Рішення

від 03.11.2020 по справі 914/2239/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2020 справа № 914/2239/20

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Малого приватного підприємства "ГРО", Львівська область, м.Львів;

до Відповідача: Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Львівська область, Дрогобицький район, м.Дрогобич;

про: стягнення з Державного бюджету України на користь Позивача заборгованості

ціна позову: 5768,44грн.

Представники:

Позивача: Гарбузюк Р.О. - керівник;

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

01.09.2020р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Малого приватного підприємства "ГРО" від 01.09.2020р. вих. №914-1 (вх. №2372) до Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення заборгованості; ціна позову: 5768,44грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає завдання Відповідачем Позивачу шкоди у вигляді трьох процентів річних, нарахованих у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України внаслідок невиконання рішення Господарського суду Львівської області у справі №2/272.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.09.2020р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; клопотання Позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволити; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 06.10.2020р.; визначити Відповідачеві п`ятиденний з дня вручення ухвали строк для можливості подати заяву з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. У випадку подання такої заяви копію надіслати (надати) іншим Учасникам справи, докази такого надіслання (надання) надати суду; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.10.2020р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 03.11.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до поданих до суду заяв для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засіданняне з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь Позивача 5768,44грн. трьох відсотків річних за період з 01.09.2017р. по 31.08.2020р. від суми прострочення виконання зобов`язання з відшкодування шкоди,завданої Відповідачем внаслідок невиконання рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2009р. у справі №23/272.

В доповнення до викладеного Позивачем у поданій 01.10.2020р. за вх. №28454/20 Відповіді на відзив від 01.10.2020р. вих. №2239-2 в спростування доводів Відповідача зазначено, що предметом спору у даній справі є стягнення трьох відсотків річних за порушення Відповідачем порядку відшкодування шкоди, встановленої рішенням Господарського суду Львівської області від 30.01.2020р. у справі №5015/6509/11, а не Відповідачем відшкодування замість Боржника заборгованості, присудженої до стягнення на користь Позивача рішенням Господарського суду Львівської області від 24.04.2009р. у справі №23/272.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 25.09.2020р. за вх. №27867/20 Відзиві на позовну заяву від 23.09.2020р. вих. №33924 вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав включення ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.10.2010р. у справі №8/32 (10)грошових вимог Позивача до ТзОВ Дія на суму 31100,96грн. до четвертої черги вимог кредиторів таліквідаціїухвалою Господарського суду Львівської області від 09.09.2019р. у справі №8/32 (10) ТзОВ Дія , внаслідок чого згадані вимоги Позивача вважаються погашеними.

Окрім того, Відповідач звертає увагу на безпідставність вимог про відшкодування трьох відсотків річних та інфляційних втрат з огляду на відсутність між Сторонами у справі грошових зобов`язань.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представниківУчасників справиза наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наведених Позивачем доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.04.2009р. у справі №23/272 за позовом Малого приватного підприємства ГРО до Товариства з обмеженою відповідальністю Дія за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Зубр-2000 про стягнення 33673,68грн. вирішено позов задоволити частково, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дія" на користь Малого приватного підприємства "Гро" 5976,9 грн. попередньої оплати, 185,69 грн. процентів, нарахованих на суму попередньої оплати, 18071,64 грн. збитків, 242,34 грн. державного мита та82,39 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.01.2020р. у справі №5015/6509/11 за позовом Малого приватного підприємства ГРО до Дрогобицькогоміськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про стягнення 73970,39грн. вирішено позов задовольнити частково; стягнути з Державного бюджету України на користь Малого приватного підприємства "Гро" (79014, Львівська обл., місто Львів, вул. Міжгірна, будинок 52, код ЄДР 13797945) 67357,82 грн. шкоди, завданої Дрогобицьким міськрайонним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (82100, Львівська обл., місто Дрогобич, вул. 22 січня, будинок 43, код ЄДР 35019539), 281,90 грн. в рахунок відшкодування сплаченого державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у задоволенні вимоги про стягнення 6612,57 грн. інфляційних втрат відмовити

Додатковим рішенням від 10.03.2020р.у справі №5015/6509/11 суд вирішив стягнути з Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (82100, Львівська обл., місто Дрогобич, вул. 22 січня, будинок 43, код ЄДР 35019539) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UА908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 1 468,13 грн. судового збору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2020р. у даній справі суд постановив рішення Господарського суду Львівської області від 30 січня 2020 року у справі №5015/6509/11 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення; витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.

