частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час закінчення строку дії вказаного договору оренди) встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Посилаючись на те, що протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди земельної ділянки - до 29.11.2019, позивач не надіслав відповідачеві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди, оскільки матеріали справи містять тільки докази направлення листа від 02.12.2019, відповідач вважає оспорюваний договір оренди земельної ділянки поновленим на підставі частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені вищевказаним договором оренди земельної ділянки, тобто до 29.10.2024.

Частиною шостою сттаті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як мовчазну згоду орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк.

Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим, в тому числі й на підставі частини шостої, лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині восьмій статті 33 Закону України Про оренду землі . При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договора оренди землі може бути оскаржено орендарем у суді.

Зазначена правова позиція щодо застосування статті 33 Закону України Про оренду землі наведена Верховним Судом у постановах від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 та від 29.11.2018 у справах № 920/752/17, № 920/737/17, № 920/747/17, № 920/751/17, № 920/746/17, № 920/744/17, № 920/748/17, № 920/749/17, а також від 27.03.2019 у справі № 911/512/18.

В той же час, матеріали справи не містять укладення сторонами Додаткової угоди до договору оренди землі від 15.06.2015 року або ж звернення відповідача (як орендаря) до суду з вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк, або ж оскарження до суду відмови чи зволікання орендодавцем в укладенні додаткової угоди до договора оренди землі, проект якої відповідачем було додано до заяви від 15.10.2019 про його поновлення, що міститься у матеріалах справи.

Таким чином, у суду, за відсутності відповідної додаткової угоди, немає підстав вважати, що договір оренди між Сумською міською радою та ФОП Василенком Ю.А. був поновленим в порядку ст. 33 Закону України "Про оренду землі", з огляду на положення частини восьмої вказаної статті, на час переходу права власності на будівлю до ТОВ "КРОНОС 2020" - 17.01.2020.

17.01.2020 ТОВ КОРОНОС 2020 набуло право власності на нежитлові приміщення: магазин І, А, загальною площею 81,4 кв.м., магазин І, Б, загальною площею 225,1 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Суми. вуд. Інтернаціоналістів, 21/1, що підтверджується витягом з ДРРП про реєстрацію права власності від 21.01.2020 № 197022815.

Відповідно до частин першої, другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 7 Закону України Про оренду землі до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, у розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні.

Після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості.

При цьому Верховний Суд наголошує, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, не залежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі.

Однак, суд звертає увагу відповідача, що у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17 йдеться про перехід до нового власника прав орендаря не безумовно, а саме за чинним на час придбання об`єкта нерухомого майна договором. Тобто у випадку, якщо договір вже не чинним, зокрема його припинено, до цієї дати (в цій справі до 17.01.2020 - дата державної реєстрації права власності ТОВ "Кронос-2020 згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), відповідний перехід автоматично не відбувається.

Відповідно до статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що договір оренди земельної ділянки від 15 червня 2015 року, зареєстрований в ДРРП 09.07.2015, номер запису: 10355330 припинився в частині орендаря - ФОП Василенка Юрія Анатолійовича (відповідача у справі) в силу прямої вказівки закону.

Заявлений же позивачем позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (припинення правовідносин у силу закону) та не стосується захисту права цивільного, тобто задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача, які вже захищені законом, а тому задоволенню не підлягає. Даний висновок суду відповідає правовій позиції, викладеній у п. 32 вищевказаної постанови Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою в задоволенні його позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 185, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне рішення складено 26 жовтня 2020 року.

Суддя Ю.А. Джепа