Рішення

від 22.10.2020 по справі 909/374/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.10.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/374/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВРС ЛТД"

про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в сумі 68979 грн 95 к.

за участю:

від позивача: Романишин К.В.

від відповідача: Борзих А.В.

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВРС ЛТД" про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в сумі 68979 грн 95 к.

Ухвалою суду від 13.05.20 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та додатково повідомити сторін про дату і час проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 27.05.20 розгляд справи по суті призначено на 14.07.20.

В судовому засіданні 14.07.20 оголошено перерву до 13.08.20.

Ухвалою суду від 13.08.20, занесеною до відповідного протоколу судового засідання, розгляд справи по суті відкладено на 24.09.20.

Разом з тим, судове засідання, призначене на 24.09.20, не відбулося у зв"язку з перебуванням судді Матуляка П.Я. на лікарняному, відтак ухвалою суду від 07.10.20 розгляд справи по суті призначено на 22.10.20.

22.10.20 відповідачем подано заяву вх.№14227/20 від 22.10.20, яку суд, керуючись ч.2ст.207 ГПК України, залишає без розгляду.

Позиція позивача.

Позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Зокрема, вказав на те, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 12.04.2017 №36-і проведено перевірку дотримання відповідачем вимог земельного законодавства, якою встановлено, що площа земельної ділянки, що належить на праві приватної власності ТОВ ВРС ЛТД , становить 0,3875 га, одночасно ТзОВ ВРС ЛТД збудовано стаціонарну огорожу на земельній ділянці загальною площею 0,5000 га, з якої ТОВ ВРС ЛТД самовільно зайнято земельну ділянку комунальної власності площею 0,1565 га. За результатами перевірки 04.05.17 складено акт №4.3-12/12 обстеження земельної ділянки та акт №4.3-13/5 перевірки дотримання вимог земельного законодавства. Зазначив, що з приводу виявленого порушення 12.05.2017 складено припис про усунення порушення вимог земельного законодавства №4.3-15/3, протокол про адміністративне правопорушення №4.3-16/2 та постанову №4.3-17/3 про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340грн. за порушення ним пункту б частини першої статті 211 ЗК України та статті 53-1 КУпАП. Звернув увагу, що зазначеним порушенням заподіяно матеріальну шкоду, яка у відповідності до розрахунку, проведеного згідно Методики, затвердженої Постановою КМУ від 25.07.07 №963, становить 68979,95грн. Вказав на те, що факт використання відповідачем земельної ділянки площею 0,1565 га комунальної форми власності за відсутності правовстановлюючих документів, тобто її самовільного зайняття, не потребує доказування у даній справі з огляду на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.01.118 у справі №344/7077/17, якою залишено без змін постанову Івано-Франківського міського суду від 21.09.17 про відмову у позові ТОВ"ВРС ЛТД" про скасування постанови №4.3-17/3 від 19.05.17 про накладення на позивача адміністративного стягнення. Зауважив, що Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області в силу статті 28 Закону України Про центральні органи виконавчої влади наділене повноваженнями звертатись до суду про стягнення (відшкодування) шкоди, заподіяної самовільним зайняттям земельної ділянки. Щодо позовної давності зазначив, що така позивачем не пропущена, оскільки акт обстеження земельної ділянки №4.3-13/5 та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об"єктом - земельної ділянки №4.3-12/12 не є процесуальними документами, від дати яких слід обчислювати початок перебігу позовної давності.

Позиція відповідача.

Проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві вх.№8589/20 від 10.07.20. Зокрема, зазначає, що ні Положенням про Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 17.11.2016 №308, ні типовим положенням про територіальні органи центрального органу виконавчої влади право позивача звертатись до суду про стягнення (відшкодування) шкоди, заподіяної самовільним зайняттям земельної ділянки, не передбачено. Вказав на те, що позивач спірну земельну ділянку не захоплював, а по факту одержав у 2013 році від гр. ОСОБА_1 як внесок до статутного фонду товариства. Щодо постанови Івано-Франківського міського суду від 21.09.17 зазначив, що вона при вирішенні даного спору не має преюдиційного значення, оскільки до відзиву відповідачем долучено докази, які не були предметом розгляду Івано-Франківського міського суду. Просив суд відмовити в задоволенні позову як такому, що заявлений після спливу строку позовної давності, про що подав відповідну заяву вх.№8588/20 від 10.07.20.

Обставини справи, встановлені судом.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Про здійснення державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності від 12.04.2017 № 36-і, державним інспекторам у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Івано-Франківської області, провідному та головному спеціалістам відділу контролю за використанням та охороною земель у Богородчанському, Галицькому, Тисменицькому, Тлумацькому районах, мм. Івано-Франківську та Тисмениці управління з контролю за використанням та охороною земель Гуменному О.І. та Маліброді Г.М. доручено здійснити державний контроль по використанню земельної ділянки площею 0,3875 га, кадастровий номер 2610100000:24:002:0015, що розташована за адресою: м.Івано-Франківськ, вул. Г.Мазепи, 146. У результаті проведення перевірки за дотриманням вимог земельного законодавства встановлено, що площа земельної ділянки, що належить на праві приватної власності ТОВ ВРС ЛТД , становить 0,3875 га, одночасно ТзОВ ВРС ЛТД збудовано стаціонарну огорожу на земельній ділянці загальною площею 0,5000 га, з якої ТОВ ВРС ЛТД самовільно зайнято земельну ділянку комунальної власності площею 0,1565 га. За результатами перевірки 04.05.17 складено акт обстеження земельної ділянки №4.3-13/5 та акт №4.3-12/12 перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об"єктом - земельної ділянки.

Враховуючи акт перевірки за дотриманням вимог земельного законодавства за об"єктом земельної ділянки №4.3-12/12 від 04.05.2017, складеним у присутності директора ТзОВ ВРС ЛТД ОСОБА_3 зафіксовано вищевказаний факт, тобто самовільне зайняття згаданої вище земельної ділянки шляхом встановлення стаціонарної огорожі, що є порушенням вимог ч.1ст.116, пункту б частини першої статті 211 ЗК України.

З приводу виявленого порушення, відповідно до Інструкції з оформлення державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19.01.2017 № 6, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 07.02.2017 за № 173/30041, директору ТОВ ВРС ЛТД ОСОБА_3 видано припис від 12.05.2017 за № 4.3-15/3, згідно з яким ТОВ ВРС ЛТД в особі директора Солов`я Р.І., зобов`язано усунути порушення вимог земельного законодавства в 30-денний (тридцятиденний) термін, а також складено протокол про адміністративне правопорушення №4.3-16/2 та постанову №4.3-17/3 про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340грн.за порушення ним пункту б частини першої статті 211 ЗК України та статті 53-1 КУпАП.

Зазначеним порушенням заподіяно матеріальну шкоду, яка у відповідності до розрахунку, проведеного згідно Методики, затвердженої Постановою КМУ від 25.07.07 №963, становить 68979,95грн.

Результати зазначеної перевірки (постанова №4.3-17/3 про накладення на позивача адміністративного стягнення) відповідачем оскаржувались в судовому порядку, проте постановою Івано-Франківського міського суду від 21.09.17 у справі №344/7077/17, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.01.118, в позові відмовлено.

На підставі наказу Головного управління від 07.07.2017 №160-ДК Про здійснення державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності , державним інспектором Гуменним О.І. здійснено державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства, використання та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів шляхом проведення перевірки виконання припису від 12.05.2017 №4.3-15/3. За результатами перевірки виконання вимог припису актом обстеження земельної ділянки від 20.07.2017 № 4.3-13/41 та актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 20.07.2017 №4.3- 12/53, встановлено, що станом на 20.07.2017 ТОВ ВРС ЛТД в особі директора Солов`я Р.І., не виконано вимог умов припису від 12.05.2017 за № 4.3-15/3.

Позивачем направлено ТОВ ВРС ЛТД претензію від 09.10.2017 №32-9-0.43-8220/0/2-17 про сплату шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в розмірі 68 979,95 грн., із вимогою у десятиденний строк сплатити зазначену суму, при цьому направлено також відповідний розрахунок шкоди.

У відповідь на зазначену претензію відповідач заперечив факт самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності площею 0,1565 га, в м. Івано-Франківськ, вул. Мазепи, 146.

Доказів сплати відповідачем шкоди, заподіяної внаслідок порушення вимог законодавства України про охорону земель, у розмірі 68979,95грн. матеріали справи не містять.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель визначає Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Відповідно до статті 4 зазначеного Закону, об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.

Відповідно до статті 9 зазначеного Закону державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом, зокрема: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб.

Відповідно до статті 10 зазначеного Закону, державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають, зокрема, право:

- безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель;

- давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків;

- складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Системний аналіз чинних норм закону свідчить про урегульованість проведення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів шляхом проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо додержання вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю спеціальним законом, який регулює виключно спірні правовідносини.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних питаннях, що виникають в галузі використання та охорони земель усіх категорій та форм власності є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, а також її органи на місцях, а саме Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, яке в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію повноважень Держгеокадастру на території Івано-Франківської області.

Відтак, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, здійснюючи перевірки спірної земельної ділянки комунальної власності, діяло виключно в межах спеціального закону.

Щодо права звернення позивача з даним позовом до суду, на переконання суду, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області не обмежене у правомочностях та наділене як юридична особа публічного права достатніми повноваженнями і компетенцією для звернення до суду з подібним позовом, та може бути самостійним учасником судового процесу, зокрема, позивачем у цій справі.

Так, згідно з пп.30, 34 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області позивач відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності , розраховує розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, та вживає заходів для її відшкодування в установленому законом порядку. Також, за умовами п.15 Положення правовий статус позивача передбачає, що цей орган є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.

Поряд з цим, слід зазначити, що загальні положення законодавства про юридичну особу, якою є позивач, також не дають підстав вважати його правосуб`єктність обмеженою в частині повноважень на звернення до суду в якості позивача. Так, ст.80 Цивільного кодексу України унормовано, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Приписи ч.2, 3 ст.81 Цивільного кодексу України визначають, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Відповідно до ст.82 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Зважаючи на викладене, суд відхиляє як безпідставні посилання відповідача на те, що Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області не має повноважень на звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цьому позові.

При цьому, суд критично ставиться до тверджень відповідача стосовно законодавчого обмеження повноважень Держгеокадастру на звернення до суду з позовами лише двох категорій (щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).

Дійсно, у пп.3п.6 Положення передбачено, що посадові особи Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області в межах своїх повноважень мають право: звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Аналогічна норма міститься і в п.5-1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15.

Разом з тим, на переконання суду, наведені пункти Положень не слід розглядати як звуження повноважень центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оскільки цей пункт у даному разі є спеціальною нормою законодавства, яка наділяє цей орган особливими повноваженнями у такому специфічному виді правовідносин, які виникають при необхідності компенсування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва та тих, які стосуються захисту майнових прав держави з встановлення правильного правового режиму самовільно зайнятих та/або тимчасово зайнятих земельних ділянок.

У цьому ракурсі доцільно зауважити, що наведення в законодавстві чіткого і закритого переліку або ж класифікації видів правовідносин, реалізація яких може вимагати судового захисту, визначення категорій спорів, що можуть виникнути в ході користування правами і виконання обов`язків як суб`єктів приватного, так і публічного права є недоцільним. До того ж і законодавство України не будується на подібних засадах, що передбачають обмеження повноважень цих суб`єктів, адже суспільство, держава, економічні процеси знаходяться у постійній динаміці, виникають нові як правові, так і економічні і соціальні інституції, що потребують такої ж динаміки у їх правовому регулюванні та захисті.

У зв`язку з цим, при реалізації цілей захисту інтересів держави слід виходити з того, що положення законодавства, яким регулюється правовий статус центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин, не можуть визначати конкретні предмети та підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутися до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпеченні здійснення судового захисту інтересів держави.

Правова позиція щодо неприпустимості обмеження повноважень Держгеокадастру зі зверненням до суду з позовами, не переліченими у п.5-1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, та необхідність захисту інтересів держави саме відповідними суб`єктами владних повноважень відображена у постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18.

Згідно з пунктом "б" ч.1 ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно з ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

В силу приписів ст.125 Земельного кодексу України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, вказані в статті 126 Земельного кодексу України, зокрема, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою - державним актом на право постійного користування, а право оренди земельної ділянки - договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Таким чином, відповідно до наведених вимог закону обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.

Визначення факту самовільного зайняття земельної ділянки містить стаття 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", згідно з якою будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними, вважаються самовільним зайняттям земельних ділянок.

Факт порушення відповідачем вимог земельного законодавства щодо використання спірної земельної ділянки встановлено під час перевірки Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області, а саме встановлено, що площа земельної ділянки, що належить на праві приватної власності ТОВ ВРС ЛТД , становить 0,3875 га, одночасно ТзОВ ВРС ЛТД збудовано стаціонарну огорожу на земельній ділянці загальною площею 0,5000 га, з якої ТОВ ВРС ЛТД самовільно зайнято земельну ділянку комунальної власності площею 0,1565 га, про що 04.05.17 складено акт обстеження земельної ділянки №4.3-13/5 та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об"єктом - земельної ділянки №4.3-12/12.

Слід зазначити, що результати зазначеної перевірки (постанова №4.3-17/3 про накладення на позивача адміністративного стягнення) відповідачем оскаржувались в судовому порядку, проте постановою Івано-Франківського міського суду від 21.09.17 у справі №344/7077/17, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.01.118, в позові відмовлено.

Судом у зазначеній адміністративній справі встановлено факт використання відповідачем земельної ділянки площею 0,1565 га комунальної форми власності за відсутності правовстановлюючих документів, тобто її самовільного зайняття.

За змістом ч.4ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, факт використання відповідачем земельної ділянки площею 0,1565 га комунальної форми власності за відсутності правовстановлюючих документів тобто її самовільного зайняття, не потребує доказування у даній справі. Виходячи з вищенаведених норм та обставин справи, суд дійшов до висновку про те, що акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, протокол про адміністративне правопорушення та постанова про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, у сукупності є належними та допустимими доказами як протиправної поведінки відповідача у вигляді самовільного зайняття спірної земельної ділянки, так і наявності вини останнього. Твердження представника відповідача про те, що постанова Івано-Франківського міського суду від 21.09.17 при вирішенні даного спору не має преюдиційного значення, оскільки до відзиву відповідачем долучено докази, які не були предметом розгляду Івано-Франківського міського суду, судом відхиляються, оскільки судом досліджено наявні в матеріалах справи докази та встановлено, що ці докази не підтверджують наявності у відповідача правовстановлюючих документів, визначених ст.126 Земельного кодексу України, відтак за таких умов землекористування відповідачем спірною земельною ділянкою відбувається без правовстановлюючих документів та є самовільним.

Згідно зі ст. 211 Земельного кодексу України за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Для застосування відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, слід встановлювати у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками і вини), так і ступінь вини.

У розгляді таких справ необхідно враховувати обставини вчинення господарюючими суб`єктами дій щодо оформлення відповідного землекористування та факти своєчасного виявлення контролюючими органами користування земельними ділянками без оформлення правовстановлюючих документів, а також вчинення дій щодо спонукання суб`єкта оформити право землекористування.

Суд констатує, що вищенаведені обставини справи доводять у діях відповідача по справі наявність всіх цих елементів цивільного правопорушення.

Слід зазначити, що саме відповідач, всупереч положенням діючого законодавства приступив до використання спірної земельної ділянки за відсутності належним чином оформлених документів щодо права оренди/користування ними.

Діючи розумно та обачливо, відповідач мав би передбачити ризик настання для себе певних негативних наслідків використання земельних ділянок без оформлення відповідних речових прав на них в порядку та на умовах, що визначені законом.

Порядок визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок визначений постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 №963 "Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття та знесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу".

Розрахунок шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки відповідно до вказаної Методики не передбачає застосування будь-якого періоду, за який відбулось правопорушення.Згідно з розрахунком Головного Управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, здійсненого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 №963 "Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття та знесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу", розмір шкоди, заподіяної відповідачем внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,1565 га становить 68979,95 грн.

Оскільки матеріалами справи підтверджується наявність в діях відповідача повного складу цивільного правопорушення і розмір заявленої до стягнення шкоди, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 68979,95 шкоди є обґрунтованими. При цьому, суд звертає увагу, що статтею 56 Закону України Про охорону земель визначено, що юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Водночас, відповідачем подано суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Слід зазначити, що відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи, яка звертається з позовом. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право позивача (скаржника), за захистом якого той звернувся. У разі коли таке право не порушене, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право особи дійсно порушено, але позовна давність сплинула і про це зроблено заяву іншої стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку із спливом позовної давності - за відсутністю поважних причин її пропуску.

Судом встановлено, що акт обстеження земельної ділянки №4.3-13/5 та акт №4.3-12/12 перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об"єктом - земельної ділянки складено 04.05.17, відтак з цього моменту починається обрахунок строку позовної давності. Твердження представника позивача про те, що вищезазначені акти не є процесуальними документами, від дати яких слід обчислювати початок перебігу позовної давності, судом відхиляються, оскільки згідно з ч.1ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня , коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини , зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Зазначені у частині другій статті 264 ЦК України вимоги мають випливати з тих самих правовідносин за участю тих самих сторін (постанова Верховного Суду України від 18.05.2016 в справі № 6-2809цс15).

За змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред`явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17.12.18 закрито провадження у справі №344/17028/17 за позовом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВРС ЛТД" про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в сумі 68979 грн 95 к. у зв"язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у постанові від 15 травня 2020 року у справі №922/1467/19 відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 908/828/17, від 11.09.2018 у справі № 904/191/18, від 11.12.2018 у справі № 917/100/17, від 11.12.2019 у справі №924/1236/17, від 21.01.2020 у справі №910/2538/19 про те, що в разі подання позову з недодержанням правил підсудності і наступного саме закриття провадження у справі, а не відмови або повернення позову, подання такого позову перериває перебіг позовної давності. При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності.

Отже, в даному випадку, перебіг строку позовної давності розпочався 04.05.17 та на момент звернення позивача 08.05.20 до господарського суду з даним позовом сплинув.

Таки чином, у позові слід відмовити у зв"язку з пропуском позовної давності.

Судові витрати за правилами ст.129 ГПК України залишити за позивачем з огляду на відмову в позові.

Керуючись ст. 8, 124, 129 Конституції України, статтями 2,129, 231, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

відмовити в позові Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВРС ЛТД" про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в сумі 68979 грн 95 к.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.11.2020

Суддя Матуляк П. Я.