Рішення

від 21.10.2020 по справі 522/134/20

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/134/20

Провадження № 2/522/29/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

21 жовтня 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря - Звонецької І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Одеської міської ради про визнання противоправним рішення Одеської міської ради, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Одеської міської ради про визнання противоправним рішення Одеської міської ради, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом. Позивач стверджує, що померла ОСОБА_4 і ОСОБА_2 незаконно набули права власності і оренди на ділянку площею 0,0112 га проходу. Рішення Одеської міської ради № 2668-У від 5 квітня 2008 р. в частині затвердження проекту відведення і передачі безоплатно ОСОБА_4 , ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,01га, кадастровий №5110137500:52:0150059 у спільну власність і площею 0,0082га кадастровий №5110137500:52:0150060 у довгострокову оренду було незаконним, оскільки вони не були в їх особистому користуванні. Отже як наслідок підлягає визнанню не дійсним і державний акт про право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 308 384 від 27.04.2009 р., виданий Одеською міською радою ОСОБА_2 і ОСОБА_4 в рівних частках на земельну ділянку площею 0, 01 га кадастровий № 5110137500:52:0150059.

Оскільки після смерті ОСОБА_4 на її частку земельної ділянки площею 0,01га, кадастровий №5110137500:52:0150059 набув права власності її син ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 1321, вказане свідоцтво також має бути визнане не дійсним, за для захисту і відновлення права користування загальним проходом до свого будинку позивачем ОСОБА_1 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2020 року провадження по справі відкрито та призначено розглядати справу в порядку загального позовного провадження.

19 серпня 2020 року представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Смирнова Лариса Петрівна надала до суду відзив на позовну заяву. Згідно відзиву позивач позов не визнає в повному обсязі, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Одеської міської міської ради, про визнання незаконним рішення, визнання не дійсним свідоцтва і скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2020 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судове засідання з`явився, наполягала на задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Смирнова Л.П. у судове засідання з`явилась, заперечувала проти задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання з`явився, заперечував проти задоволення позову.

Представник Одеської міської ради до судового засідання не з`явився, повідомлений належним чином.

Суд дослідивши матеріали встановив наступне.

Рішенням Одеської міської ради № 2668-У від 5 квітня 2008 р. було передано безоплатно ОСОБА_4 , ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,01 га, кадастровий №5110137500:52:0150059 у спільну власність і площею 0,0082 га кадастровий №5110137500:52:0150060 у довгострокову оренду.

Після смерті ОСОБА_4 на її частку земельної ділянки площею 0,01 га, кадастровий №5110137500:52:0150059 набув права власності її син ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 1321.

Позивач просить скасувати дане рішення та свідоцтво посилаючись на їх незаконність, а передання земельних ділянок, на думку позивача, може призвести до звужування існуючого на даний час проходу та перешкоджанню в обслуговуванні комунікацій будинку позивача.

Суд дослідивши докази наявні в матеріалах справи як у сукупності так і кожен окремо, заслухавши клопотання та пояснення сторін по справі приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України - право власності та право користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Ч. 2 ст. 158 ЗК України передбачає, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність, чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У матеріалах справи наявний висновок експерта № 190/2019 від 15.01.2020 року. У висновку експерт встановив, що виходячи з даних, вказаних в Збірному кадастровому плані земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (гр. ОСОБА_3 , гр, ОСОБА_2 " гр. ОСОБА_5 , гр. ОСОБА_1 ), виготовленого КП Центр інженерних досліджень та Збірному кадастровому плані земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , виготовленому КП Центр інженерних досліджень , межі земельної ділянки, площею 0,0082 та, кадастровий номер 511037500:52:015:0060, не перетинаються з межами земельної ділянки, площею 0,0549 га, розташованої по АДРЕСА_2 , яка знаходиться в фактичному користуванні ОСОБА_1 . Також у відповіді на друге питання експертом було встановлено, що при винесенні в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок, кадастровий номер 5110137500:52:015:0060, кадастровий номер 511013 7500:52:015:0059 та поворотних точок меж земельної ділянки, площею 0,0549 га, яка знаходиться фактичному користуванні ОСОБА_1 ширина проходу між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , в місцях де вона буде складати менше ніж 0,75 м . не буде відповідати нормативній ширині проходу згідно п. 5.1.1 ДБН В.2.3.-5:2018 Вулиці та дороги населених пунктів.

Однак, відповідно до висновку земельно-технічної експертизи № 620 існує накладення меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 площею 550,5 кв. м., відповідно до каталогу координат, визначених спеціалістом-землевпорядником ОСОБА_6 та використаних в межах експертизи № 96/16 від 5110137500:52:015:0060, площею 0,0082 га, що належить на праві користування (оренди) ОСОБА_2 .

Суд приходить до висновку, що не дивлячи на існуючу взаємовиключність досліджуваних судових експертиз, не вбачається як саме вони підтверджують або спростовують обґрунтування щодо позовних вимог позивача стосовно визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку. В зазначених висновках судових експертиз, факт накладання або не накладання меж земельних ділянок не підтверджує факт порушення права позивача на користування проходу між домоволодіннями АДРЕСА_3 саме через передачу земельних ділянок площею 0,01 га, кадастровий №5110137500:52:0150059 у спільну власність і площею 0,0082 га кадастровий №5110137500:52:0150060 у довгострокову оренду.

Крім того, в матеріалах справи наявний висновок додаткової земельно-технічної експертизи № 038/2020 від 03.06.2020 року. Відповідно до даного висновку, межі земельної ділянки, площею 0,0082 га, кадастровий номер 5110137500:52:015:0060, не накладаються на межі земельної ділянки, площею 0,0535 га, розташованої по АДРЕСА_2 , яка знаходиться в фактичному користуванні ОСОБА_1 . Також експертом було встановлено, що при нанесенні інженером-геодезистом ОСОБА_7 меж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5110137500:52:015:0059 та 5110137500:52:015:0060 на фактичний прохід між ді лянками № НОМЕР_1 та АДРЕСА_2 , ширина проходу між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , буде становити від 0,59 м до 1,09 м, отже, в місцях де Вона бу де складати менше ніж 0,75 м., не буде відповідати нормативній ширині проходу згідно п. 5.1.1 ДБН В.2.3-5:2018 Вулиці та дороги населених пунктів , затверджених Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.04.2018р. №103.

Крім того, під час судового засідання від 21 жовтня 2020 року, було встановлено та не спростовано сторонами по справі, що звуження проходу про який зроблено висновок експертом (арк. 13 експертизи №038/2020) в дійсності вбачається не між ділянками № 1/2 та № 2/2 (сторін по справі), а між ділянками № 1/2 (ділянка відповідача) та № НОМЕР_2 , що знаходиться у володінні ОСОБА_8 , яка не була залучення до справи та до якої не пред`явлено позовних вимог.

Верховний суд України у Постанові № 8 від 30.05.1997 р. Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах, вказує, що при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що згідно зі ст. 67 КПК України чи ст. 62 ЦПК України висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об?єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

Висновок експерта слід розглядати з визначенням його властивостей як доказу: належності, допустимості, достовірності; а також з встановленням значущості, необхідності і достатності відомостей, які містяться у висновку для визнання існування факту, що є предметом експертизи.

Слід зазначити, що висновок експерта є документом, що містить результат застосування професійних спеціальних знань експерта. Суд не володіє спеціальними знаннями, які застосовуються при проведенні експертизи, для суду має бути обов?язковим лише знання про ключові моменти експертизи - вихідні положення та логічну складову, що відображені у висновку експерта.

При встановленні судом властивості належності висновку експерта, безпосереднім об?єктом дослідження є заключна частина документа - висновки, що містять відомості про фактичні дані. Саме ці відомості і підтверджують зв?язок встановленого факту з предметом доказування.

У той же час слід мати на увазі, що нормативна форма висновку експерта не носить визначальний характер. Одним з основних його завдань є максимальне забезпечення достовірності відомостей про фактичні дані, що мають доказове значення. Тому певні положення висновку розглядають одночасно з позицій допустимості та достовірності, інші - тільки в аспекті допустимості. Достовірність висновку експерта, включає в себе два моменти: по-перше, його правильність, відповідність об?єктивній дійсності (істинність) і, по-друге, його обґрунтованість, переконливість. Очевидно, що встановлення правильності (істинності) відноситься до заключної частини документа - висновків.

Суд вважає, що формування висновку судової експертизи з використанням таких понять як буде становити та не буде відповідати вказують на не порушення нормативної ширини проходу, а на порушення яке може настати в майбутньому при можливому здійсненні дій відповідачами.

Позивач фактично звертається до суду з вимогами про захист ще не порушеного права, щоб попередити в майбутньому дії, вчинення яких було б порушенням його прав. Однак суд вважає, що допустимість позову про заборону повинна бути мотивована тісним зв`язком між теперішньою шкодою і тією шкодою, яка загрожує в майбутньому. Крім того, потребує необхідності доведення те, що можливе порушення права позивача, може мати місце саме в результаті противоправної поведінки відповідачів.

Стаття 55 Конституції України закладає основи можливостей захисту права. Вона проголошує право кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Інститут цивільноправового захисту серед способів захисту передбачає відновлення становища, яке існувало до порушення права (п. 4 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Такий підхід відповідає й ідеям, закріпленим Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції, що має назву Право на ефективний засіб юридичного захисту , проголошує: Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження . У розвиток положень цієї статті Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також наголошує на необхідності оцінки ефективності обраного зацікавленою особою способу захисту. Зокрема, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal vs . the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Відновлення становища, що існувало до порушення права, як спосіб захисту застосовується в тих випадках, коли порушене суб`єктивне право унаслідок цього не припиняє свого існування і може бути реально відновлене шляхом усунення наслідків правопорушення.

Виходячи з положень діючого законодавства, поновлення права як спосіб захисту права може застосовуватися за наявності умови, коли право є порушеним - у випадку загрози порушення, невизнання чи оспорювання права цей спосіб застосовуватися не може.

Доказування в цивільному процесі полягає в тому, що воно виступає як право і обов`язок осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні й письмові пояснення суду, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування. Сторони, подаючи докази, реалізують своє право щодо доказування і одночасно виконують обов`язок стосовно доказування.

Суд не вбачає належних та допустимих доказів щодо незаконності рішення про передачу безоплатно ОСОБА_4 , ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,01 га, кадастровий №5110137500:52:0150059 у спільну власність і площею 0,0082 га кадастровий №5110137500:52:0150060 у довгострокову оренду.

Згідно презумпції ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ч.1) Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (ч.2)

Виходячи з викладеного суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Одеської міської ради про визнання противоправним рішення Одеської міської ради, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення із врахуванням положень ЦПК України щодо карантину. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

У період з 23.10.2020 року по 05.11.2020 року головуючий суддя перебував на лікарняному.

Повний текст рішення виготовлено 06.11.2020 року.

Суддя А.В. Науменко

21.10.20