Постанова

від 26.10.2020 по справі 756/10955/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 756/10955/18

провадження №22-ц/824/6881/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду

цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБолотова Є.В., Музичко С.Г., за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

представник відповідача ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2020 року /суддя Ковальчук Л.М./

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_4 , просила здійснити поділ спільного майна подружжя:

виділити у власність ОСОБА_1 Ѕ частину та ОСОБА_4 Ѕ частину 2-кімнатної квартири загальною площею 51,6 м2 за адресою: АДРЕСА_1 ;

виділити у власність земельну ділянку площею 1200 м2 (12 соток) та житловий будинок площею приблизно 100 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 Ѕ частину та ОСОБА_4 Ѕ частину;

виділити у власність гараж металевий площею 16,40 м2 в гаражному кооперативі Либідь по АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 Ѕ частину та ОСОБА_4 Ѕ частину;

виділити у власність автомобіль Тойота 4 Раннер легковий універсал, номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 Ѕ частину та ОСОБА_4 Ѕ частину;

виділити у власність автомобіль Форд Транзит вантажний (фургон-Б) номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 Ѕ частину та ОСОБА_4 Ѕ частину;

виділити у власність приватне підприємство ТІРУС ОСОБА_1 Ѕ частину та ОСОБА_4 Ѕ частину.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2020 року позов задоволено частково.

В порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_4 :

виділено у власність гараж металевий площею 16,40 кв. м. в Гаражному кооперативі Либідь по АДРЕСА_3, ОСОБА_1 Ѕ частину та ОСОБА_4 Ѕ частину;

виділено у власність автомобіль TOYOTA 4 RUNNER , легковий універсал, номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 Ѕ частину та ОСОБА_4 Ѕ частину;

виділено у власність автомобіль FORD TRANSIT , вантажний малотоннажний фургон-В, номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 Ѕ частину та ОСОБА_4 Ѕ частину;

виділено у власність Приватне підприємство ТІРУС ОСОБА_1 Ѕ частину та ОСОБА_4 Ѕ частину.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. /а.с. 149-155/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, апелянт звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення в частині відмови скасувати, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, все майно придбане у шлюбі є спільною сумісною власністю подружжя. Придбана за спільні кошти квартира АДРЕСА_4 , вона постійно там проживає разом з сином, це її єдине житло, сплачує кошти за комунальні послуги, водночас відповідач оформив квартиру на себе, маючи довідку про внесення пайового внеску, що було від неї приховано. Також вказувала і на те, що судом першої інстанції невірно зроблено висновок про не проживання сторін з 2012 р., докази такого не проживання в матеріалах справи відсутні. Також наголошувала, що кошти на придбання земельної ділянки в АДРЕСА_2 як і побудову на ній будинку брались зі спільного сімейного бюджету, водночас судом першої інстанції не витребувано достатньо доказів для висновків про відмову у поділі будинку, оскільки згідно даних, наданих відповідачем будинок належить ОСОБА_5 , а тому і земельна ділянка також повинна належати ОСОБА_5 а не ОСОБА_4 .

Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_3 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Вказував, що земельну ділянку було виділено у приватну власність відповідача безоплатно сільською радою, що виключає її з переліку спільного майна подружжя. Окрім того, на земельній ділянці знаходиться напівготовий цегляний будинок. Щодо квартири, вказував на те, що відповідачем сплачено пайовий внесок у розмірі 9048 крб 13 коп, доказів, що квартира придбана за спільні кошти подружжя не надано.

У відповіді на відзив, ОСОБА_4 заперечує доводи, викладені у відзиві. Вказує на те, що спірна квартира була придбана за час шлюбу, а кошти, які сплачувались як пайовий внесок були спільними коштами подружжя, доказів, що це були особисті кошти відповідача, ним не надано. Щодо поділу будинку, наполягає на тому, що судом не усунуто розбіжності у власниках земельної ділянки і будинку, оскільки вони різняться.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині відмови у поділі спірної квартири, на підставі наступного.

Судом встановлено, що з 29 травня 1983 року ОСОБА_1 і ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , зареєстрованого Сабадаською сільською радою Жашківського району Черкаської області 29 травня 1983 року.

Подружжя має сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 квітня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу позов задоволено. Шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 розірвано.

З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки Житлово-Будівельного кооперативу Квазар-10 ОСОБА_4 є власником кооперативної квартири АДРЕСА_5 , і сума пайового внеску за квартиру в розмірі 9048 крб. 13 коп. сплачена 12 червня 1990 року у повному обсязі, що складає суму паєнакопичення.

Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 січня 2016 року ОСОБА_4 на праві приватної власності належить двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 51,6 кв.м., жилою площею 31 кв.м.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу встановлено, що оскільки дійсною причиною розірвання шлюбу є створення нової сім`ї позивачем, між сторонами втрачено почуття любові та взаєморозуміння, сторони з 2012 року не підтримують шлюбно-сімейні стосунки та не ведуть спільного господарства, і позивач категорично наполягає на розірванні шлюбу, то суд робить висновок про те, що сім`я розпалась остаточно, шлюб має формальний характер та підлягає розірванню у судовому порядку.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався нормами ч. ч. 1, 2 ст. 60 СК України, про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності; ст. 71 СК України про те, що майно, що є об`єктом права спільної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення; ч. 1 ст.70 СК України про те, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Вирішуючи спір між подружжям про майно, суд першої інстанції встановив обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясував джерело і час його придбання, саме на тих доказах, які були надані сторонами.

Водночас, встановивши, що право власності на спірну квартиру підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 12 січня 2016 року, сторони у справі з 2012 року шлюбно-сімейні відносини не підтримували і спільного господарства не вели, доказів того, що дана квартира придбана за спільні грошові кошти подружжя, позивачем не надано, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про виділення у власність сторонам по Ѕ квартири за адресою: АДРЕСА_1 , не звернув увагу на те, що пайовий внесок за квартиру сплачено під час перебування сторін у шлюбі.

Відповідно до довідки Житлово-Будівельного кооперативу Квазар-10 ОСОБА_4 є членом ЖБК Квазар-10 з 05.07.1990 р., сума пайового внеску за квартиру в розмірі 9048 крб. 13 коп. сплачена 12.07.1990 року у повному обсязі, що складає суму паєнакопичення.

Сторони у шлюбі перебувають з 29 травня 1983 року. Тобто сума пайового внеску за спірну квартиру сплачена під час шлюбу.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у підпунктах 6, 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року №9 Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи , при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися статтею 146 ЖК, статтею 15 закону Про власність , пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року №186, і статтями 22, 24, 28, 29 КпШС, ураховуючи, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Відповідно до частини першої статті 15 закону від 7 лютого 1991 року №697-ХІІ Про власність член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Установивши, що пай за спірну квартиру внесений подружжям у ЖБК Квазар-10 у період шлюбу і за рахунок спільних коштів, а також враховуючи відсутність документів на спростування цих обставин зі сторони відповідача, суд апеляційної інстанції, доходить висновку про помилковість висновків суду першої інстанції в частині відмови у поділі спірної квартири.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про спільне непроживання сторін з 2012 р. та придбання спірної квартири за спільні кошти подружжя, колегією суддів не приймаються до уваги, з огляду на те, що вони не мають правового значення для визначення режиму спільної сумісної власності на спірну квартиру.

Окрім того, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 квітня 2018 року встановлено, що сторони з 2012 року не підтримують шлюбно-сімейні стосунки та не ведуть спільного господарства, вказане рішення ОСОБА_1 не оскаржувалось, тобто апелянт погодилась з встановленими рішенням обставинами.

Водночас, як уже наголошувалось колегією суддів апеляційного суду, з огляду на те, що пайовий внесок за квартиру було внесено у шлюбі, за спільні кошти подружжя у 1990 році, подальше оформлення власності у 2016 році відповідачем, особисто у власність, не впливає на режим спільності майна подружжя.

Не заперечував щодо цього в суді апеляційної інстанції і представник відповідача, фактично визнавши в цій частині апеляційну скаргу щодо вказаних вимог.

Щодо заявлених позовних вимог позивача ОСОБА_1 про виділення у власність земельної ділянки площею 1200 м2 (12 соток) та житлового будинку площею приблизно 100 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 Ѕ частину та ОСОБА_4 Ѕ частину, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог, оскільки позивачем до суду не надано належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 12 сесії 24 скликання від 09 липня 2004 року Про передачу у приватну власність гр. ОСОБА_4 земельну ділянку в АДРЕСА_2 вирішено передати ОСОБА_4 безоплатно у приватну власність присадибну земельну ділянку площею 1040 кв. м. для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_2 , та доручено земельно-кадастровій організації виконати інвентаризацію та виготовити державний акт на право приватної власності на землю.

Відповідно до положення постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року № 7, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Таким чином, оскільки земельну ділянку передано ОСОБА_4 безоплатно у приватну власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, вона не може бути об`єктом поділу.

Водночас, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, яким є житловий будинок готовністю 40 відсотків за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_5 , підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу Р№3546 18.06.2008 р.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Належних доказів того, що об`єкт незавершеного будівництва готовністю 40 відсотків за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві власності відповідачу ОСОБА_4 і може бути об`єктом поділу майна подружжя, позивачем не надано.

Таким чином, колегія спростовує доводи апелянта щодо не усунення протиріч у відмінності особи власника земельної ділянки та власника незавершеного будівництва, оскільки саме позивач повинна надати докази що саме за будинок там знаходиться, час його придбання та чи побудований він взагалі, оскільки відповідно до матеріалів справи це об`єкт незавершеного будівництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.

Окрім того, апеляційний суд вказує на те, що 06.07.2020 р. ОСОБА_1 була подана заява про забезпечення позову у справі шляхом накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 площею 51,6 кв.м.; дерев`яний збірний будинок з відциліндрованої колоди по АДРЕСА_2 ; гараж площею 16,40 кв.м. в Гаражному кооперативі "Либідь" по АДРЕСА_3; автомобіль "TOYOTA 4 RUNNER'', легковий універсал, номер НОМЕР_1 ; автомобіль "FORD TRANSIT" вантажний малотоннажний фургон-В, номер НОМЕР_2 та заборонити іншим особам вчиняти буд-які дії щодо вказаного майна.

В ході розгляду справи, протокольною ухвалою апеляційного суду від 14.09.2020 р. заяву про забезпечення позову залишено без розгляду.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати.

Ухвалою про відкриття апеляційного провадження від 12.05.2020 р. ОСОБА_1 розстрочено сплату судового збору у розмірі 13 215 грн на три місяці, але не більше як до ухвалення судового рішення. Станом на день розгляду справи судовий збір не сплачено.

З огляду на часткове задоволення апеляційної скарги на 50%, з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь держави підлягає сплаті по 6607, 50 грн з кожного.

Вирішенню в порядку ст. 141 ЦПК України підлягає і питання розподілу судового збору, сплаченого позивачем до суду першої інстанції.

Так, позивачем сплачено максимальну ставку судового збору на момент звернення 9225 грн, водночас максимальна ставка судового збору станом на 01.01.2018 р. - рік звернення позивача з позовом, становила 8810,00 грн., оскільки за розрахункову величину береться розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 р. - 1762 грн, отже позивачем переплачено 415 грн, які підлягають їй поверненню.

Ціна позову становить 3 965 460 грн, з них задоволених позовних вимог на суму 1 725 460, тобто на 43, 5 %, отже сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки становить 3 832, 35 грн.

Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2020 року - задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2020 року в частині відмови у виділі у власність ОСОБА_1 Ѕ частини та ОСОБА_4 Ѕ частини 2-кімнатної квартири загальною площею 51,6 м2 за адресою: АДРЕСА_1 - скасувати.

Виділити у власність ОСОБА_1 Ѕ частину та ОСОБА_4 Ѕ частину 2-кімнатної квартири загальною площею 51,6 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2020 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції розподілити наступним чином:

Повернути ОСОБА_1 415 грн. надмірно сплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 3 832, 35 грн.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 6 607, 50 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 6 607, 50 грн.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий: Судді: