Постанова

від 27.10.2020 по справі 465/2018/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 465/2018/17

провадження № 61-5118св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду : Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - Львівська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Новосад Ольга Петрівна,

треті особи : Товариство з обмеженою відповідальність Електросітьізоляція , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична Уляна Вікторівна, ОСОБА_2 , Приватне підприємство Авто-Люкс-Сервіс , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Загвойська Наталія Ігорівна, Товариство з обмеженою відповідальністю Галич Груп Компані , Управління комунальної власності Львівської міської ради, Львівське міське комунальне підприємство Львівводоканал ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Галич Груп Компані , подану адвокатом Вовчаком Андрієм Васильовичем,

та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року в складі колегії суддів:

Ванівського О. М., Курій Н. М., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року Львівська міська рада звернулась до суду з позовом

до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. про витребування із чужого незаконного володіння

на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об`єкта нерухомого майна загальною площею 106,4 кв. м, розташованого

за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язання повернути вказане майно територіальній громаді м. Львова, скасування державної реєстрації права власності.

На обґрунтування позовних вимог Львівська міська рада зазначала,

що є власником спірного приміщення як об`єкта комунальної власності, свідоцтво про право власності зареєстроване 7 квітня 2015 року, індексний номер 2056537.

28 вересня 2016 року приватним нотаріусом Загвойською Н. І. прийнято рішення про державну реєстрацію цього об`єкта нерухомого майна за ПП Авто-Люкс-Сервіс , підставою вказано реєстраційне посвідчення від 17 березня 2000 року, видане Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації, та розпорядження Галицької районної адміністрації від 01 березня 2000 року № 52.

2 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Загвойською Н. І. зроблено запис

про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_2 на підставі договору від 29 вересня 2016 року № 777.

10 жовтня 2016 року на підставі протоколу загальних зборів учасників

ТОВ Електросітьізоляція від 10 жовтня 2016 року та акта приймання-передачі майнового вкладу до статутного капіталу ТОВ Електросітьізоляція приватним нотаріусом Пшеничник У. В. зроблено запис про державну реєстрацію права власності на спірне приміщення за ТОВ Електросітьізоляція із зазначенням площі приміщення 132,7 кв. м.

10 березня 2017 року приватним нотаріусом Новосад О. П. зареєстровано право власності на ј частки спірного нежитлового приміщення за ОСОБА_1

на підставі договору купівлі-продажу приміщення від 10 березня 2017 року

№ 1412, та 10 березня 2017 року цим же нотаріусом зареєстровано право власності на ѕ частки спірного нежитлового приміщення за ОСОБА_1

на підставі договору купівлі-продажу приміщення від 10 березня 2017 року

№ 1416.

Посилаючись на те, що реєстраційного посвідчення Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації від 17 березня 2000 року та розпорядження Галицької районної адміністрації від 01 березня 2000 року № 52 не існує, Львівська міська рада як власник спірного нежитлового приміщення його

не відчужувала ні ПП Авто-Люкс-Сервіс , ні іншим особам, спірне приміщення протиправно, без волі власника, вибуло з власності територіальної громади

м. Львова, чим порушено права та майнові інтереси власника майна - територіальної громади м. Львова, а відтак існують підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння згідно зі статтею 388 ЦК України, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення (1-10) площею 132,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2019 року

у складі судді Кузя В. Я. у задоволенні позову про витребування об`єкта нерухомого майна з чужого незаконного володіння відмовлено у зв`язку

з пропуском строку позовної давності.

У задоволенні позову про скасування державної реєстрації права власності відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що Львівською міською радою пропущено строк позовної давності, оскільки позивач, належно здійснюючи свої обов`язки

в межах повноважень, мав об`єктивну можливість дізнатись про наявність рішення про передачу спірного майна у приватну власність юридичній особі

ще 01 березня 2000 року, коли Галицькою районною адміністрацією було видано розпорядження № 52, при цьому позивач звернувся до суду з позовом 06 квітня 2017 року, тобто із пропуском встановленого трирічного строку позовної давності. Позивач не довів суду, що розпорядження Галицької районної адміністрації від 01 березня 2000 року № 52 не існувало, оскільки матеріали справи хоч і не містять вказаного розпорядження, проте запис про нього

є у Державному реєстрі речових прав.

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності

на спірне нерухоме майно, то суд першої інстанції, пославшись на правову позицію, сформульовану Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, в якій зазначено: у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також

не є належним способом захисту прав позивача , дійшов висновку про те,

що така позовна вимога у цій справі не підлягає задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову про задоволення позову.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення (1-10) площею 132,7 кв. м,

за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язано повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - ј частки нежитлового приміщення (1-10) площею

132,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. (номер запису про право власності: 19382582 від 10 березня 2017 року, індексний номер: 34208119 від 10 березня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1039578546101).

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - ѕ частки нежитлового приміщення (1-10) площею

132,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. (номер запису про право власності: 19383227 від 10 березня 2017 року, індексний номер: 34208740 від 10 березня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1039578546101).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд, встановивши, що спірні нежитлові приміщення належать територіальній громаді м. Львова, оскільки позивачем спростовано існування розпорядження від 1 березня 2000 року № 52, яким приміщення передано

у власність інших осіб, приміщення вибуло з володіння територіальної громади поза волею власника, дійшов висновку про обґрунтованість позову

про витребування цього нерухомого майна від останнього його набувача.

Апеляційний суд також зазначив, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення

про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна

у порядку статті 388 ЦК України не застосовується. При цьому апеляційний суд застосував правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16.

Також апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог

про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірний об`єкт нерухомого майна.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у березні 2019 року адвокатом Вовчаком А. В., ТОВ Галич Груп Компані , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову Львівського апеляційного суду

від 11 лютого 2020 року скасувати й залишити в силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2019 року.

На обґрунтування касаційної скарги вказує, що апеляційний суд неправильно встановив характер спірних правовідносин, дійшов помилкового висновку

про те, що на позовні вимоги Львівської міської ради про витребування майна

не розповсюджується позовна давність, не врахував, що позовна вимога

про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1

не відповідає способам захисту прав власності.

Апеляційний суд застосував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) усупереч її змісту.

Натомість до застосування підлягають інші постанови Великої Палати Верховного Суду. Зокрема від 26 листопада 2019 року у справі 914/3224/16,

у якій зроблено правовий висновок щодо виключної правової проблеми застосування судами положень статей 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України; та від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц.

ОСОБА_1 , у касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року, також ставить питання про скасування постанови Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року і залишення в силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2019 року, посилаючись при цьому на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що вона є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, а позивач не був його власником, оскільки його право власності зареєстроване не було. Проте відомості

про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ПП Авто-Люкс-Сервіс є достовірними, такі відомості не скасовані. До того ж апеляційний суд не звернув увагу на розбіжності у технічних характеристиках об`єктів, щодо яких виник спір. ОСОБА_1 також зазначає про пропуск позивачем позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Львівське міське комунальне підприємство Львівводоканал (далі - ЛМКП Львівводоканал ) у поданих відзивах заперечує проти задоволення касаційних скарг та зазначає, що земельна ділянка для обслуговування спірної будівлі

на АДРЕСА_1 , передана комунальному підприємству Львівводоканал (далі - КП Львівводоканал ) у постійне користування

на підставі рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень від 24 листопада 2016 року № 32536849. Розташований на цій земельній ділянці спірний об`єкт нерухомості перебуває на балансі КП Львівводоканал .

ЛМКП Львівводоканал зазначає, що позивачеві стало відомо про те, що право власності на спірну будівлю оформлене на іншу особу тільки тоді, коли у серпні 2017 року сторонні особи почали виконувати будівельні роботи у цій будівлі.

Управління комунальної власності Львівської міської ради у поданих відзивах також заперечує проти задоволення касаційних та наголошує на тому,

що апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позовна давність не порушена та не прийняв копію листа бюро технічної інвентаризації

та експертної оцінки від 31 жовтня 2009 року № 2302-5818 як доказ обізнаності позивача про відчуження спірного приміщення ПП Авто-Люкс-Сервіс , оскільки суду не надано оригінал листа, а зміст, форма та дата цього листа

не відповідають вимогам щодо складання документів.

Вважає, що доводи ОСОБА_1 про відмінність між технічними характеристиками нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано

за нею, та тим об`єктом нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано за територіальною громадою, є припущенням.

Управління комунальної власності Львівської міської ради наголошує,

що державна реєстрація від 20 березня 2015 року спірного нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 на праві комунальної власності за Львівською міською радою є чинною. Спір щодо нерухомого майна виник лише через невиконання державним реєстратором своїх обов`язків під час розгляду заяви ОСОБА_1 про реєстрацію її прав, і це призвело

до виникнення одночасної державної реєстрації права власності на спірне нежитлове приміщення за кількома суб`єктами.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ Галич Груп Компані , справу № 465/2018/17 витребувано з Франківського районного суду м. Львова.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що спірне нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 належало на праві комунальної власності Львівській міській раді на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого

07 квітня 2015 року.

28 вересня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на вказані приміщення за ПП Авто-Люкс-Сервіс на підставі реєстраційного посвідчення від 17 березня 2000 року Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації та розпорядження Галицької районної адміністрації від 01 березня 2000 року № 52.

02 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. зроблено запис про право власності на вказані приміщення за ОСОБА_2 на підставі договору від 29 вересня 2016 року

№ 777.

10 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. на підставі протоколу загальних зборів учасників

від 10 жовтня 2016 року № 01/10-16 та акта приймання-передачі майнового вкладу до статутного капіталу Електросітьізоляція право власності на спірне приміщення зареєстровано за ТОВ Електросітьізоляція .

10 березня 2017 року приватним нотаріусом Новосад О. П. право власності

на ј частки вказаного спірного майна зареєстровано за ОСОБА_1

на підставі договору купівлі-продажу від 10 березня 2017 року № 1412, а право власності на ѕ частки вказаного спірного майна зареєстровано

за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 березня

2017 року № 1416.

Звернувшись до суду з позовом у квітні 2017 року, Львівська міська рада зазначала про відсутність розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 1 березня 2000 року № 52, яким нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 нібито передане

у власність ПП Авто-Люкс-Сервіс . Розпорядження з таким номером стосувалось передачі квартир у власність громадян.

Під час розгляду справи в суді, на підставі протоколу загальних зборів учасників від 24 травня 2018 року № 3/24/05/18 та акта приймання-передачі від 24 травня 2018 року, ОСОБА_1 відчужила спірне приміщення ТОВ Галич Груп Компані .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно

до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду

і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Так, між сторонами виник спір щодо захисту права комунальної власності шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно,

без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Обов`язковою умовою віндикаційного позову є існування порушення прав власника на час пред`явлення такого позову.

Тобто розглядаючи позов про захист права власності шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння обов`язковим є встановлення правомірності набуття права власності позивачем, який подає відповідний позов, та відсутність належних правових підстав для набуття права власності

на це майно відповідачем.

Вирішуючи позов у цій справі, апеляційний суд вважав доведеним те, що право власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 належало на праві комунальної власності Львівській міській раді на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 07 квітня 2015 року.

За повідомленням Обласного комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки , дані про реєстраційні посвідчення права власності на підставі розпоряджень Галицької районної державної адміністрації від 1 березня 2000 року або 17 березня 2000 року на об`єкт нерухомого майна

на АДРЕСА_1 відсутні, власник спірного приміщення - Львівська міська рада, згоди на відчуження спірних приміщень не надавала, відповідне розпорядження не видавалося, а реєстраційне посвідчення не реєструвалося, отже, спірне комунальне майно вибуло з володіння власника - Львівської міської ради, поза його волею, тому колегія суддів погоджується

з висновком про доведеність позовних вимог у цій частині.

Задоволення апеляційним судом вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірний об`єкт нерухомого майна хоч

і не відповідає способам захисту прав власника у цій справі, але на правильність вирішення спору не впливає.

На спростування викладених у касаційних скаргах доводів щодо пропуску строку позовної давності слід зазначити таке.

Відповідно до статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування

в Україні територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, тощо та інше майно

і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону

як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані

від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування

в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною 5 цієї статті, органи місцевого самоврядування від імені

та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне

або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються

у користування і оренду.

Відповідно до частини 8 статті 60 цього ж Закону, право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради

чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

При цьому згідно з пунктом 30 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо прийняття рішень

про відчуження комунального майна.

Судом достовірно встановлено, що Львівська міська рада отримала свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно 07 квітня 2015 року

як на комунальне майно.

Правомірність набуття 07 квітня 2015 року Львівською міською радою права власності на спірне нерухоме майно не спростована, натомість правомірність підстав для державної реєстрації 28 вересня 2016 року права власності

за ПП Авто-Люкс-Сервіс і за наступним власником ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведена, тому касаційний суд погоджується

з висновком апеляційного суду про те, що комунальне майно у вигляді спірної нежитлової будівлі вибуло з володіння власника поза його волею.

Посилання у касаційній скарзі на те, що позивач повинен був бути обізнаний

про існування розпорядження Галицької районної державної адміністрації

від 1 березня 2000 року щодо передачі спірного нерухомого майна у власність ПП Авто-Люкс-Сервіс , на підставі якого це право 28 вересня 2016 року зареєстроване, є безпідставними, оскільки наявність такого розпорядження взагалі не доведена.

Щодо доводів касаційної скарги про необхідність застосування під час вирішення цієї справи постанови Великої Палати Верховного Суду

від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, провадження № 12-128гс19,

у якій зроблено правовий висновок щодо виключної правової проблеми застосування судами положень статей 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України, то слід зазначити, що предметом позову у справі № 914/3224/16 було витребування земельних ділянок, що вибули з комунальної власності

на підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації

від 15 грудня 2000 року № 1454, скасованого в судовому порядку у справі

№ 31/89 через його незаконність. У справі ж, яка переглядається у цьому провадженні, наявність розпорядження Галицької районної державної адміністрації від 1 березня 2000 року щодо передачі спірного нерухомого майна

у власність ПП Авто-Люкс-Сервіс , на підставі якого це право 28 вересня

2016 року зареєстроване, не доведено, отже у цій справі, як правильно зазначив апеляційний суд, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно з правовим висновком, зробленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, провадження

№ 14-252цс18, на віндикаційні позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, оскільки органи державної влади

чи місцевого самоврядування мають нести ризик спливу позовної давності

на оскарження правових актів, виданих ними, а здійснення права на їх оспорення не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту. У справі

№ 372/1036/15-ц судові рішення були скасовані через те, що судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, необхідних для правильного вирішення справи, не з`ясовано та не перевірено, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права.

У справі, яка переглядається у цьому провадженні, достовірно встановлено,

що про наявність зареєстрованого 28 вересня 2016 року за ПП Авто-Люкс-Сервіс права власності на спірне нежитлове приміщення позивач дізнався

із запиту Державної фіскальної служби від 24 листопада 2016 року, в якому зазначено про подвійну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 106,4 кв. м, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , що перебуває у комунальній власності,

та неодноразову перереєстрацію права власності на це майно.

Посилання ж апеляційного суду на постанову Верховного Суду України

від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16 щодо незастосування положень

про позовну давність до заявлених у цій справі позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України протягом усього часу наявності у особи титулу власника не потягло неправильного вирішення спору. Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему, відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові

від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (провадження № 3-604гс16),

а також висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 березня 2018 року у справі № 904/10673/16, про те, що приписи про позовну давність до позовних вимог про витребування майна не застосовуються.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно

до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо клопотання Львівської міської ради, поданого представником

за довіреністю Куликом А. Я., про закриття касаційного провадження у справі

у зв`язку з тим, що оскаржуване судове рішення не підлягає перегляду

у касаційному порядку, оскільки його постановлено у малозначній справі, слід зазначити, що вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження

за касаційними скаргами ТОВ Галич Груп Компані , поданою адвокатом Вовчаком А. В., та ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року колегія суддів дійшла висновку, що справа за позовом Львівської міської ради до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. та ОСОБА_1 не є малозначною виходячи з такого.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній

на дату подання касаційної скарги) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно

до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом спору у справі, яка розглядається, є витребування із чужого незаконного володіння на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об`єкта нерухомого майна, зобов`язання повернути вказане майно територіальній громаді м. Львова, скасування державної реєстрації права власності, тобто у справі вирішується питання щодо повернення у власність територіальної громади нерухомого майна, яке вибуло з власності територіальної громади поза її волею. Частина вимог є немайновими, а тому виключає можливість визнання цієї справи малозначною відповідно до статті 19 ЦПК України.

Крім того, доводи Львівської міської ради про те, що ціна позову у цій справі (вартість спірного нерухомого майна) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, отже справа є малозначною, до уваги касаційним судом не беруться, адже Львівською міською радою не надано належних доказів на підтвердження наведених доводів щодо вартості спірного майна.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється

та не ухвалюється нове рішення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції,

а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи

у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Галич Груп Компані , подану адвокатом Вовчаком А. В., та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року залишити

без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев М. Є. Червинська