Рішення

від 28.10.2020 по справі 554/686/20

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 28.10.2020 Справа № 554/686/20

Справа №554/686/2020

554/3658/2020

Провадження №2/554/1557/2020

2/554/1402/2020

2п/554/41/2020

2/554/902/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2020 року м. Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави в складі :

судді Блажко І.О.

при секретарі Кононенко А.С.

за участю позивача/ відповідача ОСОБА_1

відповідача/позивача - ОСОБА_2

представника відповідача/позивача - ОСОБА_3

представника третьої особи/відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа колективне підприємство Полтавська трикотажна фабрика Мрія про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, звільнення незаконно займаного жилого приміщення шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення,

позовом ОСОБА_2 до колективного підприємства Полтавська трикотажна фабрика Мрія , ОСОБА_1 , треті особи приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Гризунова Олександра Віталіївна, ОСОБА_5 про визнання угоди недійсною ,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, звільнення незаконно займаного жилого приміщення шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення. В якій прохав : визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такими , що втратили право користування жилим приміщенням, квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, тим самим усунувши перешкоди у користуванні, володінні та розпорядженні власністю ОСОБА_1 . В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2019 виданого ПН Полтавського МНО Гризуновою О.В. на праві особистої приватної власності належить житлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно довідки про склад сім`ї виданої КП ПТФ Мрія від 17.12.2019 № 34 в АДРЕСА_1 крім власника зареєстровані : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; син, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Особи зареєстровані та проживають в даній квартирі, але ані попередній власник, ані позивач, згоди на їх вселення не давали, відповідних документів (договір оренди, ордер, посвідчення, тимчасовий дозвіл) ніколи не видавалось, тобто таке проживання відповідачів на вказаній жилій площі не відповідає вимогам житлового законодавства України. В даному випадку, якщо особа, яка не є членом сім`ї власника, не погоджується на добровільне зняття з реєстрації місця проживання, власник житла має можливість в будь-який час може звернутись до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням та звільнення незаконно займаного жилого приміщення шляхом виселення без надання іншого житлового приміщенняє належним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 , через що звертається до суду (т.1 а.с.1-6).

07 лютого 2020 року ухвалою суду відкрито провадження у справі №554/686/2020. Розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження. Призначено розгляд справи до судового розгляду по суті на 18.03.2020 на 10.00 годин (т.1 а.с.34, 35).

13 квітня 2020 року відповідач ОСОБА_2 надіслала до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 . В якому зазначила, що вона категорично заперечує проти позовних вимог. Починаючи з 21.07.1986 до 04.05.2000 вона, ОСОБА_2 працювала на підприємстві Полтавська трикотажна фабрика Мрія та перебувала на обліку на отримання житла. На початку 90-х років, працівники фабрики самі будували будинок сімейного гуртожитку, який був розташований на АДРЕСА_2 . Рішенням профспілкового комітету і адміністрації підприємства їй, ОСОБА_2 була виділена квартира АДРЕСА_3 , для неї і її родини, тоді в складі 2-х чоловік. Адміністрація ТВТО Мрія намагалась її, ОСОБА_2 виселити із кімнати № НОМЕР_1 і переселити в кімнату № НОМЕР_2 , але суд визнав такі дії протиправними і знову вселив відповідача в квартиру під номером АДРЕСА_4 . Так, рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21.08.1997 відповідачі були знову вселені в кімнату АДРЕСА_3 ). Згідно інформації ТВТО Мрія , вона, ОСОБА_2 проживає і прописана в квартирі АДРЕСА_3 ) починаючи з 09.01.1997, разом із своїм сином, ОСОБА_5 та є квартиронаймачем. Рішенням № 76 від 14.04.2004, виконкому Полтавської міської ради, було змінено статус будинку АДРЕСА_2 з гуртожитку для малих сімей на житловий будинок. Установа відповідача визнала за собою право власності на державний гуртожиток, змінений на житловий будинок, відповідно до рішення Господарського суду. Вона, ОСОБА_2 та члени родини не є вселеними самоправно, оскільки всі зареєстровані у гуртожитку, нею укладено договір про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг, який не розірвано та не визнано недійсним. Таким чином, положення ст.116 ЖК України до спірних правовідносин не підлягають застосуванню. Вважає, що позовні вимоги безпідставні і прохає суд відмовити в їх задоволенні (т.1 а.с.65-68).

13 квітня 2020 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до КП ПТФ Мрія , ОСОБА_1 про визнання угоди купівлі-продажу недійсною (т.1 а.с.75-80).

14 квітня 2020 року ухвалою суду відмовлено у прийнятті та повернуто зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до КП ПТФ Мрія , ОСОБА_1 про визнання угоди купівлі-продажу недійсною (т.1 а.с.110, 111).

14 квітня 2020 року заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави у справі №554/686/2020 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, звільнення незаконно займаного жилого приміщення шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення - задоволено повністю. Визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_6 такими , що втратили право користування жилим приміщенням, квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, тим самим усунувши перешкоди у користуванні, володінні та розпорядженні власністю ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 з кожного витрати у сплаті судового збору в рівних частинах по 840 гривень 80 копійок (т.1 а.с.112-116).

26 травня 2020 року ухвалою суду заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Октябрського районного суду м. Полтави у справі №554/686/2020 - задоволено. Скасовано заочне рішення від 14.04.2020 у справі №554/686/2020. Розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 10.00 годин на 24 червня 2020 року (т.1 а.с.151-153).

03 червня 2020 року розпорядженням голови Октябрського районного суду м. Полтави №6 Про об`єднання справ цивільну справу №554/3658/2020 (провадження №2/554/1402/2020) передано для вирішення питання про об`єднання з цивільною справою №554/686/2020 (провадження №2/554/1557/2020) (т.1 а.с.164, т.2 а.с.49).

11 червня 2020 року цивільну справу №554/3658/2020 (провадження №2/554/1402/2020) суддею Материнко М.О. передано суді ОСОБА_7 для вирішення питання про об`єднання з цивільною справою №554/686/2020 (провадження №2/554/1557/2020) (т.1 а.с.165).

11 червня 2020 року ухвалою суду об`єднано в одне провадження цивільну справу №554/3658/2020 (провадження №2/554/1402/2020) за позовом ОСОБА_2 до КП ПТФ Мрія , ОСОБА_1 про розірвання договору та цивільну справу №554/686/2020 (провадження №2/554/1557/2020) за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, звільнення незаконно займаного жилого приміщення шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення та присвоїти справі №554/686/2020. Розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 10.00 годин на 24 червня 2020 року (т.1 а.с.167, 168).

24 червня 2020 року до суду надійшли пояснення КП ПТФ Мрія щодо позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, звільнення незаконно займаного жилого приміщення шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення. В якому зазначили, що позовну заяву вважають обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. На підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2019 виданого ПН ПМНО ОСОБА_8 ОСОБА_1 було передано житлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачу/відповідачу було надано довідку від 17.12.2019 №34, відповідно до якої у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , крім власника зареєстровані : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказані особи проживають у квартирі без жодної правової підстави. КП ПТФ Мрія на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_2 . Вказана нерухомість призначалася для проживання співробітників підприємства, якими не являються відповідачі/позивач. Після приватизації мешканцям квартир неодноразово було запропоновано викупити квартири або укласти договори оренди із власником. Під час процедури викупу було реалізовано 57 квартир. Квартира АДРЕСА_4 є однією з трьох нереалізованих. Однак відповідачі/позивач не відреагували на повідомлення підприємства і не набули права користування або права власності на займану квартиру відповідно до вимог чинного законодавства. Більше того, відповідачі/позивач, займаючи житлове приміщення, користуються комунальними послугами, але не сплачують їх повністю або частково, внаслідок чого виникає заборгованість. КП ПТФ Мрія будучи законним власником будинку, має право розпоряджатися нерухомістю на свій розсуд, обмежень у реалізації права власності не встановлено, відтак підприємство, реалізуючи своє законне право, уклало договір купівлі-продажу із позивачем/відповідачем. Таким чином, відповідачі/позивач проживають у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без жодної правової підстави - вони не являються співробітниками підприємства, не набули права власності, не уклали договір оренди або будь-який інший правочин, який би надавав їм право проживати у вказаному житловому приміщенні, тому прохають задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі (т.1 а.с.173-175).

24 червня 2020 року ухвалою суду клопотання представника відповідача/позивача ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_3 - задоволено. Витребувано у ПН ПМНО Гризунової О.В. належним чином завірені документи на підставі яких, нотаріус зареєстрував угоду купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 від 03.12.2019. Визнано обов`язковою явку представника КП ПТФ Мрія . Закрито підготовче засідання у справі №554/686/2020. Призначено розгляд справи по суті на 10.00 годин на 29 липня 2020 року (т.1 а.с.186-188).

29 липня 2020 року до суду надійшло клопотання позивача/відповідача ОСОБА_1 про збільшення підстав позову. В якому прохав: задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а саме: визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такими , що втратили право користування жилим приміщенням, квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; виселети ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, тим самим усунувши перешкоди у користуванні, володінні та розпорядженні власністю ОСОБА_1 . Стягнути судові витрати на користь позивача відповідно до обсягу задоволених вимог (т.3 а.с.1-3).

29 липня 2020 року ухвалою суду клопотання позивача/відповідача ОСОБА_1 про продовження строку - задоволено. Продовжено процесуальний строк на подачу клопотання про збільшення підстав позову. Визнано обов`язковою явку представника КП ПТФ Мрія . Призначено розгляд справи на 15.30 годин на 01 вересня 2020 року (т.3 а.с.15, 16).

01 вересня 2020 року ухвалою суду визнано обов`язковою явку представника КП ПТФ Мрія . Призначено розгляд справи на 15.30 годин на 27 жовтня 2020 року (т.3 а.с.35, 36).

28 вересня 2020 року ухвалою суду виправлено описку урезолютивній частині ухвали №554/686/2020 від 11.06.2020, а саме викладений перший абзац резолютивної частини ухвали: Об`єднати в одне провадження цивільну справу №554/3658/2020 (провадження №2/554/1402/2020) за позовом ОСОБА_2 до КП ПТФ Мрія , ОСОБА_1 про розірвання договору та цивільну справу №554/686/2020 (провадження №2/554/1557/2020) за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа КП ПТФ Мрія про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, звільнення незаконно займаного жилого приміщення шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення та присвоїти справі №554/686/2020 на правильний Об`єднати в одне провадження цивільну справу №554/3658/2020 (провадження №2/554/1402/2020) за позовом ОСОБА_2 до КП ПТФ Мрія , ОСОБА_1 про розірвання договору та цивільну справу №554/686/2020 (провадження №2/554/1557/2020) за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , третя особа КП ПТФ Мрія про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, звільнення незаконно займаного жилого приміщення шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення та присвоїти справі №554/686/2020 (т.3 а.с.41-43).

В судовому засіданні позивач/відповідач ОСОБА_1 перший позов підтримав у повному обсязі та прохав його задовольнити. Відносно позову ОСОБА_2 заперечував та прохав відмовити у його задоволенні. Надав суду відзив на позовну заяву ОСОБА_2 . В якому зазначив, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2019 виданого ПН ПМНО Гризуновою О.В. на праві особистої приватної власності належить житлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно довідки про склад сім`ї виданої КП ПТФ Мрія від 17.12.2019 № 34 в АДРЕСА_1 крім власника зареєстровані громадяни: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 зареєстрована та проживає в даній квартирі, але ані попередній власник, ані ОСОБА_1 , згоди на їх вселення не давали, відповідних документів (договір оренди, ордер, посвідчення, тимчасовий дозвіл) ОСОБА_2 ніколи не видавалось, тобто таке проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на вказаній жилій площі не відповідає вимогам житлового законодавства України. Отже, твердження ОСОБА_2 стосовно законного користування житловим приміщенням не заслуговують на увагу, оскільки не підтвердженні жодним належним та допустимим доказом. Крім цього, ставлячи вимогу про визнання недійсним правочину, ОСОБА_2 має бути або однією із сторін даного правочину, або заінтересованою особою. Оскільки, ОСОБА_2 не є стороною спірного договору купівлі-продажу, а заінтересованість виражається тільки в тому, щоб продовжувати без жодних законних підстав користуватися приватною власністю, позовна заява не підлягає задоволенню. Також, в разі задоволення позовних вимог, ОСОБА_2 не стане ні власником, ні орендарем, ні членом сім`ї власника, що надало б їй право законно проживати в спірній квартири, а отже ОСОБА_2 не доведено, що вона є заінтересованою особою в розумінні ст. 215 ЦК України в зв`язку з чим позовна вимога є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. ОСОБА_2 стверджує, що при укладанні договору не дотримано пункти 3, 6, 9 договору, що є підставою визнання недійсності правочину. Пункт 3 договору, внаслідок продажу квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі дітей. Пункт 6 договору, відчужувана квартира оглянута покупцем. Пункт 9 договору, попередити покупця про права третіх осіб на квартиру, що відчужується. З позовної заяви не зрозуміло яким чином саме ці пункти договору порушують права та законні інтереси ОСОБА_2 в зв`язку з чим дані пункти не є підставою для визнання недійсним правочину. Також ОСОБА_2 не доводить належними доказами, що сторонами при укладанні договору було порушено вищевказані умови. Крім, цього дані умови договору не є істотними умовами договору, що також не дають підстав визнавати його недійсним. Враховуючи, що доводи які містяться в позовній заяві викладені виключно на власних, суб`єктивних судженнях ОСОБА_2 , та не підтвердженні жодними належними доказами, вважає позов не може бути задоволений, адже це призведе до винесення неправомірного, необгрунтованого рішення, що не відповідає засаді верховенства права, та порушить права власності ОСОБА_1 (т.2 а.с.42-44).

В судовому засіданні відповідач/позивач ОСОБА_2 та представник відповідача/позивача за довіреністю ОСОБА_3 відносно позову ОСОБА_1 заперечували у повному обсязі. Надали суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 . Позов ОСОБА_2 про визнання угоди недійсною підтримали (т.1 а.с.65-68).

В судовому засіданні представник третьої особи/відповідача КП Полтавська трикотажна фабрика Мрія за довіреністю Гавриленко В.М. позов ОСОБА_1 підтримав. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , КП Полтавська трикотажна фабрика Мрія прохав відмовити у повному обсязі. Надіслали суду пояснення (т.1 а.с.173-175).

В судове засідання відповідач/третя особа ОСОБА_5 не з`явився, будучи у встановлений ЦПК України спосіб повідомленим. Відзив на позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, звільнення незаконно займаного жилого приміщення шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, суду не надав.

В судове засідання третя особа ПН ПМНО ОСОБА_8 не з`явилася, будучи у встановлений ЦПК України спосіб повідомлена. Надіслала суду лист, в якому прохала розглянути справу за її відсутності (т.3 а.с.32).

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи приходить до висновку, про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, звільнення незаконно займаного жилого приміщення шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення та про задоволення позову ОСОБА_2 до КП ПТФ Мрія , ОСОБА_1 про визнання угоди недійсною.

Судом встановлено, що 14.04.2004 рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради №76 Про зміну статусу гуртожитку для малих сімей по АДРЕСА_5 , що належить ПВТО Мрія , на 60-квартирний житловий будинок вирішено надати гуртожитку для малих сімей по АДРЕСА_5 статус житлового будинку (т. 1 а.с.90).

Таким чином, до прийняття рішення №76 від 14.04.2004 будинок мав статус гуртожитку для малих сімей для тимчасового поліпшення житлових умов, а відповідно мав призначення для забезпечення житлом працівників підприємства та членів їх сімей відповідно до установленого законодавством порядку.

Рішенням Київського районного суду м.Полтави у справі №2-344/97 від 21.08.1997 позов ОСОБА_2 до трикотажного об`єднання Мрія , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про вселення, визнання недійсним рішення адміністрації і профкому, недійсним виселення, стягнення моральної шкоди позов задоволено частково. Вселено ОСОБА_2 разом з неповнолітнім сином в квартиру АДРЕСА_3 . (т.1 а.с.87, 88).

Відповідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом .

Як слідує із рішення, з 21.07.1986 ОСОБА_2 працювала на підприємстві Полтавська трикотажна фабрика Мрія . В 1994 році вона на сім`ю із 3-х чоловік одержала 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_3 , згідно рішення профспілкового комітету і адміністрації підприємства.

