Рішення

від 02.11.2020 по справі 388/1690/18

ДОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 388/1690/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

02.11.2020 року Долинський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Степанов С.В.

при секретарі Лінській Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Долинська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з додатковою відповідальністю Неоальянс про визнання недійсними договорів міни та оренди землі ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 є власником двох земельних часток (паїв) № НОМЕР_1 та

НОМЕР_2 , які розташовані на території Суходільської сільської ради Долинського району

Кіровоградської області. Правовстановлюючими документами на зазначені земельні ділянки є державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯЛ

№ 131512 від 07.02.2011р., на земельну ділянку № НОМЕР_1 , кадастровий номер

3521987800:02:000:0063, площею 8,2273 га, виданий на ім`я ОСОБА_1 та свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.09.2012 року,

зареєстрованим у реєстрі за № 546. За вказаним свідоцтвом позивач

отримав у спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_4 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельну ділянку № НОМЕР_2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

площею 8,23 га. Після отримання зазначеного свідоцтва була виготовлена технічна документація із землеустрою і присвоєний кадастровий номер

3521987800:02:000:0064, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.02.2013р., індексний номер 331654.

У 2012 році позивач погодився на пропозицію відповідача ОСОБА_2 , щодо передачі йому в оренду належні позивачу земельні ділянки. Після чого, державним нотаріусом Новгородківської районної державної нотаріальної контори

Кіровоградської області Голобородько О.В. було посвідчено дві довіреності від 05.01.2012 року та від 27.02.2013 року, якими позивач уповноважив ОСОБА_2 не лише представляти його інтереси, а й здачі в оренду, передачі у заставу з метою

забезпечення їх зобов`язань, а також вчинення будь-яких дій щодо належного йому

нерухомого майна - земельної ділянки, та інше.

Позивач стверджує, що ОСОБА_5 використав вказані довіреності всупереч їх домовленостям та вимогам чинного законодавства. Так, державним нотаріусом Новгородківської районної державної нотаріальної

контори Кіровоградської області Голобородько О. В. 03.06.2015 року був посвідчений

договір міни (обміну) земельних ділянок, зареєстрований за № 599. У п. 1.1 договору вказано, що Сторона-1 ( ОСОБА_3 ) та Сторона-2 (

ОСОБА_1 ) міняють (обмінюємо, передаємо у власність один одному) належне їм на

праві приватної власності нерухоме майно, а саме: ОСОБА_3 - земельну ділянку,

площею 0,01 га, у межах згідно з планом, що розташована на території Новгородківської

селищної ради, Новгородківського району, Кіровоградської області, цільове призначення

якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_1

- земельну ділянку, площею 8,2273 га, у межах згідно з планом, що розташована на території Суходільської сільської ради, Долинського району Кіровоградської області, цільове

призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Після того, як був укладений зазначений договір міни, відповідач

ОСОБА_3 , 17.11.2015 року уклала договір оренди землі з відповідачем ТзДВ Неоальянс

строком на 10 років.

Аналогічні дії ОСОБА_2 вчинив і по відношенню до земельної

ділянки з кадастровим номером 3521987800:02:000:0064. Так, 08.06.2015 року приватним нотаріусом Кіровоградського нотаріального округу Писаковською А. Г. був посвідчений договір міни, зареєстрований за № 461. Згідно п. 1 вказаного договору, за цим договором Сторона 1 (представник) - ОСОБА_6 передає у власність належну ОСОБА_3 на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а Сторона 2 (представник) - ОСОБА_2 , взамін передає у власність, належну ОСОБА_7 на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до п. 2 вказаного договору у власність Стороні 1 переходить земельна ділянка, площею 8,2258 гектар у межах згідно з планом, кадастровий номер

3521987800:02:000:0064, яка розташована на території Суходільської сільської ради

Долинського району Кіровоградської області, а у власність Стороні 2 переходить земельна

ділянка, площею 0,01 гектар у межах згідно з планом, кадастровий номер

3523455100:02:003:1036, яка розташована на території Новгородківської селищної ради.

Новгородківського району, Кіровоградської області.

Після того, як був укладений зазначений договір міни, відповідач

ОСОБА_3 09.11.2015 року уклала договір оренди землі з відповідачем ТзДВ Неоальянс

строком на 10 років.

Позивач зазначає, що укладаючи вказані договори міни земельних ділянок ОСОБА_2 діяв у своїх власних інтересах, оскільки належні позивачу земельні ділянки були передані у власність матері ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . Після цього ОСОБА_3 передала земельні ділянки в оренду ТзДВ Неоальянс , єдиним засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_2 . Площа земельної ділянки, яку передали у власність позивачу за кожним з договорів міни, у 822 рази менша за площу земельної ділянки, яка мені належала (земельні ділянки площею 8,2273 та 8,2258га були обмінені на земельні ділянки площею 0,01га). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яку передали у власність позивачу за

кожним з договорів міни у 1135 рази менша за нормативну грошову оцінку земельної

ділянки, яка йому належала. Так, згідно п. 2.2 договору міни (обміну) земельних ділянок від

03.06.2015 року № 599 у власність позивача перейшла земельна ділянка, нормативна грошова оцінка якої становить 159 грн. 53 коп., а у власність ОСОБА_3 - земельна ділянка з нормативною грошовою оцінкою 180 647 грн. 00 коп.; за п.З, 5 договору міни від 08.06.2015 року № 461 нормативна грошова оцінка є відповідно 159 грн. 53 коп. та 180 614 грн. 07 коп.). При цьому кожен з договорів передбачав, що доплата за обмін земельних ділянок не вноситься. Позивач вважає, що вказані договори міни земельних ділянок укладено з порушенням п.15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, яким встановлено заборону відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв).

Сторона позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, їхнім представником, адвокатом Заболотнім П.Л. до суду подано заяву про розгляд справи без їхньої участі, проти заявлених позовних вимог заперечують, просять відмовити в їх задоволенні.

Сторона відповідача ТзДВ Неоальянс в судове засідання не з`явилась.

Заслухавши сторону позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Із копії державного акту серія ЯЛ N° 131512 від 07.02.2011р. підтверджується право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , кадастровий номер 3521987800:02:000:0063, площею 8,2273 га. на ім`я ОСОБА_1 (а.с.13).

Копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.09.2012 року N° 546 та копією витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.02.2013р., індексний номер 331654 підтверджується, успадкування позивачем після смерті матері ОСОБА_4 , земельну ділянку № НОМЕР_2 , площею 8,23га, розташованої на території Суходільської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, кадастровий номер : 3521987800:02:000:0064 (а.с.14-15).

Судом встановлено, що на підставі довіреності від 05.01.2012 року, якою ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_2 бути його представником, а також вчиняти будь-які дії щодо належного йому нерухомого майна земельної ділянки, кадастровий номер 3521987800:02:000:0063, площею 8,2273га, було укладено договір міни (обміну) земельних ділянок від 03.06.2015 року, зареєстрований за № 599. У п. 1.1 договору вказано, що Сторона-1 ( ОСОБА_3 ) та Сторона-2 ( ОСОБА_7 ) міняють (обмінюємо, передаємо у власність один одному) належне їм на праві приватної власності нерухоме майно, а саме: ОСОБА_3 - земельну ділянку, площею 0,01 га, у межах згідно з планом, що розташована на території Новгородківської селищної ради, Новгородківського району, Кіровоградської області, цільове призначення

якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_7

- земельну ділянку, площею 8,2273 га, у межах згідно з планом, що розташована на території Суходільської сільської ради, Долинського району Кіровоградської області, цільове

призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 24-29).

Після того, як був укладений зазначений договір міни, відповідач

ОСОБА_3 , 17.11.2015 року уклала договір оренди землі з відповідачем ТзДВ Неоальянс

строком на 10 років. Зазначені обставини вбачаються з інформаційної довідки з Державного

реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Державного реєстру іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна

щодо об`єкта нерухомого майна від 22.08.2017 року (а.с.16-17).

Судом встановлено, що на підставі довіреності від 27.02.2013 року, якою ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_2 бути його представником, а також вчиняти будь-які дії щодо належного йому нерухомого майна земельної ділянки, кадастровий номер 3521987800:02:000:0064, площею 8,23га, було укладено договір міни (обміну) земельних ділянок від 08.06.2015 року, зареєстрований за № 461. Згідно п. 1 вказаного договору, за цим договором Сторона 1 (представник) - ОСОБА_6 передає у власність належну ОСОБА_3 на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а Сторона 2 (представник) - ОСОБА_2 , взамін передає у власність, належну ОСОБА_7 на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до п. 2 вказаного договору у власність Стороні 1 переходить земельна ділянка, площею 8,2258 гектар у межах згідно з планом, кадастровий номер

3521987800:02:000:0064, яка розташована на території Суходільської сільської ради

Долинського району Кіровоградської області, а у власність Стороні 2 переходить земельна

ділянка, площею 0,01 гектар у межах згідно з планом, кадастровий номер

3523455100:02:003:1036, яка розташована на території Новгородківської селищної ради.

Новгородківського району, Кіровоградської області (а.с. 30-33).

Після того, як був укладений зазначений договір міни, відповідач

ОСОБА_3 09.11.2015 року уклала договір оренди землі з відповідачем ТзДВ Неоальянс

строком на 10 років. Зазначені обставини вбачаються з інформаційної довідки з Державного

реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Державного реєстру іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна

щодо об`єкта нерухомого майна від 22.08.2017 року (а.с.18-19).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Як передбачено ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, що встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави, суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Близький за змістом припис передбачає ч. 1 ст. 317 ЦК України.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).

Згідно з ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 244 ЦК України, представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 78 ЗК України, право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (п. в ч. 1 ст. 5 ЗК України).

Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до пп. а ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Згідно з п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається:купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Отже, заборона відчуження, встановлена п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, і яка діяла до 1 січня 2019 року, передбачає винятки, а саме:

Можливість вилучення (викупу) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності для суспільних потреб.

Можливість передання земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Можливість зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Виключення із заборони відчуження згідно з пп. б п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону Верховний Суд України у постановах від 5 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16 витлумачив так:

Міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до вимог закону є цивільно-правовою угодою, яка, однак, може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому в Законі № 899-IV.

Закон № 899-IV застосовується лише одноразово при переведенні земельної ділянки (паю) з невизначеними межами в закріплену на місцевості земельну ділянку з конкретним цільовим призначенням.

Стаття 14 Закону № 899-IV передбачає, що у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально.

Частина 1 ст. 5 Закону № 899-IV встановлює, що матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників, оформлюють сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

Згідно з цією статтею право на обмін земельних часток (паїв) можна реалізувати в період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їхнім власникам державних актів на право власності на землю. Ні у ЗК України, ні в інших Законах України немає порядку міни земельних часток (паїв) в інших випадках.

Об`єктами обміну можуть бути земельні ділянки сільськогосподарського призначення за схемою пай на пай та лише у випадку, передбаченому ст. 14 Закону № 899-IV.

ЄСПЛ у рішенні від 22 травня 2018 року, що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, розглянув заяви ОСОБА_8 (яка успадкувала від матері земельну частку (пай), а у 2006 році отримала документи про виділення цієї частки (паю) у натурі (на місцевості) як земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,5917 га) та ОСОБА_9 (який успадкував від матері земельну частку (пай), а у 2008 році отримав документи про виділення її у натурі (на місцевості) як земельної ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,41 га). Заявники стверджували, що законодавчі обмеження, накладені на них як на власників земель сільськогосподарського призначення, порушували їхні права, гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

ЄСПЛ дійшов таких висновків:

Законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104).

Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105).

Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

ЄСПЛ встановив порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156). Однак ЄСПЛ звернув також увагу на те, що якщо держава-відповідач необґрунтовано затягуватиме із вжиттям необхідних заходів загального характеру з метою виконання його рішення, з часом це може призвести до ситуації, коли присудження компенсації за ст. 41 Конвенції може, зрештою, стати виправданим, принаймні, для певних категорій власників землі сільськогосподарського призначення (§ 157).

Держава з часу введення в дію заборони відчуження не змогла забезпечити протягом багатьох років належного механізму реалізації права власності на землі сільськогосподарського призначення. Рішення ЄСПЛ не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг, зокрема обмін, земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Верховний Суд України застосував звужувальне тлумачення пп. б п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, щодо можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, оскільки на підставі статей 5, 14 Закону № 899-IV встановив, що такий обмін може відбутися за схемою пай на пай .

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України, земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод (ч. 1 ст. 131 ЗК України). Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК України (ч. 2 вказаної статті).

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (чч. 1-3 ст. 715 ЦК України).

Договір міни є різновидом договору купівлі-продажу (§ 6 Міна розміщений у главі 54 Купівля-продаж ЦК України); сторонами договору міни, як і сторонами договору купівлі-продажу, є продавець і покупець (ст. 655, ч. 2 ст. 715 ЦК України).

Частина 1 ст. 14 Закону № 899-IV встановлює один з випадків, коли можливий обмін земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , тоді як абзац 11 ч. 1 ст. 5 цього Закону у редакції, чинній на час укладення договору міни, передбачав повноваження сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій оформляти матеріали обміну земельними частками (паями) , проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

По-перше, ст. 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

По-друге, заборона відчуження, визначена у пп. б п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

По-третє, наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці 1 ч. 1 ст. 5 Закону № 899-IV у редакції, чинній на час укладення договору міни, повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку, не виключала можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

Частина 1 ст. 14 цього Закону визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року (справа № 227/1506/18) зауважила, що задля гарантування правової визначеності вона має відступати від попередніх висновків Верховного Суду України лише за наявності для цього належної підстави.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. окремі думки суддів Великої Палати Верховного Суду щодо постанови від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16).

У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з тим, що договір міни відповідає приписам статей 203 та 715 ЦК України та не суперечить пп. б п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду відхилила як необґрунтовані доводи щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду України щодо застосування пп. б п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року, стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише за схемою пай на пай і відступає від цього висновку з огляду на таке:

Підпункт б п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Частина 1 ст. 14 Закону № 899-IV не обмежувала випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначала одну з можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вищезазначений висновок відображений також, зокрема у постанові Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа № 388/313/18).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В даній справі ОСОБА_7 за спірними правочинами набув у власність майно взамін на інше майно, тобто став власником майна, що дає підстави стверджувати про необґрунтованість його доводів щодо укладення між сторонами договорів міни (обміну) земельних ділянок всупереч вимогам чинного законодавства.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача ОСОБА_7 та про відмову в їх задоволенні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 14, 15 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , ст. 79, пп. б п. 15 Прикінцевих положень ЗК України, ст. ст. 177, 178, 181, 203, 204, 215, 235, 715 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 42, 48, 76, 81, 82, 83, 95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 (зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) Товариства з додатковою відповідальністю Неоальянс (код ЄДРПОУ 05489595, місцезнаходження: вул.. Криворізька, 1 смт. Новгородка, Новгородківський район, Кіровоградська область) про визнання недійсними договорів міни та оренди землі.

Апеляційна скарга подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Долинського районного суду С. В. Степанов