Таким чином, рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2020р. у справі №5015/6509/11 набрало законної сили 30.06.2020р. в порядку, встановленому статтею 241 ГПК України, та, у відповідності до приписів ч.1 ст.129 -1 Конституції України і ч.1 ст.18 ГПК України, є обов`язковим до виконання на всій території України.

21.07.2020р. Господарським судом Львівської області видано Накази про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2020р. та додаткового рішення від 10.03.2020р. у справі №5015/6509/11.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.01.2020р. у справі №5015/6509/11 встановлено, що:

18.05.2009 року державним виконавцем у межах виконавчого провадження №12846486 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за наказом №23/272 від 14.05.2009 року, виданим Господарським судом Львівської області, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дія" (82100, м. Дрогобич, вул. Тураша, 28, Ідентифікаційний код 30444898) на користь Малого приватного підприємства "Гро" 5 976,9 грн. попередньої оплати, 185,69 грн. процентів, нарахованих на суму попередньої оплати, 18 071,64 грн. збитків, 242,34 грн. державного мита та 82,39 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

18.05.2009 року державним виконавцем також відкрито виконавче провадження у межах виконавчого провадження №12846722 по виконанню наказу №23/272 від 14.05.2009 року, виданого Господарським судом Львівської області, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дія" на користь Малого приватного підприємства "Гро" 17 грн. витрат, здійснених при отриманні довідки про включення Товариства з обмеженою відповідальністю "Дія" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

09.06.2009 року стягувачем - Малим приватним підприємством "Гро" подано державному виконавцю листа з вимогою встановити реальний майновий стан боржника та звернути стягнення на заборгованість третіх осіб перед боржником.

27.04.2010 року Господарським судом Львівської області частково задоволено скаргу Малого приватного підприємства "Гро" на дії ДВС та зобов`язано Дрогобицьке міськрайонне управління юстиціїЛьвівської області витребувати у ТОВ "Дія" за період з 01.01.2009 року по 01.01.2010 року фінансові звіти, розшифровку дебіторської і кредиторської заборгованості із зазначенням повних назв контрагентів, часу, сум та підстав їх виникнення, розшифровку наявних в обліку основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних матеріальних активів, матеріалів, малоцінних швидкозношувальних предметів, готової продукції із зазначенням її номенклатури, найменувань, кількості, облікової ціни, місця зберігання та матеріально-відповідальної особи, на підзвіті якої знаходяться матеріальні цінності, бухгалтерську довідку про рух коштів по касі, а також первинні бухгалтерські документи на підтвердження цих даних. У частині вимог про зобов`язання державного виконавця повно вчинитиінші виконавчі дії, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", необхідні для виконання судових рішень, провадження припинено, у задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

У мотивувальній частині вказаної ухвали суд дійшов висновків про безпідставність вимоги про звернення стягнення на майно та кошти ТОВ "Дія" від третіх осіб, про застосування примусового приводу директора та головного бухгалтера, оскільки на день розгляду скарги судом майно та грошові коштиборжника не виявлені.

У подальшому стосовно боржника по виконавчих документах - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дія" відкрито ліквідаційну процедуру та визнано товариство банкрутом, що вбачається з постанови Господарського суду Львівської області від 30.11.2010 року у справі №8/32 (10).

15.12.2010 року виконавче провадження №12846486 та №12846722 закінчено у зв`язку з наявністю обставин, передбачених п. 7 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", тобто передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом.

17.11.2011 року Господарським судом Львівської області переглянуто за нововиявленими обставинами ухвалу суду 27.04.2010 року, частково задоволено заяву: визнано протиправною бездіяльність Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області в частині не витребування документів, вказаних у клопотанні Малого приватного підприємства "Гро" №40 від 09 червня 2009 р., а також в частині не вчинення дій по виявленню належного боржнику майна, а саме: шафи роздільна в кількості 10 шт., пакувальної машини, професійного строгального верстата Ledinek УП-216 з паркетним кінцерівнячем ТНГ та ріжучим інструментом Р-18, ВК-18, паркетного кінцерівняча, пристрою для вимірювання вологості, свердлильного верстату СВА-3, рейсмусового станка, фрезерно-шліфувального станка ФС-1, станка повздовжньої розпилки деревини, торцювального станка по дереву, станка токарного по дереву, станка фугувального, станка рейсмусного, щитової, циркулярки, паркету твердих порід площею 780 м кВ., станка заточного в кількості 3 шт. Стосовно вимоги заявника про зміну резолютивної частини ухвали від 27.04.2010р. і визнання протиправною бездіяльності в частині звернення стягнення на кошти ТзОВ "Дія", у тому числі і тих, які йому належать від інших осіб, то у матеріалах справи відсутні та заявником суду не подані належні і допустимі докази наявності таких коштів у боржника в момент вчинення виконавчих дій. Державним виконавцем були арештовані рахунки боржника, грошові кошти не виявлені.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи балансу ТзОВ "Дія" за 1-ше півріччя 2009 року, у боржника обліковувалось матеріальних активів на загальну суму 5455 тис. грн. за обліковою вартістю, у тому числі не введеного у встановленому порядку в експлуатацію обладнання на суму 653 тис. грн., основних засобів за залишковою вартістюна суму 3697 тис. грн., виробничих запасів на суму 342 тис. грн., готової продукції на суму 763 тис. грн. Крім цього, в обліку перебувала і дебіторська заборгованість на суму 642 тис. грн. Тобто, на час здійснення виконавчого провадження у боржника були наявними активи для задоволення вимог стягувача у виконавчому провадженні.

Водночас в ході проведення ліквідаційної процедури ліквідатором було виявлене майно боржника, яке прийнято ним по акту від 24.12.2010 року, вартість якого визначена висновками ПП "Каштан-ЛВ" від 11.03.2011 року. Більше того, один з об`єктів - трансформатор 1974р.в. ТМ-250/6 продано 12.05.2011 року за ціною 6333,00 грн.

Згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 24.11.2011 року у справі №5015/5725/11 на користь ТОВ "Дія" стягнуто дебіторську заборгованість з Малого виробничого торгово-комерційного підприємства "Корунд" в розмірі 191566,81 грн.

У відповідача в силу закону існував обов`язок вчинити дії, необхідні та достатні для забезпечення виконання рішення господарського суду у справі №23/272 на підставі пред`явленого до виконання наказу від 14.05.2009 року, виданого Господарським судом Львівської області, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дія" на користь Малого приватного підприємства "Гро" 5 976,9 грн. попередньої оплати, 185,69 грн. процентів, нарахованих на суму попередньої оплати, 18 071,64 грн. збитків, 242,34 грн. державного мита та 82,39 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Із матеріалів справи вище встановлено, що виконавче провадження по виконанню рішення суду про стягнення 24 575,96 грн. було відкрите упродовж травня 2009 року - грудня 2010 року, тобто понад пів року. Суд звертає увагу, що на даний час відсутні можливість та підстави дослідження всього ходу виконавчого провадження по виконанню рішення суду у справі №23/272, оскільки, за твердженнями відповідача, виконавче провадження на даний час знищене за терміном 3-річного зберігання.

Водночас із матеріалів справи також вбачається, що виконавче провадження здійснювалося з порушеннями приписів законодавства та порядком вчинення виконавчих дій, що підтверджується судовими рішеннями. Так, 27.04.2010 року Господарським судом Львівської області частково задоволено скаргу Малого приватного підприємства "Гро" на дії ДВС та зобов`язано Дрогобицьке міськрайонне управління юстиціїЛьвівської області витребувати у ТОВ "Дія" за період з 01.01.2009 року по 01.01.2010 року фінансових документів. 17.11.2011 року Господарським судом Львівської області переглянуто за нововиявленими обставинами ухвалу суду 27.04.2010 року та частково задоволено заяву, а саме визнано протиправною бездіяльність Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області в частині не витребування документів, а також в частині не вчинення дій по виявленню належного боржнику майна.

Крім цього, як підтверджено актом інвентаризації матеріальних цінностей ТОВ "Дія" від 24.12.2010 року, в ході проведення ліквідаційної процедури було виявлене майно боржника, яке було наявним та належним боржнику, вартість якого визначена висновками ПП "Каштан-ЛВ" від 11.03.2011 року. Також з вказаного акта вбачається, що згідно з даними бухгалтерського обліку товариства (баланс ф-1) станом на 30.09.2010 року наявна дебіторська заборгованість в розмірі 582, тис. грн., готова продукція у розмірі 762,9 тис. грн. та виробничі запаси у розмірі 342,3 тис. грн.

Так, як зазначено в ухвалі суду від 17.11.2011 року, стосовно визнання протиправною бездіяльності в частині звернення стягнення на кошти ТзОВ "Дія", у тому числі і тих, які йому належать від інших осіб, то у матеріалах справи відсутні та заявником суду не подані належні і допустимі докази наявності таких коштів у боржника в момент вчинення виконавчих дій. Проте, із описаного вище акта та судового рішення можна дійти висновку, що на виявлення відповідної обставини державним виконавцем не вчинялося відповідних дій, що майно, виявлене ліквідатором, було наявним у боржника станом на 2010 рік. Водночас, судовим рішенням від 17.11.2011 року було встановлено не вчинення державним виконавцем дій по виявленню належного боржнику майна. Наведене підтверджує твердження позивача про те, що судове рішення не виконане саме з тих причин, що державний виконавець не звернув стягнення на наявне у боржника майно та майнові права, та спростовує заперечення відповідача про те, що позивачем не доведено можливість виконання рішення суду за рахунок майна боржника ТОВ "Дія".

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи встановлені вище обставини, а також встановлену судовим рішенням обставину протиправної бездіяльності відповідача в межах здійснення виконавчого провадження по виконанню наказів від 14.05.2009 року, суд доходить висновку про порушення відповідачем своїх зобов`язань по виконанню судового рішення про стягнення 24575,96 грн.

Так, положеннями ч. 1 ст. 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Законом України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на час здійснення виконавчого провадження та звернення з даним позовом до суду, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом (ст. 86). Законом України "Про державну виконавчу службу" (ст. 11), чинному на час звернення з позовом у даній справі до суду, також передбачено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Статтею 5 Закону України "Про виконавче провадження" в чинній редакції передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом. Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 06.11.2019р. у справі №924/1022/17).

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено неправомірність дій Відповідача при здійсненні виконавчого провадження по своєчасному виконанню судового рішення. Такими діями, у тому числі бездіяльністю виконавця щодо виявлення майна та грошових коштів боржника, Відповідач призвів до заподіяння стягувачу шкоди у вигляді неотриманих грошових коштів, присуджених до стягнення на користь стягувача судовим рішенням у справі №23/272, в сумі 24575,96грн. Причинно-наслідковий зв`язок між заподіяними збитками та неправомірними діями також наявний і відповідачем не спростований, адже невиконання рішення суду упродовж шести місяців, як було передбачено чинним на час пред`явлення до виконання наказу законом, пов`язане з бездіяльністю держаного виконавця по виконанню відповідного рішення. Більше того, неналежне здійснення державним виконавцем своїх обов`язків по виконанню рішення суду унеможливило виконання рішення і поза визначеними законом строками, адже у зв`язку з відкриттям ліквідаційної процедури стосовно боржника у виконавчому провадженні виконавче провадження було закінчене без фактичного стягнення грошових коштів на користь стягувача. Відповідні грошові вимоги згідно з ухвалою суду від 09.09.2019 року у справі №8/32 (10) відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом" вважаються погашеними. .

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що при виконанні рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2009р. у справі №23/272 Відповідач припустився протиправної поведінки, наслідком якої стала неможливість виконання вказаного судового рішення та завдання збитків Позивачу, а рішенням Господарського суду Львівської області від 30.01.2020р. у справі №5015/6509/11 судом встановлено обставини завдання Позивачу майнової шкоди, прострочення виконання зобов`язання відшкодувати таку шкоду з 16.12.2020р. по 31.05.2019р.

З врахуванням того, що, на думку Позивача, зобов`язання Відповідача щодо відшкодування шкоди виникло між сторонами із заподіяння такої шкоди, а не із рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2020р. у справі №5015/6509/11, оскільки таке рішення лише встановлює факт, розмір та обставинизаподіяння такої шкоди, вказане зобов`язання не виконане Відповідачем, а також того, що інфляційні втрати та три відсотки річних входять до складу грошового зобов`язання, Позивач зазначає, що по мірі спливу строку прострочення виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі №23/272 у Відповідача виникали грошові зобов`язання з урахуванням індексу інфляції та зобов`язання сплатити три відсотки річних на суму простроченого зобов`язання.

Щодо входження до складу грошового зобов`язання трьох відсотків річних та інфляційних втрат, а також визначення суми простроченого зобов`язання з врахуванням встановленого індексу інфляції, на яку слід нараховувати три відсотки річних в порядку ,передбаченому ч.2 ст.625 ЦК України Позивач покликається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справі №703/2718/16-цта у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020р. у справі №905/21/19.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь Позивача 5768,44грн. трьох відсотків річних за період з 01.09.2017р. по 31.08.2020р. від суми прострочення виконання зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої Відповідачем.

Відповідач у поданому 25.09.2020р. за вх. №27867/20 Відзиві на позовну заяву від 23.09.2020р. вих. №33924 вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав включення ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.10.2010р. у справі №8/32 (10) грошових вимог Позивача до ТзОВ Дія на суму 31100,96грн. до четвертої черги вимог кредиторів та ліквідації ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.09.2019р. у справі №8/32 (10) ТзОВ Дія , внаслідок чого згадані вимоги Позивача вважаються погашеними.

Окрім того, Відповідач звертає увагу на безпідставність вимог про відшкодування трьох відсотків річних та інфляційних втрат з огляду на відсутність між Сторонами у справі грошових зобов`язань.

Позивач у поданій 01.10.2020р. за вх. №28454/20 Відповіді на відзив від 01.10.2020р. вих. №2239-2 в спростування доводів Відповідача зазначає, що предметом спору у даній справі є стягнення трьох відсотків річних за порушення Відповідачем порядку відшкодування шкоди, встановленої рішенням Господарського суду Львівської області від 30.01.2020р. у справі №5015/6509/11, а не Відповідачем відшкодування замість Боржника заборгованості, присудженої до стягнення на користь Позивача рішенням Господарського суду Львівської області від 24.04.2009р. у справі №23/272.

Представник Позивача в судовому засіданні 03.11.2020р. в спростування посилань Відповідача на судову практику в подібних правовідносинах, зокрема на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.08.2020р. у справі №761/7165/17, зазначає, що, навідміну від правовідносин у справі №761/7165/17, де виконавче провадження із примусового виконання судового рішення не було завершено і була можливість виконати таке судове рішення, у даній справі виконавче провадження завершено.

Крім того, звернув увагу на те, що у правовідносинах між сторонами у справі №761/7165/17 судами встановлено відсутність майнової шкоди Позивача, а у даній справі така майнова шкода встановлена рішенням Господарського суду Львівської області від 30.01.2020р. у справі №5015/6509/11, яке набрало законної сили.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п.3 ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).

В рішенні у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України Про виконавче провадження .

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.08.2020р. у справі №761/7165/17.

Нормою ч.1 ст.1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Приписами ст.1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.08.2019р. у справі №910/7960/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.08.2020р. у справі №761/7165/17.

Дії (бездіяльність) органів державної влади, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 Цивільного кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019р. у справі №920/715/17.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.08.2020р. у справі №761/7165/17.

Судом в рішенні Господарського суду Львівської області від 30.01.2020р. у справі №5015/6509/11, яке набрало законної сили, встановлено, що матеріалами справи підтверджено неправомірність дій відповідача при здійсненні виконавчого провадження по своєчасному виконанню судового рішення. Такими діями, у тому числі бездіяльністю виконавця щодо виявлення майна та грошових коштів боржника, відповідач призвів до заподіяння стягувачу шкоди у вигляді неотриманих грошових коштів, присуджених до стягнення на користь стягувача судовим рішенням у справі №23/272, в сумі 24575,96грн. Причинно-наслідковий зв`язок між заподіяними збитками та неправомірними діями також наявний і відповідачем не спростований, адже невиконання рішення суду упродовж шести місяців, як було передбачено чинним на час пред`явлення до виконання наказу законом, пов`язане з бездіяльністю держаного виконавця по виконанню відповідного рішення. Більше того, неналежне здійснення державним виконавцем своїх обов`язків по виконанню рішення суду унеможливило виконання рішення і поза визначеними законом строками, адже у зв`язку з відкриттям ліквідаційної процедури стосовно боржника у виконавчому провадженні виконавче провадження було закінчене без фактичного стягнення грошових коштів на користь стягувача. Відповідні грошові вимоги згідно з ухвалою суду від 09.09.2019 року у справі №8/32 (10) відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом" вважаються погашеними.

З врахуванням наведеного суд вважає доведеними обставини неправомірності дій Відповідача при здійсненні виконавчого провадження, заподіяння такими діями Відповідача шкоди Позивачу та причиновий зв`язок між діями Відповідача та завданою Позивачу шкодою.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.08.2020р. у справі №761/7165/17.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справі №703/2718/16-ц, а також в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань.

Окрім того, суд зазначає і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі №686/21962/15-ц, що відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц.

При цьому, суд звертає увагу на те, що, що інфляційні втрати є складовою частиною зобов`язання відшкодування шкоди, а відтак, сума простроченого зобов`язання, на яку підлягають нарахуванню відсотки річних, визначається з урахуванням суми основного боргу у сукупності з нарахованими інфляційними втратами за попередній період. Для визначення суми, на яку позивач має право на підставі ч.2 ст.625 ЦК України нарахувати три проценти річних за прострочення зобов`язання відшкодування шкоди, необхідно визначити суму простроченого зобов`язання з урахуванням індексу інфляції за попередній період.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020р. у справі №905/21/19.

Відповідно до частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.

Верховний Суд у справі №924/1022/17 (постанова від 06.11.2019 року) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Аналогічні норми містяться також в ст. 20 ГК України, якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.

Відтак, визначення способу захисту порушеного права є невід`ємним процесуальним правом позивача, яким він користується на власний розсуд, тоді його оцінка відповідності та наявності підстав для захисту такого права є обов`язком суду. З огляду на вказане, беручи до уваги зміст спірних правовідносин, Позивачем обрано спосіб захисту права, що відповідає змісту його порушеного права, а також відповідає способам захисту, передбачених законодавством.

Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому, суд зазначає, що, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, №29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).

ЄСПЛ також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, №28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, №76943/11, § 123, ЄСПЛ,від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, №20166/92, § 36, ЄСПЛ,від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, №20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, №42750/09, § 93, ЄСПЛ,від 21 жовтня 2013 року).

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі C.G. та інші проти Болгарії ( C. G. andOthers v. BULGARIA ), заява №1365/07; пункт 170 рішення у справі Олександр Волков проти України , заява №21722/11).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції ( CANTONI v. FRANCE ), заява №17862/91; пункт 65 рішеннявід 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява№20372/11).

З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.08.2020р. у справі №761/7165/17.

В той же час, суд відхиляє покладені Відповідачем в основу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог доводи щодо покладення на Відповідача зобов`язань ліквідованого Боржника, а також відсутності між Сторонами у справі грошових зобов`язань з огляду на те, що предметом спору у даній справі є стягнення з Державного бюджету України на користь Позивача трьох відсотківрічних від суми простроченого Відповідачем грошового зобов`язання із відшкодування завданої протиправною бездіяльністю Відповідача при виконанні судового рішення Позивачу шкоди, обставини якої встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 30.01.2020р. у справі №5015/6509/11, а не стягнення з Відповідача замість ліквідованого Боржника на користь Позивача суми присудженого до стягнення рішенням Господарського суду Львівської області від 24.04.2009р. у справі №23/272 боргу.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, віджодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт протиправної поведінки Відповідача, наявності шкоди Позивача та причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями Відповідачата шкодою Позивача, перевіривши розрахунки нарахованих сум 3% річних, суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити повністю,стягнути з Державного бюджету України на користь Позивача 5768,44грн. трьох відсотків річних за період з 01.09.2017р. по 31.08.2020р. від суми прострочення виконання зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої Відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року для працездатних осіб в розмірі 2102 гривні.

Як встановлено судом та вбачається із поданої до господарського суду позовної заяви, Позивачем заявлено одну вимогу майнового характеру - про стягнення 5768,44грн. трьох відсотків річних. Відтак, сума судового збору, належного до сплати за подання відповідної позовної заяви до господарського суду становить 2102грн.

Згідно п.13 ч.2 ст.3 Закону України Про судовий збір судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач, з врахуванням звільнення від сплати судового збору та відсутності інших судових витрат зазначає про відсутність судових витрат, які Позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

В судовому засіданні 03.11.2020р. представник Позивача зазначив про те, що Позивач не поніс і не очікує понести у зв`язку із розглядом справи інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2102грн.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, суд звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст.129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З підстав наведеного, а також звільнення Позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви до господарського суду, недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме судовий збір в розмірі 2102грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, з врахуванням звільнення Позивача від сплати такого стягнути з Відповідача в дохід Державного бюджету України 2102грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76-79, 80, 81, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 22, 610-612, 625, 1166, 1174 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Малого приватного підприємства ГРО (79014, Львівська область, м.Львів, вул.Міжгірна, буд.52; ідентифікаційний код: 13797945) 5768,44грн. 3% річних за період з 01.09.2017р. по 31.08.2020р. від суми прострочення виконання зобов`язання щодо відшкодування завданої Дрогобицьким міськрайонним Відділом Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.22 січня, буд.43; ідентифікаційний код: 35019539) шкоди.

3. Стягнути з Дрогобицького міськрайонного Відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.22 січня, буд.43; ідентифікаційний код: 35019539) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UА908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 2102грн. судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 09.11.2020р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок