Ухвала

від 26.10.2020 по справі 518/766/20

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 518/766/20

Провадження № 1-кп/499/60/20

У Х В А Л А

про повернення обвинувального акту

26 жовтня 2020 року смт.Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , учасників кримінального провадження: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 (далі також прокурор), обвинуваченого та його захисника адвоката ОСОБА_4 (далі також захисник), цивільного відповідача ОСОБА_5 розглянувши у відкритомусудовому засіданнів стадіїпідготовчого судовогозасідання,в залісуду,обвинувальний акткримінального провадження № 42015160460000002 за обвинуваченням ОСОБА_6 (далі також обвинувачений, особа), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Шевченкове, Кілійського району, Одеської області, проживаючого у будинку АДРЕСА_1 у вчинені кримінальних правопорушень передбачених частиною 2 статті 191, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України (далі також КК),

В С Т А Н О В И В:

1.Суть питання, що вирішується ухвалою таке.

07 липня 2020 року до Іванівського районного суду Одеської області з Ширяївського районного суду Одеської області в результаті постановлення Одеським апеляційним судом ухвали від 26 червня 2020 року про зміну підсудності надійшов обвинувальний акт кримінального провадження № 12020160290000122 за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчинені кримінальних правопорушень передбачених частиною 1 статті 366, частиною 2 статті 191 КК (далі також обвинувальний акт).

Суд вирішує питання щодо обвинувального акту.

2. Встановлені судом обставини такі.

Прокурор, обвинувачений, захисник, цивільний відповідач ОСОБА_5 , кожен окремо висловили думку про можливість призначення справи до судового розгляду.

Представник потерпілого ОСОБА_7 до судового засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, подав до суду клопотання в якому просив проводити розгляд справи без його участі.

Учасники судового провадження, кожен окремо висловили думку про можливість розгляду поданого прокурором клопотання про застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу після прийняття судом рішення відносно обвинувального акту, оскільки захисник раніше не отримав клопотання.

Обвинувальний акт,реєстр матеріалівдосудового розслідування (далі - також Реєстр) не містить даних, що внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення за частиною 2 статті 191 КК відбулося на підставі заяви (повідомлення) фізичних або юридичних осіб.

3. Положення закону, якими суд керувався такі.

Особа вважаєтьсяневинуватою увчиненні злочинуі неможе бутипіддана кримінальномупокаранню,доки їївину небуде доведенов законномупорядку івстановлено обвинувальнимвироком суду. Ніхтоне зобов`язанийдоводити своюневинуватість увчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина 1, 2, 3 статті 62 Конституції України).

Обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом (пункт 13 частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, далі також КПК).

Досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акту (пункт 5 частини 1 статті 3 КПК).

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (частини 1, 2 статті 8 КПК).

Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (частини 1, 5 статті 9 КПК).

Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення (частина 4 статті 26 КПК).

Підозрюваний,обвинувачений маєправо знати,у вчиненніякого кримінальногоправопорушення йогопідозрюють,обвинувачують (пункт 1 частини 3 статті 42 КПК).

Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам`ятка про процесуальні права та обов`язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення (частина 2 статті 55 КПК).

Частини 1, 2 статті 91КПК встановлюють обов`язкові обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Реєстр матеріалів досудового розслідування складається слідчим або прокурором і надсилається до суду разом з обвинувальним актом. Реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити: номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування (частини 1, 2 статті 109 КПК).

Обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу (частина 4 статті 110 КПК).

Обвинувальний акт має містити такі відомості: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (частина 2 статті 291 КПК).

Суд у підготовчому судовому засіданні має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам КПК (пункт 3 частини 3 статті 314 КПК).

Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею (частина 1 статті 337 КПК).

Кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених статтею 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, крім вчиненого організованою групою, або шкода від якого завдана державним інтересам) якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого (пункт 3 частини 1 статті 477 КПК, в редакції статті чинній на час вчинення кримінального правопорушення).

Потерпілий має право подати до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяву про вчинення кримінального правопорушення протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення (стаття 478 КПК).

Заяви абоповідомлення фізичнихабо юридичнихосіб провчинення кримінальногоправопорушення таіншої подіїможуть бутиусними абописьмовими.Усні заявипро вчиненнякримінального правопорушеннязаносяться допротоколу прийняттязаяви провчинене кримінальнеправопорушення аботаке,що готується,форма якогонаведена удодатку 3до цієїІнструкції,який підписуютьзаявник тапосадова особа,яка прийнялазаяву. Особа, яка подає заяву чи повідомляє про кримінальне правопорушення, під підпис попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, передбачену статтею 383 Кримінального кодексу України, крім випадків надходження заяви або повідомлення поштою чи іншим видом зв`язку (пункт 2.5 розділу ІІ Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та положень про комісії, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 19 листопада 2012 року №1050, чинної на час вчинення кримінального правопорушення, далі - також Інструкція).

4.Мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали такі.

Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.

Правова кваліфікація дій обвинуваченого в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі об`єктивної сторони, умислу.

Відсутність в обвинувальному акті точного формулювання обвинувачення та правової кваліфікації дій обвинуваченого унеможливлює якісно і в повній мірі здійснювати захист від пред`явленого обвинувачення, що, безперечно, порушує його право на захист.

Виходячи з наведеного слід прийти до висновку, що в описово-мотивувальній частині повинні повно викладатися: обставини справи, як вони були встановлені під час досудового слідства; спосіб вчинення злочину, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; інші обставини; шкідливі наслідки, причинний зв`язок між їх діями та наслідками, які настали; характер суб`єктивної сторони; місце, час, мотиви злочину, вид і розмір шкоди.

Однак, з тексту обвинувального акту вбачається лише наявність викладу неповних, певних обставин, а не фактичних обставин кримінального правопорушення. Не вказане суб`єктивне відношення обвинуваченого до наслідків кримінального правопорушення; не розкриті конкретний мотив та обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення тощо.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 477 КПК (в редакції статті чинній на час вчинення кримінального правопорушення) кримінальне провадження за частиною 2 статті 191 КК здійснюється у формі приватного обвинувачення.

Суд констатує, що обвинувальний акт та Реєстр не містять фактичних обставин, що внесення 20травня 2015року відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення за частиною 2 статті 191 КК, відбулося на підставі заяви (повідомлення)фізичних абоюридичних осібта подальшогозалучення такихосіб допровадження в якості потерпілих (представників потерпілих).

Суд відзначає, що не зазначення таких фактичних обставин є не точним формулюванням обвинувачення, оскільки проведення досудового розслідування за частиною 2 статті 191 КК повинно розпочинатися з додержанням вимог частини 4 статті 26, частини 2 статті 55, частини 1 статті 477 КПК. Адже недотримання таких приписів як це передбачено нормами КПК, може мати наслідком визнання зібраних доказів в цьому кримінальному провадженні недопустимими на підставі статей 86, 87 КПК.

У контексті зазначеного суд зауважує, що як і в кримінальному провадженні з державною формою обвинувачення, у кримінальному провадженні з приватною формою обвинувачення потерпілий має процесуальні права та обов`язки, передбачені статтями 56, 57 КПК, і може виходячи зі статті 58 КПК користуватись допомогою представника.

Разом з тим, кримінальне провадження з приватною формою обвинувачення є винятком із засади публічності і визначається засадою диспозитивності, яка відповідно до статті 26 КПК означає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК.

На відміну від державного обвинувачення, частиною 4 статті 26, статтею 477 КПК передбачено, що єдиною законною підставою для початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є заява потерпілого, проти прав, свобод та законних інтересів якого вчинено кримінальне правопорушення. Тому, відповідно до частини 4 статті 22, частини 4 статті 26 КПК, важливою відмінністю участі потерпілого у кримінальному провадженні з приватною формою обвинувачення є те, що потерпілому належить також право підтримувати обвинувачення або відмовитися від обвинувачення, що є безумовною підставою для закриття кримінального провадження.

Отже, кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення не може розпочатися без заяви потерпілого, а у разі відсутності заяви потерпілого прокурор на підставі пункту 7 частини 1 статті 284 КПК має винести постанову про закриття кримінального провадження як у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

З огляду на зазначене суд наголошує, що не викладення в обвинувальному акті та не зазначення в Реєстрі таких фактичних обставин кримінального правопорушення, свідчить про невиконання органом досудового розслідування таких вимог кримінального процесуального закону, що зумовлює необхідність повернення обвинувального акту прокурору.

Суд звертає увагу, що висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах з приводу трактування пункту 3 частини 1 статті 477 КПК зробив Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року по справі 718/1139/18, в який визначив, що терміном «найманий працівник» у зазначеній нормі охоплюються не тільки фізичні особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи, але і фізичні особи, які перебувають із вказаними суб`єктами у фактичних трудових відносинах (у тому числі, якщо особа виконувала роботу на підставі цивільно-правового договору, зміст якого складають умови, що фактично визначають взаємні права та обов`язки працівника і роботодавця за трудовим договором).

Суд звертає увагу на недоліки, що не перешкоджають судовому розгляду, однак, оскільки судом встановлені інші недоліки, які перешкоджають судовому розгляду, то виправлення прокурором й цих недоліків сприятиме реалізації завдання кримінального провадження.

Так, обвинувальний акт не містить фактичних обставин яким чином обвинувачений розпорядився коштами за завищеною вартістю будівельно-ремонтних робіт на загальну суму 28980 гривень 86 копійок маючи умисел на заволодіння чужим майном в інтересах юридичної особи.

Суд наголошує, що відповідність обвинувального акту вимогам КПК можливо встановити не тільки шляхом перевірки відповідностей, що містяться в обвинувальному акті, а й в результаті здійснення оцінки документів, які повинні додаватись до обвинувального акту (реєстр матеріалів досудового розслідування, розписки, тощо), тому суд має перевіряти виконання вимог процесуального законодавства, які повинні бути додержанні перед прийняттям рішення про складання обвинувального акту та направлення його до суду.

Суд констатує, що відсутність в обвинувальному акті та Реєстрі зазначених фактичних обставин або даних про неможливість їх встановити позбавляє прийняти будь-яке процесуальне рішення по суті справи, яке можна безспірно визнати законним і справедливим, виходячи навіть з того, що є неможливим з огляду на зміст даного обвинувального акта вирішити питання про визначення ступеня відповідальності обвинуваченого за спричинену шкоду, а будь-яке конкретне уточнення з цього приводу у подальшому виходитиме за межі такого поверхового і неконкретного обвинувачення. Така неконкретність обвинувачення заздалегідь перекладає по суті на суд обов`язок по збиранню доказів обвинувачення, зокрема в частині розкриття конкретного змісту вказаних вище обставин, що є неприпустимим з огляду на принцип змагальності сторін у кримінальному процесі (стаття 22 КПК).

Таким чином, обвинувачений мав бути негайно і детально поінформований про причини обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення, а також про характер обвинувачення, юридичну кваліфікацію згаданих фактів. У будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння ним суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

5. Суд застосовує таку практику Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у п. 34 рішення від 09 жовтня 2008 року прийнятому у справі «Абрамян проти Росії» зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (п. 79 рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії»). Суд нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (п. 52 рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції»; п. 58 рішення від 25 липня 2000 р. у справі «Матточіа проти Італії»; п. 34 рішення від 20 квітня 2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії»).

Також у п. 35 вказаного рішення зазначається, що справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (п. 47 рішення від 01 березня 2001 року у справі «Даллос проти Угорщини»). Право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (п. 54 рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції»; п. 47, а також «Даллос проти Угорщини»).

ЄСПЛ у рішенні від 25.07.2000, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», нагадав, що обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п.«b» ч.3 ст.6 Конвенції.

6. Висновок суду такий.

З огляду на зазначене суд доходить висновку, що обвинувальний акт не відповідає положенням статті 291 КПК, а тому, на підставі пункту 3 частини 3 статті 314 КПК, його слід повернути прокурору для усунення недоліків, у зв`язку з чим питання про прийняття до провадження цивільного позову не вирішується.

Керуючись статтями 109, 291, 314-315, 369-372 КПК, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Обвинувальний акт кримінального провадження № 42015160460000002за обвинуваченням ОСОБА_6 увчинені кримінальнихправопорушень передбаченихчастиною 2статті 191,частиною 1статті 366Кримінального кодексуУкраїни - повернути прокурору, якого зобов`язати усунути виявлені недоліки протягом розумного строку.

Ухвала суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Іванівський районний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом семи днів з дня її оголошення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали виготовлено 30 жовтня 2020 року.

СуддяОСОБА_1