Відповідно до ст.129 ЖК України (в редакції від 01.01.1993), на підставі рішення про надання жилої прощі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу прощу.

Таким чином, ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_5 була заселена у спірне житло на законних підставах, на момент коли будинок мав статус гуртожитку.

На підставі викладеного, ОСОБА_2 та її син ОСОБА_5 на законних підставах набули право користування спірною квартирою у гуртожитку, право на мирне володіння майном як члени сім`ї основного квартиронаймача ОСОБА_2 .

Як слідує із довідки №34 від 17.12.2019 про склад сім`ї у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - квартиронаймач, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - син (т.1 а.с.26).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 09.10.1996, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_3 виданий Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області 29.10.1996 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.100, 101).

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 31.03.2005, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_4 виданий Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області 31.03.2005 на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.103).

Як слідує із копії трудової книжки ОСОБА_2 серії НОМЕР_5 , виданої 28.07.1986, вбачається, що вона з 21.07.1986 по 04.05.2000 перебувала у трудових відносинах з Полтавським виробничим трикотажним об`єднанням Мрія (назву змінено - Колективне підприємство Полтавська трикотажна фабрика Мрія ), а отже, працюючи на підприємстві, на той час отримала дозвіл на вселення до приміщення спірної квартири у згаданому гуртожитку на законних підставах, оскільки такі твердження не були спростовані протягом розгляду справи (т.1 а.с.89).

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ст.310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, установлених законом.

За місцем проживання проводиться реєстрація громадян, що є підставою для припущення про проживання особи в зазначеному будинку, квартирі.

Згідно з п.4 ст.31 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, установлених законом.

Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до ст.61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Недотримання письмової форми договору не тягне за собою його недійсність. Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім`ї (втому числі і щодо строку його дії) є недійсними.

Згідно з ст.64 ЖК Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Якщо вказані особи перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

За змістом статті 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набуваютьрівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність особи без поважних причин понад встановлені законом строки, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення.

Вичерпного переліку поважності причин непроживання у житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

На підставі зібраних у справі письмових доказів, судом встановлено, що ОСОБА_2 та її син ОСОБА_5 , як член сім`ї основного квартиронаймача ОСОБА_2 , правомірно набули права користування вказаною квартирою у гуртожитку на момент їх поселення, будь-яких претензій зі сторони КП Полтавська трикотажна фабрика Мрія щодо вселення ОСОБА_2 та члена її сім`ї в спірну квартиру не було, вони у встановленому порядку були зареєстровані, та по теперішній час фактично проживають у спірному житлі.

Під час розгляду справи позивач ОСОБА_1 не довів належними доказами наявність підстав для визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування спірною квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, позивач ОСОБА_1 , посилаючись на відсутність законних підстав для користування ОСОБА_2 , ОСОБА_5 спірним житлом, заявив вимогу про зобов`язання відповідачів звільнити приміщення шляхом їх виселення без надання іншого житла, що є вкрай винятковим заходом.

Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи позивачем ОСОБА_1 не доведено.

Схожі за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21.08.2019 у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 61-298цс19), від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Беручи до уваги, що ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_5 , на законних підставах вселились у спірне житло, протягом тривалого часу проживають у ньому, іншого житла не мають, а тому суд приходить до висновку, що є достатньо підстав вважати квартиру АДРЕСА_3 житлом ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , а тому їх право підлягає захисту.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані , на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_1 не доведено, що вселення ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , до квартири АДРЕСА_3 було здійснено неправомірно, як про те вказано у позові ОСОБА_1 . Навпаки, вказані особи постійно проживали і були зареєстровані у цьому помешканні з 09.10.1996, з 31.03.2005 відповідно, у тому числі, й після зміни статусу гуртожитку на житловий будинок. На час вселення ОСОБА_2 , ОСОБА_5 у будівлю, будинок мав статус гуртожитку, він використовувався для працівників підприємства ПВТО Мрія , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 були прописані за адресою будинку і з вказаного часу постійно проживають у ньому.

Доводи ОСОБА_1 з цього приводу про втрату в ОСОБА_2 , ОСОБА_5 права на житло, а також невизнання за ними права користування квартирою на умовах найму є безпідставними, оскільки вони з 1996 року проживають у вказаному помешканні будинку, і після вселення КП ПТФ Мрія , а також тривалий час новий власник не заперечували щодо їх проживання, а з позовом до суду про виселення ОСОБА_1 звернувся лише у січні 2020 року.

З урахуванням відсутності у ОСОБА_2 , ОСОБА_5 іншого житла, та відсутності з боку ОСОБА_1 обґрунтувань існування нагальної суспільної необхідності у звільненні спірного житла, підстави для визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відсутні.

Таким чином, мотиви, викладені у позовній заяві ОСОБА_1 , не містять правових підстав для відмови у наданні ОСОБА_2 , ОСОБА_5 права користування спірним житловим приміщенням на умовах житлового найму.

Щодо відсутності застосування підстав для виселення, то жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б спростували доводи ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про те, що вони правомірно проживали у вказаному помешканні, вели спільне господарство, належним чином утримували житло, ОСОБА_1 до суду не надано, а також не обгрунтовано існування нагальної суспільної необхідності у звільненні ними спірного житла.

Крім того, ОСОБА_1 не наведено переконливих доводів, в чому саме полягає перешкоджання з боку ОСОБА_2 , ОСОБА_5 в користуванні та розпорядженні квартирою, не враховано, що питання з виселення з жилого приміщення регулюються нормами житлового кодексу України, і не обґрунтовано правових підстав виселення, за якими вважають, що ОСОБА_2 , ОСОБА_5 підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Посилання учасників справи на те, що ОСОБА_2 не має ордеру на вселення у спірну кімнату, проживає разом із сином ОСОБА_5 у жилому приміщенні без жодної правової підстави, та не є на даний час працівником підприємства, є безпідставними, оскільки спростовуються наявними у справі доказами.

Отже, установлено відсутність належних доказів на підтвердження факту проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_5 у спірній квартирі без законних підстав і таких обставин під час розгляду справи ОСОБА_1 не доведено, як і обставин, що ОСОБА_2 , ОСОБА_5 не мають у подальшому будь-яких прав щодо вказаного житла, щодо якого ними нібито чинились перешкоди, в тому числі шляхом самовільного заняття спірного житлового приміщення.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 та члени її сім`ї, син ОСОБА_5 , вселилися у спірну квартиру АДРЕСА_3 на законних підставах, тривалий час (понад 25 років на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом) зареєстровані та проживають у цьому житлі, яке надавалося їй та членам її сім`ї у зв`язку із перебуванням у трудових відносинах із підприємством та є їх єдиним постійним місцем проживання, іншого житла не мають, і, беручи до уваги, що дане помешкання є належним житлом ОСОБА_2 , ОСОБА_5 і мають право на повагу до свого житла, тобто останні мають право на користування та подальше проживання у вказаному житлі.

Вирішуючи позовні вимоги позову ОСОБА_1 щодо визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення їх із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення, усунення перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні власністю, суд вважає, що право користування ОСОБА_2 , ОСОБА_5 спірним житловим приміщенням підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому їх виселення із спірної квартири є невиправданим втручанням у право на повагу до житла.

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житлом, та про їх виселення без надання іншого житла.

Як слідує із виписки з протоколу №2 засідання ради трудового колективу ПВТО Мрія від 14.03.2006 постановлено дозволити продаж квартир по балансовій вартості по 75 грн. за кв.м. в будинку по АДРЕСА_5 з послідуючою їх приватизацією після погашення боргів з квартирної плати (т.1 а.с.95).

18.12.2007 рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради №329 надано дозвіл на оформлення документів на раніше проведене переобладнання гуртожитку під житловий будинок по АДРЕСА_5 . Крім того, згідно з пунктом 3 рішення ПВТО Мрія мало вирішити питання відкриття особових рахунків та договорів найму з наймачами житлових приміщень з додержанням чинного законодавства (т.1 а.с.91).

Відповідно до виписки з протоколу №1 Загальних зборів членів КП ПТФ Мрія від 17.04.2019, прийнято рішення: обов`язково заключити договори на житлово-комунальні послуги та оренду квартир протягом 2-х місяців; встановити термін приватизації по експертній оцінці протягом 6-ти місяців; в разі відмови від заключення договору оренди, залишити право за підприємством заключати договори оренди на неприватизовані квартири з третіми особами; встановлено з 1 травня 2019 року ціну за 1 кв.м.: орендна плата неприватизованих квартир 20,00 грн. в т.ч. ПДВ, плата за житлово-комунальні послуги 3,00 грн. в т.ч. ПДВ; особи, що на сьогоднішній день працюють на підприємстві та мають частку майна, сплачують плату за житлово-комунальні послуги; для впорядкування технічної документації провести інвентаризацію будинку за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.94).

На підставі викладеного, на час укладення оскаржуваного договору, 60-квартирний житловий будинок за адресою АДРЕСА_5 мав статус житлового будинку та належить на праві власності ПВТО Мрія .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 03.12.2019, укладеного між КП ПТФ Мрія та ОСОБА_1 , що посвідчений ПН ПМНО Гризуновою О.В., продавцем передано у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_6 (т.1 а.с.20, 21, 81, 82).

Відповідно до ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності визначений в ст.317 ЦК України. Так, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.ч.1,5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 216 ЦК України встановлені правові наслідки недійсності правочину. Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Цивільний кодекс України не містить визначення поняття заінтересована особа в контексті вимог про визнання правочину недійсними, а тому питання належного позивача у кожному конкретному випадку є оціночним, у зв`язку з чим слід враховувати те, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, зокрема, що в результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені та така особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції чи віндикації.

Дослідивши матеріали справи, пояснення сторін, з огляду на положення ст.203, ст.215, ст.230, ст.234 ЦК України суд вважає, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , укладений 03.12.2019 між продавцем Колективним підприємством Полтавська трикотажна фабрика Мрія та покупцем ОСОБА_1 , посвідчений ПН ПМНО Гризуновою О.В., не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як слідує із пункту 3 договору купівлі-продажу від 03.12.2019, продавець стверджує, що на момент укладення цього договору треті особи не мають прав на квартиру, внаслідок продажу квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, що не відповідає дійсності.

Пунктами 6 та 9 договору передбачено, що відчужувана квартира оглянута покупцем. Недоліків, які перешкоджають використанню квартири за цільовим призначенням на момент огляду не виявлено; продавець зобов`язаний: передати продану квартиру покупцю; попередити покупця про права третіх осіб на квартиру, що відчужується тощо. Зазначених дій зроблено не було, і твердження позивача за зустрічним позовом у встановленому порядку не спростовані.

Статтею 379 ЦК України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Відповідно до ч.6 ст.403 ЦК України сервітут зберігає чинність уразі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

В статті 659 ЦК України встановлено обов`язок продавця попередити покупця про права третіх осіб на товар. Так, продавець зобов`язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

Відповідно до ст.396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Враховуючи, що ОСОБА_2 та її син ОСОБА_5 з 1996 року, з 2005 року відповідно зареєстровані у спірній квартирі, як члени сім`ї квартиронаймача ОСОБА_2 , тому набули право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набули охоронюване законом право на мирне володіння вказаним житлом як члени сім`ї основного квартиронаймача ОСОБА_2 .

Тому суд вважає, що укладення договору від 03.12.2019 про купівлю-продаж квартири стосується інтересів вказаних осіб як законних користувачів вказаного житлового приміщення.

За таких обставин, суд вважає ОСОБА_2 є належним позивачем у справі за позовом про визнання угоди купівлі-продажу квартири від 03.12.2019 недійсною, в частині визначення умов договору щодо права інших осіб користуватися відповідним житловим приміщенням.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №569/4373/16-ц (провадження №14-298цс19), а також узгоджується з практикою ЄСПЛ, викладеною у рішеннях по справах Баклі проти Сполученого Королівства від 11.01.1995 року, Кривіцька та Кривіцький проти України від 02.12.2010 року.

Крім того, належних і допустимих доказів, що ОСОБА_1 на момент придбання квартири був обізнаний про наявність у ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_5 права користування вказаною квартирою, суду не представлено.

У свою чергу, ОСОБА_2 та її син ОСОБА_5 мали право користування вказаною квартирою до її продажу ОСОБА_1 , та вказане право повинно обов`язково мало бути відображено в договорі купівлі-продажу та сторонами мали бути здійснені відповідні заходи під час його укладання.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що КП Полтавська трикотажна фабрика Мрія та ОСОБА_1 мали право укладати договір купівлі-продажу спірної квартири, однак повинні були врахувати наявність мешканців які мають право користування спірною квартирою (сервітут).

Таким чином, суд вважає, що зазначенні в п.п.3, 6, 9 договору купівлі-продажу квартири від 03.12.2019 відомості про те, що жодні треті особи не мають права користування на вказане житлове приміщення, а продавець попередив про такі права та законні інтереси та передав квартиру покупцеві, а останній її оглянув, такими, що не відповідають дійсності, порушують охоронюване законом право ОСОБА_2 , ОСОБА_5 користуватися вказаним житлом.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. (ст.655 ЦК України).

Відповідно до ст.656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Як вбачається, фактично передача спірної квартири взагалі не відбулась, тоді як передача майна передбачена як істотна умова договору купівлі-продажу.

Таким чином, зміст укладеного між КП ПТФ Мрія та покупцем ОСОБА_1 правочину суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки порушує охоронюване законом право третіх осіб користуватися вказаним житлом.

Тому відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, у зв`язку з недодержанням в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені 203 цього Кодексу, а саме зазначення в п.3, п.6, п.9 оскаржуваного договору купівлі-продажу від 03грудня 2019 року відомостей, що не відповідають фактичним обставинам, суд вважає з дотриманням положень ст.216 ЦК України визнати недійсним вказаний правочин.

Одночасно суд вважає за необхідне роз`яснити, що відповідно до положень ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

На підставі викладеного, позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання угоди купівлі-продажу квартири між КП ПТФ Мрія та ОСОБА_1 недійсною підлягають задоволенню, оскільки укладення договору від 03.12.2019 про купівлю-продаж квартири порушує інтереси ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , як законних користувачів вказаного житлового приміщення.

При подачі позову позивачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.(т.1 а.с.32).

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

При подачі позову позивачем ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. (т.2 а.с.1)

Відповідно до ст.141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стягнути з відповідачів КП ПТФ Мрія та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з кожного по 420,40 грн.

Керуючись ст.ст.12, 81,130,131, 141, 229, 263, 350, 354 ЦПК України ,суд ,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа колективне підприємство Полтавська трикотажна фабрика Мрія про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, звільнення незаконно займаного жилого приміщення шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення - відмовити.

Позов ОСОБА_2 до колективного підприємства Полтавська трикотажна фабрика Мрія , ОСОБА_1 , треті особи приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Гризунова Олександра Віталіївна, ОСОБА_5 про визнання угоди недійсною - задовольнити повністю.

Визнати недійсною угоду купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , укладену 03грудня 2019 року між колективним підприємством Полтавська трикотажна фабрика Мрія та ОСОБА_1 , що посвідчена приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Гризуновою Олександрою Віталіївною.

Стягнути з колективного підприємства Полтавська трикотажна фабрика Мрія та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 рівних частина судовий збір по 420 (чотириста двадцять) гривень 40 (сорок)копійок з кожного.

Складання поновного тексту відкладено на 7(сім) днів 03 листопада 2020 року. Позивач/відповідач- громадянин України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м.Кобеляки Полтавської області, зареєстрований будинок АДРЕСА_7 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 .

Відповідач/позивач - громадянка України, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована - АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 .

Відповідач/третя особа - громадянин України, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , остання відома адреса реєстрації - АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 .

Третя особа/відповідач - колективне підприємство Полтавська трикотажна фабрика Мрія , місцезнаходження - 36000, місто Полтава, вулиця Автобазівська, 7, код ЄДРПОУ 00307431.

Третя особа -приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Гризунова Олександра Віталіївна, 36020, м. Полтава, вулиця Європейська, будинок №19 А.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, визначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікацйної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Учасники справи можуть отримати інформацію у даній справі на офіційному вебпорталі судової влади України за веб-адресоюhttp://court.gov.ua/sud1622/з зазначенням індивідуального номеру провадження.

Рішення суду набирає законної сили після спливу строку на подачу апеляційної скарги, якщо така скарга не буде подана.

Повний текст рішення складено 03 листопада 2020 року.

Суддя І.О.Блажко